Вплив відходів життєдіяльності людини на водне середовище

На сьогоднішній день в Україні  нараховується близько 500 активних громадських екологічних організацій, серед яких приблизно 20 – всеукраїнські  мережеві з місцевими структурами, що діють у всіх регіонах України. Діяльність багатьох НУО спрямована на поліпшення стану довкілля на місцевому рівні – зокрема, заліснення берегів річок, очищення води в річках, ставках та струмках, інспектування водних об’єктів та прибережних зон, а також участь у підготовці місцевих і навіть загальнодержавних природоохоронних програм.

Про науково–правовий потенціал громадських  організацій свідчить те, що НУО  брали участь у підготовці багатьох екологічних законопроектів, програм, нормативних документів. Тут можна згадати про ініціативи Всеукраїнської екологічної ліги, яка через співпрацю з парламентськими фракціями і окремими депутатами ініціювала та брала участь у підготовці кількох парламентських слухань, зокрема у питанні захисту вод, готувала матеріали до Стратегії національної екологічної політики та Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища. Вперше в європейській практиці громадська організація, об’єднавши провідних науковців з профільних інститутів НАН України, ініціювала підготовку та видання «Екологічної енциклопедії». Готуючись до 5-ї Все європейської конференції міністрів екології "Довкілля для Європи" (Київ 2003) представники робочої групи громадських організацій підготували аналітичні матеріали з питання захисту вод, де не лише визначили та проаналізували найболючіші проблеми охорони водного середовища, а й внесли пропозиції щодо подолання означених проблем.

Залучення громадськості до здійснення державної політики у сфері захисту  довкілля і, зокрема, щодо захисту водного середовища дозволить використати значний потенціал для вдосконалення правових механізмів захисту вод, сприятиме підвищенню рівня правової освіти широких верств населення, а також поліпшить рівень профілактики правопорушень у цій сфері. НУО можуть бути і партнерами і контролерами органів влади у здійсненні реформ з водопостачання та водовідведення. Подальший розвиток питань, пов’язаних з поліпшенням доступу НУО до інформації у прийнятті важливих рішень, сприятимуть поліпшенню екологічної ситуації в Україні й сприятимуть подоланню негативних процесів, зокрема, у водному господарстві. Про діяльність Всеукраїнської екологічної ліги з питання вивчення та захисту вод у додатку.

7. Державний санітарно-епідеміологічний  нагляд

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд на всій території України покладено на державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я України, яка здійснює перевірки на відповідність води Державним санітарним правилам і нормам (ДСанПІН).

ДСанПІН встановлює такі вимоги до питної води, які забезпечують її безпеку для здоров'я людей. Однак, наявні технології дозволяють знайти якийсь конкретний забруднювач чи їх невелику групу, але переважна більшість наших лабораторій не може визначити всіх наявних (чи хоча б більшості) забруднювачів у воді. Крім того ДСанПІН не поширюється на бутильовану питну воду та воду з місцевих водних джерел при їх нецентралізованому використанні без розвідної мережі.

За мікробіологічними хімічними  та іншими показниками питна  вода має відповідати певним вимогам, які затверджені Наказом МОЗ України Про затвердження Державних санітарних правил і норм "Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання".

Показники фізіологічної повноцінності  питної води мають визначати адекватність її мінерального складу біологічним потребам організму. Зокрема загальна мінералізація за українськими стандартами, які існують з радянських часів, має бути в межах від 100,0 до 1000,0 мг/куб.дм. Водночас у США та країнах ЄС норми дещо інші. До того ж  в наукових колах існує думка, що використання м’якої води більш позитивно впливає на організм людини. Зокрема, на тривалість життя. До речі, ще Авіценна писав – чим менше солей у воді, тим вона краща.

8. Стан очисних споруд

Четверта частина очисних споруд водопровідної мережі, кожна п'ята насосна станція та половина насосних агрегатів  відпрацювали нормативний строк експлуатації. В аварійному стані перебуває понад 37 тис. кілометрів водопровідних та 14 тис. кілометрів каналізаційних мереж, або більше 30 відсотків їх загальної  довжини, витоки з яких крім вторинного  забруднення питної води обумовлюють підтоплення території населених пунктів в окремих регіонах. Норми водоспоживання перевищують аналогічні показники розвинутих країн майже у 3 рази і становлять понад 300 літрів на одну особу за добу, втрати в системах водопостачання сягають 30-40 відсотків, а в деяких регіонах перевищують 50 відсотків.

9. Що ми п’ємо або  куди дивиться держсанепідемслужба.

Дніпро забезпечує водою 2/3 території України, його воду п’ють близько 30 млн. громадян. Три чверті питного водопостачання в країні здійснюється з поверхневих водотоків, більшість яких мають третій–шостий класи якості, тобто за рівнем хімічного і бактеріального забруднення вода більшості річок басейну Дніпра класифікується як забруднена та брудна, тоді як системи водопідготовки для пиття, приготування їжі розраховані на перший, максимум другий клас. Розрахунки на базі діючої класифікації якості води свідчать: 88 відсотків річок мають екологічний стан від «поганого» до «катастрофічного». Тобто вони непридатні для всіх видів водокористування.

Сучасний незадовільний стан водних об'єктів показує, що проблеми у сфері  охорони вод від забруднення  та виснаження не тільки не знайшли  вирішення, а й значно загострилися, особливо в останні роки. За даними Держспоживзахисту, стан питної води централізованого водозабезпечення у 12 областях України визнано критичним, у 8 – незадовільним і тільки у 5 – задовільним.

Централізованим питним водопостачанням забезпечено 450 міст, приблизно 90% селищ міського типу, а також 25% сільських населених пунктів - понад 70 відсотків населення України.

Ситуація в Україні з водопостачанням  сільських населених пунктів  є однією з найгірших у Європі. Як вже зазначалося, нині в Україні тільки чверть сільського населення користуються послугами централізованих систем водопостачання. Решта населення для питних потреб користується місцевими джерелами – колодязями та саморобними свердловинами, прирусловими копанками, а також привізною водою. У 14 областях України та в Автономній Республіці Крим, налічується понад 1200 сільських населених пунктів, де проживає понад 700 тис. осіб, які частково або повністю користуються привізною та неякісною водою. Найгірша ситуація в південних областях, а також в промислово розвинених регіонах.

Отже, питне водопостачання країни майже на 80 відсотків забезпечується за рахунок поверхневих вод. Якість води у поверхневих водних об'єктах  є вирішальним чинником санітарного  та епідемічного благополуччя населення. І при цьому громадськості та й переконана органам влади відомі приклади, коли якісні підземні джерела використовують для промислових потреб (Павлоградвугілля) через їх дешевизну, а населення споживає дорогу і неякісну воду з дніпровського водогону.

Вище вже зазначалося що в  Україні майже не залишилося якісних  поверхневих вод. Отже, воду з колодців селяни використовують хіба що для  господарських потреб на більшості  території України. У сільській  місцевості налічується понад 2 млн. шахтних та трубчастих колодязів і майже половина з них перебуває в незадовільному стані. У воді більшої з них виявлено вміст небезпечних органічних сполук, що у 3-5 разів, а в окремих випадках у 50-100 разів, перевищує допустимі санітарні норми.

На жаль внаслідок господарської діяльності останнім часом ми втрачаємо глибокі водні горизонти. Великі осередки забруднених підземних вод сформувалися на Дніпропетровщині (Дніпропетровськ – Дніпродзержинськ, Новомосковськ – Павлоград, Кривий Ріг), а також на півдні України та в районі Житомир – Рівне. До забруднення підземних вод основних водоносних горизонтів призводить їх інтенсивна безсистемна експлуатація, в окремих випадках з перевищення водовідбору над затвердженими запасами, підтягування солоних морських вод, а також перехід високомінералізованих підземних вод із нижчих водоносних горизонтів.

В науковців існує думка, що кип'ятіння воду "вбиває", тому, за відсутності  альтернативи, вони радять воду фільтрувати. Хоча за висновком тих же науковців, далеко не всі фільтри воду поліпшують, часто фільтрування води – це здійснення неприродного насильства над нею, зазначають спеціалісти.

В Україні найкраще пити природну воду з глибинних підземних джерел, особливо якщо вода є м’якою. Найбільш цілющою вважають води з курортних  місць – Миргорода, Трускавця, Моршина, Сваляви.

Бюветну воду отримують із водоносних горизонтів глибокого залягання, які  гідравлічно не зв'язані з поверхневими водами. Вона вирізняється високим  ступенем чистоти, сприятливими органолептичними властивостями, що зумовлено їх доброю захищеністю. Але слід пам'ятати, що воду з бювету можна вживати у сирому вигляді не більше доби, особливо в теплу пору року.

Існують різні точки зору щодо талої  води. Одні вважають її цілющою і  зазначають, що структура замороженої  і талої води подібна до структури води в нашому організмі. Однак, інші вчені не радять зловживати талою водою.

10. Світова практика  забезпечення якості бутильованих  вод

Щоб зберегти природні мінеральні води у тому стані, в якому вони є  в джерелі, їх не можна жодним чином обробляти. Можна лише очистити профільтрувати за відповідними нормами – відокремити небажані складові, зокрема нерозчинні елементи окремих сполук.

Вода джерела повинна відповідати  вимогам директиви 98/83/ЕС щодо якості води, призначеної для споживання людиною. У директиві подано чіткі вимоги щодо інформації на етикетці, зокрема, на ній повинна бути інформація про хімічний склад, місце експлуатації джерела і назву джерела, інформація про будь-яку (дозволену) обробку. В назві чи торговій марці може бути вказана місцевість лише за умови, що вода там і добувається. Розповсюдження на ринку води з одного джерела з різними назвами і описами заборонено.

Нині на українському ринку немає  чіткої класифікації бутильованої води за типами і, відповідно, нормативних  документів на всю наявну у продажу воду. В Україні досі не затверджено держстандарт на бутильовану питну воду, хоча українськими науковцями розроблено стандарт, що поширюється на питну фасовану воду, призначену для реалізації через торговельну мережу, і установлює вимоги щодо її виробляння, постачання, використання.

11. Вплив якості води  на захворюваність.

Питна вода та її якість істотно впливають  на всі фізіологічні та біохімічні процеси, що відбуваються в організмі  людини, на стан її здоров'я. Отже, можна стверджувати, що мінеральний та екологічний стан води, рівень її забруднення впливає на стан захворюваності населення.

З водою людина одержує приблизно  чверть добової потреби хімічних речовин. Встановлено, що води із загальною  мінералізацією понад 2 г/л прискорюють процес старіння, тому мінеральні води не варто вживати тривалий час і лише за призначенням. Зловживання мінералкою може спричинити захворювання нирок, печінки, а часом й серцево-судинної системи. Навіть рівень ракових захворювань вище в тих областях України, де люди змушені пити так звану тверду воду.

Погіршення якості питної води обумовлює  високий рівень захворюваності кишковими  інфекціями, гепатитом, збільшує ризик  впливу на організм людини канцерогенних  і мутагенних факторів. Домішки, які  є в забрудненій воді, пригнічують діяльність імунної системи, підвищують ризик виникнення алергії та спричинюють розвиток тяжких хвороб.

Доведено, що питна вода з підвищеною мінералізацією негативно впливає  на специфічні функції жіночого організму. Тверда вода може обумовлювати і підвищену гінекологічну захворюваність.

Відставання України від розвинутих країн за середньою тривалістю життя  та висока смертність значною мірою  пов'язано із споживанням недоброякісної питної води.

12. Водовитрати.

Найбільші водовитрати в Україні були на межі 80–90 років минулого століття. Станом на 1997 рік при скороченні ВВП на 62 %, потреби у воді зменшилися лише на 35%. Тоді з водних джерел було забрано 21,1 км3. Найбільше води потребували промисловість та сільське господарство відповідно – 9,1 (44 %) та 8,0 (38 %) км3. На потреби комунального господарства було витрачено 3,8 км3 (18 %) або 311 літрів за добу на одного міського жителя. У країнах Європи тодішні норми були приблизно в 2 – 2,5 рази нижчими. У Великобританії – 155 літрів за добу, Франції – 145, Німеччині – 163 літри за добу. У Швеції та країнах Бенілюксу трохи більше 100 літрів. При загальному зменшенні водовитрат в кінці 90-х різко погіршилося співвідношення на одиницю продукції. Залишалися досить високими втрати води під час її транспортування до 9 відсотків від водозабору.

На 2009 рік заплановано витратити  на потреби населення i галузей економіки  приблизно 15 км3 води. Промисловість  вип’є 7 кубічних кілометрів, с/г – 5 км3, комунгосп отримає приблизно 3 км3. Як бачимо порівняно з 90-ми маємо значну економію. За 10 років дещо поліпшилися витрати води на одиницю продукції у промисловості. Однак, за ці роки не вдалося поліпшити ситуацію з водовтратами під час транспортування та використання у комунальному господарстві – втрати становлять 36-42 %, та на поливних системах, де втрати води сягають третини від водозабору. Якщо порівнювати з нормами ЄС, мусимо визнати, що в різних галузях маємо перспективи для економії від 2,5 до 7 разів.

13. Джерела
1. Всеукраїнська екологічна ліга: стаття «Водозабезпечення населення»;
2. Всеукраїнська екологічна ліга: стаття «Вплив відходів на водне середовище»;
3. Всеукраїнська екологічна ліга: стаття «Світова практика очищення води»;
4. Всеукраїнська екологічна ліга: стаття «Водне середовище»;
5. Всеукраїнська екологічна ліга: стаття «Очисні споруди та водоохоронні традиції».