Давньокитайська мова веньянь-загальні особливості

Веньянь(文言букв, «культурна мова» чи «мова письмен»)-нормативна традиційна китайська літературна мова, що почала формуватися на рубежі н.е. на основі класичних текстів 5-3 ст. до н.е.: канонічних, філософських та історичних. Будь-який письмовий текст (в тому числі і сучасний) внаслідок того, він записаний ієрогліфами, містить відчутні елементи мови веньянь, а іноді просто написаний на цій мові. У своїй письмовій формі давньокитайська мова стала загальним літературним койне для всієї Східної Азії (Японія, Корея, В'єтнам) і виконувала цю функцію аж до початку XX ст., коли в результаті руху «4 травня» (1919) в Китаї офіційною, мовою була оголошена байхуа (букв. 'Зрозуміла мова'), яка почала формуватися на основі живих діалектів Північного Китаю ще в період Шести династій (420-589 н. е..).