Декоративно-прикладне мистецтво

Міністерство культури і туризму України

Харківська державна академія культури

 

 

 

 

 

 

 

                                                    Реферат 

на тему:

 

«Декоративно-прикладне мистецтво»

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                  Виконала:

Студентка 2 курсу

Факультета ХМ

Групи 5 - Н

Тютюнник Юлія

 

 

 

                                                  Харків - 2012

 

 

 

План:

1) Історія розвитку 

2) Основні види декоративно-прикладного  мистецтва

3) Художня обробка шкіри

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

1) Історія розвитку

 

             Декор (лат. decoro -  пристойність, сумісність) - сукупність елементів, складових зовнішнє оформлення архітектурної споруди або його інтер'єрів; може бути живописним, скульптурним, архітектурним. Розрізняють «активний» декор, відповідний конструкції споруди, пов'язаний з його функцією і формою, і «пасивний» декор, не відповідний розчленовуванням форми і притягнений лише для прикраси будівлі. В архітектурі під декором нерідко розуміють всю неконструктивну частину споруди.

 

             Декоративно-прикладне мистецтво (від лат. decoro  - Прикрашаю) - розділ декоративного мистецтва, що охоплює створення художніх виробів з утилітарне призначення.

              Декоративно-прикладне мистецтво охоплює ряд галузей творчості, що присвячені створенню художніх виробів, призначених головним чином для побуту. Його творами можуть бути: різне начиння, меблі, тканини, знаряддя праці, засоби пересування, а також одяг і всякий рід прикраси. Поряд з розподілом творів декоративно-прикладного мистецтва по їхньому практичному призначенню в науковій літературі з 2-й половини 19 ст. затвердилася класифікація галузей по матеріалу (метал, кераміка, текстиль, дерево) чи по техніці виконання (різьблення, розпис, вишивка, набойка, лиття, карбування, інтарсія і т.д.). Ця класифікація обумовлена важливою роллю конструктивно-технологічного початку в декоративно-прикладному мистецтві і його безпосередньому зв'язку з виробництвом.

             Вирішуючи в сукупності, як і архітектура, практичні і художні задачі, декоративно-прикладне мистецтво одночасне належить до сфер створення і матеріальних, і духовних цінностей.

             Твори цього виду мистецтва невіддільні від матеріальної культури сучасної їм епохи, тісно зв'язані з побутовим укладом, що відповідає їй, з тими чи іншими його місцевими етнічними і національними особливостями, соціально-груповими розходженнями. Складаючи органічну частину предметного середовища, з яким повсякденно стикається людина, твори декоративно-прикладного мистецтва своїми естетичними перевагами , образним ладом, характером постійно впливають на щиросердечний стан людини, його настрій, є важливим джерелом емоцій, що впливають на його відношення до навколишнього світу.

              Естетично насичуючи середовище, що оточує людину, твори цього жанру в той же час як би поглинаються нею, тому що звичайно сприймаються у взаємозв'язку з її архітектурно-просторовим рішенням, із вхідними в неї іншими чи предметами їхніми комплексами (сервіз, гарнітур меблів, костюм, набір ювелірних виробів). Тому ідейний зміст творів декоративно-прикладного мистецтва може бути зрозуміле найбільше повно лише при ясному представленні (реальному чи думкою відтвореному) про ці взаємозв'язки предмета із середовищем і з людиною.

                  Архітектоніка предмета, обумовлена його призначенням, конструктивними можливостями і пластичними властивостями матеріалу, часто відіграє основну роль у композиції художнього виробу. Нерідко в декоративно-прикладному мистецтві краса матеріалу, пропорційні співвідношення частин, ритмічна структура служать єдиними засобами втілення емоційно-образного змісту виробу (наприклад, позбавлені декору виробу зі скла чи ін. нічим не тонованих матеріалів). Тут наочно виявляється особливе значення для декоративно-прикладного мистецтва чисто емоційних, необразотворчих засобів художньої мови, використання яких і ріднить його з архітектурою. Емоційно-змістовний образ найчастіше активізується образом-асоціацією (зіставленням форми виробу з краплею, квіткою, фігурою людини, тварини, її окремими елементами, з яким-небудь ін. виробом - дзвоном, балясиною і т.п.). Декор, з'являючись на виробі, також істотно впливає на його образну структуру. Нерідко саме завдяки своєму декору побутовий предмет стає твором мистецтва. Володіючи власною емоційною виразністю, своїм ритмом і пропорціями (нерідко контрастними стосовно форми, як, наприклад, у виробах хохломських майстрів, де скромна, проста форма чаші й ошатний, святковий розпис поверхні різні по своєму емоційному звучанню), декор зорово видозмінює форму й у той же час зливається з нею в єдиному художньому образі.

                Для створення декору широко залучаються орнамент і елементи ( порізно чи у всіляких сполученнях) образотворчого мистецтва (скульптура, живопис, рідше - графіка). Засобу образотворчих мистецтв і орнамент служать не тільки для створення декору, але часом проникають і у форму предмета (деталі меблів у виді пальметт, волют, звіриних лап, голів; судини у виді квітки, плоду, фігури птаха, звіра, людини). Іноді чи орнамент зображення стають основою формоутворення виробу (візерунок ґрати, мережива; малюнок плетива тканини, килима). Необхідність погодити декор з формою, зображення - з масштабом і характером виробу, з його практичним і художнім призначенням приводить до трансформації образотворчих мотивів, до умовності трактування і зіставлення елементів натури (наприклад, сполучення в оформленні ніжки столу мотивів левиної лапи, крил орла і лебедячої голови).

               У єдності художньої й утилітарної функцій виробу, у взаємопроникненні форми і декору, образотворчого і тектонічного почав виявляється синтетичний характер декоративно-прикладного мистецтва. Його добутки розраховані на сприйняття і зором, і дотиком. Тому виявлення краси фактури і пластичних властивостей матеріалу, майстерність і різноманіття прийомів його обробки одержують у декоративно-прикладному мистецтві значення особливо активних засобів естетичного впливу.

 

2) Основні види декоративно-прикладного мистецтва

 

• Батік

-холодний батик

-гарячий батик

• Гобелен

• Нитяна графіка

• Художнє різьблення

-різьблення по каменю

-різьблення по дереву

-різьблення по кістці

• Кераміка

• Вишивка

-давньоруська лицьове шиття

• В'язання

-в'язання гачком

-в'язання спицями

• Макраме

• Килимарство

-ворсовий килим

-безворсовий килим

• Ювелірне мистецтво

• Художня обробка шкіри

• Художня обробка металу

-християнська олов'яна мініатюра

-художня ковка

-художнє литво з благородних металів, бронзи і латуні

-художнє литво з чавуну

• Пірографія (випалювання по дереву, шкірі, тканини і т. д.)

• Робота зі склом

-вітраж

-вітражна розпис

-мозаїка

• Набійка

"" "Бісероплетіння" ""

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3) Художня обробка  шкіри

 

Худо́жня обро́бка шкі́ри — вид декоративно-ужиткового мистецтва, що специфічними прийомами формотворення й оздоблення утворює чимало естетично досконалих побутових речей: посудин, взуття, одягу тощо.

 

У первісні епохи шкіру  розглядали лише під кутом її практичної придатності. Згодом зрозуміли художню  вартість шкіри, шляхом експериментування  виявили та вдосконалили техніки  її обробки. Так, у середньовіччі  шкіра стала матеріалом для художньої  творчості, пов'язувалася з багатьма ремеслами: чинбарством (первісна обробка  сировини), шевством, лимарством (виготовлення предметів упряжі), кушнірством (пошиття  шкіряного одягу), палітурництвом (виготовлення шкіряних обкладинок) та ін.Зміст  [сховати]

Історія

 

Первісні люди успішно  використовували шкури тварин для  того щоб захистити себе від мінливої погоди. Проте жив такий одяг недовго, на нього згубно діяла вода та перепади температури. Власне, саме тому лише невелика частина шкіряних предметів, виготовлених стародавніми майстрами дійшла до наших  днів. З часом люди навчились продовжувати життя шкурам: при розкопках у  Єгипті та Месопотамії, які відносяться  до V ст. до н. е., археологи виявили  зображення на стінах, які відображали  процес обробки шкур. Зберігали шкури, висушуючи їх в розтягнутому вигляді  на сонці, втираючи в поверхню шкіри  жир і добре розминаючи її, або  комбінуючи ці два примітивні способи  дублення.

 

Що тільки не робили майстри  того часу зі шкіри: одяг та взуття, різноманітний  посуд, торби, футляри. Надуті овечі  шкури, зняті «панчохою», служили  відмінним засобом для руху по воді, з шкур, натягнутих на каркас, виготовляли човни, а кочові племена  подібним шляхом будували свої тимчасові  помешкання. Воїнам щит із шкур не раз  рятував життя, а барабан піднімав бойовий дух. Спочатку це були цілком утилітарні речі, проте стародавній  людині, як і нам з вами, також  хотілось виразити себе. Знайшлись  ремісники з творчим підходом до роботи, які стали праотцями  художньої обробки шкіри. Якщо ви будете в Єгипті у Долині царів, обов'язково погляньте на найдавніші твори мистецтва  зі шкіри (1350 р. до н. е.), вони збереглись у гробниці Тутанхамона, — це розшитий одяг жерців, сандалії, прикрашені золотом, різноманітні предмети побуту. Причому, в їх оздобленні використовували фарбування шкіри, аплікацію, навіть найпростіше гравіювання. З виникненням писемності майстри Пергамського царства навчились вичиняти шкури особливим способом, отримуючи матеріал, схожий на папір, — пергамент. Римляни в І ст.. до н. е. пішли ще далі — вони переплітали листи пергаменту на зразок книги, пізніше стали робити захисні обкладинки, найчастіше з недорогої шкіри.

 

З розвитком палітурної справи розквітала и техніка художньої  обробки шкіри: вже у Х ст.. обкладинка багато прикрашалась різноманітними штампами, гравіюванням, тисненням. Орнаменти  покривали всю поверхню обкладинки, вражаючи своїм різноманіттям —  від найпростіших кругів та трикутників  до зображення рослинного декору, фігур  тварин, лицарів, янголів та ін. Проте, лише небагато екземплярів шкіряних виробів того часу дійшли до нас. В  епоху готичного стилю (XIII–XV ст..) отримала широке розповсюдження техніка  гравіювання шкіри, вона достатньо  складна у виконанні, тому потребувала  високої майстерності від художника. Гравійовані вироби періоду готики по сьогоднішній день вважаються неперевершеними  творами мистецтва, вони зберігаються у багатьох музеях світу. Сортимент  таких виробів достатньо широкий  — це шкіряні шпалери, різноманітні футляри, шкатулки, скриньки, і, звичайно ж, палітурки. Особливо цінувались роботи німецьких, швейцарських, австрійських та чеських майстрів. Техніка гравіювання  була дуже дорогою, тому найчастіше вона застосовувалась в поєднанні  з рельєфним тисненням, золоченням та штампуванням, які могли виконувати майстри рангом нижче. А у середині XV ст. у Франції почали прикрашати шкіряні обкладинки за допомогою  печатних пластин з вигравіюваним  на них малюнком, що значно спрощувало роботу, та здешевлювало її. В епоху  Відродження на сцену виходять італійські майстри, і строге готичне гравіювання  поступається місцем вишуканому тисненню. На шкіряних щитах, шоломах або шкатулках  відтворювались цілі рельєфні картини, що зображали міфологічних персонажів, сцени полювання або воєнних  дій, наприклад. Поступово італійські чинбарі (рос. кожевники) стали впроваджувати в Європі техніку ручного золочення, запозичену у перських ремісників, а разом з нею і вигадливі східні орнаменти. З італійськими палітурниками успішно конкурували представники угорської школи художньої обробки шкіри. У своїх роботах вони використовували шкіру різних кольорів, головним елементом композиції часто ставав герб, обрамлений рослинним чи плетеним орнаментом, різьбою, золотінням.

 

Зі стилем бароко в моду ввійшли шкіряні шпалери, спочатку їх робили у північній Африці, потім  в Іспанії, а у XVII ст.. вони завоювали  популярність у всій Європі. Декорували такі шпалери штампуванням, пишними  орнаментами, тисненням, золотом та сріблом, вишивкою, знову у оздобленні з'явилось гравіювання. У XVIIІ ст.. величне бароко поступилось місцем легкому рококо. В оздобленні шкіри  переважає мереживний орнамент як відображення моди того часу. Французькі художники  прикрашають свої вироби мозаїкою, наклеюючи різнокольорові шматочки шкіри на шкіру основи, ми називаємо  цей прийом аплікацією. Складніший варіант мозаїки — це інтарсія, коли на шкіряній основі вирізають  отвори, в які вклеюють шматочки шкіри такого ж самого розміру, що й вирізані, але інших кольорів. Внаслідок трудомісткості виконування  інтарсія не отримала широкого розповсюдження.

 

В кінці вісімнадцятого століття в мистецтві господарював простий  та строгий класицизм, але нічого нового в прийоми художньої обробки  шкіри він не вніс. ХІХ ст.. заполонив  стиль модерн з його незвичайними обтікаючими формами, що так відрізнялись від лаконічності набридлого класицизму. В роботах по шкірі знову з'являється  гравірування, яка найкраще підкреслювала  чистоту ліній модерну, застосовується інтарсія, золотіння. Приємно буде дізнатись, що наші предки — скіфи також  були майстрами обробки шкіри: в  курганах на Гірському Алтаї вчені  знайшли шкіряні посудини, коробки, упряж, датовані V-І ст.. до н. е. В якості декору застосовувалась, в основному, аплікація, проте вже зустрічається  тиснення і татуювання (виявляється  її роблять не лише на живому тілі).

 

За свідченням літописців шкіряний промисел у слов'ян був  відомий ще VI–VII ст.., щоправда шкіряних речей дійшло до нас дуже мало, найчастіше це було взуття з дубленої шкіри.

 

При розкопках в Москві та Новгороді були виявлені шкіряні  майстерні, що існували в ХІ — ХІІ  ст.. Виготовляли в них взуття, шиті золотом і сріблом пояса, рукавички, кінську збрую, пергамент. З розповсюдженням грамотності  в Київській Русі почали з'являтись шкіряні палітурки. Спочатку вони грали  захисну функцію і були прості в оформленні, з часом їх стали  прикрашати сліпою печаткою штампами різноманітної форми, зображенням  рослин, геометричними орнаментами, рельєфним тисненням.

 

Особливо відомим був  промисел з вичинки сап'янових шкір в Торжку, самобутні вироби руських  майстрів — багато прикрашене взуття, пояса, гаманці. Виробництво шкіри  на Русі успішно розвивалось, багато в чому випереджаючи Європу. Тільки тут вироблялась кольорова шагрень, сап'ян чудової якості та унікальних кольорів, червона юхта, яку експортували закордон до 1914 року.