Готичне мистецтво

                                    План.    

Ⅰ. Вступ………………………………………………………………….2-7ст. 

1.Готичне мистецтво……………………………………………………..2-4ст. 

2. Будівельні матеріали і основні типи будівель…………………...…..4-6ст. 

3.Просторові рішення…………………………………………………….6-7ст.

Ⅱ. Аналіз архітектурних пам'ятників…………………………...……7-18ст. 

1.Собор Паризької Богоматері…………………………………………7-12ст.

2.Собор в Лані………………………………………………………….12-13ст.

3. Шартрський собор ………………………………………………….13-15ст.  

4. Реймський собор………………………………………………...…15-17ст.

5. Амьенський собор………………………………………………..…17-18ст.

Ⅲ.Висновок……………………………………………………………18-19ст.  

Ⅳ.Список використаної літератури.………………………………...…20ст.

Ⅴ.Перелік ілюстрацій ………………………………………………21-27ст.

                Ⅰ. Вступ.

Найменування «готичне мистецтво» (від італ. gotico — «готський», за назвою німецького племені готовий) виникло в епоху Відродження. «Готичне» в ті часи означало «варварське» на противагу «римському»: готичним на­зивали мистецтво, яке не слідувало античним традиціям, а значить, не представляло інтересу для сучасників. Такі уявлення змінилися лише ХІХ ст., коли епоху Середньовіччя перестали вважати «темними століттями» історії людства. Проте назва «готичне» збереглося за європейським мистецтвом пізнього Середньовіччя. У різних країни готика мала свої характерні риси і хронологічні рамки, та її розквіт посідає XIII—XIV ст. У історії мистецтва прийнято виділяти ранню, зрілу (високу) і пізню («полум'яніючу») готику.

Готика розвивалася у країнах, де панувала католицька церква, й під її егідою феодально-церковної основи зберігалися в ідеології й культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим за призначенням і релігійною за тематикою: він був співвіднесений з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.

Готика виростала поступово з романського стилю перетворюючи її майже непомітними нововведеннями. Вона народилась у Північній частини Франції (Иль-де- Франс) у середині 12 ст. і досягнув розквіту у першій половині 13 ст. У Готиці Франції органічно переплелися ліризм і трагічні афекти, піднесена духовність і соціальна сатира. Поворот до готиці розпочався з архітектури, і потім почали поширювати на скульптуру і живопис.

Тридцяті роки XII ст. були часом бурхливого зростання французької культури. Образ Франції сильно змінюється. Багато церков згоріло, але у місті будуються нові. Саме цю епоху, коли зіштовхувалися різні погляди могло зародитися готичне мистецтво з усім багатством його образів, стримуваних єдиної догмою католицькій Церкві. У перебігу цього часу не припинялися зв'язки й з Візантією. Саме XIII ст. залишив найдосконаліші пам'ятники готичного зодчества, поступово перероджуючи живлені новими естетичними ідеалами готичні форми хто продовжує жити до початку XIV в.

Прагнення до краси свідчить про свіжості почуттів та інтелекту завжди властиво епосі піднесення високої культури воно властиве готичному мистецтву до кінця XIII ст. Вищим його вираженням був готичний храм з його єдністю архітектурного образу що включав у собі як пластичне, і суто мальовниче оздоблення. На відміну від романського періоду центрами європейського релігійного, культурного, політичного та економічного життя, до кінця XII ст. стали не монастирі, а міста. Головне громадське спорудження середньовічного міста, його собор, призначений не лише для відправлення культу, але й зборів міської общини. Собори мали вміщати все численне міське населенням. Перед соборами виступали проповідники, проводили дискусії професора й студенти. Влаштовувалися тут і театралізовані релігійні уявлення. Будували собори міські майстри (а не монастирські, як раніше). Самі городяни часто були замовниками чи творцями творів мистецтва для прикраси соборів.

Ставши справою всієї міської  комуни архітектура соборів втілила  суттєві риси середньовічної ідеології, теологічного ставлення до величі і стрункості світобудови, суспільного ладу (ієрархічна структура суспільства). Піднялися високо над покрівлями звичайних будинків грандіозні кам'яні собори, прикрашені мереживом майже ювелірної різьби, з'явилися найважливішим і найяскравішим породженням готики (яке дослідники вважають національним французьким стилем). Це — плід навченого досвідом людського розуму, натхненного творчості обдарованих майстрів, а водночас й тривалого, іноді двох-трьохвікового трудового сподвіжництва народу, одержимого ідеєю спокути земних гріхів шляхом служіння Богу . Художнє досконалість готичних споруд немислимо без чудової якості робіт, які виконували організованими у виробничі цехи будівельниками-професіоналами.Вражаюча цілісність, притаманна навіть у тих будівлям, де початковий задум значно змінювався у процесі будівництва, їх до тонкощів продумана структура було б недосяжні без нової дійової особи — очолював будівництво майстр-каменяр, більшої частиною який залишався невідомим і тільки де-не-де пойменованого серед візерунків декору, лабіринтів, на кам'яній підлозі собору чи зображеного в скульптурі.

2. Будівельні матеріали  і основні типи будівель. Йдучи всередину на 100—120м внутрішній простір, підняті на незбагненну висоту склепіння (у Реймськом, Амьєнськом соборах відповідно на 32,5, 38 і 42,5 м), пропорції нефа, висота якого перевищує ширину в 2,8—3 разу), стрункість, витягнутість всіх видимих глядачеві конструктивних елементів народжують вражаюче враження динамічної спрямованості увись. Сутінкове, мінливе барвистими відблисками середовище здається ірреальною, хіба що виконаної таємниці божественної присутності. На противагу поворот до готиці розпочався з архітектури, і потім почали поширювати на скульптуру і живопис. Архітектура незмінно залишалася основою середньовічного синтезу мистецтв. Якщо порівнювати типові споруди романського стилю, і готики, то здається, що вони протилежні. Одні - представники масивності, інші - легкості.

Думка зодчих йде до того що, щоб  розширити і полегшити саму систему склепінь. Суцільні склепіння замінюються ребровими перекриттями - системою несучих арок. Уся легкість, вся казковість готичної будівлі має раціональну основу: вона випливає з каркасної системи будівлі. Так з'являються наскрізні галереї, аркади, величезне вікно. Галереї йдуть на установки статуй, а вікна - для монументального живопису з кольорового скла.

У готичної архітектурі загалом  різняться періоди: ранній — 12 ст., зрілий — 13 ст.— 1-ша підлогу. 14 ст. і пізній — 2-га підлогу. 14 ст.— 15 ст. (в літературі існує й інша періодизація). Розвиток готичних форм починається з виділення в хрестових зводах несучих нервюр і полегшених розпалубок, що дозволило перекривати приміщення будь-якої форми (напр., апсиди, кільцеві обходи), ділячи в плані на трикутники, окреслені по граням склепінь нервюрами, і навіть зменшити розміри, отже, і товщину кожної розпалубки.

 Основою романського храмового  будинку служила сама кам'яна  маса. Ця маса з її товстими, глухими стінами підтримувалася і врівноважувалася подпружними арками, стовпами та іншими архітектурними деталями, які виконували опорні функції. Для більшої стійкості будинку романський зодчий збільшував товщину і стару фортецю стіни, де й зосереджував головну увагу. Саме вдосконаленню опорною системи судилося зробити справжню революцію у тодішньому зодчестві.

Створення найвищих хрестових  склепінь на стрілчастих ребрах, чи нервюрах приймаючих всі труднощі перекриття, збільшити кількість нервюр, які виходять із кожного стовпа, утвореного пучком колон, запровадження так званих аркбутанов— полуарок, що переносять тиск верхніх стін середнього нефа на продовжені вгору могутні зовнішні стовпи— контрфорси бічних нефів, виконують функцію протидіючої сили,— усе це настільки збагатило опорну систему, що вона одержала самостійного значення. У цьому і полягала досконала революція. Тож усі будинки звелися до кістяку — у подоланні тяжкості чудово розрозшемуся вгору каркасу, який став основою всієї готичної архітектури. Треба нагадати ще одну особливість готичних будівель: їх останні частини доступні більш уважному розгляду були розмальовані. Художнє досконалість готичних споруд немислимо без чудової якості робіт, які виконували організованими у виробничі цехи будівельниками-професіоналами. Вражаюча цілісність, притаманна навіть у тих будівлям, де початковий задум значно змінювався у процесі будівництва, їх до тонкощів продумана структура була б недосяжна без нової дійової особи — очолював будівництво майстр-каменщік, більшою частиною який залишався невідомим і тільки де-не-де пойменованого серед візерунків декору,лабіринтів, на кам'яній підлозі з де стався поділ будівельних конструкцій на активний що має остов і несомую оболонку-заповнення, так народилась художня мова готичної архітектури. Її тектонічною основою з'явився каркас — складна система локалізуючих зусилля нервюрних склепінь, стовпів, аркбутанов (передавальних розпір зовнішнім контрфорсам), що дозволило дати прямий світ у середній неф храму через вікна центральної частини, що підноситься; а її характерними формами — стрілчасті обриси склепінь, арок і пройомів, профільовані нервюри і пучкові опори, гострі вимперги, цьому щільна, цілком матеріальна зовнішня маса собору, підтримувана ребрами аркбутанов, скуйовджена пінаклями, шпилями веж, вимпергами порталів, що спливла над містом, як корабель у повній вітрильній оснастці, вражає своєю могутньою речовинністю. Ці конструкції нагромаджуються за величним головним фасадом з його парними вежами, між якими неф відкривається великим круглим, вишуканим із малюнка кам'яних палітурок вікном-трояндою.

               3.Просторові рішения. Старі міста поступово розросталися, укріплювалися, перебудовувалися, нові зазвичай зводилися на регулярній основі, найчастіше мали прямокутну сітку вулиць, дуже щільну забудову і ще дві головні площі - соборну і ринкову. Зазвичай, у центрі міста, пануючи її забудовою, перебував собор, ставав осередком міського життя й мови у Франції свої класичні форми. Це три - п'ять нефні базиліки з трансептом і півкруглим обходом хору, вінцем капел, високий, і з просторим інтер'єром, двох баштовим фасадом з трьома перспективними порталами і готичною трояндою у центрі. Твори ранньоготичного зодчества (церква абатства Сен-Дені: собори в Сансе, 1140, у Парижі, в Шартре) зберегли масивність стін, грузність нервюр, горизонтальність композицій ліній фасадів, важкі двох пролітні аркбутани. Вони ніби увібрали у собі світ середньовічного міста. Навіть якщо зараз, в сучасному Парижі, собор Паризької Богоматері панує над містом, і над ним меркне архітектура бароко, ампіру, класицизму, можна уявити, як ще більше переконливо він був тоді, у цьому Парижі, серед кривих вуличок і маленькі двориків на берегах Сєни. Простір собору — з численними архітектурними і скульптурними прикрасами, світлом, струменіючим крізь скло вітражів, — створювало образ небесного світу, втілював мрію про диво. На фасадах соборів варіюються стрілчасті арки і багаті архітектурно-пластичні декорації, деталі — візерунчасті вимперги, фіали, краббы тощо. Статуї на консолях перед колонками порталів й у верхньої арочної галереї, рельєфи на цоколях й у тимпанах порталів, і навіть на капітелях колон утворюють цільну сюжетну символічну систему, куди входять персонажі і епізоди Священного писання, алегоричні образи. Найкращі твори готичної пластики - декор, статуї фасадів соборів в Шартре, Реймсі, Амьене пройняті натхненною красою, щирістю і благородством.

У Готиці Франції органічно  переплелися ліризм і трагічні афекти, піднесена духовність і соціальна сатира, фантастичний ґротеск і фольклор У готичний період змінився образ Христа — першому плані вийшла тема мучеництва: готичні художники зображували Бога попри жалобу і котрий страждає, прийняв борошна на хресті за гріхи людства. Готичне мистецтво постійно зверталося до образу Богоматері — заступниці і прохачки людьми перед Богом. Культ Богоматері склався практично разом з поклонінням прекрасної дамі, притаманним Середньовіччя. Нерідко обидва культу перепліталися, і Богоматір поставала у вигляді прекрасної жінки.

У той самий час  зберігалася віра у дива, фантастичних тварин, казкових чудовиськ. Їх зображення зустрічаються в готичному мистецтві в вигляді скульптур — химер чи статуй-водостоків — гаргулей.

                 ⅡАналіз архітектурних пам'ятників.

1.Одним з найвеличніших споруджень ранньої французької готики є собор Паризької Богоматері (Нотр-дам де Парі). Він був закладений в 1163 р. Споруду почали з хору, який був закінчений в 1182 р., головний корпус був завершений в 1196 р., західний фасад з його порталами — в основному до 1208 р. У окремих частинах собор добудовувався до середини 13 ст, коли крила трансепту отримали по додатковій травєє. Тоді ж в цілях збільшення місткості собору між контрфорсами, що сильно виступали назовні, були вбудовані капели. Разом із спорудженим декілька пізніше, в 14 ст, вінком капел, що оточують хор, вони охопили собою всю будівлю. Ймовірно, автором будівельних доповнень середини 13 ст був архітектор Жан де Шель, якому належала система легенів і вельми витончених аркбутанов, що збереглася до наших днів.

Планом собору є рішучий крок вперед в порівнянні з базілікальной схемою собору Сен Дені. Це величезна пятінефноє споруда, майже без виступаючих крил трансепту (який, таким чином, має лише підлегле значення), з подвійним обходом хору (відповідно двом бічним нефи подовжньої частини), із зведеннями з тих, що шести розпалубили в головному нефі і простими хрестовими зведеннями в бічних нефи. Не дивлячись на те, що собор будувався більше століття, він приголомшує органічною цілісністю свого архітектурного образу. Провідне значення у всій композиції належить головному західному фасаду. Гордовита висота його міських дахів потужних башт, що піднімаються над лісом, відтіняє невеликим і крихким шпилем над средокрестієм, що замінив типову для романської архітектури потужну башту.

Головний фасад відрізняється  відповідністю величавих масштабних співвідношень, простотою цілого. Якщо в зрілій готиці масив фасадної стіни, по суті, зникає і конструкція виявляється потужними пілонамі — контрфорсами і отворами широких порталів і величезних вікон, то в соборі Паризької Богоматері стіна певною мірою зберігає своє значення, проте вона вже не грає минулої визначальної ролі.

Західний фасад собору Паризької  Богоматері, увінчаний двома спрямованими увись могутніми баштами, розчленований  на три яруси. Нижній, портальний ярус є як би цоколем, що несе на собі вантаж верхніх двох ярусів. Його стіна, не закрита архітектурним декором, додає враження стійкості і фортеці всій споруді. Три великих глибоких порталу виявляють товщу потужної стіни, повідомляючи їй пластичність і всьому ярусу - глибоке внутрішнє напруження. Разом з тим стрілчасті, перспективно поглиблені арки порталів сприяють ще дуже повільного, але певного устремлінню вгору. Нижній ярус завершується фрізообразной «галлерєєй королів» («Галерея королів» називається ряд досить численних зображень іудейських царів і предків Христа, які вже дуже рано стали ототожнюватися з французькими королями.), ритм якої, в зменшеному масштабі, повторює балюстрада другого ярусу. Галерея і балюстрадою підкреслюються горизонтальні членування, але одночасно вони перегукуються своїми колонками і витягнутими статуями королів з вертикальними ритмами, які все більш і більш посилюються у верхніх ярусах.