Итория макияжа

Культура бінді серед сучасної індійської молоді не дуже розповсюджена і молоді дівчата наносять цю прикрасу лише за офіційних нагод.Однак бінді носять і чоловіки. Вони використовують яскраво-червону бінді, як символ

духовної чистоти і мудрості. Сьогодні чоловіки прикрашають чоло під час проведення релігійних обрядів в храмах чи після них. Окрім кумкуму точка досить часто ставиться абхір (сажою).

Для індійських жінок також є досить поширеною прикрасою є проколотий ніс. Найбільш розповсюдженою є phul(дослівно –квітка), це цвяшок, як правило, без кріплення. Часто це просто перлинка або камінець. Nath–це кільце, що ставиться в ніс і закріплюється. Вони можуть бути різні по величині. Зазвичай дівчата з півдня проколюють праву ніздрю, а північна Індія–ліву. Boolak–це прикраса, яку носять в перетинці носа. Вона характерна для дівчат з південної Індії. Проте північні дівчата носять ланцюжок, що з’єднує ніс з вухом.

Древній Схід. Китай                                                                                                Жінки віддавали перевагу белилам і румянам, намагаючись сховати жовтуватий відтінок шкіри. Луноликие витончені китаянки користувалися косметикою часом до межі. Вони густо білилися, особливому предмета гордості -дугообразним брів - надавали зелений відтінок, пудрилися рисовим крохмалем, дорумянам додавали шафран, зуби - золотили. Оскільки ці косметичні кошти було надзвичайно дороги, ними могли користуватися лише окремі представниці обраного стану. Але і простих жінок, завжди був місце для експерименту з допомогою дарів природи, саме: рослин, листя і плодів дерев, ягід. У цій країні існував справжній культ жіночої краси, задля підтримання та вдосконалення якої застосовували бальзами, екстракти рослин, туш, білило для особи, лак для нігтів. За тисячу років до нашої ери індійський письменник Суструта у книзі "Пізнання життя" описав навіть пластичну операцію носа. Косметика мала одні коріння з медициною.Папируси присвячені питанням медицини, містять косметичні рецепти найчастіше разом із молитвами і заклинаннями.

 

 

Стародавня Русь.

На Русі з давніх часів велика увага приділялася дотриманню чистоти і охайності. Жителям Стародавньої Русі був відомий гігієнічний догляд за шкірою обличчя, рук, тіла, волоссям. Російські жінки чудово знали, що кисле молоко, сметана, вершки і мед, жири та олії пом'якшують і відновлюють шкіру особи, шиї, рук, роблять її еластичною і оксамитовою; яйцями добре промивати волосся, а настоєм трав їх обполіскувати. Так що потрібні кошти вони знаходили і брали з навколишньої природи: збирали трави, квітки, плоди, ягоди, коріння, лікувальні та косметичні властивості яких їм були відомі. 
Властивості рослинних засобів язичники знали досконало, тому в косметичних цілях застосовувалися в основному вони. Також були добре відомі і лікувальні властивості дикоростучих трав. Вони збирали квіти, траву, ягоди, плоди, коріння рослин і вміло використовували їх для приготування косметичних засобів. 
Наприклад, для рум'ян і помади використовували сік малини, вишні, натирали щоки буряком. На чорніння очей і брів йшла чорна сажа, іноді використовувалась коричнева фарба. Для додання шкірі білизни брали пшеничне борошно чи крейду. Для фарбування волосся також використовували рослини: наприклад, лушпинням цибулі фарбували волосся у коричневий колір, шафраном з ромашкою - у світло-жовтий. Червону фарбу одержували з барбарису, малинову - з молодих листків яблуні, зелену - з пір'я цибулі, листя кропиви, жовту-з листя шафрану, щавлю і кори вільхи і т. д. Язичниці знали «характер» кожного кольору і його вплив на людину, за допомогою якого можна було закохати в себе, або навпаки, віднадити, тощо 
У Древній Русі кожному кольору, при нанесенні макіяжу, надавалося своє магічне значення — люди вірили, що за допомогою одного кольору можна приворожити, з допомогою іншого, навпаки, відвадити.                       Особливо ретельно жінки на Русі дбали про те, як виглядає обличчя. Для додання шкірі здорового, привабливого вигляду, а також для розгладження зморшок, не шкодували ні молока, ні сметани, ні яєчних жовтків. Матері ділилися зі своїми дочками секретами краси, наприклад про те, що відвар петрушки і огірковий сік відбілюють шкіру, а настій волошки хороший при жирній, пористій шкірі. Кропива і коріння лопуха служили лікувальним засобом для боротьби з лупою і випаданням волосся. 
Для освіження тіла робили масажі з мазями, приготованими на травах, застосовували так званий «холодець» - настій з м'яти. 
Побутова косметика у російських жінок ґрунтувалася на застосуванні продуктів тваринного походження (молока, кисляку, сметани, меду, яєчного жовтка, тваринних жирів) і різних рослин (огірків, капусти, моркви, буряків та інших), для догляду за волоссям використовувалося реп'яхову олію. 
У Древній Русі гігієни та догляду за шкірою приділяли велику увагу. Тому косметичні «ритуали» найчастіше проводилися в лазні. Особливо поширені були російські лазні зі своєрідним хльостким масажем віниками. Для лікування шкірних і душевних хвороб стародавні лікарі рекомендували лити на гарячі камені настої трав або пиво, що надає запах свіжоспеченого житнього хліба. Для пом'якшення і живлення шкіри добре наносити на неї мед. 
У лазнях проводили догляд за шкірою, її очищали спеціальними шкребками, масажували ароматними бальзамами. Серед служителів лазень були навіть вырыватели волосся, причому робили цю процедуру без болю. 
В Росії було поширено щотижневе миття в лазні, якщо ж лазні не було, милися і парилися і російських печах. В арсеналі профілактики загартовування розумної системи гігієни російська лазня споконвіку була на першому місці.

 

Епоха Середньовіччя.

 

Доба Відродження

Середні віки–важливий етап у розвитку світової культури. У Західній Європі це епоха традицій і заборон. Середньовіччя має три етапи свого становлення: «дитинство» –до романський період (V-Xст.), «юність» –романський період ( -XІІІ ст.), «зрілість» –готичний період (XІІІ-XVст.).

Одним із постулатів церкви став постулат про «гріховність» тіла людського, яке віднині не є предметом споглядання і захоплення, а є витоком і вмістилищем «гріха».В часи Середньовіччя макіяж відходить на задній план через безпощадне осудження зі сторони церкви. Не дивлячись на замкнутий

спосіб життя, жінки не відмовились від макіяжу: ними були придумані витончені засоби догляду за обличчям і тілом.В середні віки мода наказувала

пані мати високий відкритий лоб і брови повністю видаляли гарячим воском.

Жінок з темними і густими бровами вважали відьмами і відправляли на вогнища.Тіло приховували під тяжкими тканинами, які щільним мішком покривали фігуру. Волосся повністю приховували.Був позабутим весь арсенал засобів для покращення зовнішності, які були популярні в античні часи. Звели до мінімуму використання води та мила. Великою повагою користувалися вагітні жінки, адже під час хрестових походів багато людей помирали і країні потрібно було поповнювати населення. Мода на вагітність і культ Діви Марії призвели до того, що жінки купували собі «вагітні» животи і монтували їх в плаття. Але це тривало не довго.

Нова епоха гриму почалася в ХІІ столітті при флорентійському дворі, звідки

проникла у Францію. При царюванні Генріха ІV гримувались навіть чоловіки.

В XІІ-XІІІ столітті культура набуває більш світського характеру. Іде накопичення багатств. В рицарському середовищі з’являється стремління до розкоші. Виникають ідеали далекі від аскетизму.

В XІІІ столітті розквітає поклоніння «прекрасній дамі». Трубадури вихваляють королев рицарських турнірів, їх тонкий і гнучкий стан, подібний виноградній лозі, світле волосся, видовжене обличчя, прямий тонкий ніс, густі кучері, ясні і веселі очі, шкіру подібну до персика, вуста червоніші, ніж

вишня чи троянда літньої пори. Жінку порівнюють з трояндою, яка ніжна, тендітна і витончена.В ХІV столітті з’явилася перша спеціальна література про анатомію, деякі магічні і косметичні рецепти, а також про рецептуру

косметичних засобів, авторами якої були Джиорованні, Марінелло, Баптиста, Поста, Сцебелла, Кортизе і ін..

В XVстолітті в період готики в моді S подібний силует фігури. В епоху раннього відродження канонами краси стали блідий колір обличчя і довге

шовковисте біляве волосся. Ідеальною вважалася «лебедина шия» і високий чистий лоб. Щоб відповідати цій моді вибривали спереду волосся і вищипували брови. Для того, щоб шия видавалася довшою, потилицю

підбривали також.

 

Відродження (Ренесанс)

Відродження приносить зовсім інше розуміння краси. Замість тонких, струнких фігур стають привабливими пишні форми, широкі бедра. В моду

входить золотисто-рудий колір волосся.

Італія епохи Відродження. Саме в цій країні косметика переживає дивовижний підйом. Завдяки старанням жінок цієї країни оформляється ідеал

краси, що вимагає додаткових турбот і старань по догляду за тілом. Мешканкам Риму, Флоренції і Генуї здавалось так фарбувати вії в чорний колір, що вони різко контрастували з шкірою обличчя, а також з світлим волоссям. Італійки взяли за правило користуватися масками. Вони використовували для цього свіжу телятину, заздалегідь замочену в

дощовій воді. Тонкий шматок телятини ложили на обличчя, щоб надати обличчю свіжості і пружності. Великий Данте, спостерігаючи за жіночими

хитрощами, відмічав, що в Італії практично не було представниць прекрасної половини людства, які не мали б в своєму «арсеналі» безлічі кремів,

протирань, мазей, фарб і помад.В XVI столітті венеціанки вважали просто

необхідним перед нанесенням фарби (макіяжу) обтирати обличчя водою.

Варто врахувати, що косметичні засоби того часу неможна ставити в ніяке

порівняння з сучасними – ні по зовнішньому вигляду, ні по складу, ні по дії. Більш-менш близькими можна вважати косметичні засоби, що існували у Франції в XVI столітті.

Були зроблені спроби поставити косметику на наукову основу. Так, в Парижі в XVI столітті була видана «популярна» книга, автором якої був доктор, регент медичного факультету Паризького університету Андре ле-Фуріньє «

Украшение человеческой натуры и убранство женщин». Але, якось не склалось в ті часи у косметики з наукою.

Ось один з рецептів: « візьміть 12 свіжих курячих яєць,відділіть жовтки і почистіть від шкаралупи, додайте краплю кориці, все це повинне бути змішане і перегнане через скляний куб разом з дистильованою водою, якою потрібно мити обличчя».

В середині XVI століття з’явилась книга італійського ерудита ЖироломоРусселі «Секрети сеньйора Алексіса». В ній було багато рецептів, але вони були далекі від реального життя реальних красунь. Наприклад, «Візьміть білих голубів і годуйте їх сосновим насінням напротязі 15 днів. За тим заріжте їх, відірвіть голови, ноги, вийміть нутрощі; пропустіть їх через перегінний куб, за тим додайте туди м’якиш білого хліба, замочений в мигдальному молоці, 400 грамів телячого мозку і топлене свиняче сало. Все

це прокип’ятити на повільному вогні і ви отримаєте прекрасний засіб для протирання обличчя».Не дивно, що такі рецепти викликали різні наклепи, про таких парфумерів говорили, що вони чаклуни.

Однак, серед таких рецептів в XVI столітті були і справді дієві. В них був використаний багатий досвід попередників і зароджена наукова основа, але вони утримувались в цілковитій таємниці і передавалися від батька до сина. Тому вони були загадковими для більшості.З 1566 року при дворі з’являлись не інакше, як в білих перуках з нафарбованим обличчям. Вже при Карлі ІХ волосся завивали і пудрили: брюнетки використовували фіолетову пудру, а блондинки – білу. Цікаво, що коли серед чоловіків було модно носити білі перуки, жінки – навпаки фарбували волосся в чорний колір. Рум’яна і білила використовували не для краси, а просто в догоду моді. Навіть квітучі, сяючі від здоров’я і краси дівчата повинні були «малювати» обличчя, руки і шию.

Головною ознакою краси було біле обличчя і ніжний рум’янець. Однак, у зв’язку з епідемією віспи майже не було жінок без якихось дефектів шкіри. Для того, щоб приховати їх і ще більше відтінити білизну обличчя,

розповсюдився звичай прикрашати обличчя маленькими «мушками». Пізніше вони стали вирізуватися з оксамиту, муару*, тафти**. Форма їх стала складною. Мушки збільшились в розмірах, стали вирізувати цілі фігурки –тварин, птахів, рослин, квітів.

 

 

 

 

 

 

 

 

*Муар –це щільна тканина полотняного плетіння на шовковій чи ацетатній основі з розводами, які переливались на світлі.

** Тафта –легка шовкова тканина полотняного плетіння.

 

XVII - XVIII ст.

 

Бароко

Бароко –це стиль XVIІ –середини XVIІІ століття. Полотна Рубенса демонструють всю велич і розкіш цієї епохи. Ідеалом була

імпозантна зовнішність. Жінка того часу повинна мати тонку талію, стягнуту корсетом (до 40 сантиметрів) і спокусливі форми. Улюбленими кольорами були синій, жовтий, цегляно-червоний, перлинно-сірий. У красунь епохи

бароко ніжна, білосніжна шкіра і світле волосся.В XVIІ столітті при французькому дворі з’явилася новинка: обличчя фарбували, керуючись прикладом Катерини Медичі. Вона захопила з рідної Венеції рум’яна, які були приготовані на основі свинцевих білил, змішаних з кіновар’ю (ртутний камінь). Саме завдяки цій великій жінці косметичні смаки італійок знайшли свою другу батьківщину у Франції, яка згодом стала законодавцем мод.

На початку XVIІ століття найсерйознішим чином було поставлене питання: чи може дама носити на обличчі більше трьох «мушок», так як кількість їх доходила до вісімнадцяти. Малювання було надто складним і вимагало багато часу, іноді для цього запрошували художників. Тому обличчя, голову і руки мили досить рідко, і взагалі гігієна була не в пошані. Краса важливіша! Вмивались не кожного дня, а помади, що наносились на обличчя, до кінця тижня створювали товстий шар. Жінки, дівчата і навіть чоловіки рум’янились і підфарбовували губи.

В другій половині XVІІ століття в європейській моді стали панувати смаки

французького двору, короля Людовіка XІV (1638-1715). Все це сприяло зміні естетичних ідеалів на епоху Бароко. Особиста гігієна на той час не була звичним явищем. Навіть сам король мився за своє життя лише чотири рази, зазвичай тільки обприскував руки і обличчя жасминовими духами. Французька парфумерія того часу була на значному підйомі.

Цікавими були і умови в яких працювали парфумери (тоді не існувало поняття «косметолог», а парфумери виготовляли і парфумерію і косметику).

Лавка парфумерів, зазвичай, розташовувалась на незвичній вулиці, з по

хмурими стінами будинків чи біля переїзного мосту. З виставленими на поличках, ніби спеціально грубої форми посудинами, лавка здавалася хованкою чаклуна, до якого звертались за красою і молодістю.

Позаду такої лавки знаходилась ще одна з темними дверима, які відкривали кімнату не менш таємничу –в ній у великій таємниці здійснювались незчисленні ритуали виготовлення мазей, рум’ян, духів, призначені для продажу. Окрім господаря і одного з його найближчих учнів, ніхто не мав доступу в «храм краси».Вид цієї своєрідної лабораторії, таємничість, що оточувала її, іноді дуже важкі запахи, що виходили з приміщення, не рідко приводили в жах не тільки необізнаних селян, але й оточуюче населення. Зустрічаючи на вулицях парфумера закутаного в плащ, зі шпагою біля пояса, люди тримались осторонь.Парфумер часто ставав жертвою мас, які вбачали в ньому причину будь-якого нещастя, навіяного його діяннями. І справді, він був, бажаючи чи не бажаючи того, співучасником злочинів і вбивств.

Чаклунами і чародіями звали тих, хто займався окрім виробництва і торгівлі

парфумерією і косметикою, ядами, створенням «любовних» напоїв і передбаченням долі. В часи Катерини Медичі було отруєно

багато людей ядовитими духмяними рукавичками, губними помадами, пудрами, духами...

 

 

Рококо

Стиль Рококо панував у XVIІІ столітті. Ідеалом була манірна, ніжна зовнішність. Обов’язковим атрибутом як жінок, так і чоловіків була велика напудрена перука. Красуня того часу –лялькова, мініатюрна, невисока за зростом, з тонкою талією і вузькими плечима.

XVIІІ століття стало  століттям розквіту французької  косметики. Француженки стали особливу  увагу приділяти підведенню очей і вій, головний акцент робили на вибілення обличчя. Як і в XVІІ столітті використовували «мушки». Вважалось, що білизна повинна бути нерівномірною: лоб повинен бути світлішим за скроні. В альманасі «Бібліотека для дам», що був випущений в 1764 році, писалось: « навколо рота білий колір повинен відливати жовтизною алебастру». В фаворі був червоний колір, настільки яскравий, що складав враження ненатуральності. Особливо це було помітно на вибіленому обличчі. Косметикою користувалися як жінки, так і чоловіки.Були й інші особливості макіяжу в ту епоху: поганим тоном вважалось, якщо дами не наносили яскраві рум’яна нижні повіки –для надання вогняності погляду. Необхідно було додавати до макіяжу голубої фарби, намітивши її за допомогою ниточки вен на обличчі, грудях, плечах. Все це робилось з метою підкреслити і відтінити засліплюючу білизну.

У Франції в XVIІІ сто літті світські левиці не мали права ігнорувати рум’яна.

Версальський двір часів Людовіка XV був шокований, коли прибула наречена дофіна, яка нічого в своїй країні не знала про рум’яна.

Щоб принцеса стала рум’янитись знадобився придворний вердикт. Віра в магічні властивості парфумерії і косметики збереглася з XVIІ століття.Однак,