Комунікативна структура мовленнєвого жанру втішання на матеріалі української та англійської мов

 

 

Зміст

Вступ 3

Розділ 1 Базові категорії комунікативної лінгвістики 6

1.1 Дискурс 6

1.2 Мовленнєвий жанр 7

1.3 Мовленнєвий акт 12

Розділ 2 Ситуації вживання мовленнєвого жанру втішання 14

2.1 Активна лексика втішання 14

2.2 Утішання у парентальному дискурсі 15

2.3 Утішання як жанр мовного спілкування лікаря та пацієнта 22

Висновки 31

Список використаної літератури 33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На сучасному етапі світова лінгвістична парадигма переорієнтувалася в бік комунікативно-функціонального дослідження мовних явищ, і дедалі частіше мовознавці говорять про „дискурсивний поворот” у лінгвістиці, про необхідність звернення до вивчення мови (мовного коду) у процесах комунікації.

У такому аспекті важливим є розгляд проблем комунікативної взаємодії мовців, скерованої на врегулювання міжособистісних стосунків. Дослідження другої половини ХХ – початку ХХІ ст. дають підставу говорити про певні одиниці спілкування – мовленнєві жанри. Останні дедалі частіше розглядаються як категорії комунікативної організації мовного коду (В.Дементьєв, Т.Шмельова, М.Федосюк, Ф.Бацевич). При цьому важливим є не просто перелік одиниць та категорій комунікації – йдеться про аналіз їхніх прагматичних характеристик, а також те, як використані синтаксичні і лексичні засоби співвідносяться з організаційними завданнями діалогу (полілогу) та дискурсу загалом.

Основна мета роботи – виявлення комунікативно-прагматичних і мовних особливостей мовленнєвого жанру втішання.

Об’єкт дослідження – мовленнєвий жанр втішання.

Предметом аналізу є особливості структурно-семантичної організації і прагматичної спрямованості жанру, які визначають природу втішального дискурсу.

Завдання:

• розкрити механізми мовленнєвої взаємодії учасників втішальної моделі спілкування;
• виявити прагмалінгвістичні параметри мовленнєвого жанру, за якими його можна було б кваліфікувати як втішальний;
• укласти схему аналізу мовленнєвого жанру як категорії комунікації;
• проаналізувати граматичні, лексико-семантичні і прагматичні характеристики мовленнєвого жанру втішання;
• з’ясувати роль екстралінгвістичного контексту у формуванні функцій мовленнєвого жанру втішання.

Матеріалом дослідження слугували фрагменти діалогів, які ілюструють перебіг втішального дискурсу, виділені методом суцільної вибірки з художньої прози української, англійської і російської літератури. Попри певну схематичність, „штучність” авторського художнього тексту як варіанта “живого” мовлення, він усе-таки має безперечні переваги над природним діалогом, бо супровідні коментарі оповідача і контекст твору дають змогу загалом виявити справжні інтенції мовця, що досить важко зробити у разі аналізу природної комунікативної взаємодії.

Мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження зумовили вибір методів дослідження. Зокрема, у роботі використано метод спостереження. Застосовано також елементи структурного методу, а саме методика дескриптивного аналізу та окремі прийоми контекстуального і трансформаційного аналізу. Для вивчення прагматичного потенціалу одиниць різних мов використано зіставний метод.

Практичне значення роботи полягає в тому, що дані, отримані в результаті дослідження, можуть бути застосовані як у галузі філології, так і для методики навчання мови, оскільки дослідження мовних одиниць різних рівнів з погляду досягнення певного комунікативного ефекту може мати неабияку цінність для методики викладання аспектів усного мовлення у вищих навчальних закладах.

Структура роботи. Дана курсова робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. У вступі визначаються об’єкт та предмет дослідження, мета, основні методи, практичне значення та структура роботи.

У першому розділі розглядаються базові категорії комунікативної лінгвістики: дискурс, мовленнєвий жанр, мовленнєвий акт.

Другий розділ є аналізом вживання мовленнєвого жанру втішання в різних соціальних ситуаціях та аналізом лексичних засобів, що використовуються в даному мовленнєвому жанрі.

 

 

Розділ 1 Базові категорії комунікативної лінгвістики

1.1 Дискурс

У лінгвістичній літературі термін “дискурс” уживається в різноманітних контекстах і постає як “розмита категорія”, “дрейфуючи” між текстом, контекстом, функціональним стилем, підмовою тощо. Разом з тим поняття дискурсу може бути потрактоване у межах двох глобальних підходів, які маяють спільні риси з позицій комунікативної лінгвістики:

Дискурс як “текст, занурений у життя” з усіма відповідними “формами життя”. У такому розумінні дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, за котрими встає особлива граматика, лексикон, семантика, правила слововживання і синтаксису, – в кінцевому підсумку – особливий світ. Кожен дискурс – це один із можливих світів. Таке розуміння дискурсу як “мови в мові”, “тексту в тексті”, соціально зорієнтованого мовлення можна назвати “Дискурсом1” (Д1).

Дискурс як тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, внутрішню, паралінгвальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників спілкування, являє собою синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психологічних та ін.) чинників, залежних від тематики спілкування, і має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів. Таке розуміння дискурсу можна назвати “Дискурсом2” (Д2).

Орієнтуючись на загальну тенденцію сучасної лінгвістики осмислення дискурсу як найважливішої категорії комунікації, її процес і результат, стає зрозумілим, що Д1 певним чином і під певним кутом зору (комунікативним) співвідноситься з Д2 як початковий етап динамізації об’єкта дослідження і його етап наступний, у котрому синтезована окрім соціальних чинників, домінантних у Д1, низка інших складових (когнітивних, психологічних, конситуативних тощо). Саме Д2 можна вважати найважливішою категорією спілкування, яка інтегрує мовні, мисленнєві й інтерактивні чинники.

У межах дискурсу як найважливішої категорії комунікації здійснюється інтеракція учасників спілкування, перш за все реалізуються їхні інтенційні впливи з метою заспокоєння, отримання інформації, відповіді на запит, роздратування когось тощо. Інакше кажучи, виформовуються конкретні мовленнєві жанри.

 

1.2 Мовленнєвий жанр

У сучасному українському мовознавстві проблема мовленнєвих жанрів (далі МЖ) залишається, фактично, не опрацьованою. Окремі зауваження і спостереження, висловлені в працях, присвячених дотичним проблемам, цілісного уявлення про категорію мовленнєвого жанру не дають. Разом з тим у низці мовознавчих традицій, зокрема, російській і польській, дослідження МЖ визнаються одними з найактуальніших у сучасній антропо- і комунікативно (прагматично) зорієнтованій лінгвістиці. Зокрема, підкреслюючи значну роль МЖ (у термінології автора мовленнєвих актів) у людському спілкуванні, А.Вєжбіцка  зазначала: «суспільне життя можна уявити як величезну сітку актів мови. Сама історія, як видається, грунтується на мовленнєвих актах (погрозах, засудженнях, пропозиціях, вимогах, переговорах, умовах тощо). Але й приватне людське життя складається значною мірою з мовленнєвих актів. З ранку до вечора запитуємо, відповідаємо, сперечаємося, аргументуємо, обіцяємо, хвалимося, сваримо, скаржимося, відмовляємося, когось хвалимо, дякуємо, звіряємось, докоряємо, робимо зауваження тощо. Одночасно, з ранку до вечора намагаємося зінтерпретувати те, що нам кажуть інші, тобто зрозуміти, яких мовленнєвих актів уживають. Власне кожен раз, коли хтось починає говорити у нашій присутності, намагаємося класифікувати сказане як той або інший тип мовленнєвого акту».

Засновником сучасної теорії МЖ як загальносеміотичного і загальнофілологічного явища був М.М.Бахтін, який ще в праці 50-х років “Проблема мовленнєвих жанрів” визначив останні як «відносно стійкі тематичні, композиційні й стилістичні типи висловлювань» [14]. На його думку «мовленнєві жанри організують наше мовлення практично таким чином, як її організують граматичні форми (синтаксичні). Ми навчаємося відливати наше мовлення у жанрові форми, і , чуючи чуже мовлення, ми уже з перших слів угадуємо його жанр, передбачаємо певний об’єм (тобто приблизну довжину мовленнєвого цілого), певну композиційну побудову, передбачаємо кінець, тобто з самого початку ми маємо відчуття мовленнєвого цілого» [14].

Мовленнєві жанри виформовуються історично у процесі комунікативної діяльності людей, використовуються ними як готові творення: «якби мовленнєвих жанрів не існувало і ми не володіли ними, якби нам доводилося їх створювати вперше у процесі мовлення, вільно і вперше будувати кожне висловлювання, мовленнєве спілкування було б практично неможливим» [14]. За підрахунками Т.В.Шмельової М.М.Бахтін у своїх працях називає біля 30 МЖ, зокрема, таких як бесіда (салонна, застільна, інтимно-дружня, інтимно-сімейна), лайка, побутове оповідання, військова команда, заперечення, висловлення захоплення, схвалення, ділові документи, щоденник, відповідь, лист, прислів’я, побажання, привітання, осуд, похвала, поздоровлення, наказ, протокол, прощання, публіцистичний виступ, промова, роман, згода, співчуття, жарт, науковий трактат, інтимні жарти, питання [20]. Уже цей перелік дозволяє говорити про відсутність несуперечливих критеріїв виділення МЖ, оскільки у ньому як однорядкові наводяться, наприклад, прощання, заперечення, схвалення, відповідь тощо, які можуть бути складовими такої комплексної МЖ, якою є бесіда , а також, скажімо, протокол і згода тощо. Сам М.М.Бахтін зазначав, що номенклатури усних мовленнєвих жанрів поки що не існує, і навіть до цього часу не зрозумілий принцип такої номенклатури.

Уже з праць М.М.Бахтіна стає зрозумілим, що мовленнєвий жанр – це складна єдність змісту, стилю і композиції, а також низки позамовних чинників (перш за все соціальних). Сам процес спілкування деякими авторами витлумачується як послідовний перехід від одного МЖ до іншого. Так, Т.Баллмере і В.Бренненштуль вважають, що взаємодія у межах МЖ відбувається за схемою «породження – наростання до найвищого рівня – спад до завершення МЖ перемогою, поразкою, співробітництвом або початком іншого МЖ». У комунікативній перспективі МЖ постають як закріплені у суспільному обігу схеми мовленнєвих дій, прийняті в певних ситуаціях і призначені для передачі певного змісту типові способи побудови мовлення, моделі міжособистісного спілкування, важливою складовою яких виступає інтенціональність.

Як же співвідносяться поняття дискурсу і мовленнєвого жанру?

На перший погляд дискурс – це певна сукупність МЖ, які послідовно змінюють один одного. Насправді ж рух комунікації у межах дискурсу набагато складніший, ніж проста зміна МЖ. Ця складність не в останню чергу викликана наступними причинами: 1) межі між МЖ у реальному спілкуванні виявляються розмитими, а їхні ядерні й периферійні мовні засоби далекі від повного опису; 2) чітко відмежовані один від одного МЖ існують лише як ідеальні типи; насправді ж вони пересікаються своїми периферійними зонами, тобто мають змішаний характер; 3) механізми переходу від одного МЖ до іншого у реальному спілкуванні, де наявна складна взаємодія комунікантів повного мірою не вивчені. У реальному спілкуванні мовців – носіїв різноманітних когнітивно-психологічних станів, ілокутивних сил, інтенцій тощо наявний значний рівень недовизначеності й розпливчастості. І це не є недоліком комунікації, оскільки «недовизначеність необхідна для дотримання правил такту і ввічливості, для всієї тієї «облицювальної» діяльності, котра виконується у спілкуванні, і котра в дійсності являє собою не побічний, а універсальний і вирішальний аспект практично будь-якого мовленнєвого спілкування» [15].

Попри значну кількість невирішених проблем роль МЖ у комунікації є значною; поряд з дискурсом (точніше, у його межах) вони організують людське мовлення.

У роботах російських лінгвістів 90-х рр.. ХХ століття вперше розглядаються відносини між мовними актами та мовними жанрами. Наприклад, у роботах В.В. Дементьєва і К.Ф. Сєдова теорія мовних жанрів розглядається в соціопрагматичній перспективі і включається в семіотичну парадигму «семантика - синтактика - прагматика».

Ряд відмінностей між теорією мовних жанрів і теорією мовленнєвих актів має термінологічний характер. Термінологія теорії мовленнєвих жанрів - це загальновизнана, досить чітка систематизація іллокутивних актів, створення єдиної класифікації та термінології теорії мовленнєвих жанрів знаходиться на стадії формування. Маркер «мовний жанр» ще недостатньо визначено як науковий термін. Про мовні жанри, що є одиницею теорії мовленнєвих жанрів, говорять як про термін і як про поняття.

І.В. Труфанова зазначає, що мовний акт - це термін, призначений для позначення мовленнєвої дії або висловлювання як процесу. Мовний жанр - це термін, що позначає тип тексту або висловлювання як продукту. У парадигмі з терміном мовленнєвий акт термін мовленнєвий жанр вживається для аналізу схожого матеріалу саме тому, що терміном мовленнєвий жанр позначається ознака висловлювання як продукту мовного акту.