Демографическая ситуация в Украине

 

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення  цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і  природно – найвищий потенціал демографічного відтворення.

 

Важливими факторами, що впливають  на відтворення населення, є соціальні  та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніпров’я, де сформувалися значні гіперурбанізовані  території з високим рівнем забруднення  атмосферного повітря, води, ґрунтів  та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров’я населення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятливих природних  умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.

 

Негативний вплив на відтворення  населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення  її території. Нині понад 3 млн. чоловік  проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив  різних факторів, пов’язаних з цим  явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

 

Отже, демографічні процеси  не можуть залишатися без уваги держави, оскільки вони торкаються найважливіших  сфер життя людей і рівня економічного розвитку країни.

 

З метою дії на процеси  відтворення населення і на позитивні  процеси в цьому напрямі держава  проводить демографічну політику, яка  є частиною соціально-економічної  політики. У разі потреби зростання  чисельності населення, як це має  місце в Україні, держава впливає  на процеси відтворення населення через стимулювання певної демографічної поведінки людей, що пов'язано з плануванням сім'ї, часом появи першої дитини, вибором бажаного числа дітей, інтервалом їх народження.

 

Демографічна політика України  в сучасних умовах повинна бути направлена не тільки на стимулювання народжуваності, але і на зміцнення сім'ї, підвищення матеріального добробуту людей, зниження захворюваності і смертності. Проте заходи, щодо управління процесами  відтворення населення, не дають  швидких результатів. Демографічна поведінка людей вельми консервативна, змінити її досить важко. Як правило, результати демографічної політики виявляються через багато років  і навіть десятиліття. Тому стимулювання тих або інших процесів відтворення  повинне відповідати довгостроковим інтересам розвитку економіки.

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ НАСЕЛЕННЯ  ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

 

Усі види людської діяльності – виробництво, споживання матеріальних благ та послуг, відтворення нових  поколінь є, з одного боку, явищами  соціального життя, що пов'язані  з розвитком народного господарства, а з другого, – це є процеси  власне життєдіяльності людей. Тому таким складним, взаємообумовленим  і нерозривним є зв'язок між  населенням і розвитком територіальної організації народного господарства. Лише на цій основі можлива побудова соціально спрямованої ринкової економіки в суспільстві, де людина є творцем матеріальних і духовних благ. Метою розвитку економіки має  бути забезпечення фізичного, духовного  та інтелектуального розвитку нинішніх поколінь та кількісного і якісного відтворення прийдешніх..

 

Розміщення міського і  сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продуктивних сил. Якщо на початку століття в Україні  переважало сільське населення –  близько 82% всього населення, то нині майже 68% її населення мешкає в міській  місцевості. Аналіз статистичних даних  свідчить, що міське населення протягом значного історичного періоду мало стійку тенденцію до зростання. Лише за період 1979-1998 рр. його приріст складав 3,5 млн. чол., або 11,4%. За цей період зросла і питома вага міського населення  – з 60,8% в 1979 р. до 67,8% – в 1998 р.

 

Показник питомої ваги міських жителів має суттєві  територіальні відмінності –  від 38,5% в Закарпатській області  до 90,1% в Донецькій. Аналіз даних  показує, що лише в 6 областях країни переважає  сільське населення, а в решті  регіональних одиниць частка міського населення становить понад половину населення. Такі особливості територіальної концентрації населення та наявні відмінності  соціально-економічного, екологічного та політичного розвитку обумовили  і своєрідність зрушень в загальній  чисельності населення України  та її регіонів [20, с. 146].

 

На 1 січня 2005 р. в Україні  нараховувалося 448 міст, в тому числі 169 обласного підпорядкування, 897 селищ  міського типу та понад 28775 сіл. У міських  поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів України, зосереджено більш як 2/3 населення  країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає близько 90% всього міського населення. При цьому  основна його частина припадає на крупні і найкрупніші міста.

 

В селищах міського типу з  людністю понад 20 тис. чол. проживає лише 2% населення, а решта населення  проживає у поселеннях до 20 тис. чоловік.

 

Сільське населення України  становило на початок 2005 р. 16124,0 тис. чоловік. Така його чисельність та динаміка – це результат неоднозначних  за характером процесів розселення людей  протягом значного історичного періоду [20, с. 157].

 

Зазначена динаміка чисельності  сільського населення має значні територіальні відмінності. Так, якщо за 2001–2007 рр. чисельність сільських  жителів Автономної Республіки Крим, Закарпатської і Херсонської  областей зросла, то в решті областей країни відбулося скорочення чисельності  сільського населення. При цьому  найбільший приріст сільського населення  був характерним для Автономної Республіки Крим. Найбільше скорочення сільського населення (майже на третину) відбулося у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях. Таким чином, розміщення населення  по території та особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушеннями в економічній і соціальній сферах, а також у територіальній структурі  і організації народного господарства, особливо галузей матеріального  виробництва.

 

Кількість міського населення, за результатами перепису 2001 року становила 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2%, сільського – 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8%. Порівняно  із 1989 роком міське населення зменшилося на 2,0 млн. осіб, сільське – на 1,2 млн. осіб, проте співвідношення між ними в цілому по країні упродовж останніх двох переписів залишалося практично  незмінним [Додаток Б].

 

Відтік сільських жителів  у міста докорінно змінив характер розселення в межах України. Тут  сформувались системи розселення з  високою концентрацією міського та сільського населення, що співвідносяться  з найбільш складними та динамічними, виробничими, урбаністичними, транспортними  структурами України. Одночасно  у сільській місцевості в багатьох регіонах утворюються та ширшають слабозаселені  території, де через це вилучаються  з господарського обороту значні за площею землі.

 

Малі та середні міста  виконують, як правило, адміністративні  та торгово-розподільні функції  і є центрами областей та адміністративних районів України. У них часто  зосереджуються переробні підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних копалин. Ці міста використовують власну робочу силу і трудові ресурси навколишньої сільської місцевості.

 

В Україні склалися помітні  територіальні відмінності у  характеристиках зайнятого населення, що пояснюється регіональними особливостями  структури матеріального виробництва  та невиробничої сфери, рівнем розвитку продуктивних сил, демографічною ситуацією, традиціями місцевого населення  тощо. Висока зайнятість у промисловому виробництві, зокрема у важкій промисловості. Аналіз свідчить, що в усіх великих  містах склалася висока частка зайнятості працівників у машинобудуванні, легкій та харчовій промисловості. Малі та середні за розміром міські поселення  є переважно центрами харчової індустрії  та промислового обслуговування сільськогосподарського виробництва.

 

Прямої залежності між  розміщенням міського та сільського населення України і територіальною організацією продуктивних сил не простежується. Але, все ж таки, можна говорити, що нові промислові підприємства орієнтуються на велику кількість робочої сили, переважно кваліфіковану, тому і  будуються у великих та середніх містах. Що стосується сільського населення, то воно є головним «двигуном» аграрно-промислового комплексу нашої країни [20, с. 159].

 

Проблеми віково-статевої структури населення України  теж мають значні регіональні  відмінності. Наприклад, ці проблеми в  Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості  є у сільській і міській  місцевостях, зокрема, в більшості  сільських адміністративних районів  України природного приросту населення  практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопуляції.

 

Дані про віково-статеву  структуру населення необхідні  для вивчення процесів відтворення  трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури. Нині нижня  межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня – 55 років для  жінок і 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва  або невиробничій сфері [13, с. 37].

 

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного  господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів  щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, айв окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе  завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу.

 

Нині значна кількість  робітників у промисловості, будівництві  та в сільському господарстві зайнята  на ручних роботах. Безперечно, вони будуть вивільнені з цих галузей господарства за умови підвищення рівня механізації  та автоматизації виробничих процесів.

 

 

Однією з найважливіших  проблем є підвищення ефективності використання трудових ресурсів у сільському господарстві. В багатьох адміністративних районах сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової робочої  сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено  майже 5 млн. чол., що становить майже 21,1 % середньорічної чисельності зайнятих у народному господарстві [13, с. 44].

 

Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території  є певні надлишки працездатного  населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи [Додаток В, Г].

 

За даними Міністерства статистики України, на кінець 2005 р. зареєстровано 126,9 тис. безробітних.

 

Заслуговує на увагу питання  про розподіл безробітних за віком  і освітою. Так, на 1 листопада 2005 р. безробітними у віці 18-19 років було понад 4,8 тис. чол., 20-29 років – 22,7 тис. Отже, майже  половину безробітних України становить  молодь до 30 років, з них 63,4 тис. чол., або 73 % – жінки. Серед безробітних  мають вищу освіту 24,2 тис. чол., середню  спеціальну – 25,1 тис, загальну середню  – 18,9 тис. Поряд з цим спостерігається  тенденція до зниження освітнього рівня  безробітних (зменшилася частка безробітних, які мають вищу і середню спеціальну освіту).

 

Важливим фактором розміщення продуктивних сил в Україні є  національний, тобто наявність великої  кількості росіян, більшість з  яких розселена на відносно компактній території східних областей. Не можна  не враховувати існування на півдні України Автономної Республіки Крим, а також великої кількості  російськомовного населення в містах України і особливо в Причорноморському, Донецькому і Придніпровському економічних  районах.

 

Геополітичний фактор відіграє важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Європи, Азії, країнами — членами СНД. Територія  України використовується для транзитних перевезень, що забезпечує певні валютні  надходження. Позитивний вплив на поведінку  іноземних інвесторів капіталу має  політика уряду України в галузі міжнаціональних відносин, забезпечення рівних прав і обов'язків усіх громадян.

 

Отже, демографічні фактори: чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів, міст і селищ відіграють першочергову роль при розміщенні продуктивних сил як України, так і інших  держав. Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача  готової продукції, а також оцінки мобільності населення для прогнозування  його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів. Ефективне  використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у невеликих  і середніх містах і обмеження  нового будівництва – у великих.

 

Демографічні фактори  найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної галузей тощо). Розміщення підприємств  цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.

 

РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ  УМОВ У РОЗМІЩЕННІ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

 

Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва  полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим  самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак, найважливішою  характерною рисою народонаселення  є те, що воно є природною основою  формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.

 

Людина є, з одного боку, активною продуктивною силою, що своєю  трудовою діяльністю забезпечує виробництво  матеріальних засобів свого існування  та надання необхідних їй послуг, а  з іншого, – вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як бачимо, населення  і економіка являють собою  певну єдність: людські потреби  зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином  на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного  багатства, можна стверджувати, що чисельність  населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює  можливості економічного розвитку [19, с. 229].