Художники ХХ століття

 

19 квітня 1949 року, в день відкриття  Конгресу за мир, народилась друга дочка Пабло Пікассо — са́ме тому батьки вирішили наректи її Паломою (ісп. Paloma «голубка») — на честь символу, який створив її батько і що прикрашав тоді чи не всі вулиці Парижа. Після пологів Франсуаза відновлює свою діяльність як художниця, і Канвайлер пропонує їй ексклюзивний контракт на придбання її творів. А в Пікассо між тим захоплення скульптурою іде на другий план, натомість знову прокидається інтерес до живопису — за джерело натхнення правлять його та Франсуазині діти Клод і Палома. Восени родина знову приїздить до Валлоріса, і Пікассо, втративши на якийсь час зацікавлення до гончарні, працює з бронзою. І наступного, 1950-го року, він відданний здебільшого скульптурі, в якій у цей час відчутними є африканські мотиви.

 

Взагалі у цей, «Валлоріський» час, Пікассо створив велике число керамічних виробів під своєю власною маркою, переважно антропоморфічних горщиків, і

«Вбивства у Кореї», 1951

 

бронзових скульптур, чимало з яких дотепер зберігаються в містечку. Ці роботи експонувалися на місцевій виставці 6 серпня 1950 року.

 

15 січня 1951 року митець створив  своє відоме пацифістське полотно  «Вбивства у Кореї» (ісп. Masacre en Corea), що стало своєрідним митецьким  відгуком на події Корейської  війни.

 

1952 року у Валлорісі митець  розписує стіни старовинної каплиці символічно-алегоричними образами, що уособлюють мир і війну, назвавши свою роботу «Храм миру».

 

1953 року Пабло Пікассо пережив  нову особисту драму — від  нього пішла Франсуаза з обома  дітьми, втомившись від непростої  вдачі Пабло і його постійної невірності. Пікассо важко переживав розрив із Франсуазою, що відобразилось у його доробку того періоду — на деяких його малюнках контрастують постаті потворного старого коротуна і прекрасної юнки.

 

У квітні 1954 року Пікассо виконав  портрети Sylvette David. У грудні того ж року розпочав серію варіацій на тему картин Делакруа.

 

У травні 1955 року Пабло Пікассо  облаштувався разом з новим коханням Жаклін Рок (Jacqueline Roque) на віллі «Каліфорнія» в Каннах. У червні цього року в Музеї декоративних мистецтв відбулася ретроспектива його творів. Протягом літа співпрацював з французьким режисером Анрі-Жоржем Клузо (Henri-Georges Clouzot) над автобіографічною стрічкою «Таємниця Пікассо» (фр. Picasso Mystère).

 

У 1956 році Пікассо створив «Купальників» (ісп. Los Bañistas) — скульптури з дерева, які згодом вилив у бронзі. Також намалював "Майстерню «Каліфорнію» (ісп. El taller de la California).

 

17 серпня 1957 року Пабло Пікассо  почав роботу над картиною  «Дівчата» (ісп. Meninas).

 

«Дівчата», 1957

У ранзі сталого митця зі світовою славою Пабло Пікассо 1958 року отримав замовлення оформити стіну будівлі ЮНЕСКО в Парижі. І 29 березня ц.р. митець представив публіці декоративну монументальну композицію «Падіння Ікара».

 

У вересні того ж року Пікассо  придбав замок Вовенарґ (Vauvenargues), де намалював полотно «Каннська затока».

 

2 березня 1961 року у Валлорісі  80-річний Пабло Пікассо взяв  шлюб з 34-річною красунею Жаклін  Рок. Вона стала його останнім  «натхненням» до життя і творчості.  Для себе і коханої митець придбав віллу Notre-Dame-de-Vie в Мужені біля Канн, де усамітнився й віддався творчості.

Останні роки життя: Мужен

У Мужені Пабло Пікассо продовжує  створювати варіації на теми полотен  відомих митців (Моне, Гойя, Веласкес) у властивій йому вільній кубістичній манері, а також створює роботи: La Femme aux bras écartés, La silla, La mujer y los niños, Los Futbolistas тощо.

 

У листопаді 1962 року Пікассо написав  полотно «Викрадення сабінянок» (ісп. El rapto de las sabinas).

 

Велика виставка-ретроспектива  робіт Пікассо мала місце у паризьких Великому і Малому палацах 19 листопада 1966 року.                                                                                                       Автопортрет, 1965

Для останнього періоду творчості  художника (1960 — 1965 рр.)

характерні жіночі портрети (портрети Жаклін Рок) та автопортрети. Жаклін залишалась останньою, до кінця вірною Пікассо  жінкою. Вона турбувалась про художника, стежила за його самопочуттям, коли він хворів (наприкінці життя Пабло  майже цілком осліп і перестав чути).

 

На схилі життя Пікассо так  казав про смерть: «Я весь час розмірковую про смерть, це єдина жінка, яка була вірною мені протягом усього життя».

 

 

Пабло Пікассо, геніальний митець ХХ століття і мультимільйонер, помер 8 квітня 1973 року в Мужені у 92-річному віці. Його поховали біля власного замку Вовенарґ.

 

Заповіта Пабло Пікассо по собі не залишив, саме тому претенденти на спадщину митця — два сини і  дві дочки Пікассо від різних жінок, його остання офіційна дружина  Жаклін Рог та двоє онуків художника — діти найстаршого сина Поля почали довготривалу судову тяганину із залученням 14 адвокатських контор та значної кількості експертів і фахівців. Врешті-решт суперечка за спадщину генільного митця, за пропозицією наймолодшого сина Клода, вирішилась у доволі оригінальний спосіб — її розіграли в лотерею. Звичайно, перш ніж її проводити, було визначено, які частки мають отримати спадкоємці, й проведено повний опис спадщини Пікассо, який затягнувся на 4 роки.

 

Найвідомишим спадкоємцем Пабло  Пікассо стала його дочка Палома Пікассо — дизайнер і парафумер.

 

Творчий доробок

 

Пабло Пікассо лишив по собі понад 80 000 робіт (за іншими підрахунками, що не включають малюнків, ескізів, керамічних творів та незавершених робіт —  близько 20 000; досі на різних аукціонах «спливають» невідомі, переважно невеликі роботи Пікассо).

 

 

 

Анрі́ Маті́сс (фр. Henri Matisse, 31 грудня 1869 — 3 листопада 1954) — французький художник, скульптор, графік, майстер декоративного мистецтва, один з найоригінальніших представників образотворчого мистецтва початку 20 століття. Малював портрети, жанрові картини, натюрморти, картони для вітражів і гобеленів.

Анрі Еміль Бенуа Матісс народився  в Ле Като-Камбрезі на півночі Франції. Він був старшим сином у  родині Еміля Матісса і Анни Жерар. Його дитячі роки пройшли в сусідньому містечку Боен-ан-Вермандуа, де його батько, торговець зерном, тримав крамницю. Мати захоплювалася розписом кераміки.

 

З 1882—1887 рр. Анрі навчався в середній школі і, після неї, навчався у  ліцеї Henri-Martin. У 1887 він виїхав до Парижа вивчати юриспруденцію в Школі юридичних наук. У серпні 1888, після закінчення навчання, 18-річний Анрі отримав право працювати за цією спеціальністю. Він повертається в маленьке містечко Сен-Кантен і починає працювати помічником адвоката.

У його роботах переважають яскраві  кольори, що підкреслюють святкову барвистість  світу. Розробляв орнаменти, лінійні  арабески; основними об'єктами зображення були одаліски (жінки з гарему), купальниці й танцівниці; пізні роботи представляють  собою чисті абстракції, як, наприклад, його колажі з різнобарвних паперів різної форми або візерунки 1949 — 1951 для оформлення каплиці Домініканського жіночого монастиря недалеко від Ніцци.

 

 

Жорж Брак (фр. Georges Braque; *13 травня 1882, Аржантьо (Argenteuil), передмістя Парижа, Франція — †31 серпня 1963, Париж, Франція) — французький художник, графік, сценограф, скульптор і декоратор; разом із Пабло Пікассо започаткував кубізм у світовому мистецтві.

 

Жорж Брак походить з ремісничої родини.

 

Образотворчому мистецтву навчався у художній школі Гавра, потому — в Академії Ембера в Парижі.

Брак починав як художник-декоратор. У творчих пошуках близький до фовізму, зазнавши впливу Матісса та Дерена. Виставляв свої роботи в  паризькому Салоні незалежних у 1906 році.

У 1907 році після ознайомлення з живописом Сезанна і зустрічі з Пікассо круто змінив свою художню манеру, прагнучи лаконізму живописних засобів і геометризації зображуваних об'єктів.

У 1909—12 роках співпрацюючи з Пабло  Пікассо, теоретично і на практиці обґрунтував новий напрямок мистецтва — кубізм, ставши одним із його співзасновників.

У подальшій своїй творчості  Жорж Брак шукає більшої просвітленості й гармонічності зображення, деякою мірою його декоративізму. Створив  декілька серій малюнків («Купальниці» та ін.), активно працював у натюрморті.

 

                                               Два туза

У 1934 році вийшла друком перша монографія про художника — книга Карла  Ейнштейна.

Брак тяжко пережив ІІ Світову  війну, у 1945 році тривалий час хворів.

В 1949—56 рр. Брак створив цикл з восьми великих полотен «Майстерні», що став вершиною його творчості. У 1950-х рр. виконував ряд декораторських замовлень: займався церковними вітражами, оформив розпис стелі в Етруській залі Лувра тощо. Провідною темою пізньої творчості Брака є «птах, що

Чашка

розправив крила у польоті».

Жорж Брак створив чимало рисунків, гравюр і скульптур, але головне  місце в його творчості завжди посідав живопис.

Помер Брак у Парижі 31 серпня 1963 року.