Комунікація як об’єкт лінгвістичних студій

 

 

                                        ВСТУП

Останнім часом  Інтернет-комунікація набуває все  більших мовно-прагматичних особливостей. Активний розвиток інформаційних технологій і впровадження їх у повсякденне життя людей висунуло проблеми взаємодії людини і комп'ютера на перший план. Сильною стороною комп'ютера як мовної машини є здатність маніпулювати лінгвістичними знаками, яким приписано деякий сенс.

Актуальність цього дослідження визначається, з одного боку, відсутністю робіт, що містять комплексний аналіз мови англомовного Інтернету та, з іншого – значним впливом прагматики та мови Інтернету на формування комунікативних стереотипів користувачів.

Матеріалом дослідження слугували тексти, створені за допомогою електронних засобів комунікації.

Метою роботи є визначення особливостей англомовної електронної комунікації як лінгвістичного явища.

Об’єктом роботи є електронний дискурс як особливий тип дискурсу.

Предметом дослідження є типологія, структура, функції та мовні особливості англомовного електронного дискурсу.

Мета роботи обумовила необхідність розв’язання таких задач:

• описати принципи типології комунікації у лінгвістичних дослідженнях;
• визначити електронний дискурс як форму реалізації особливого типу комунікації;
• виявити типи, мовні та мовленнєві особливості англомовного електронного дискурсу як лінгвістичного явища; 

Робота складається зі вступу, двох  розділів та висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел ілюстративного матеріалу.

 

                                                   РОЗДІЛ 1

            КОМУНІКАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНИХ СТУДІЙ

  

1.1. Теорія комунікації в сучасній лінгвістиці

 

1. Комунікація як процес. Під комунікацією розуміють процеси перекодування вербальної у невербальну та невербальну у вербальну сфери. Історично комунікацією було саме це: примус іншого до виконання тієї чи іншої дії. Тобто для комунікації характерний істотний перехід від говоріння Одного до дій Іншого. Саме заради цього реалізується передача значень між двома різними автономними системами, якими є дві людини, коли мова йдеться про характерні для комунікативних систем розбіжностей входу і виходу. Оскільки комунікація здійснюється у фізичному просторі, на неї можна дивитися і як на процес обміну сигналами низького рівня енергії (організації), в результаті ж утворюється обмін сигналами високого рівня енергії (організації) [29]. Термін «комунікація» своїм походженням зобов'язаний латинським communicatio – повідомлення, передача; communicare – робити загальним, розмовляти, зв'язувати, повідомляти, передавати.   
        У словниках сучасних  мов і словниках, що містять лексику минулих століть, терміну дається таке тлумачення: шляхи, дороги, засоби зв'язку місць. Комунікація розглядається як шлях сполучення та форма зв'язку, обмін інформацією в людському суспільстві і тваринний світ, зв'язок між об'єктами неживої природи. Сучасний словник іншомовних слів визначає цей термін як шлях повідомлення (повітряна, водна і т. д. комунікація); форму зв'язку (телеграф, радіо, телефон); акт спілкування, зв'язок між двома і більше індивідами, підстави для взаєморозуміння; процес повідомлення інформації з допомогою технічних засобів  – ЗМІ (друк, радіо, кіно, телебачення) [22, c. 7].

Спільним в інтерпретаціях лексичного значення є процес передачі інформації, обмін чимось, рух. Це характеризує сутність даного поняття. Комунікація передбачає наявність не менше трьох учасників: суб'єкт, що передає (комунікант) – переданий об'єкт (повідомлення) – суб'єкт, що приймає (реципієнт) [29].  Таким чином, комунікація – це різновид взаємодії між суб'єктами, опосередкованого деяким об'єктом.

 

1.1.2. Семіотичні моделі комунікації.  Існує дві семіотичні  моделі комунікації: модель Романа Якобсона та модель Юрія Лотмана. Перший представив мовну комунікацію у вигляді шести факторів, кожному з яких відповідає особлива функція мови:

–  емотивна (експресивна) функція  пов'язана з адресантом і її метою є вираження його ставлення до мовця. У мові, як правило, один і той самий зміст, навіть інтонаційно, можна оформити так, щоб було зрозуміло ставлення до нього.

– конативна функція відображає орієнтацію на адресата. Сюди підпадають такі форми мови, як кличний відмінок і наказовий спосіб. Вона висловлює безпосередній вплив мовця на співрозмовника.  
           –  фатична функція зорієнтована на контакт, для неї важлива не передача інформації, а підтримання контакту. Це,наприклад, розмови про погоду, розмови про стан справ, де найважливішим стає не новизна інформації, а процес підтримки контакту.

–  метамовна функція виникає, якщо значення слів невідоме співрозмовнику. Відповідь може бути дана описово, за допомогою інших слів, а може і просто за допомогою показу предмета.  
            – поетична функція – це центральна функція для словесного мистецтва, для якого характерно більша увага до форми, ніж до змісту повідомлення. Побутова мова більш зорієнтована на зміст.  
            – референтивна (денотативна, когнітивна) функція зорієнтована на контекст і є відсиланням на об'єкт, про який йде мова в повідомленні [27, с. 198]. 
            Ю. Лотман вважав занадто абстрактною модель комунікації, запропоновану Р. Якобсоном, підкреслюючи, що насправді у мовця і слухача не може бути абсолютно однакових кодів, як не може бути і однакового обсягу пам'яті. "Мова – це код плюс його історія", При повному подобі у мовця та слухача взагалі зникає потреба в комунікації.  
         Про саму комунікацію Ю. Лотман говорить як про переведення тексту з мови мого "я" на мову твого "ти"[29]. Сама можливість такого переведення зумовлена ​​тим, що коди обох учасників комунікації, хоча і не тотожні, але утворюють нескінченні безлічі.

 

           1.2. Дискурс у сучасній теорії комунікації

 

1.2.1.Поняття  дискурсу. Дискурс в широкому сенсі є комунікативною подією, що відбувається між мовцем, слухачом (спостерігачем та ін.) в процесі комунікативної дії в певному часовому, просторовому та ін. контексті. Ця комунікативна дія (КД) може бути мовним, письмовим дискурсом, мати вербальні та невербальні складові.   
         Розглядаючи дискурс у вузькому сенсі, виділяють тільки вербальну складову комунікативного дискурсу і говорять про неї далі як про "текст" або "розмову". У цьому сенсі цей термін позначає завершений або триваючий "продукт" комунікативного дискурсу, його письмовий або мовний      результат, який інтерпретується реципієнтами [25, с. 200-201].  Отже, дискурс у найзагальнішому розумінні – це письмовий або мовний вербальний продукт комунікативної дії.

 

1.2.2.Типологія дискурсу. Дискурс – це складне утворення, що має три виміри: учасники комунікації, ситуація спілкування і сам текст. Тому при побудові типології дискурсу необхідно враховувати три рівні класифікації. Провідною серед трьох є категорія учасників спілкування, тому що саме вони є творцями тексту.  
       На першому рівні класифікації типів дискурсу виділяється особистісний та інституціональний дискурс. Учасники особистісного дискурсу виявляють якості своєї особистості, в той час як інституційний дискурс вимагає від комунікантів спілкування певними кліше, що проходить у відповідності з нормами даного соціуму в громадських інститутах.  
       Наступний рівень класифікації передбачає подальше уточнення і конкретизацію зазначених двох типів дискурсу. Особистісний дискурс в залежності від мети спілкування можна поділити на художній (самовираження мовця) і повсякденний (задоволення практичних потреб мовця).  
       Реалізація обох типів дискурсу відбувається в різних комунікативних ситуаціях. 
       Для визначення типів інституціонального дискурсу необхідно враховувати мету комунікації. Таким чином, представляється можливим виділити, стосовно до сучасного соціуму: політичний, адміністративний, юридичний, військовий, педагогічний, медичний, діловий, електронний, спортивний та інші види дискурсу [28]. Електронний дискурс належить до особистісного повсякденного дискурсу. Місце вживання такого дискурсу  – чати та форуми  в Інтернеті. Мета комунікації  –  спілкування на повсякденні теми.

 
      

 1.3. Електронна комунікація та електронний дискурс в сучасній            лінгвістиці

 

 1.3.1.Інтернет як засіб комунікації. Виникнення Інтернету в кінці 60-х років як ще одного комунікативного каналу передачі даних, а потім, як засобу масової комунікації в XXI сторіччі, призвело до появи не тільки глобального інформаційної середовища, але й особливих віртуальних світів, мережевих спільнот і блогів, мережевої культури і мережевої мови, які обслуговують цей сегмент соціальної реальності. За своєю значимістю і впливом на розвиток світової цивілізації та науково-технічного прогресу Інтернет став символом нашої епохи – епохи інформаційного суспільства та культури постмодерну [21, с.108]. На разі вже можна говорити про виникнення як особливого електронного листа (форми мови, поряд з усною та письмовою), так і певного комунікативного середовища, яке воно обслуговує. Деякі лінгвісти говорять також і про появу віртуальної мовної особистості [7, с. 165-175].

Інтернет-дискурс є одним з типів електронного дискурсу, що має власні особливості. Тексти, що представляють різні жанри Інтернет-дискурсу та лексичні одиниці, народжені в Інтернеті, розглядаються як продукт процесу породження і об'єкт інтерпретації, в той час як Інтернет-дискурс являє собою динамічно розвиваючийся лінгвістичний феномен, частиною (продуктом) якого є текст. Важливими характеристиками є різноманітність жанрів. Останнім часом комунікативний простір Інтернету став своєрідним середовищем, що породжує жанри та яке сприяло як більш інтенсивному розвитку жанроведення в цілому, так і виникненню нових жанрів, властивих тільки цьому інформаційному середовищу. Згідно з визначенням М. М. Бахтіна, жанр – це “... стійкий тип тексту, об'єднаний єдиною комунікативною функцією, а також подібними композиційними та стилістичними ознаками”. За допомогою системи жанрів певним чином упорядковується наше спілкування і вироблений людиною текст в будь-якій його формі (усній, письмовій, електронній). Найбільш характерні особливості мови Інтернету та інтернет-дискурсу дослідники виділяють як раз на базі споконвічних мережевих жанрів [11, с. 67-98, 12,с. 31-55]. Саме в них найбільш повно реалізуються мовні новації. На базі їх вивчення простіше виявляються можливі напрямки впливу мови Інтернету на загальнолітературний мову. У запозичених жанрах Мережі визначити відмінності важче [1, с. 10-15].  Окремі запозичені жанри можуть майже не відрізнятися один від одного в віртуальному та «паперовому» варіанті. Особливості таких жанрів часто продовжують визначатися, в першу чергу, не стільки фактом їх побудуванням в Інтернеті, скільки тим функціональним різновидом мови чи сферою спілкування, з якої вони перейшли в Інтернет. Деякі з запозичених жанрів тяжіють до розмовної мови, сленгу або жаргону, інші мають ознаки спеціальних мов, треті належать мові художньої літератури. В середині жанрів складаються нові жанри і підмови. Макроодиницею дослідження інтернет-дискурсу слід вважати сайт. Єдність сайту як дискурсивної одиниці забезпечується наявністю адресанта (людина або компанія, від імені якої ведеться даний сайт), адресата (аудиторія, для якої на сайті містяться ті чи інші відомості), типовим змістом, відповідним призначенням сайту, а головне, єдиною метою, під ім'я якої цей сайт створювався. Цілі сайти можуть бути охарактеризовані приблизно так само, як характеризуються мовні події. Так, серед сайтів можна знайти суто інформаційні (наприклад, сайти ЗМІ або наукові сайти, що публікують книги і статті певної наукової спрямованості), розважальні, що закликають до дії (наприклад, рекламного характеру) тощо. Мікроодиницею дослідження інтернет-дискурсу є окрема сторінка, що містить один текст або добірку текстів спорідненої тематики і призначення. Наприклад, на сайтах письменників обов'язково присутня сторінка «Відгуки», де відвідувачі сайту коментують письменника. 
           Відповідно до зазначених одиницями в Інтернет-дискурсі можуть бути виділені макростратегії, призначення яких полягає в тому, щоб максимально ефективно реалізувати макрозадачу сайту, і окремі стратегії, що реалізують завдання кожної певної сторінки.  
          Макростратегіі грунтуються на володінні адресатом деякою контекстуальною інформацію, а саме: 1) загальнокультурними знаннями;         2) соціокультурними ситуаціями (конвенціями; стереотипами ситуацій, подіями, діями; набором ролей, функцій, соціальних характеристик учасників), 3) комунікативними ситуаціями (цілями, мовними актами різних рівнів, актуальними мовними контекстами) [18, с. 4]. Таким чином, Інтернет  сприяє об’єднанню різних мовних жанрів.

Комп'ютерний  дискурс є багатожанровим функціональним різновидом монологічного і діалогічного мовлення, характеризується цілим рядом специфічних комунікативних засобів. Своєрідність мовного спілкування учасників комп'ютерної комунікації полягає не тільки у використанні професіоналізмів, але й у комбінації лексичних одиниць, що належать до різних стилів і регістрів, утворених відповідно до прагматичних настанов і цілей спілкування. 
      Для лексичного оформлення текстів комп'ютерного дискурсу характерна, насамперед, насиченість мовлення термінами всіх типів [2, c. 85-92] .У цьому дослідженні виділяють три групи використання комп'ютерної термінології:     1) специфічні комп'ютерні терміни, вживані тільки фахівцями (server, modem, біт, байт); 2) слова, запозичені комп'ютерною термінологією з інших галузей, що набули іншого значення в комп'ютерному дискурсі (domain – у математиці – інтервал, у фізиці – домен, у комп'ютерному дискурсі – це заключна частина адреси Інтернету); 3) загальнолітературні слова, що у комп'ютерному спілкуванні набули термінологічного значення (flame – полум'я, яскраве світло, пристрасть, у комп'ютерному дискурсі – "суперечка, що поступово переходить із предмета дискусії на особистості"). Оскільки учасники комп'ютерного спілкування – це часто люди, знайомі з математикою, вони переносять вживання формул і різноманітних символів у комп'ютерний дискурс, що дозволяє його максимально стиснути. Наприклад: PMJI = Pardon My Jumping In, PGY = Post Graduate year, PGY-1, PGY-2. Спілкування в комп'ютерній мережі відбувається переважно в писемній формі, поряд із звичайними використовуються і незвичні форми посилення експресивності. Наприклад: U замість you (у прикладах BSU = Be Seeing You, SU = Seeing You); 2 замість too, to; B замість be; 4 замість for; 2B замість to be; B4 замість before.  Серед термінів, що вживаються в комп'ютерному дискурсі, широко представлені такі абревіатури: PC – personal computer; IRC (Internet Relay Chat); спілкування в реальному часі; WAN (Wide Area Network) – будь-яка мережа, що охоплює більш ніж один будинок; WWW (World Wide Web) – всесвітнє інформаційне середовище й ін. Відмінна риса абревіації в комп'ютерних текстах – це скорочення не тільки термінів, але й часто вживаних у розмовному мовленні словосполучень і цілих речень. Наприклад: AAMOF = As A Matter Of Fact; GON = God Only Knows; IMHO = In My Humble Opinion та ін [3]. Комп'ютерний дискурс характеризується розмаїтістю тем, змішанням слів, що належать до різних лексичних шарів, сполученням наукових термінів і розмовних слів, що, безсумнівно, надає специфіки комп'ютерній комунікації.

 

Висновки до розділу 1

1. У рамках вивчення комунікації можлива побудова різного роду моделей, які відповідають поставленим перед дослідником чи практиком завданням. Процеси комунікації є ключовими в людській цивілізації, що зумовлює множинність можливих моделей комунікації. У той же час, складність самого об'єкта вимагає застосування методів та інструментарію ряду гуманітарних наук і вимагає від фахівця в галузі теорії комунікації великих знань.
2. Мовлення розглядається як спосіб комунікації; текст — як цілісна семіотична форма організації комунікації; комунікація — як процес інформаційного обміну; дискурс — як комунікативна подія, ситуація, що включає текст та інші складові. Інтернет-дискурс багатогранний і гіпертекстуальний, вбирає в себе прагматичні установки і позиції всіх існуючих типів дискурсу, питання про співвідношення розмовної і письмової мови в Інтернеті залишається дискусійним.
3. Електронний світ – світ паралельний фізичного світу, «інший» світ. Цей світ виявляється навіть набагато «зручніше» світу реального, тому що перебуваючи вдома і маючи доступ до Інтернету, можна робити практично все: готуватися до уроків, вчитися, працювати, грати, спілкуватися з друзями по електронній пошті, в чатах, закохуватися і т.д. Інтернет для багатьох – це світ спілкування, нових знайомств, віртуальної дружби, фліртів і навіть справжніх романів. В мові Інтернету постійно з'являються поняття, що розмежовують електронний світ і реальний світ, протиставляють ці два світи.

                                        

 

 

 

 

                                       

 

 

 

                                          

 

 

 

 

 

 

                                          

 

 

 

 

                                             

                                            

                                      РОЗДІЛ 2

       

           АНГЛОМОВНИЙ ЕЛЕКТРОННИЙ ДИСКУРС У СУЧАСНІЙ

                                                     ЛІНГВІСТИЦІ              

 

          2.1. Прагматика англомовного електронного дискурсу

 

2.1.1.Поняття прагматики. Прагматика (від грец. Pragma – справа, дія) є широкою областю лінгвістики. Основна ідея прагматики полягає в тому, що мова може бути зрозумілою і поясненою тільки в широкому контексті її використання, тобто через її функціонування. Поняття функціональності є базовим у прагматичному підході до мови, як у іноземному, так і вітчизняному мовознавстві. Прагматика вивчає всі ті умови, за яких людина використовує мовні знаки. При цьому під умовами використання розуміються умови адекватного вибору і вживання мовних одиниць з метою досягнення кінцевої мети комунікації – впливу на партнерів у процесі їх мовної діяльності [15, c. 4].

Прагматика має свій предмет; це – особливі, притаманні тільки їй запитання – вибір мовних засобів з готівкового репертуару для найкращого впливу. З іншого –в прагматиці немає об'єкта дослідження, оскільки "вона в" чистому "вигляді досліджує ті проблеми, які в" прихованому "вигляді вивчає семантика і синтаксис". Комунікативна функція мови як засобу спілкування має дві сторони: мова є не тільки засобом мислення, а й засобом взаємодії людини з природою і суспільством. За допомогою мови люди не просто інформують один одного, але взаємодіють і регулюють свої соціальні відносини, тому тексти, якими вони обмінюються в процесі спілкування і які використовуються як одиниці спілкування, виконуючи функцію повідомлення, одночасно є впливають, що регулюють поведінку комунікантів. Електронна комунікація відкрила принципово нові можливості для спілкування. Тим не менше, найбільш поширеним на сьогоднішній день залишається спосіб комунікації, при якому передана інформація виводиться в друкованому вигляді на екрані монітора. Через високу знеособленість породжуваних при цьому текстів існує ризик забути про те, що за надрукованим завжди стоїть реальна людина. Потреба в ідентифікації відноситься до базових потреб соціалізованої особистості. Лексичний рівень мови кіберпростору характеризується великою кількістю англомовних елементів і англіцизмів, активними словотворчими процесами, жанровим розподілом одиниць згідно різних ситуацій спілкування (чат, форум, електронна пошта і так далі), а також процесами арготізації і жаргонізації. У той же час електронне спілкування характеризується широким використанням пара графічних засобів, вся сукупність яких може бути віднесена до особливого рівня мови кіберпростору – рівню параграфіки.  До графічних прийомів, специфічним для електронного спілкування, також відносяться емотикони і акроніми, що з'явилися з прагнення заповнити недолік емоційного наповнення письмового спілкування [19, c. 14].