Художники ХХ століття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат: Художники ХХ століття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

1. Представники реалізму
1. Валенти́н Олекса́ндрович Сєро́в
2. Ілля́ Юхи́мович Рє́пін
3. Лео́н Микола́йович Бакст
2. Представники модернізму та кубізму
1. Па́бло Руїс Піка́ссо́
2. Анрі́ Маті́сс
3. Жорж Брак

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для художньої культури ХХ ст. властиві відсутність єдиного мистецького  стилю і панування цілого ряду течій, особливо в образотворчому мистецтві; зв’язок митців з політикою, протистояння їх мілітаризації, гонці озброєнь, кровопролитним війнам, боротьба за мир, проти фашизму і тоталітаризму; філософічність культури, постійне оновлення засобів художньої виразності, коли на зміну одному напряму приходить інший.

 

Представники реалізму

Валенти́н Олекса́ндрович Сєро́в 19 січня 1865, Петербург — 5 грудня 1911, Москва) — російський художник кінця 19 — початку 20 ст., представник російської гілки імпресіонізму. Малював портрети, побутові картини, пейзажі. Зробив спроби в стінопису. Надзвичайно обдарований художник-графік.

Серов рано перетворився на видатного  малювальника. Пройшовши могутню  художню школу у Репіна, доброго  малювальника, Серов вдосконалював  мистецтво малювання усе життя. Він з тих, чиї малюнки довінюють  його картинам олійними фарбами і  мають окрему мистецьку вартість.

 

Пізніше він з віртуозною легкістю виконуватиме замови на театральні афіші, що стали новим словом в російському  мистецтві, як новим словом в мистецтві  Франції стали афіші Тулуз-Лотрека (1864 — 1901).

 

Початок творчості

 

В класичній гімназії закінчив лише три класи і покинув її. Художнє навчання почав у 1878 р у Іллі Репіна, в родині якого і жив 2 роки. Репін брав з собою підлітка на відвідини в різні родини, в тому числі в палац мільонера Мамонтова С. І. (1841 — 1918), відомого мецената і покровителя оперних співаків і художників. Відвідували Репін і Серов і садибу Абрамцево, що належала родині Мамонтових. Молодь брала участь у домашніх виставах. Окрім вистав, Серов малював. Саме в садибі Абрамцево він напише перші значні твори — «Дівчина, осяяна сонцем» та «Дівчина з персиками», 1887 р.

Ескізи, що дорівнюють шедеврам

                       

Костянтин Бальмонт, 1905 р. Генріетта Гіршман Ілля Репін , 1901 р.

 

Пейзажі

                      

  Російське село взимку              Венеція                   Церква в Абрамцево взимку     В садибі Домотканово

Шедевром стало полотно «Викрадення  Європи». Серов звернувся до техніки  гуаші, що нагадувала фреску. Було зроблено декілька варіантів композиції, бо Сєров намагався зробити максимально лаконічну композицію. Це йому вдалося, і він відтворить сюжет ще і в скульптурі.

 

 

Ілля́ Юхи́мович Рє́пін (24 липня (5 серпня) 1844, Чугуїв — 29 вересня 1930, Куоккала, Фінляндія) — російський художник-реаліст українського походження.

Народився у Чугуєві в Україні, походить з родини військового поселенця. Одним із його предків був український козак Ріпа. Хлопцем учився у місцевій іконописній майстерні. В 20 років подався до столиці Російської імперії - Санкт-Петербургу.

 

З 1863 року в Петербурзькій малювальній школі, у 1864-71 роках — у Петербурзькій Академії Мистецтв (учень І. Кримського), яку закінчив з золотою медаллю і відбув у студійну подорож до Італії і Франції.

Ілля Рєпін залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину, його ранні розписи церков в Україні знищені під час війни, численні жанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях.

 

Найвідоміші твори:

«Бурлаки на Волзі» (1870—73),

«Іван Грозний і син його Іван» (1881-85),

«Царівна Софія» (1879),

«Засідання Держ. Ради» (1901-03).

 

На українські теми:

«Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1880-91, один варіант у  Москві, другий — у Харківському Державному Музеї образотворчого мистецтва);

«Вечорниці» (1881),

«Гайдамака» (1902),

«Чорноморська вольниця» (1903),

«Гопак» (1930, не закінчений).

«Портрет І.С. Тургенєва»,

«Етюд академічної натурниці»,

«Солоха і дяк»

 

Створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед  інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877), В. Тарновського (1880, «Гетьман») і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888), Д. Багалія (1906); чотири ескізи проекту пам'ятника Шевченкові у Києві (на конкурс 1910 — 14). Робив ілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872 — 82), книги Д. Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887), а також малюнки з пам'яток української архітектури, українських народних типів тощо.

Рєпін — типовий реаліст, який проте  не копіював природу, а перевтілював її мотиви своїм розмашним, часто майже експресіоністичним малярством. Майстерно охоплював людську постать у русі, її типаж і вираз, а його соковиті і звучні барви надавали творові ефектної пластичности. На деяких творах Рєпіна помітний вплив імпресіонізму й символізму. Залежно від того, де і над якою тематикою він працював, періоди його творчості можна визначити як український та російський. У творчості він є продуктом українсько-російського культурного симбіозу. Проте з Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фольклор та висував проблему українського стилю в мистецтві.

 

Лео́н Микола́йович Бакст (справжнє ім'я — Лейб-Хаїм Ізраїлевич, або Лев Самійлович Розенберг; 1866—1924) — російський (єврей по національності) художник, сценограф, книжковий ілюстратор, майстер станкового живопису та театральної графіки, один з найвизначніших діячів об'єднання «Світ мистецтва» і театрально-мистецьких проектів С. П. Дягілєва.

Народився у Гродно в небагатій єврейській родині. Після закінчення гімназії навчався вільним слухачем в Петербурзькій Академії Мистецтв, підробляючи ілюстрацій книжок.

 

На першій своїй виставці (1889) прийняв  псевдонім Бакст — укорочену  прізвище бабусі (Бакстер). На початку 1890-х років виставлявся в Товаристві акварелістів. В 1893—1897 роках жив у Парижі, часто повертаючись в Санкт-Петербург. З середини 90-х примкнув до гуртку письменників і художників, що сформувався навколо Дягілєва і Олександра Бенуа, який пізніше перетворився в об'єднання «Світ мистецтва». 1898 року спільно з Дягілєвим узяв участь у заснуванні однойменного видання. Графіка, видана в цьому журналі, принесла Бакста славу.

Продовжив займатися станковим  живописом, створивши портрети Філіпа Малявіна (1899), Розанова (1901), Андрія Білого (1905), Зінаїдою Гіппіус (1906). Також викладав живопис дітям князя Володимира Олександровича. В 1902 році в Парижі отримав замовлення від Миколи II на зустрічі російських моряків.

 

Під час революції 1905 року Бакст працював для журналів «Жупел», «Пекельна пошта», «Сатирикон», пізніше в мистецькому журналі «Аполлон».

 

З 1907 року Бакст жив в основному  в Парижі і працював над театральними декораціями. Він створив декорації  для грецьких трагедій, а з 1908 у  увійшов в історію як автор декорацій для дягілєвської Російський балет («Клеопатра» 1909, «Шахерезада» 1910, «Карнавал» 1910, «Нарцис» 1911, «Дафніс і Хлоя» 1912). Весь цей час жив у Європі, оскільки, будучи юдеєм, не мав посвідки на проживання поза смугою осілості.

 

Під час візитів до Санкт-Петербурга викладав у школі Званцевої. У  період 1908—1910 років одним із його учнів був Марк Шагал, але в 1910 році вони припинили відносини. Бакст  заборонив Шагалу їхати до Парижа, оскільки, на його думку, це пішло б  на шкоду мистецтву Шагала, а у фінансовому відношенні призвело б молодого художника до голодної смерті (Шагал не малював театральних декорацій). Шагал тим не менше поїхав, і знайшов свій стиль живопису.

 

В 1914 у Бакст був обраний членом Петербурзької Академії мистецтв.

 

1918 року у Бакст остаточно  розірвав стосунки з Дягілєвим  та його балетом. 27 грудня 1924 помер  у Парижі від набряку легенів.

 

 

Роботи

                                

Вечеря, 1902       Андрій Бєлий, 1905   Портрет Зинаїди Гиппіус, 1906        Старовинний жах, 1908

                                                                

Ескіз костюма до балету Ескіз костюма  до балету «Жар-Птиця», 1910    Малюнок Ніжинського на програмі                      

«Клеопатра», 1909  для балету «L'après-midi d'un  faune», 1912

 

 

На рубежі ХІХ–ХХ ст. все більше європейських митців відмовляються  від традиційних форм виразності і шукають нові естетичні зображальні  засоби, відмінні від реалістичних. У цей час виникає велика кількість  несхожих між собою художніх напрямів, які прийнято називати терміном „модернізмерн”. Модернізм (фр. moderne –сучасний, новітній) характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, відмовою від відтворення чуттєво-конкретної дійсності, предметності світу. Модернізм відмовляється від правдоподібності, відображення реальних узагальнених образів та форм реального життя.

 

Модернізм – це своєрідна художньо-естетична  реакція на економічну, політичну, духовну  кризу буржуазного суспільства  ХХ століття.

 

 У мистецтві початку ХХ ст. виникає також авангардизм (фр.avante-garde – передовий загін), що об’єднав найрадикальніші кола модерністів, що прагнули докорінно оновити художню практику, шукали новаторські засоби вираження форми і змісту творів, боролися за все нове у мистецтві.

 

 Модернізм виявився в усіх  галузях художньої творчості.  Найбільшого поширення набув  в образотворчому мистецтві. Батьківщиною  модернізму стала Франція. У  Парижі, французькій столиці, на  початку ХХ ст. жило і працювало  багато молодих талановитих художників, вихідців з різних країн, які шукали нові шляхи у мистецтві: П.Пікассо, А.Матісс, Ж.Брак, А.Модільяні, М.Шагал, О.Архипенко та ін. Молоді художники влаштовували виставки своїх творів, дискутували з приводу різноманітних художніх течій.

Один з найвідоміших напрямків модернізму – кубізм – з’явився у 1908 р. Основоположниками цього напрямку вважаються П.Пікассо, Ж.Брак, Ф.Леже. Це була перша течія в живописі, яка повністю відмовилася від естетичного принципу наслідування дійсності класичного мистецтва.

 

 Кубісти вважали, що живописний  твір повинен передавати якісь  узагальнені філософські ідеї, а  не об’єктивні реалії життя.  Кубізм (фр. cubisme, від cube – куб)  – напрям, представники якого  зображували дійсність у вигляді  комбінацій геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо) та деформованих фігур. Першим кубі стичним твором вважається картина П.Пікассо „Авіньйонські дівчата” (1907). Твір був настільки новаторським, що його не відразу сприйняло навіть найближче мистецьке оточення художника. Фігури жінок, зображених на полотні, спотворені і деформовані, плоскі, відсутня система перспективи та ілюзія тривимірного простору. Кубісти зображували людську фігуру чи предмети не такими, якими бачили, а такими, якими їх уявляли чи знали. У творах кубістів переважає коричнева, темно-зелена, сіра кольорова гама. Часто в картинах кубістів початковий вигляд зображуваного предмета важко уловлювався („Скрипка і гітара” П.Пікассо, бо художники через комбінації геометричних форм прагнули висловити внутрішню сутність образу, нові моделі світосприйняття.

 

 

Па́бло Руїс Піка́ссо́ (повне ім'я — Пабло Діеґо Хосе Франсіско де Паула Хуан Непомусено Марія де лос Ремедіос Сіприано де ла Сантісіма Трінідад Кліто Руїс і Пікассо, ісп. Pablo Diego José Francisco de Paula Juan Nepomuceno María de los Remedios Cipriano de la Santísima Trinidad Clito Ruiz y Picasso; *25 жовтня 1881, Малага, Іспанія — 8 квітня 1973, Мужен, Франція) — іспанський і французький художник, працював в основному у Франції, один із найвидатніших митців XX століття.

 

У «блакитний» (1901 — 1904) і «рожевий» (1905 — 1906) періоди творчості створив  загострено виразні твори («Дівчинка  на кулі», 1905).

 

1907 року став засновником кубізму,  із середини 1910-х створював роботи  в стилі неокласицизму, з початку  1920-х рр. став лідером сюрреалізму.

 

У 1930-х роках створював скульптури з металу, ілюстрував книги, займався монументальним живописом («Герніка», 1937, написана після бомбардування  цивільних районів однойменного міста).

 

Працював до кінця життя.

 

Перші роботи

 

Взимку 1895 року Пабло Пікассо написав  перше велике академічне полотно  — «Перше причастя» (ісп. La Primera Comunión). Це сталося в Барселоні — місті, в якому хлопець провів 9 років, за винятком вакацій і відвідин, більш-менш тривалих, Мадрида та Парижа.