Декоративно-прикладне мистецтво

 

У ХХ столітті шкіряне ремесло  не зникло ні у європейських країнах, ні в нас в Україні. Визнані  художні центри з обробки шкіри  існують в Італії. Німеччині, Румунії, Болгарії. Успішно і плідно працюють і інші національні школи чинбарів: насамперед, слід назвати естонських та латвійських художників, чиї роботи не раз одержували нагороди на міжнародних  виставках; вікові традиції обробки  шкір передавались із покоління в  покоління у народів Крайньої Півночі, Сибіру і Далекого Сходу; розвивались  промисли в Киргизії, Казахстані и  Татарстані. Дублення

 

Якби людина не навчилась  тисячі років тому зберігати шкіру, зняту з вбитого звіра, не було б і нашого мистецтва. Одним із найстаріших способів дублення є  жирове: в сиру шкіру втирали тваринні або рослинні жири, потім добре  розминали спеціальними ножами, а  бувало, що й жували шкуру, щоб пом'якшити її. Навіть зараз коли на дворі ХХІ  століття, подібним способом, використовуючи риб'ячий жир, вичиняють шкури деякі  народи Півночі.

 

А у Індії с незапам'ятних  часів для дублення шкіри використовували  відвари різноманітних рослин які  містили таніди: жолуді та кору дуба, плоди акації, кору каштана, сосни, ялинки, верби та мирту.

 

Галунове дублення проникло в Європу з Китаю, там обробляли  шкури сумішшю алюмінієвих галунів (мінерали, подвійні водні сульфати алюмінію і лужних катіонів) і звичайної  кухонної солі.

 

Досі при вичинці шкур використовують саме ці три способи  дублення, що зазнали за багатовікову історію деяких змін. Слід зауважити, що у різних народів існували і  свої, самобутні вичинки шкур: індіанці, наприклад, обробляли шкури димом  від вогнища, турки протравлювали  їх у висівках, виноградному соку, меді та інжирі, татари вимочували в кумисі, на Русі заквашували у хлібному киселі.

 

Коротко ознайомимося з сучасним процесом вичинки шкіри. Власне, дублення — це обробка шкіри тими чи іншими речовинами для надання їй еластичності, міцності та зносостійкості. Проте, перед  тим як приступити до дублення, зняті  шкури консервують (найчастіше в  концентрованому розчині солі), потім  декілька діб вимочують спочатку у воді, потім у розчині вапна, видаляють м'язово-жировий шар, що залишився на шкірі та волосяний  покрив шкури. Ця шкіра проходить  повторну обробку для надання  ще більшої міцності та пластичності. Отриманий шкіряний напівфабрикат  готовий до дублення. За допомогою  жирового дублення, використовуючи жир  тріски, тюленів, обробляють шкури лосів, оленів, кіз, телят, для отримання  замші. Рослинним дубленням вичиняють  шкури великої рогатої худоби, свиней та коней. Такі шкури щільні, еластичні, добре вбирають вологу, мають  приємний рожево-бежевий колір.

 

В сучасному виробництві  застосовують переважно мінеральне дублення, використовуючи розчини солей  хрому або алюмінію, тому його називають  хромовим дубленням.

 

Завдяки досягненням сучасної хімії з'явилось так зване синтетичне дублення, де застосовують синтали — продукти складного органічного синтезу.

 

Будова та види шкіри

Будова шкіри

 

Шкура тварини складається  з трьох основних шарів: епідермісу, власне шкіри — дерми і підшкірної клітковини. Епідерміс — це верхній  шар, розміщений над дермою, утворюється  клітинами, наповненими вологою, живляться  вони через капіляри та пори. Волосяний  покрив тварини, пронизуючи епідерміс, з'єднується з дермою. В процесі  вичинки, епідерміс видаляється, тоді як при виробництві хутра він  має основне значення. Власне шкіра  або дерма — це те, з чого виробляють шкіру. Основними складовими дерми  є волокна сполучної тканини: колагенові, еластинові і гладенькі  м'язові. Третій шар шкури — підшкірна клітковина, складається із сполучних, м'язових, нервових волокон та жирової тканини, з'єднує дерму з м'язами тварини. При виробництві клітковина повністю видаляється. Якість шкіри залежить від багатьох факторів. Звичайно ж, найніжніша та еластична шкіра у молодих тварин, з віком розміри та товщина шкіри збільшується, а якість погіршується. У самок шкіра красивіша, щільніша та еластичніша ніж у самців. Впливають на якість також і клімат та умови утримання.

 

Види шкіри

 

Шкіри, з якими ми стикаємось в побуті, виробляються найчастіше із шкур великої рогатої худоби, коней, кіз, свиней, овець, оленів. Рідко, але можна зустріти вичинену шкіру  крокодила, змії чи риби. Роблять шкіряну  сировину і з морських тварин: моржа, тюленя, кита. Найціннішими є шкури  ВРХ. Вони поділяються на декілька видів:

 

Сириця — вичинена, але не дублена шкіра виробляється зі шкір великої рогатої худоби (ВРХ) і свиней, міцна й пластична, її переважно використовують для лимарно-сідельних виробів.

 

Пергамент (від назви м. Пергама в Малій Азії) — вичинена, але недублена тонка шкіра, вироблена зі шкір ВРХ, буйволів та свиней з наступним сушінням. До поширення паперу пергамент використовувався для писання та виготовлення палітурок.

 

Склизок — шкіри хромового дублення з шкур ненароджених телят, товщиною 1,0 — 1,4 мм.

 

Опойок — шкіра молочних телят, найцінніша з шкур ВРХ, мяка, рівна, еластична, з дуже гарною мереєю (малюнком на лицьовій поверхні вичиненої шкури).

 

Виросток — шкіра телят, які харчуються вже рослинною їжею. Вичинюється хромовим дубленням для шкіргалантерейних виробів, товщина шкіри 0,7 — 1,6 мм.

 

Напівшкіра — шкіри, вироблені рослинним, комбінованим або хромовим дубленням з шкур телят у віці 1 року. Товщина шкіри від 1 до 3 мм, вона більш жорстка і щільна.

 

Бичок — виробляють з шкур молодняка товщиною до 4 мм рослинним або хромовим дубленням.

 

Яловка- шкіра корови, еластична з рівним лицьовим шаром, товщиною 1,2 — 4, 0 мм.

 

Бичина — шкіра молодого бика товщиною до 5 мм, використовується так само широко як і яловка..

 

Бугай або буйвол — шкури биків, найтовстіші і найважчі серед шкур ВРХ, мають грубу та рихлу структуру.

 

Шевро (від фр. chevreau — козеня) — тонка, м'яка, щільна шкіра, вичинена і дублена хромовими солями зі шкір молодих кіз або козенят. Має своєрідний, гарний візерунок (мерею) у вигляді малесеньких комірочок. Один з найкращих матеріалів для виготовлення художніх виробів.

 

Шеврет (від фр. chevrette — кізочка) — замінник шевро — виробляють зі шкір овець хромовим дубленням. З нього виготовляють художні вироби, галантерею тощо.

 

Сап'ян (від перс, saxtyan, saxt — міцний) — тонка, м'яка шкіра найрізноманітніших кольорів — продукується із козячих (рідше овечих, телячих, лошачих) шкір шляхом дублення рослинними екстрактами. Використовується для святкового взуття, пасків, обтягування меблів, футлярів, палітурок.

 

Шагрень — шкіра рослинного дублення, мяка, з мілким рельєфним малюнком, виробляється з овечих шкур.

 

Лайка — тягуча, мяка шкіра, отримана алюмінієвим дубленням, є найціннішою сировиною для пошиву рукавичок.

 

Замша (від фр. chamois — сарна) — м'яка, гнучка, бархатиста шкіра, має на лицевій поверхні густий, низенький, блискучий ворс, виготовляють жировим дубленням зі шкір сарн, лосів, диких кіз, овець або телят. Має чудовий зовнішній вигляд.

 

Велюр (від лат. villus — вовна, ворса) — тонка шкіра зі штучно нанесеним із внутрішнього боку ворсом (під замшу). З цією метою використовували дрібнозернисті абразивні матеріали. Виготовляють із пошкоджених (на лицевій стороні) шкір овець, телят, кіз тощо.

 

Спілок — отримують розпилюванням товстої шкури на два або більше шари. Він жорсткий і не міцний, тому часто на поверхню спілка наносять штучну мерею, імітуючи цим більш дорогі сорти шкіри.

 

Юхт (від перс, juft — пара) — м'яка, тонка шкіра, вироблена комбінованим дубленням зі шкір ВРХ, коней і свиней. Опоряджують з лицевої поверхні, інколи наносять тисненням штучну мерею на прасувально-мерейних машинах. Виготовляють верх окремих видів взуття, галантерейні та лимарні вироби.

 

Підкладкову шкіру виробляють з вибракованих дублених напівфабрикатів тонких шкір. Вирізняється малою щільністю структури й абсорбційними властивостями.

 

Штучну шкіру одержують  при хімічній і механічній переробці  натуральної або синтетичної  сировини. Інколи вона служить замінником натуральної шкіри у деталях  художніх виробів (каркаси, прокладки, вставки і т. ін.).

 

Інструменти для  художньої обробки шкіри

 

Для роботи з шкірою не потрібні якість унікальні інструменти, щось можна купити, а для виготовлення інших можна використати послугами  спеціалістів з виготовлення інструментів. Для розкрою товстих шкір, пасків необхідний шевський (рос. сапожный) ніж-косяк, зроблений із високо вуглецевої сталі. Хороший ніж можна отримати із шматка полотна машинної (механічної) ножівки шириною 30 — 40 мм. Ріжуча кромка розміщена під кутом 30 до довгої сторони ножа, ширина її 10 — 20 мм, ніж гострий з обох сторін, кут заточування 2 — 3. щоб було зручніше працювати, ручку ножа обмотують шматком шкіри.

 

Розкроюють шкіру на товстому склі, дерев'яній дошці або твердому гумовому листі. Для розмічання деталей  при розкроюванні знадобляться пластмасові, дерев'яні або металеві лінійки  та кутники, циркуль, а для різання  шкіри по прямим лініям сталеві лінійки  товщиною 2-3 мм. Подібний косяку ніж, але  більш вузький, 15-20 мм шириною, з ріжучою  кромкою 45 до довгої сторони ножа, потрібен для виконання гравірування по шкірі.

 

Ніж для шерфування (стоншення) шкіри може бути таким самим по формі як і косяк, але заточують  його як правило, тільки з однієї сторони. Бувають ножі праві та ліві. Застосовують для шерфування і кушнірський (рос. скорняжный) ніж з напівкруглим лезом. Шурфуючи край шкіряної деталі, працюють на мармуровій дошці. Ріжуча кромка ножа, зісковзуючи з шкіри на гладеньку поверхню мармуру, не тільки не тупиться, а навіть краще наточується. Стануть у пригоді і ножі для роботи з деревом із змінними лезами. Усі ріжучі інструменти для роботи зі шкірою мають бути добре наточені: шкіра в'язкий матеріал, і навіть злегка притуплений ніж буде зминати шкіру, а не різати її. Працюючи з шкірами товщиною 1- 1,5 мм, можна користуватись звичайними кравецькими ножицями. Товстішу шкіру ріжуть спеціальними ножицями. Для оздоблювальних робіт використовують ножиці «зиг-заг» та манікюрні ножиці.

 

При обплітанні краю шкіряних виробів перфорують краї, тобто пробивають ряд отворів. Працюють круглими пробійниками з діаметром отвору 1 — 2,5 мм. Роблять  пробійники із загартованих сталевих трубок, заточуючи їх кінець із зовнішньої сторони на конус. Пробійники з діаметром  отворів від 2 до 5 мм найчастіше використовують при установці різноманітної  фурнітури: заклепок, блочків, кнопок, пряжок тощо. Є пробійники з діаметром до 30- 40 мм, ними вибивають рівні кружечки з шкіри, з яких потім роблять ґудзики, сережки та іншу біжутерію. Існують також щілинні пробійники, ними пробивають вузькі прямокутні отвори, крізь які протягують плоскі шкіряні ремінці, працюючи в техніці плетіння по перфорації. Також є фігурні пробійники, вони вибивають найрізноманітніші трикутники, ромби, квадрати, зірочки, краплинки, сердечка, овали та ін. Такою перфорацією прикрашають поверхню виробу, застосовують їх у аплікації та спрощеній інтарсії.

 

Правила роботи з пробійниками такі: шкіряну деталь, на яку буде наноситись перфорація, кладуть на торцевий зріз дерева, товсту шкіру, лист щільної гуми, товстий лінолеум без  тканинної основи або не гофрований картон. Пробійник ставлять перпендикулярно  до площини шкіри і сильно вдаряють молотком по його хвостовому кінцю. Якщо отвір пробився не повністю, трошки поверніть пробійник навколо  його осі та знову сильно вдарте молотком.

 

Достатньо зручні та безшумні в роботі пробивні кліщі, на яких встановлений барабан з шістьма круглими пробійниками, зазвичай їх діаметр від 1 до 6 мм. Щоправда, отвори можна пробивати в безпосередній  близькості до краю деталі, і товсті шкіри кліщі не беруть. Якщо пробійник  затупився, його потрібно підправити. Наточують пробійники лише із зовнішньої сторони на маленькому бруску, рухаючи  пробійник на себе і при цьому  повертаючи його навколо осі; фігурні  та щілинні — за допомогою трикутного або квадратного бруска або алмазних надфілів різного профілю, рухаючи  надфіль зверху вниз до ріжучої кромки пробійник.

 

Для виконання декору в  техніці печаті необхідні спеціальні інструменти — штампи. Штамп є  стержнем, на одному кінці якого  виточені нескладні рельєфні узори: трикутник, квадрат, овал, півмісяць, зірочки, букви та ін. виконуючи штампування, шкіру кладуть на картон або гуму, штамп ставлять вертикально і  сильно вдаряють по ньому, наче вминають слід від штампа в шкіру. Працюють як холодними, так і нагрітими  штампами. В техніці штампування  працюють не лише штампами, але й різними роликами та колісними басмами, наносячи з їх допомогою прямі та хвилясті лінії, геометричний узор. Для роботи з шкірою потрібні молотки. Для встановлення різної фурнітури, набивання перфорації чи штампування знадобиться молоток середнього розміру. Для розгладжування швів, відбивання проклеєних місць можна застосувати дерев'яний молоток.

 

При виготовленні біжутерії  потрібно працювати з дротом, наприклад, робити дужки для сережок або  якісь дрібниці, тут потрібні кусачки, плоскогубці, круглогубці, надфіль. Якщо не має спеціального інструменту, можна  для гравірування використовувати  лопатку з манікюрного набору та пінцет. Прокладаючи ручні шви  на товстих шкірах, не обійтись без  круглого шила та голок із заокругленим кінчиком. Зшиваючи більш тонкі шкіри  вручну краще скористатись спеціальною  голкою для шкіри. Її гострий кінчик нагадує плоску лопатку загострену лопатку, звичайна голка при проколі  розсовує волокна шкіри, а оскільки шкіра має дуже щільну структуру, протягнути таку голку важко, плоска голка прорізає шкіру, що полегшує шиття.