Переклад Бібілії в Україні

Вступ

Біблія та окремі книги Старого і Нового Завіту на сьогодні перекладені багатьма мовами світу. Нові переклади цієї священної книги з’являються знову і знову. Лише минулого року було здійснено 19 нових перекладів. Нині весь текст Біблії доступний читачам 469-ма мовами, Новий Заповіт перекладений більш, ніж 1230-ма мовами. Окремі книги Біблії опубліковані на 827-ма мовами.

Автори Історії Української  Літератури відзначають: «Біблія справляла  протягом віків винятковий вплив  на ідеологічно-духовне життя, літературу, культуру, образотворче мистецтво багатьох народів» [Історія укр. літ., с.539, 1967].Тому кожен народ планети прагнув мати Біблію своєю рідною мовою. Для цього створювалися писемності, люди навчалися читальній грамоті. Неодноразово національний переклад Біблії ставав класичним взірцем державної мови. Переклад Біблії рідною мовою ставав вагомою віхою не лише мовно-лінгвістичного, а і культурного, духовного та національного становлення народу. З огляду на вищесказане, тема реферату є актуальною, тому далі ми розглянемо шлях перекладу Біблії в Україні. 

Переклади старослов’янською мовою 

Історія поширення Біблії в Україні розпочинається з часів появи тут перших християнських місіонерів. Поширюючи християнське вчення, вони принесли із собою книги Святого Письма, які з часом почали перекладатися давньою літературною українською мовою. Першою в Україні книгою Святого Письма є Остромирове Євангеліє (1056-1057). Найціннішим із перекладів народною мовою є Пересопницьке Євангеліє (1556-1561), що вийшло з монастиря в Пересопниці (Волинь). [Черній А.М., с.148, 2003]. Цей переклад став одним з найвідоміших біблійних перекладів в Україні. Його виконав архімандрит Пересопницького Пречистенського монастиря на Волині Григорій. Переписувачем рукопису працював Михайло. Переклад давньоукраїнською мовою ґрунтувався на церковнослов’янському, польському і, можливо, чеському текстах. Пересопницьке Євангеліє було пристосоване як для відправ, так і для релігійного навчання та полеміки. Крім тексту чотирьох Євангелій, рукопис містив передмову, післямови переписувача, покажчики євангельських читань. Текст поділявся на глави, давалися пояснення слів та виразів, стислі виклади змісту глав [Головащенко С., с.100-101, 2001]. Невідомий художник у роки написання священного тексту із Пересопниці проілюстрував рукопис вишуканими мініатюрами. У ньому чи не найповніше і не найяскравіше зміст Біблії передано українською «для лєпшого виразумління люду християнського». Дуже популярним в Україні був Псалтир, який використовувався як посібник для домашнього читання. Поширеними були і книги Нового Завіту – Четвероєвангеліє і Апостол, найдавніші з яких з’являються в 1195 – 1220 рр.

У 1581 році побачила світ знаменита Острозька Біблія, що була надрукована першодрукарем Іваном Федоровим у місті Острог. В основу Острозької Біблії був покладений грецький текст Септуагінти (ймовірно, Альдинська Біблія), бралися до уваги список Геннадіївської Біблії, церковнослов’янські переклади Максима Грека, чеські списки, старобілоруський переклад Ф. Скорини з Празького видання 1517 року. Перекладена праця містила 76 біблійних книг, включаючи 66 канонічних і 10 другоканонічних. Перше повне друковане видання Біблії церковнослов’янською мовою з’явилося на Волині в м. Острог 1581 року. [Головащенко С., с. 98, 2001]. «Острозьку Біблію» вважають першим церковно-слов’янським перекладом.

Всього біблійних рукописів  старослов’янською мовою за час  ХІ-ХVІІІ ст. професор Євсеєв нараховує близько 4105 [Хоменко І., с.117, 2007].

Переклади періоду ХІХ століття

Розглядаючи період ХІХ ст., варто звернути увагу на обставини та історичні події, що склались на той час. Українська мова була упосліджена в Польській та Австрійській державах, а в Російській Імперії розвиток українського національного руху на початку 60-х років ХІХ століття призвів до нового сплеску негативної реакції самодержавної влади на все українське, в результаті чого Валуєвським наказом з 1863 року була видана повна заборона будь-що друкувати українською мовою. Однак і в таких обставинах знаходилися учені, які старалися перекладати Святе Письмо на українську мову [Турконяк Р., с.2, 2010].

У Галичині на хвилі національного  відродження у середині ХІХ ст.. переклади Святого Письма здійснювали  священики Української Греко-Католицької  Церкви. Так, Маркіян Шашкевич у 1842 році здійснив переклад з оригінальних текстів окремих частин Євангелія від Матвія та повністю переклав Євангеліє від Івана. Священик Антон Кобилянський у 1874-1877 роках працював над перекладами Євангелій від Луки та Івана [Жукалюк М., с.30, 2003]. Над перекладами також працював Володимир Александров. Проте  широкої відомості назначені праці не набули.

Переклади Біблії українською літературною мовою

Повні україномовні переклади  Біблії відкрили нову сторінку в становленні  українського народу як нації. Отримавши завершене видання національною мовою, українці утвердилися і заявили про себе як про народ, який має майбутнє. І хоча перші три переклади були опубліковані за кордоном, проте четвертий, зроблений сучасною українською мовою, вийшов на етнічній Батьківщині народу, мовою якого він був перекладений.

Перший повний переклад Біблії  українською мовою

Оскільки Східна Україна  входила до складу Російської імперії, Пантелеймон Куліш, був громадянином Росії, але виступав активним учасником  українського національного руху, який розпочався в Україні в середині ХІХ ст. На відміну від Тараса Шевченка, Кулішеві вдається уникнути арешту за участь у Кирило-Мефодієвському братстві. За певними обставинами у 1868 році він переїжджає до Відня, щоб безпосередньо, а не епізодично, зайнятися українським перекладом Нового Завіту [Жукалюк М., с.36 - 37, 2003].

Серед спогадів Куліша знаходимо  згадку про те, що Тарас Шевченко, захопившись у 40-х роках думкою про переклад Святого Письма, заради експерименту розділив між приятелями частини Нового Заповіту для перекладу рідною мовою.

Систематично працювати  над перекладом Куліш почав у 60-х роках XIX століття. Спочатку він  здійснював свій переклад з церковнослов’янського та інших неоригінальних текстів. Рукопис цього перекладу через посередництво Британського Біблійного Товариства був переданий для апробації сербському вченому, біблеїсту Францу Міклошичу, який написав на нього негативну рецензію і порадив надалі здійснювати переклад виключно з мови оригіналу [Жукалюк М., с.37-38, 2003].

Подаємо таку хронологію Кулішевих перекладів біблійних текстів: 1869 рік – у Львові вийшло в світ «Святе Письмо. Перша частина Біблії. П’ять книг Мусієвих»; тоді ж побачив світ віршований переклад «Книги Йова». У 1870 році в Лейпциґу були опубліковані перекладені віршами «Псалтир, або Книга хвали Божої» і «Книга Пісень». Крім того, 1877 року в буковинському аль­манасі «Руська хата» був надрукований його віршований переклад «Пісні Пісень».

Слід зауважити, що в  умовах неприйняття української  мови в Російській імперії, свої ранні переклади окремих книг Куліш видавав анонімно, побоюючись, як громадянин Росії, накликати на себе неприємні санкції з боку уряду й Церкви [Жукалюк М., с.42, 2003].

Після смерті Пантелеймона Куліша рукописи перекладу Святого Письма, як і інші твори,  були передані його дружиною на зберігання до музею поміщика Тарнавського. Останній перед своєю смертю доручив Іванові Нечуєві-Левицькому закінчити переклад старого Завіту: Книгу Рути, 1-шу і 2-гу книги “Параліпоменон”, книги Ездри, Неемії, Естери та Даниїла. Ця праця забрала у письменника півтора роки часу. Таким чином з оригінальної давньоєврейської на літературну українську мову було перекладено усі 39 книг Старого Завіту масоретської традиції.

Кулішів переклад Біблії відкрив нову сторінку в історії українського народу – нарешті українці отримали можливість читати Святе Письмо своєю рідною мовою. Отож, на початку ХХ ст.. перед українським суспільством постали об’єктивні передумови для другого повного перекладу Святого Письма українською мовою.

Другий повний переклад Біблії українською мовою

Другий повний україномовний  переклад Біблії належить видатному  українському ученому-філологу, богослову  і релігійному провіднику професору  Івану Івановичу Огієнко. В той  час, як переклад Біблії Куліша тривав 30 років (1868-1898), Огієнків біблійний переклад  розтягнулася на 41 рік.

Задум перекласти Біблію зародився  у Івана Огієнка ще у студентські  роки, але початком його роботи по перекладу  Біблії слід рахувати 1917 рік, коли він, займаючи високі посади в культурно-освітянській сфері держави, продовжуючи вивчати класичні мови, розпочинає десятилітнє дослідження з методики перекладання Біблії, результати якого були опубліковані 1927 року у 19-27 числах журналу «Духовна бесіда» під заголовком: «Методологія перекладу Святого Письма та Богослужбових книг на українську мову». В цей час автор уже перебував у еміграції, працюючи викладачем на богословському факультеті Варшавського університету.

Як професор трьох університетів  і як учений, відзначений двома докторськими ступенями – філологічних і філософських наук, – Іван Огієнко вважав своїм обов’язком брати активну участь у формуванні літературної української мови ХХ сторіччя. Відправною точкою цього процесу для нього уявлявся якісний переклад Біблії національною мовою [Жукалюк М., с.52, 2003].

Подаючи на суд громадськості давно  виношувану ідею нового перекладу Святого  Письма українською мовою, І. Огієнко  зазначав: «…Ми надзвичайно потребуємо такого перекладу Біблії, що був  би зроблений сучасною літературною всеукраїнською мовою. Перекласти цілу Біблію – а в першу чергу Новий Завіт, треба такою літературною мовою, що стала б зразком бодай на перші 50 літ» [Кузьміч О., с.15, 2003].

Хронологія перекладу Іваном Огієнком Біблії така: переклад Нового Завіту було закінчено в 1936 році. Цього ж року першого квітня Огієнко підписав угоду з Британським і Закордонним Біблійним товариством про дальший переклад книг Старого Завіту. 1937 року у Львові надруковано переклад чотирьох Євангелій. А 1939 – у Варшаві опубліковано переклад цілого Нового Завіту з додатком до неї Псалтирі. 11 липня 1940 року Іван Огієнко повністю закінчив переклад канонічних і девтероканонічних книг Біблії з оригінальних мов українською мовою .

Однак в цей час  настали кардинальні зміни в світі, в Європі, в Україні і в житті самого перекладача. В результаті Другої світової війни Польща, в якій на той час проживав Огієнко, припинила своє існування як держава. Це значно ускладнило зв’язки Огієнка з Британським Біблійним Товариством, а отже, – й апробацію і друкування Біблії.

В Канаді Іван Огієнко довершив справу підготовку й надрукування повного перекладу Біблії українською мовою. 1948 року він подав текст Старого Завіту до Британського і Закордонного Біблійного Товариства на рецензування. 14 березня 1955 року Біблійне Товариство дало згоду на друкування тексту цілої Біблії, що й було здійснено наприкінці 1958 року в Канаді. В сучасному виглядіБіблія Огієнка побачила світ у Лондоні 1962 року накладом Об’єднаного Біблійного Товариства [Головащенко С., с.108, 2001].

Український переклад Біблії, здійснений Іваном Огієнко, без второканонічних  книг, багаторазово перевидавався в  Канаді та країнах Західної Європи. 1995 року Біблію у перекладі Івана  Огієнко було вперше видано в Україні, на батьківщині її перекладача, накладом Українського Біблійного Товариства. Великими тиражами різних форматів перевидання цієї Біблії було здійснено Українським Біблійним Товариством і в 2002 [Жукалюк М., с.57, 2003] та 2009 роках.

Третій повний переклад Біблії українською мовою

У 1940 році Іван Хоменко прийняв чернечій постриг — став членом чернечого греко-католицького чину святого Василя Великого, водночас працюючи у Ватиканському бюро пошуків. Саме того року Іван Хоменко взяв на себе складну і довготривалу працю — почав роботу над перекладом Біблії, яка тривала до кінця його життя [Жукалюк М., с.65-66, 2003].

Суттєвою відмінністю  Хоменкового перекладу, в порівнянні з попередніми двома перекладами (Пантелеймона Куліша й Івана Огієнка), є те, що його біблійний переклад за католицькою традицією включає не тільки 39 канонічних книг Старого Завіту, які визнані як богонатхненні усіма християнськими Церквами, а й більшість другоканонічних (Товита, Юдити, Перша і Друга книги Макавеїв, Мудрості, Сираха, Варуха, Лист Єремії), які визнаються богонатхненими лише католицькими Церквами латинського та грецького обряду, а православними і протестантськими Церквами вважаються, відповідно, неканонічними і апокрифічними. Таким чином Біблія у перекладі Хоменка складається із 47-ми книг Старого Завіту і 27-ми – Нового Завіту. Із другоканонічних книг у ній відсутні Друга і Третя книги Ездри та Третя книга Макавеїв.

Мовностилістичне редагування  здійснювали відомі в українській  діаспорі на Заході письменник і перекладач Ігор Костецький, письменник Василь Барка, Михайло Орест-Зеров.

Третій повний переклад Біблії українською літературною мовою  з'явився друком у Римі 1963 року, під  час заключних сесій Другого  Ватиканського вселенського собору, під назвою: «Святе Письмо Старого  та Нового Завіту».  

З метою виправлення  помилок видавців Іван Хоменко, у 1966 році повернувся до Італії, там він працював над редагуванням свого тексту, і виготовив повний виправлений текст Старого та Нового Завітів. Новий Завіт був друкований в Римі 1989 року Українським Католицьким Університетом уже після смерті його перекладача (1981 р.), а Страрий Завіт донині залишається не виданий [Турконяк Р., с.5, 2010].

Біблія Хоменка в  своєму первісному вигляді неодноразово перевидавалася Чином святого Василя Великого. Зокрема цей переклад був опублікований у 2005 та 2007 роках [Хоменко І., с.4, 1963].