Комунікативна структура мовленнєвого жанру втішання на матеріалі української та англійської мов

Відсутність належного лікарського досвіду у молодих земських лікарів інколи негативно позначалося на їх професійній діяльності. Із-за помилково поставленого діагнозу або некоректних хірургічних маніпуляцій спостерігалися випадки летального результату. У зв'язку з цим у молодих лікарів з'являлося почуття страху і невпевненості у власних силах. Тому в період мовної взаємодії з пацієнтом або його родичами, щоб приховати хвилювання або відчуття некомпетентності, мовець (лікар) навмисно намагався оптимізувати мовний контакт і вдавався до тактики «зближення з пацієнтом». Маркерами «зближення» в подібних випадках виступають:

1) форма імперативу однини (будь спокійніше);

2) форми вираження суб'єктивній  модальності (дієслово сподіватися  і його похідні);

3) імперативна форма дієслів  із значенням ‘Емоційного стану  людини’ боятися, хвилюватися; 

4) парцельовані синтаксичні  конструкції;

5) паралінгвістичні засоби: Лидку вынесли в простыне, и сразу же в дверях показалась мать. Глаза у нее были как у дикого зверя. Она спросила у меня: – Что? Когда я услышал звук ее голоса, пот потек у меня по спине, я только сообразил, что было бы, если бы Лидка умерла на столе. Но голосом очень спокойным я ей ответил: – Будь поспокойнее. Жива. Будет, надеюсь, жива. Только, пока трубку не вынем, ни слова не будет говорить, так не бойтесь (М. А. Булгаков, Стальное горло).

Трагічні або украй небажані обставини або події, які інколи супроводжували адресата (пацієнта), наприклад, смерть близької людини, також викликали у мовця (лікаря) співчуття і націлювали його на закономірну реакцію – оптимізацію емоційної сфери слухача. Формальними засобам об'ектівізації втішання в подібних ситуаціях виступають:

1) імперативна форма дієслова  із значенім ‘емоційного стану  людини’ втихомирюватися, а також  дієслово перестати в імперативній  формі (перестаньте!), що включає  сему ‘категоричність’: перестаньте! = досить! Використання імперативної  лексики супроводжується невербальними підкріпленнями: – Умерла?! – захлебнулся он, и вдруг, глядя на меня остановившимися, выпученными глазами, быстро, коротко зарыдал, словно залаял; он как будто не мог оторвать взгляда от моих глаз, трясясь и рыдая этим странным, отрывистым, похожим на быстрый лай рыданием. – Успокойтесь… ну, что же делать! – сказал я, кладя ему руку на рукав (В.В. Вересаев, Записки врача). Концепція адресата в даному випадку передбачає виділення емоційно - експресивних особливостей особи слухача(пацієнта). Адресатом в мовному жанрі втішання є в основному пацієнти, що одержують лікування в амбулаторному режимі, підготовці до операції або такі, що знаходяться в умовах післяопераційного відновлення.

Низький рівень розвитку медичної науки, висока смертність унаслідок епідемій черевного тифу і холери на межі XIX-XX століть не зрідка викликали в хворих негативні емоційні реакції. Наприклад, несподівана хірургічна маніпуляція стимулювала у хворих відчуття тривоги і страху. Поширеними формами об'ектівізації даних емоцій виступають питальні пропозиції, вмістом яких є з'ясування або уточнення даних про стан здоров'я, про результати обстеження, про прогнози на майбутнє: – Мать, сухая и нервная, с бегающими, психопатическими глазами, так и замерла. – Доктор, скажите, это очень опасно? Он умрет? (В.В. Вересаев, Записки врача); – Ну да, вы мне это говорите для того, чтобы меня утешить…А долго я в таком случае, буду еще мучиться? (В.В. Вересаев, Записки врача).

Стан тривоги дезорганізуюче впливає на комунікативні стосунки учасників діалогу, що знаходить вираження в тому, що такі питання включають:

1) лексичні одиниці з  негативною (руйнівною) семантикою (вмирати, мучитися);

2) явища хезитації;  

3) еліптичні конструкції.

Чинник комунікативного минулого і комунікативного майбутнього. «Образ прийшлого розрізняє МЖ ініціальні, що починають спілкування, і такі, які можуть з'явитися лише після певних МЖ – відповідь, відмова, згода, спростування і ряд інших, для яких пропонувалося найменування «реактивні»: всі вони є реакціями на інші жанри». МЖ втішання відноситимемо до реактивних мовних жанрів, оскільки він реакцією на МЖ скарги. Взаємодіючи з МЖ скарги, МЖ втішання утворює певний жанровий ланцюжок (жанр скарги → жанр втішання → жанр запиту інформації): Молодая женщина зажала рот концом байкового платка, села на лавку и затряслась от плача (жанр скарги) – Подлец он? А?! – викрикнула она. – Что я буду делать? Ведь у меня двое детей, - говорила она сухим измученным голосом → (жанр втішання) – Погодите, погодите, бормотал я. – Видно будет, что делать. – Знаете что, – сказал я, и мне страстно захотелось, чтобы надежды меня не обманули и дальше не появилась бы нигде грозная твердая первичная язва, – знаете что?.. Перестаньте волноваться! Есть надежда. Надежда. Правда, все еще может случиться, но сейчас у вас ничего нет → (жанр запиту інформації) – Нет  – Сипло спросила женщина. – Нет? – Искры появились у нее в глазах, и розовая краска тронула скулы. – А вдруг сделается? А? (М. А. Булгаков, Звездная сыпь). На нашу думку, порядок дотримання і набір мовних жанрів (у тому числі і представлений ланцюжок) організовані під впливом прагматичних і екстралінгвістичних чинників, до яких слід віднести: 

1) соціальну роль мовця; 

2) рівень освітнього і  культурного розвитку адресата (пацієнта);

3) гендерні ролі учасників  мовного спілкування.

Вираження втіхи може здійснюватися і паралінгвістичними засобами. Згідно з класифікацією, запропонованою Е.А. Селіванової, основними складовими невербальної комунікації є:

 «1) фонаційні (тембр, темп, пауза, тон, мелодика, висота, сила, гучність, індивідуальні особливості вимови, характер дихання і так далі); 

2) мануальні (жести); 

3) мімічні (рухи м'язів  особи); 

4) пантомімічні (рухи тіла, голови, ніг); 

5) ситуаційні (зорові відчуття  співбесідником кольору шкіри, одягу, загальної манери поведінки того, що говорить)». При дослідженні  матеріалу художніх текстів необхідно  враховувати той факт, що маркерами  паравербальної взаємодії героїв  є «авторські кваліфікатори мови  персонажів» (за Е.А. Селівановою). Характеризуючи  образ адресанта, відзначимо, що  як невербальні засоби спілкування лікар використовує в основному мануальні, до яких відносяться торкання (рукостискання, поплескування по спині або плечу, дотики, поцілунки). Подібні паравербальні підкріплення є необхідною умовою благополучної психологічної і емоційної дії у випадках, якщо пацієнт переживає почуття відчаю, що супроводжується станом безнадійності і безвихідності. Невербальна поведінка адресанта обумовлена, перш за все, співчутливим відношенням до хворого: – Успокойтесь… ну, что же делать! – сказал я, кладя ему руку на рукав. Он тяжело опустился на стул и, раскачиваясь всем телом, схватился за голову (В.В. Вересаев, Записки врача); – Тихонько, тихонько… потерпи, – говорил я, осторожно прикладывая руки к растянутой жаркой и сухой коже (М.А. Булгаков, Крещение поворотом). Важливо відзначити, що в разі невербальної взаємодії лікаря і пацієнта, дотики, як правило, нівелюють соціальний статус, вік, стать, національність і особу співрозмовника.

Паралінгвістичні засоби спілкування, що супроводжують мову адресата, також виконують емотивно - експресивну функцію. Найбільш частими є мімічні невербальні засоби (опис очей), що передають емоційний стан суб'єкта. Наприклад: – Мать, сухая и нервная, с бегающими, психопатическими глазами, так и замерла. – Доктор, скажите, это очень опасно? Он умрет? (В.В. Вересаев, Записки врача).

В даному випадку індикатором емотивності є прикметники-означення з яскраво-вираженою емотивной семою.

Досить поширені випадки вживання невербальних засобів спілкування, що конкретно позначають емоційний стан адресата (в даному випадку відчаї) в рамках емоційної типової ситуації «суб'єкт + опис його стану». Наприклад: : – Умерла?! – захлебнулся он, и вдруг, глядя на меня остановившимися, выпученными глазами, быстро, коротко зарыдал, словно залаял; он как будто не мог оторвать взгляда от моих глаз, трясясь и рыдая этим странным, отрывистым, похожим на быстрый лай рыданием (В.В. Вересаев, Записки врача). У запропонованому фрагменті тексту спостерігається велика щільність емотивних специфікаторів, до яких належать пантомімічні і ситуаційні невербальні підкріплення. Таким чином, модель мовного жанру втішання включає декілька конститутивних ознак, на підставі яких здійснюється ідентифікація даного жанру: стратегічне завдання мовця, тактики, концепції адресанта і адресата (аспекти їх взаємодії), чинники комунікативного минулого і комунікативного майбутнього, паралінгвістичні засоби, мовне втілення.

 

 

 

 

Висновки

Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства, що досліджує загальні закони спілкування людей за допомогою природної мови, організацію засобів мовного коду та інших знакових систем у процесах комунікативної взаємодії особистостей, вплив на засоби мови психічних, соціальних, когнітивних, культурних та інших чинників, а також різноманітних ситуативних складових комунікації. Однією із категорій комунікації є мовленнєвий жанр.

 Всі галузі діяльності  людини пов’язані з використанням  мови. Цілком зрозуміло, що характер  і форми цього використання  такі ж різноманітні, як і галузі  людської діяльності. Використання  мови здійснюється у формі  одиничних конкретних висловлювань (усних і письмових) кожної людини. Ці висловлювання відображають  специфічні умови і цілі мовлення  не тільки своїм змістом і  мовним стилем, а перш за все  – композиційною будовою. Всі  ці три моменти – тематичний  склад, стиль і композиційна побудова  – нерозривно пов’язані у  висловлюванні і однаково визначаються  специфікою певної сфери спілкування. Кожне окреме висловлювання є  індивідуальним, але кожна сфера  використання мови виробила свої  відносно стійкі типи таких  висловлювань, які називають мовленнєвими  жанрами. Таку думку щодо визначення  мовленнєвих жанрів висловив  відомий російський філолог Михайло  Бахтін у праці „Проблемы речевых  жанров”.

Отже, мовленнєвий жанр – це складна єдність змісту, стилю і композиції, а також низки позамовних чинників (перш за все соціальних). Сам процес спілкування деякими авторами витлумачується як послідовний перехід від одного МЖ до іншого. У комунікативній перспективі МЖ постають як закріплені у суспільному обігу схеми мовленнєвих дій, прийняті в певних ситуаціях і призначені для передачі певного змісту типові способи побудови мовлення, моделі міжособистісного спілкування, важливою складовою яких виступає інтенціональність.

Дослідивши комунікативну структуру мовленнєвого жанру втішання на прикладі англійських та українських творів, ми можемо зробити висновки, що втішання використовується в різних сферах життя людей та є невід’ємною частиною вираження емоцій мовця щодо перипетій у житті реципієнта.

Мовленнєвий жанр втішання  найчастіше реалізується не як цілісна одиниця,  а як окремі її комунікативні складові. Здебільшого вони пов’язані із різними тактиками втілення загальної дискурсивної стратегії адресанта.

Перспективи дослідження, на наш погляд, полягають у визначенні особливостей вербалізації аспекту утішання в залежності від вікової та соціальної групи учасників дискурсу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Рузина М.С.,Кольцова М.М.Ребенок учится говорить. – М.:У-ФАКТОРИЯ,2006.-300с.
2. Детская речь: психолингвистические исследования. //Сборник статей / Отв.ред.Т.Н.Ушакова и Н.В.Уфимцева. – М.:ПЕР СЭ, 2001. – 224 с.
3. Бігарі А.А. Емотивна аргументація у дискурсі сімейного спілкування // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. Наук. ім.. – К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2000.– С. 30-39
4. Солощук Л.В.Вербальні і невербальні компоненти комунікації в англомовному дискурсі. – Харків: Константа, 2006. – 300 с.
5. Tague I.H. Love, Honor, and Oberdience: Fashionable Women and the Discourse of Marriage in the Early Eighteenth Century// The Journal of British Studies. – 2001. – № 1, Vol.40.- P. 76-106.
6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Під ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь ВІФ "Перун", 2004. – 1440с.
7. Galben Raisa. Analiza semantico-functionala a verbelor causative in limba Romana: Autoreferat al tezei de doctor in filologie. – Chisinau, 2006.
8. Бацевич Ф.С. Вступ до лінгвістичної генології. – К.:Академія, 2006.- 248с.
9. Dickens M. The Winds of Heaven. – London: Penguin Books, 1977.– 240 p.
10. Maugham W.S. The Theatre. – Vinnizja: Nova Knyga, 2002. – 312p.
11. Stirling J.The Spoiled Earth. London: Pan Books,1977. – 480 p.
12. Stolz M.The Noonday Friends. New York: Harper Collins, 1990. – 184 p.
13. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990.
14. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М., 1886.
15. Бацевич Ф.С. Текст, дискурс, речевой жанр: соотношение понятий // Вісник Харківського національного університету. №520: Серія Філологія. Вип.33. – Харків, 2001.
16. Дементьев В.В. Изучение речевых жанров: обзор работ в современной русистике // Вопросы языкознания. – 1997. – №1.
17. Селшанова О О Актуальні напрями сучасної лінгвістики — К , 1999
18. Степанов Ю.С. Альтернативный мир, Дискурс, Факт и принцип Причинности // Язык и наука конца ХХ века. – М., 1995.
19. Франк Д. Семь грехов прагматики: тезисы о теории речевых актов, анализе речевого общения, лингвистике и риторике // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХVІІ. – М., 1986.
20. Шмелёва Т.В. Речевой жанр: опыт общефилологического осмысления // Collegium. – 1995. – № 1–2.
21. Орлов Г.А. Современная английская речь. – М.: Высшая школа, 1991.- 258с.
22. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен (колективна монографія ) / Ред.І.С.Шевченко.- Харків : Константа, 2005.- 356 с.
23. Усманова А.Р.Дискурсия // Постмодернизм. Энциклопедия. – Мн.:Интерпрессервис,2001.- 565с.
24. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка: Учеб. Пособие. – М.: Высшая школа, 1990. – 168с.
25. 2. Войно-Ясенецкий В.Ф. (Святитель Лука). Проповеди архиепископа Луки: 1946-1948 гг. – Симферополь, 2007. – 157 с.
26. 3. Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. – К.: Брама, 2004. – 336 с.