Наукова діяльність М. Жовтобрюха

Артикуляція твердого л залежить і від наступного голосного. Перед е та и він твориться при більш задньому, глибшому змиканні язика з пасивними мовними органами. Такий л називають «середнім», препалатальним (від латинського слова ргае- palatum — передній край твердого піднебіння), або заальвео- л я р н и м. У транскрипції його позначають буквою л (лежу, липа).

М'який л за місцем творення належить до середньоязичних приголосних.

За способом творення приголосні української мови розподіляються на проривні (або зімкнуті), фрикативні (або щілинні), зімкнуто-прохідні і африкати.

До проривних  належать б, п, д, т, ґ, к (також д’ т^’).

     До  фрикативних, або щілинних, належать в, ф, г,х, ж, ш, з, с і j (також з’, с^’).

Зімкнуто-прохідними є такі приголосні: м, н, л, р, а також н’, л’, р’. До африкат належать дж, ч, дз і ц.

М.А.Жовтобрюх розробив свою транскрипцію. Для Жовтобрюха фонетична транскрипція – «письмо, за допомогою якого якнайточніше передаються звуки і всі їхні комбінаторні варіанти, незалежно від ролі в звуковій системі мови. Фонетичною транскрипцією користуються тоді, коли вивчають звуки з акустичного і фізіологічного погляду». При цьому фонетична транскрипція будується на таких двох вимогах: «Кожна буква повинна вживатись на письмі для позначення лише одного звука; кожен звук повинен позначатись однією і тією ж буквою».

Дослідники  по-різному подають систему позначень  та діакритичних знаків.

Так, Жовтобрюх  використовує для позначення найпростіший варіант транскрипції. Увагу він акцентує говорячи про позиційний відтінок ненаголошеного голосного, який позначається написанням букви нагорі збоку від основної фонеми, наприклад [не^ису], більш передню вимову голосних заднього ряду (позначається однією або двома крапками над голосним), також на губно-губному позначенні в латинською w, проривну вимову г автор закликає позначати буквою ґ або латинською g, звук дж – відповідною лігатурою або буквою ž.

 

 

 

 

 

 

                                                  

 

 

 

                                                Висновки

М.А. Жовтобрюх  мав надзвичайну освіченість, кожну  мовну проблему чи явище розглядав  концептуально, в контексті здобутків  різних наукових шкіл і новітніх ідей.

Він розробив власну класифікацію голосних і приголосних. Якщо порівнювати із сучасним поділом, то, у першу чергу, М.А. Жовтобрюх відносить фонему и до високого підняття, хоча і не заперечує наближення його до середнього. Зараховує до середньоязикових крім д’, т’, н’, л’ та й.

Фонема л має  різну вимову. Твердий л належить до передньоязичних приголосних і твориться при змиканні кінця язика з альвеолами. В українських діалектах спостерігається й інша вимова л. У багатьох південно-західних говорах при творенні твердого л кінець язика змикається з внутрішньою стороною верхніх передніх зубів, а тіло язика сильно відтягується назад. Такий л називають зубно-велярним (зубно- задньопіднебінним). При його вимові бічні проходи, через які виходить струмінь видихуваного повітря, значно ширші, ніж при вимові звичайного л в літературній мові.

М.А. Жовтобрюх  вважає подовжені приголосні окремими фонемами(д’д’ – д’:).

І сьогодні його дослідження та класифікації користуються великою популярністю .

 

 

 

 

                                 Список використаної літератури            

1. М.А.Жовтобрюх,  Б.М.Кулик. курс сучасної української  літературної мови. – К.,1965.- Ч.1

2. Українська  мова: енциклопедія; за ред.. Русанівського  В.М., Тараненко О.О. К., 2004.

3. Сучасна українська  літературна мова: Лексикологія. Фонетика: підручник ∕ А.К. Мойсієнко, В.В. Бондаренко та ін. – К. : Знання, 2010.