Гендерні особливості перекладу інтерв’ю

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

«Гендерні особливості перекладу інтерв’ю»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2013

1. Інтерв’ю як окремий жанр у лінгвістиці

Інтерв'ю (англ. interview) — це бесіда, вибудована за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей [4, с.12].

Жанр інтерв’ю належить до діалогічного типу дискурсу, який становить собою як сам процес спільної комунікативної діяльності двох або більше індивідів, так і результат цієї діяльності, який включає в себе не лише власне мовленнєвий твір, а також і певний набір екстралінгвістичних ознак, що забезпечують адекватне розуміння повідомлення.

Безперечно, інтерв’ю будується згідно з певними правилами, характерними для цього жанру, хід інтерв’ю зумовлений соціально значущою темою і вибором учасників, але неможливо продумати весь хід інтерв’ю і передбачити усі фактори, які можуть вплинути на процес проведення інтерв’ю. Так, запитання інтерв’юера можуть будуватися згідно з поступовим розвитком певної заздалегідь обміркованої схеми або спиратися лише на попередню репліку респондента (так званий «покроковий розвиток інтерв’ю»). У друкованих виданнях передбачено певне редагування висловлювань співрозмовників. В усному інтерв’ю (теле- або радіоінтерв’ю) навіть журналіст, який має перед собою записані питання, навряд може виключити елементи спонтанності та експромту. Тенденція до розширення прямого ефіру, більшої автентичності усних і друкованих інтерв’ю відображається і на структурі текстів інтерв’ю, надаючи їм більш неофіційного характеру.

Характеризуючи інтерв’ю як тип тексту, неможливо не торкнутися проблеми класифікації цього типу. В наш час дослідники говорять про різновиди інтерв’ю. У широкому, жанрово-груповому сенсі їх класифікують за методом презентації та структури матеріалу:

 •  інтерв’ю-монолог (або внутрішній  діалог із самим собою) – текст, наприкінці якого підпис автора або не ставиться, або відразу визначається роль журналіста;

• інтерв’ю-діалог – діалог з ролями, фіксованими під час комунікації;

• інтерв’ю-полілог, яке передбачає спілкування одразу багатьох партнерів. Різновидами такого інтерв’ю-полілогу є прес-конференція, брифінг, анкета, ток-шоу, бліц-опитування і різноманітні форми інтерв’ю в Інтернеті.

Є.І. Голанова пропонує таку класифікацію інтерв’ю: інтерв’ю-монолог, інтерв’ю-замальовка, інтерв’ю-погляд. Є також й інша класифікація інтерв’ю: 1) за характером організації інтерв’ю (опитування, анкета, прес-конференція); 2) за типом матеріалу (інформаційні, особистісні); 3) за характером, тематикою бесіди (політика, подія) [4, c.430].

І. Ю. Капичникова виділяє такі види інтерв’ю: 1) інтерв’ю-портрет (його мета показати особисте життя, звички і дошкульні місця); 2) інтерв’ю-тест (запитання не мають ніякої послідовності, а переходять від предмета до предмета, як у вікторині, мають на меті показати читачам, наскільки знамениті люди компетентні/некомпетентні у питаннях, якими цікавиться молодь); 3) вуличні інтерв’ю (такі інтерв’ю часто доповнюють певне повідомлення про подію, випадок, заходи, у них наводяться висловлювання декількох випадкових перехожих, глядачів і таке інше); 4) інтерв’ю-експертиза (опитування спеціалістів з неясного або дискусійного питання).

Текст інтерв’ю спрямований на різні соціальні групи. У журналах і газетах є спеціальні рубрики, які ділять газетні тексти відповідно до їхньої соціальної спрямованості. Наприклад, інтерв’ю політичного або економічного характеру, інформація для молоді, світська хроніка.

Слід зазначити, що цією проблемою здебільшого займаються вчені-лінгвісти (Є.І. Голанова, М. Галлер, І. Ю. Капичникова, М.І. Шостак та інші), які пропонують різноманітні класифікації за різними критеріями. Але найповнішу, на наш погляд, класифікацію інтерв’ю наводить вчений-методист Н.В. Кодола [5,c.36-38]. Науковець виділяє такі види інтерв’ю:

• за характером ЗМІ: друковані, радіо, телебачення, інтернет-видання;

• за характером спілкування: безпосереднє спілкування (обличчя до обличчя і через Інтернет), опосередковане спілкування (по телефону);

• за формою організації: прес-конференція, вихід до преси, круглий стіл, за допомогою служб Інтернет, ток-шоу, бесіда;

• за формою реалізації комунікативної мети: монолог, інформаційне опитування, аналітичне опитування, бліц-інтерв’ю, інтерв’ю-замальовка, інтерв’ю-розповідь, анкета;

• за характером питання, що обговорюється: інформаційне, аналітичне, протокольне, інтерв’ю-розслідування, портретне, сатиричне, гумористичне.

Види інтерв’ю різноманітні, але інтерв’ю будь-якого виду є особливим чином прагматично організований тип тексту, який має інформаційно-повідомляючий або проблемний характер, де все підпорядковується двом важливим завданням: виявити точку зору співрозмовника стосовно питання, що обговорюється, а також розповісти про співрозмовника, скласти його психологічний портрет. Тому ми пропонуємо обрати за основні критерії класифікації, по-перше, характер питання, що обговорюється, – інформаційне інтерв’ю, портретне інтерв’ю, проблемне інтерв’ю, і, по-друге, форму комунікації – монолог, діалог, полілог.

Діалогічне мовлення в інтерв’ю поєднує елементи літературного і розмовного мовлення, оскільки воно залежить від ступеня спонтанності мовлення, редагування, а також від особи співрозмовника та ситуації спілкування під час проведення інтерв’ю.

Мовець контролює логіко-композиційний, синтаксичний і частково лексико-фразеологічний рівні мови, тобто слідкує, щоб його мовлення було зв’язним і логічним, відбирає необхідні слова для відповідного висловлення думки. Фонетичний і морфологічний рівні мови, тобто вимова і граматичні форми, не контролюються, а продукуються автоматично.

Тому інтерв’ю не притаманне висока лексична точність, можуть траплятися навіть мовні помилки, довжина речень невелика, складність словосполучень і речень обмежена, відсутні дієприкметникові та дієприслівникові звороти (вони зазвичай замінюються складними реченнями), одне речення часто ділиться на декілька комунікативно самостійних речень, можлива інверсія.

Непідготовлене усне мовлення респондента характеризується спонтанністю. Воно формується поступово, порціями, по мірі осмислення того, що вже сказано, що необхідно сказати далі, що повторити, уточнити, а відтак містить багато пауз. Заповнювачі пауз (mm, er, etc.) надають можливість учасникам телеінтерв’ю поміркувати.

Отже, інтерв’ю є спланованим опитуванням інтерв’юером респондента з метою отримання необхідної інформації, а загальними рисами текстів інтерв’ю є їх непрямий (відкладений) характер, спонтанність та переважна неформальність мовлення. Популярність інтерв’ю як жанру в лінгвістиці спричинила появу численних класифікацій текстів інтерв’ю. Такі дослідники як Є.І. Голанова, М. Галлер, І. Ю. Капичникова, М.І. Шостак та інші, пропонують різноманітні класифікації за різними критеріями.

 

2. Поняття гендер та його особливості при перекладі

Ґендер (англ. gender — «стать», від лат. genus — «рід»)— це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. У межах цього підходу ґендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їх спілкування та взаємодію в сім'ї, а й визначає їх соціальні відносини в основних інституціях суспільства. Це поняття ввійшло у вжиток із соціології та визначає соціальну стать людини на відміну від біологічної статі, тобто соціально-рольовий статус, соціальні можливості людини (чоловіка і жінки) в усіх сферах життєдіяльності [2].

За твердженням деяких авторів, американська культура є "чоловічою", тобто чоловічі позиції і характеристики цінуються більше, ніж ті, що асоціюються із "жіночністю". Шеррі Саймон у своїй книзі "Гендер та переклад" говорить про те, що "жіночність перекладу є стійким історичним тропом". Сполучення таких поняття як "жінка" та "перекладач" протягом багатьох століть відносили до нижчої категорії [11].

Феміністична теорія перекладу має на меті визначити та розкритикувати ті концепції, які зводять як жінок, так і переклад до нижчих соціальних та літературних ланок. Феміністичний переклад займається питанням "точності", якому не надавали значення протягом усієї історії перекладу. Для феміністичного перекладу, точність повинна реалізовуватися не через читача, і не через автора, а через "письмовий задум", у здійсненні якого беруть участь як автор, так і перекладач [11, с.22].

Гендерні відмінності відчувалися і в практичному перекладі, в особливих соціальних та історичних формах, через які жінки розуміли та встановлювали свої власні правила письма. З одного боку, переклад був єдиним способом розуміти листи. Таким чином вони отримували доступ до світової інформації, не маючи можливості покидати свої домівки (Середні віки). Також, жінки не мали привілей авторства, тому звернулися до перекладу як до дозволеної форми публічного самовираження. У 19 та 20 століттях переклад служить засобом навчання майбутніх письменників. Крім цього, переклад був важливою частиною соціальних рухів жінок, таких як боротьба проти рабства.

У "Сучасному тлумачному словнику української мови" знаходимо таке визначення гендеру: "Гендер – соціальний розподіл, який часто базується на статевих відмінностях, але не обов’язково збігається з ними".

Проте, гендер має і інші значення, тому це поняття можна визначати та розглядати у мовознавстві у таких його проявах як граматичний, семантичний, соціальний та займенниковий гендер. Ми спробуємо виділити та розглянути найголовніші аспекти кожного з цих проявів.

Граматичний гендер. Більшість лінгвістів вважають, що за гендерними ознаками іменники поділяють на ті, що означають жіночий, чоловічий і, часом, середній роди. Вибір іменника даного класу синтаксично впливає на форму іншого слова чи елемента речення чи дискурсу. А. Пауелз зазначає, що мови, для яких характерною є система граматичного гендеру, поділяють іменники на роди, враховуючи їх морфологічні та фонологічні характеристики [9, с.557]. Проте, Дж. Корбет стверджує, що граматична гендерна система має також і семантичні основи, які стають очевидними тоді, коли є відношення гендеру до іменників. У такому випадку маємо: women – feminine, men – masculine [6].

Соціальний гендер. Відомо, що гендер є соціальним явищем, суть якого може змінюватися у зв’язку із зміною цінностей, вірувань, способу життя певного суспільства. Дж. Т. Вуд також стверджує, що гендер можна розуміти та вивчати тільки через призму поглядів певного індивідуума. Погляди на "чоловічність" та "жіночність", які є "соціально ухваленими", доносяться до певної особистості через ряд культурних значень. З дитинства нас заохочують пристосовуватися до тих гендерних норм, які суспільство завчасно для нас обрало [2, с.21].

Соціальний гендер залежить від таких факторів як стереотипи, час і місце, а також контекст.

Врахування гендерних особливостей при перекладі є досить важливим аспектом у лінгвістиці та вимагає неабияких зусиль, так як перекладач повинен вирішувати два завдання одночасно – інтерпретувати оригінальний текст та бути провідником до тієї культури, в якій виник цей текст. Якщо соціальні звичаї мови, на яку робиться переклад, відмінні від тих, що існують у мові оригіналу, перекладачу доводиться мати справу із "аномалією". У той самий час, якщо різні мови "кодують" гендер різними способами, перекладачам необхідно вигадувати таку систему, яка змогла б містити в собі ці відмінності [7, с.154]. Така подвійна роль перекладачів вимагає глибоких знань як у мовах, так і особливостях цих культур. Тобто, їхнє завдання полягає в тому, щоб знати, що можна залишити в первинній формі, що необхідно пояснити, а що і зовсім змінити задля збереження загального змісту певного тексту.

Слід відмітити, що ідеології мови та гендеру різняться, залежно від часу та місця їх виникнення та функціонування. Кожна епоха та країна мають свої власні погляди на гендерні ідеології, що впливає на їх зміст розуміння та інтерпретацію.

Отже, гендер – це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим.

Історичний статус перекладу як "слабкого" та "нижчого" виду письма з часом змінився на міцну форму вираження для жінок, які дозволяли йому вступати у світ через свої листи, підтримувати політичні ідеї, а також залучатися до традицій письма, розвиваючись та зміцнюючи свої позиції у мовознавстві. Науковці поділяють гендер на граматичний, семантичний, соціальний та займенниковий. Мови можуть значно відрізнятися у тому, як вони кодують категорію гендеру у своїх лексичних та граматичних системах. Різниця може полягати і в тому, як представники багатьох культур сприймають поняття гендеру і якого значення йому надають. Переклад, у свою чергу, передбачає вибір. Крім того, в межах кожного варіанту є своя стратегія, спосіб, завдяки якому і здійснюється переклад.

Врахування гендерних особливостей при перекладі є досить важливим аспектом у лінгвістиці та вимагає неабияких зусиль, так як перекладач повинен вирішувати два завдання одночасно – інтерпретувати оригінальний текст та бути провідником до тієї культури, в якій виник цей текст.

 

 

3. Специфіка перекладу англомовного інтерв'ю

Жанр інтерв’ю відноситься до газетно-публіцистичного стилю. Газетно-публіцистичний стиль можна охарактеризувати як функціональний стиль мови, який обслуговує широку сферу суспільних стосунків, і найповніше він використовується в газетах, суспільно - політичних журналах, на радіо, телебаченні, у документальному кіно.