Природні небезпеки

Якщо  збільшується сила вітру - зростає інтенсивність  вітрової ерозії.

Розрізняють зони дефляції, звідки видувається  ґрунт, і зони акумуляції, де він  нагромаджується. У зоні акумуляції на суглинкових ґрунтах утворюються  наносні ґрунти, а під час розвіювання  пісків - похований під них ґрунт.

Розрізняють два типи вітрової ерозії: повсякденну  і пилові бурі.

Повсякденну дефляцію спричинюють вітри навіть малих швидкостей (5 м/с), відбувається вона повільно і непомітно, переважно на піщаних, супіщаних і карбонатних ґрунтах. За цього виду дефляції можуть спостерігатись оголення насіння, загорнутого у ґрунт, а також пошкодження молодих сходів рослин. Найсильніше повсякденна дефляція проявляється на вітроударних схилах, які не захищені лісосмугами.

Пилові, або чорні, бурі найактивніший і найшкідливіший вид дефляції. Такі бурі виникають під впливом сильного вітру (зі швидкістю понад 12-15 м/с) і можуть поширюватись на великі території, знищити посіви на сотнях тисяч гектарів, знести багато родючого ґрунту. Пил, що підіймається під час бур на значну висоту, може перенестися на великі відстані.

Крім  водної та вітрової ерозії, виділяють  ще так звані пасовищну, агротехнічну та технічну.

Пасовищна ерозія полягає в механічному руйнуванні та переміщенні ґрунту копитами тварин на схилах балок внаслідок збільшення навантаження на обмежену площу пасовища.

Агротехнічна  ерозія зводиться до переміщення ґрунту під час його обробітку. Так, під час оранки упоперек схилу внаслідок неповного перевертання скиби вгору спостерігається осипання землі вниз по схилу. Ґрунт на схилах частково переміщується вниз і під час культивації, боронування, сівби.

Технічна, або технологічна, ерозія відбувається під час добування відкритим і підземним способами різних корисних копалин, засипання ґрунту шаром будівного сміття під час будівництва житлових та промислових об'єктів, використання ґрунту для прокладання транспортних шляхів тощо.

За ступенем прояву ерозію ґрунтів поділяють  на нормальну і прискорену.

Нормальна, або геологічна, ерозія проявляється у природних умовах (без втручання людини) і відбувається повільніше, ніж формування профілю ґрунту під час процесів ґрунтоутворення. Вона спостерігається на цілинних землях, у лісах, на луках і, як правило, не призводить до утворення еродованих ґрунтів.

Прискорена, або антропогенна, ерозія виникає внаслідок нераціональної господарської діяльності людини і відбувається інтенсивніше, ніж процеси ґрунтоутворення. Вона призводить до утворення еродованих ґрунтів.

Чинники та умови виникнення і розвитку ерозійних  процесів. Чинники, які впливають на виникнення та інтенсивність ерозійних процесів, ділять на дві групи: природні та соціально-економічні, пов'язані з господарською діяльністю людини.

Сучасна ерозія, як правило, проявляється у  випадку поєднання обох груп чинників. Природні чинники створюють умови  для виникнення ерозії, а неправильна  виробнича діяльність людини є основною причиною, що призводить до інтенсифікації її розвитку.

До природних  чинників належать: рельєф місцевості, клімат, опади, вітер, температура, рослинність  і сам ґрунт.

Основними чинниками розвитку водної ерозії є  особливості та інтенсивність випадання  опадів, товщина снігового покриву, глибина промерзання ґрунту, інтенсивність  танення снігу, а також рельєф місцевості - крутизна і довжина  схилів, їх форма . Так, на схилах з опуклим  профілем на верхніх ділянках (при  крутизні до 2°) змивання ґрунту не спостерігається, а із збільшенням крутизни вниз по схилу інтенсивність змивання ґрунту підвищується. Зокрема, доведено, що ерозійні процеси найбільш виражені на коротких схилах (100-200 м), де середня крутизна досягає найвищих значень (2,8-3°). Якщо довжина схилів 700 м і більше, то середня їх крутизна зменшується  до 1,50-2,08°, відповідно знижується й  еродованість ґрунтового покриву.

Відповідно  до рельєфу вітрова ерозія насамперед проявляється на випуклих ділянках поверхні та на схилах з переважаючими вітрами.

Визначальним  чинником процесів ерозії, як і ґрунтоутворення, є кліматичні особливості будь-якого  району. При цьому найважливіше значення має кількість атмосферних опадів та їх інтенсивність, швидкість вітру. Наприклад, у степовій зоні інтенсивність  водно-ерозійних процесів переважно  визначається кількістю опадів у  вигляді злив і меншою мірою стокових вод. У Лісостепу змивання та розмивання ґрунтів однаковою мірою залежить від стоку зливових і талих  вод, хоч у загальному об'ємі поверхневого стоку більшу частину займають талі води. На Поліссі на інтенсивність  ерозійних процесів впливають кількість  опадів у вигляді снігу та швидкість  його танення.

Запаси  води у сніговому покриві на початок  весняного сніготанення, які визначають величину стоку талих вод і  вологозабезпеченість ґрунту у весняний період, становлять у середньому 20-40 мм з відхиленням від 10 мм у південних  районах Степу до 70 мм і більше на Поліссі. Висота снігового покриву  і запаси вологи та снігу зменшуються  з північного заходу на південний  схід.

Територія України є своєрідним районом  інтенсивних атмосферних процесів. Циркуляція повітряних мас визначає систему панівних вітрів: на заході переважають вітри західних румбів, що несуть потік повітря з Атлантики, на сході - південно-східних та південних, зумовлені наявністю сибірського  антициклону. Внаслідок зіткнення  теплої повітряної маси з холодним вітровим бар'єром вітер посилюється  до 25-30 м/с і більше, що призводить до поземки та пилових бур .

Залежно від вітрової активності, на Україні  виділяють декілька провінцій.

Провінція найактивнішої дефляції розташована  на південному сході (південні частини  Миколаївської, Запорізької, Донецької, Луганської і Херсонської областей).

Ступінь розвитку вітрової ерозії залежить від  пилоутворювальної площі, під якою розуміють розорані землі, не розмежовані  перешкодами (смугами, полями багаторічних трав тощо). Із збільшенням таких  площ підвищується швидкість вітру  над поверхнею ґрунту, насиченість  повітряного потоку пилом і відповідно руйнівна сила його (лавинний ефект). Виникнення та розвиток вітрової ерозії значно залежить від гранулометричного складу ґрунту. У природному стані видуваються  легкі ґрунти - піщані та супіщані. Легко  видуваються розорані карбонатні чорноземи  та карбонатні темно-каштанові ґрунти.

Рослинний покрив виконує суто ґрунтозахисну  роль. Чим краще він розвинений, тим слабше проявляється ерозія. Це пояснюється тим, що корені рослин міцно  скріплюють ґрунтові частинки і як своєрідна "арматура" перешкоджають  змиву, розмиву й розвіюванню  ґрунту. Надземний покрив рослин приймає  на себе ударну силу дощових крапель, уберігаючи тим самим структурні окремості ґрунту від руйнування дощовими краплями або ослаблюючи їх дію.

Густа рослинність  різко сповільнює швидкість поверхневого стоку, сприяючи кращому поглинанню води, а також затримує ґрунтові частки, які змиваються з верхніх  частин схилів.

Дернина і підстилка, володіючи високою  вологоємкістю і доброю водопроникністю, легко вбирають воду і добре зберігають у мінеральному верхньому горизонті  некапілярні шпари, створені ґрунтовою  фауною та коренями.

Шкода внаслідок  ерозії ґрунтів. Шкода внаслідок ерозії ґрунтів надзвичайно велика й одночасно дуже різноманітна. По-перше, еродований ґрунт втрачає значну кількість гумусу.

Наприклад, у темно-сірих опідзолених ґрунтах  слабо- і середньозмитих (Київська область), порівняно з незмитими, вміст  гумусу відповідно зменшився на 0,2 і 0,3 %, а запаси у метровому шарі - на 30 і 50 т/га. Ще більші втрати гумусу спостерігаються у чорноземах опідзолених (Черкаська область). Так, якщо у незмитих ґрунтах вміст гумусу в шарі 0-20 см дорівнює 3,9 %, то у слабозмитих 3,3, а в середньозмитих - 3,0 %. При цьому  із запасів гумусу в метровому  шарі незмитих ґрунтів - 432 т/га, у слабозмитих  вони становлять 194 т/га, тобто на 238 т/га менше, ніж на незмитих.

Дещо менший спад вмісту гумусу в  шарі 0-20 см і менші його запаси у  метровому шарі в чорноземах типових (Тернопільська область), південних (Запорізька область), а також у  темно-каштанових (Запорізька область) ґрунтах.

Доведено, що із змиванням кожного сантиметра гумусового горизонту потенційна врожайність  зерна знижується на 0,5-2,0 ц/га, а з  втратою 1 т гумусу запаси корисної енергії у ґрунті зменшуються  на 0,9-1,1 кДж/га.

За даними Інституту землеробства УААН у разі змиву 150 т/га ґрунту втрати поживних речовин  внаслідок ерозії в Україні щороку становлять: сульфату амонію - 629 тис. т, суперфосфату - 290 тис. т і калійної солі 210 тис. т. Такої кількості туків  достатньо для вирощування 875 тис. т зерна.

В еродованих ґрунтах істотно знижується не тільки кількість макро-, але й мікроелементів, особливо марганцю і міді.

На силових  землях не використовується значна частина  опадів внаслідок збільшення поверхневого стоку, особливо під час танення  снігу. А це дуже небажано для південних  областей України, де випадає мала кількість  опадів.

Лінійна водна ерозія зменшує площу орних  земель за рахунок розвитку ярів, замулювання  ґрунтів на заплавах, ставків, водоймищ, русел річок, зрошувальних каналів  тощо.

Внаслідок вітрової ерозії руйнується ґрунтовий  покрив, забруднюється повітря, що завдає великих збитків і шкодить  здоров'ю людей.

Вітрова ерозія шкідлива для посівів. Найчастіше ґрунтовими частками під час пилових  бур пошкоджуються ніжні весняні  сходи цукрових буряків, соняшнику  і кукурудзи. Часом із ґрунтом  здуваються і рослини, які укоренились.

 

ВИСНОВОК

 

Отже, до природних небезпек відносяться стихійні явища, які являють безпосередню загрозу для життя та здоров’я людей.

За локалізацією природні небезпеки можуть бути з  певною мірою умовності поділені на 4 групи: літосферні (землетруси, вулкани, зсуви); небезпеки гідросфери (повені, цунамі, шторми) атмосферні (урагани, бурі, смерчі, град, дощ); космічні (астероїди, планети, випромінювання).

 Слід  зазначити, що за наявними оцінками, кількість природних явищ на Землі з плином часу не зростає або майже не зростає, але людські жертви та матеріальна шкода збільшуються. Щорічна імовірність загибелі мешканця планети Земля від природних небезпек орієнтовно дорівнює 10^-5, тобто на кожні сто тисяч мешканців гине одна людина.

Передумовою успішного захисту від міських  небезпек є вивчення їх причин та механізмів. Знаючи суть процесів, можна їх передбачувати. А своєчасний та точний прогноз небезпечних явищ є найважливішою передумовою ефективного захисту. Захист від природних небезпек може бути активним (будівництво інженерно-технічних споруд, інтервенція та механізм явища, мобілізація природних ресурсів, реконструкція природних об’єктів тощо) та пасивної (наприклад, використання укриттів). У більшості випадків активні та пасивні методи поєднуються.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

1. Энциклопедия по охране и безопасности труда МОТ/ [Електронний ресурс]: http://base.safework.ru/iloenc - Назва з екрану.
2. Рычагов Г. И. Общая геоморфология. — М., Издат. МГУ, 2006. — 416 с., илл. — ISBN 5-211-04937-3. — ISBN 5-02-034256-4.
3. В.С. Тарасюк, Г.Б. Кучанська Охорона праці в лікувально-профілактичних закладах. Безпека життєдіяльності Підручник  К.: ВСВ "Медицина" 2010 р.
4. І.В. Кочін, Г.О. Черняков, П.І. Сидоренко, В.Є. Букін, О.М. Савчук, В.М. Скороход Охорона праці та безпека життєдіяльності населення у надзвичайних ситуаціях К.: "Здоров'я" 2005
5. В.С. Джигирей, В.Ц. Жидецький Безпека життєдіяльності Львів "Афіша" 1999
6. Д.В. Зеркалов Навчальний посібник Безпека життєдіяльності К.: КПІ 2011