Природні небезпеки

 Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи Національного банку України»

Кафедра !!!!!!!!!!!!!!!!

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни

«!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!»

 

ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ТА СТАБІЛІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ  СИСТЕМИ УКРАЇНИ

 

 

 

Виконала:    студентка групи Ф-32

Філатова Т.С.

№ 092160

Перевірила: ст. викладач

                     !!!!!!!!!!!!!!!!!!!.

 

 

 

 

Суми - 2013 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП………………………………………………………………………		3
1. 2 3 4 5	Поняття про землетруси  та її види………………………………… Поняття про карст  та його види……………………………………… Поняття про осідання ґрунтів та про обвал і їх види………………. Поняття про зсув та  його види………………………………………. Поняття про ерозію ґрунту та її види………………………………..	4 7 9 12 16
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………		23
СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………....		24

 

ВСТУП

 

 

До природних  небезпек відносяться стихійні явища, які являють безпосередню загрозу  для життя та здоров’я людей.

Будучи  природними феноменами життя та розвитку природного середовища вони в той же час сприймаються людиною як аномальні.

Незважаючи  на глибокі відмінності, по суті всі  природні небезпеки підпорядковуються  деяким загальним закономірностям.

По-перше, для кожного виду небезпек характерна певна просторова приуроченість. По-друге, встановлено, що чим більша інтенсивність (потужність) небезпечного явища, тим рідше воно трапляється. По-третє, кожному виду небезпек передують певні специфічні ознаки (передвісники). По-четверте, за всієї непередбачуваності тієї чи іншої природної небезпеки, її прояв може бути передбачений. Насамкінець, по-п’яте, у багатьох випадках можуть бути передбачені пасивні та активні захисні заходи від природних небезпек.

Розглядаючи природні небезпеки, потрібно відзначити роль антропогенного впливу на їх прояв. Відомі численні факти порушення рівноваги у природному середовищі в результаті діяльності людства, які призводять до посилення небезпечного впливу. Так, згідно даних міжнародної статистики, походження близько 80 % сучасних зсувів пов’язане із діяльністю людини. У результаті вирубок лісу зростає активність селів, збільшуються паводкові витрати.

Нині  масштаби використання природних ресурсів суттєво зросли. Це призвело до того, що стали відчутно виявлятися риси глобальної екологічної кризи.

Між природними небезпеками існує взаємозв’язок. Одне явище може правити за причину, спускний механізм для наступних явищ.

 

 

1. Поняття про землетруси та її види

 

 

Землетруси  - коливання земної кори, що виникають у результаті вибухів у глибині землі, розламів шарів земної кори, активної вулканічної Діяльності.

Ділянка підземного удару викликає пружні коливання (сейсмічні хвилі), що поширюються  землею у всіх напрямках. Ділянку  землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називають центром, а розташовану  на поверхні землі ділянку - епіцентром землетрусу. Звичайно коливання земної кори спостерігаються у вигляді  поштовхів, їхнє число і проміжки часу між ними можуть бути різноманітними і мало передбаченими. Інтенсивність  землетрусу вимірюється в балах  за шкалою Ріхтера, а в останні  роки у нашій країні та в деяких європейських державах використовують 12-бальну міжнародну шкалу MSK-64.

 

 

Рис. 1. Класифікація землетрусів за причинами виникнення

 

Землетруси  класифікують за причинами їх виникнення і за інтенсивністю коливання  ґрунту на поверхні землі. Класифікація землетрусів за причинами їх виникнення показана на рис. 1.

Інтенсивність землетрусу зменшується до периферії  зони катастрофи.  Землетруси супроводжуються  завжди багатьма звуками різноманітної  інтенсивності (типу вибухів, розкотів грому, звуків від будинків і споруд, що руйнуються та інше). Осередки землетрусів  знаходяться на глибині 30 - 60 км, а  інколи па глибині до 700 км. Залежно від причин і місця виникнення, землетруси поділяються на тектонічні, вулканічні, обвальні і моретруси.

Землетруси  захоплюють великі території і характеризуються:

• руйнуванням будівель і споруд, під уламки яких потрапляють люди;
• виникненням масових пожеж і виробничих аварій;
• затопленням населених пунктів і цілих районів;
• отруєнням газами при вулканічних виверженнях;
• ураженням людей і руйнуванням будівель уламками вулканічних гірських порід;
• ураженням людей і виникненням осередків пожеж у населених пунктах від вулканічної лави;
• провалом населених пунктів при обвальних землетрусах;
• руйнуванням і змиванням населених пунктів хвилями цунамі;
• негативною психологічною дією.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні. Це зони: Закарпатська, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська.

У сейсмічному  відношенні найнебезпечнішими областями  в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна  Республіка Крим.

На теренах  Закарпаття відзначаються осередки землетрусів з інтенсивністю 6-7 балів (за шкалою Ріхтера) у зонах Тячів-Сигет, Мукачево-Свалява. Закарпатська сейсмоактивна  зона характеризується проявом землетрусів, що відбуваються у верхній частині земної кори на глибинах 6-12 км з інтенсивністю в епіцентрі 7 балів, що швидко затухає на близькій відстані. Шестибальні землетруси зафіксовані також у Прикарпатті (Буковина).

Прикарпаття відчуває вплив від району Вранча (Румунія). В 1974-76 pp. тут мали місце  землетруси інтенсивністю від 3 до 5 балів.

Унікальна на Європейському континенті сейсмоактивна  зона Вранча, розташована в області  стикування Південних (Румунія) та Східних (Українських) Карпат. В її межах  осередки землетрусів розташовані  в консолідованій корі, а також  у верхній мантії на глибинах 80-160 км. Найбільшу небезпеку становлять такі, що виникають на великих глибинах. Вони спричиняють струси ґрунтів до 8-9 балів в епіцентрі в Румунії, Болгарії, Молдові. Глибокофокусність землетрусів зони Вранча зумовлює їх слабке затухання з відстанню, тому що більша частина України знаходиться в 4-6-бальній області впливу цієї зони. У цьому столітті в зоні Вранча відбулося ЗО землетрусів з магнітудою 6,5 балів. Катастрофічні землетруси у 1940 та 1977 pp. мали магнітуду в епіцентрі 7 балів. Південно-західна частина України, що підпадає під безпосередній вплив зони Вранча, потенційно може бути віднесена до 8-бальної зони.

Потенційно  сейсмічно небезпечною територією можна вважати також Буковину, де на період з 1950 до 1976 pp. виникло 4 землетруси інтенсивністю 5-6 балів.

Сейсмонебезпечність Одеської області зумовлена осередками землетрусів в масиві гір Вранча та Східних Карпат в Румунії. Починаючи  з 1927 р. до цього часу там мали місце 90 землетрусів з інтенсивністю 7-8 балів. Карпатські землетруси поширюються на значну територію. У 1940 р. коливання відчувалися на площі 2 млн. км².

Кримсько-Чорноморська сейсмоактивна  зона огинає з півдня Кримський півострів. Вогнища сильних корових землетрусів  тут виникають на глибинах 20-40 км та 10-12 км на відстані 25-40 км від узбережжя  з інтенсивністю 8-9 балів. Південне узбережжя Криму належить до регіонів дуже сейсмонебезпечних. За останні  два століття тут зареєстровано  майже 200 землетрусів від 4 до 7 балів.

Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. У 1987 р. було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5-6 балів. Крім того, за палеосейсмотектонічними  та археологічними даними, встановлено  сліди давніх землетрусів інтенсивністю  до 9 балів з періодичністю близько  одного разу на тисячу років.

У платформній  частині України виділено низку  потенційно сейсмотектонічних зон  з інтенсивністю 4-5,5 балів.

На території  Кримського півострова зафіксовано  понад 30 землетрусів. Так, катастрофічний землетрус 1927 р. мав інтенсивність 8 балів.

За інженерно-сейсмічними  оцінками приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала, у зв'язку з чим було визначено, що в окремих  районах 30-50% забудови не відповідає сучасному  рівню сейсмічного та інженерного  ризику.

Попередити  землетруси точно поки що неможливо. Прогноз справджується лише у 80% випадках і носить орієнтовний характер.

 

 

2. Поняття про карст та його види

 

 

 

Карст - геологічна формація, яка формується в процесі розчинення чи вилуговування гірських порід поверхневими чи підземними водами і формування специфічного (поверхневого та підземного) рельєфу. Термін походить від назви вапнякового плато Карст, або Крас біля Трієсту у Словенії. Карстуванню легко піддаються такі породи: сіль, гіпс, вапняки, доломіти, крейда, мергель. В результаті карстових процесів утворюються такі форми рельєфу, як карри, лійки, улоговини, понори, шахти, печери, підземні ріки та джерела. У межах материків оголені і поховані карбонатні породи займають до 40 км², гіпс і ангідрити — бл. 7, кам. сіль до 4 млн км².

Взагалі карст є двох типів:

• Поверхневий карст
• Покритий карст

Поверхневий карст  - форма рельєфу, що виникла в процесі карстування земної поверхні. Породи, що карстуються, лежать безпосередньо на поверхні, тому швидко розмиваються потоками вод від атмосферних опадів.

Форми рельєфу поверхневого карсту:

• Лійка;
• Колодязь;
• Шахта;
• Карри;
• Каррові поля;
• Понори.

Покритий карст - тип карсту, який розвивається в областях, де карстові відклади покриті товщею пухких утворень різного генезису. Карст з покривом елювію і ґрунту іноді називають карстом середньоєвропейського типу.

Форми рельєфу покритого карсту:

• печери;
• підземні канали;
• підземні порожнини.

 Що  ж до Умов розвитку карсту, то для розвитку карсту необхідні такі умови:

• Наявність порід, що карстуються;
• Достатня кількість опадів (в рідкому стані) чи підземних вод;
• Можливість інфільтрації поверхневих вод в породи, що можуть карстуватися. Якщо розчинні породи покриваються водотривким шаром (наприклад глинами чи лесоподібними суглинками), то поверхневі води не можуть проникнути крізь них у нижчележачі шари;
• Тріщинуватість порід, що можуть карстуватися - порода, що лежить суцільним пластом не буде розмиватися, а стане водотривким ложем для горизонту підземних вод.

Розчинення  сульфатних порід і кам. солі може відбуватися в чистій воді, але  наявність у воді розчиненої солі, що не має спільного йону з сіллю, яка створює розчинну породу, підвищує розчинність. Розвиток карсту відбувається під сукупним впливом поверхневих  і підземних вод. Розчинення гірських порід часто супроводжується  механічним розмивом. Для поверхні площ розвитку карсту характерні дрібні борозни і поглиблення - карри, замкнені пониження (лійки, улоговини, природні колодязі і шахти, сліпі яри і долини), ніші в обривах. Найтиповіші — лійки (конічні, котло-, блюдцевидні або у вигляді ям неправильної форми) діаметром 1-200 м і глибиною 0,5-50 м. На дні лійок зустрічаються отвори — понори, які часто є початком шахт або колодязів, іноді глибиною більше 1000 м (макс. глибина 2148 м — печера Крубера, Абхазія). У закарстованих масивах утворюються різні підземні ходи, порожнини, печери, які часто розвиваються вздовж тріщин. Найбільша печера світу — Мамонтова з печерною системою Флінт-Рідж (США, Кентуккі) досягає 590 км сумарної довжини. Найбільша в Україні печера — гіпсова Оптимістична (Поділля) довж. близ. 214 км, найглибша — Солдатська (Крим), глиб. 540 м. З карстовими явищами зовні схожі явища псевдокарсту, які виникають у льоду і мерзлих ґрунтах (термокарст), в дрібноуламкових і пористих ґрунтах (кластокарст, глинистий, лесовий, механічний карст, суфозія, просадка). У їх розвитку основну роль відіграють інші, не типові для карсту фізичні процеси: танення льоду, механічний вплив рухомої води тощо. Карст ускладнює видобуток к.к., що залягають нижче або на рівні карстових порід.

В Україні карст поширений у Кримських горах, Карпатах, на Поділлі, Донбасі. Загалом карстові процеси розвиваються на 60% території України. В деяких областях України рівень ураження карстовими процесами сягає 60-100% території. При цьому характерними є явища карбонатного, сульфатного, соляного карсту. Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля), що становить 27% від всієї площі карстоутворення. Найбільш розвинутий відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км², Рівненської — 14 км².