Вплив відходів життєдіяльності людини на водне середовище

Міністерство освіти і науки України, молоді та спорту 
 
Державний вищий навчальний заклад 
«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» 

Кафедра регіональної економіки 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Вплив відходів життєдіяльності людини на водне середовище» 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:   
студент 4 групи 
ФЕтаУ (6601) 
(менеджмент) 
Марчук Кирило 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2012

 

Зміст

1. Вода – найцінніший природний ресурс.
2. Законодавча база
3. Стан річок в Україні
4. Стан малих річок
5. Водоохоронні традиції українського народу
6. Громадськість як чинник у питанні охорони вод
7. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд
8. Стан очисних споруд
9. Що ми п’ємо або куди дивиться держсанепідемслужба
10. Світова практика забезпечення якості бутильованих вод
11. Вплив якості води на захворюваність
12. Водовитрати
13. Джерела

 

1. Вода – найцінніший природний ресурс.

Вода – основа життя, вона відіграє виняткову роль у процесах обміну речовин, без яких життя не можливе. Загальні запаси води на земній кулі становлять близько 1390 млн км3, з них 96,4 % –  води морські. Водночас, спеціалісти вважають, що води, придатної для споживання, на планеті існує близько 2% від загальної кількості, зокрема, 80% становить вода, що знаходиться у льодовому покриві Землі, а питна вода озер, струмків і річок становить менше 0,001% загального вологозапасу планети. За словами Генсека ООН Пан Гі Муна використання водних джерел нині вже перебуває на небезпечній межі, а економічна спрага ще зростатиме.

До водних ресурсів відносять щорічно  поновлювані поверхневі води і запаси підземних вод, які поповнюються дуже повільно. Відомо, що поверхневий середньорічний стік вод на землі становить 47 тис. км куб., у тому числі в Україні (без стоку прикордонних рік Дунаю, Тиси, Прута, Бугу) – 83,5 км куб., а у маловодний рік – 53,2 км куб. Понад 47 % поновлювальних водних ресурсів формується за межами України. Із загальної кількості водних ресурсів України близько 4 км куб. припадає на вікові запаси підземних прісних вод.

За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. метрів на 1 особу) Україна  вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі, однак, перебуваючи у несприятливих умовах щодо водних поновлюваних ресурсів, Україна не реалізує жорстких цільових програм з метою збереження й ощадливого використання запасів питної води.

Зростання міст, бурхливий розвиток промисловості, інтенсифікація сільського господарства, значне розширення площ зрошуваних земель, поліпшення культурно–побутових умов і ряд інших чинників все більше ускладнюють проблеми забезпечення водою. Загальна тенденція щодо погіршення ситуації з питною водою спонукає людство приділяти дедалі більшу увагу водоочисним технологіям. Проте цей процес неможливо розглядати як панацею, оскільки збільшення забруднюючих речовин, ускладнення їх хімічних сполук призводить до подорожчання водоочисних технологій.

Охорона водних об'єктів за ступенем гостроти проблеми – є найбільш напруженою. Не врахування особливості  формування водних ресурсів, їх двоєдиної  ролі як елемента середовища і відновлюваного ресурсу в процесі підготовки та реалізації управлінських рішень, відсутність досконалого контролю, а також правовий нігілізм населення та варварське ставлення до водних об'єктів, призводить до катастрофічного їх стану, що загрожує існуванню всього живого.

До 1991 р. в Україні економічні санкції  за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти не застосовувались. Загальноприйнятий у світі принцип «забруднювач платить» був впроваджений в нашій країні лише з прийняттям Верховною Радою України Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». Нині держава повинна терміново вдосконалити еколого–економічні механізми використання ресурсів та сприяти залученню громадськості до подолання правового нігілізму у суспільстві, підвищення його еколого–правової культури.

 

2. Законодавча база

В Україні розроблено багато нормативно-правових документів, які мали б вагомо впливати на діяльність щодо охорони вод, і на попередження та усунення забруднення поверхневих водних об'єктів, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Серед них базові – Закон України Про питну воду та питне водопостачання (2002), «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», «Питна вода України на 2006-2020 роки» (2005 р.), Державна цільова соціальна програма першочергового забезпечення централізованим водопостачанням сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, на період до 2010 року (2008).

Серйозною прогалиною у діяльності природоохоронних служб залишається  механізм контролю та відсутність  наукових методик його організації. Одна з причин неефективності цього механізму полягає в тому, що ціла низка міністерств і відомств самостійно контролює свою діяльність, а єдина цілісна система державного контролю в галузі охорони природи не функціонує.

Природоохоронні збори та розміри  штрафів є чи не найнижчими в Європі, бо залишилися на рівні середини 90-х  років минулого століття, коли більшість  із них були прийняті. Нижче буде наведено низку прикладів як неефективна  застаріла нормативна база заохочує бізнес економити на новітніх природозахисних технологіях.

Крім того, як свідчить досвід, з  багатьох сотень порушень у сфері  водного законодавства лише десятки  оформляються у вигляді судових  справ і лише поодинокі справи завершуються адекватними покараннями винних.

 

3. Стан річок в Україні.

Незважаючи на спад виробництва, що призвів до деякого зменшення  стічних промислових вод, водні  об’єкти України забруднені переважно  сполуками азоту, нафтопродуктами, важкими металами, а в місцях водозаборів  концентрація пріоритетних шкідливих речовин наближається до граничних величин, а в окремих випадках – їх перевищувала.

Останнім часом зростає небезпека  масових технологічних та екологічних  аварій, виходу із ладу життєзабезпечуючих водогосподарських систем, очисних  споруд. Водночас, розвиток водозабезпечуючих і водоохоронних систем здійснюється за старими технологіями, що приводить до різкого зростання відбору води та її забруднення. По суті в Україні нині порушене формування водного стоку, що зумовило зниження якості водних ресурсів. Украй загрозливе екологічне становище склалось майже в усіх річкових басейнах України, і особливо в басейні Дніпра – основного джерела водозабезпечення країни.

Якщо говорити про транскордонні  забруднення, то слід згадати неодноразові забруднення рік Закарпаття через аварії на румунських підприємствах. Колись чиста Десна нині припливає до нас з Росії з усіма проблемами, спричиненими відсутністю якісних очисних споруд на підприємствах і населених пунктах, розміщених на її берегах. Але все ж найбільшими забруднювачами українських рік, особливо в басейні Дніпра, є комунальне господарство, чорна та кольорова металургія, коксохімія та сільське господарство. Водоканали Києва, Дніпропетровська та Запоріжжя, меткомбінати Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Запоріжжя, Кривого Рогу, Запорізька АЕС багато років стоять першими у переліку забруднювачів Славутича.

Серед проблем українських річок  слід також назвати їх зарегульованість – каскади водосховищ, ставків  та загат; втрату водоохоронних територій  через розораність берегів, відсутність прибережних лісосмуг, дачні забудови аж до урізу води, а останнім часом – намивання в заплавах для подальшої забудови. Водосховища порушують екологічну рівновагу через уповільнення водообміну, – порівняно з природними умовами він уповільнився в 14-30 разів, – спричиняють процеси підтоплення і засолення ґрунтів. До 10 відсотків забруднення водних об'єктів дають атмосферні опади. Значна кількість забруднених речовин надходить до водних об'єктів з поверхневим змиванням із сільськогосподарських угідь, потужним джерелом забруднення водних об'єктів отрутохімікатами та мінеральними солями є дренажні води зрошувальних систем.

Природа все ще має ресурс самовідновлення, але чим далі ми бездумно її експлуатуємо, тим швидшим стає процес деградації. Діють поки що механізми самовідновлення на водних об’єктах. Найперше – це кругообіг води, однак для його нормального перебігу потрібно подбати про чисте атмосферне повітря. Важливою складовою водовідновлення є її фільтрація через верхні шари ґрунту. Нажаль і в цьому аспекті ми добряче насолили природі – стан забрудненості і засоленості наших ґрунтів викликає нині велику тривогу, а відповідно стан переважної більшість поверхневих вод є незадовільним.

Варто також згадати про роль порогів для очищення, оздоровлення води, подібну роль, хоча й в меншій мірі виконує піщане річкове дно. Пороги називають легенями рік і саме тому екологічна громадськість відстоює пороги Південного Бугу, які зараз затоплюють водосховищем Ташлицької ГАЕС.

 

4. Стан малих річок.

Нині в Україні понад 22 тисячі малих річок, стверджують науковці. Ще кілька десятиліть тому ними називалася цифра понад 60 тисяч. Ще в нашому дитинстві існували річки, з яких можна було сміливо напитися води. Нині багато з них існують лише як статистика. Найяскравіший приклад – літописна Либідь. Ще один приклад – Самара. Колись судохідна аж до Павлограда річка, нині перетворилась на каскад озер. ЇЇ прозора і м’яка вода нині в офіційних звітах оцінюється як одна з найбільш забруднених в басейні Дніпра. Як зазначається в одній з інформаційних довідок Мінприроди, мінералізація річок Оріль, Самара, Вовча перевищувала допустимі норми і становила 1328-3655 мг/дм3. Мінералізацію цих річок чиновники списують на фізико-географічні умови району, де значна доля підземних вод з підвищеною мінералізацією. Однак, вони не зазначають, що причиною такої засоленості є розробка протягом останніх 50 років вугільних пластів у Захіному Донбасі, що ведеться в поймі Самари. У жодній іншій європейській країні не наважилися б на такий злочин проти природи. Мільйони кубометрів ропи, яку відкачують з шахт, якийсь час накопичуються у відстійниках, а далі вона потрапляє в річки. До речі дозволи на аварійні скиди надають ті, хто мав би захищати природу. Подібна ситуація на Інгульці, єдина різниця – там забруднює річку гірничо-металургійний комплекс. Що вже казати про Донбас – там над річками знущаються всі разом. В Нижньому Придніпров'ї, Донбасі на сьогодні нема жодної чистої річки, а підземні водні об’єкти вкрай обмежені, або непридатні до водокористування.

Лише в незначній мірі в басейнах малих річок залишилися природні території. В результаті більшість  малих степових річок пересихають  чи стають маленькими струмками. Головною властивістю малих річок є  та, що їх стан визначається станом довколишнього ландшафту – водозбору. Екосистеми малих річок одні з перших реагують на зміни в системі людська діяльність – Природа. А якщо врахувати, що малі річки в басейні Дніпра становлять майже 90 % всієї річкової мережі, а в їх басейнах формується понад 60% водних ресурсів України, стає зрозумілим звідки постають головні водні проблеми і з чого потрібно починати для подолання таких проблем. В басейнах малих річок розораність земель сягає до 80%, лісистість навіть на Поліссі, за невеликим винятком, нижча в 2–3 рази за оптимальний рівень, у малі річки, що, мають малий стік, скидається 5 частина всіх стічних вод, а зарегульованість сягнула неймовірного рівня – майже 3 га на 1 км річки. В останні 10–15 років ситуація погіршилася й тим, що відбувається землевідведення під дачні ділянки в прибережних зонах, посилилося забруднення комунальними та промисловими стоками внаслідок зниження рівня водоочистки.

Значно знизилася самоочисна здатність  річкових вод з одного боку через  хімічне забруднення, що негативно впливає на водоочисні мікроорганізми, а з іншого – через величезну зарегульованість малих річок. Водність малих річок з року в рік зменшується через замулення джерел та русел, збільшення водозабору та осушення боліт у їх верхній течії.

 

5. Водоохоронні традиції українського народу

Охорона водних об'єктів у нашого народу має глибокі витоки. За первісними уявленнями українців, вогонь та вода, як і земля, мали чудодійну силу. Згідно з народною космогонією, першостихією світу була вода. Люди обожнювали воду і з повагою ставилися до водних об’єктів. Ріки й озера і навіть болотні угіддя були органічною складовою тодішнього укладу життя. Їх оцінювали перш за все як складову світобудови і лише потім як джерела прибутку чи господарські об’єкти. Люди зверталися до води як до такої, що має власну душу, а отже зберігали водні угіддя, не завдавати їм шкоди – це було закладено у наших предків на ментальному рівні. Наші предки були, кажучи сучасними термінами, екоцентричними.

Етнічна екологія стверджує, що природно–господарські системи тісно пов’язані з етнічними характеристиками народів, що населяють певні, історично сформовані території. Визначальним чинником стійкості таких природно–господарсько–етнічних систем є етнічні традиції в природокористуванні населення, що проживає на конкретній території.

Взагалі соціокультурна модель ставлення  людини первісного суспільства до природи  була спрямована на гармонізацію відносин природи і людини, яка відчувала  себе часточкою природи. З переходом  людського суспільства на індустріальну фазу розвитку відбулося відчуження від природного середовища. Бар’єром між навколишнім середовищем і людиною стало створене нею ж штучне середовище, що функціонує за власними законами існування.

 

 

 

6. Громадськість як чинник у  питанні охорони вод.

Серед чинників незадовільної ситуації в питанні охорони водних об’єктів слід, також, назвати погану взаємодію органів місцевої влади, контролюючих організацій, природокористувачів з екоНУО та науковими структурами. Як приклад: згідно зі ст. 87 Водного кодексу України виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів зобов’язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій мають здійснювати виконавчі комітети місцевих Рад та державні органи охорони навколишнього природного середовища. На практиці ця робота здійснюється незадовільно, про що свідчить статистика притягнення до відповідальності за порушення водного законодавства. Водночас, саме з допомогою громадськості проблему можна було б подолати.