Мистецтво Стародавньої Греції. Висока класика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВ   КАФЕДРА ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

ІНДЗ з курсу «Історія образотворчого мистецтва»

«Мистецтво Стародавньої Греції. Висока класика»

 

 

 

 

Тернопіль 2012

Зміст:

1. Вступ__________________________________3
2. Архітектура. Скульптура________________5
3. Найвизначніші храми високої класики____8
4. Вазопис. Живопис_______________________11
5. Післямова______________________________15
6. Список використаної літератури_________16
7. Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

До середини V ст. до Р.Х. гострота раннього класичного стилю поступово зжила себе. Мистецтво Греції вступило в смугу розквіту. Всюди після персидських руйнувань відбудовували міста, зводили храми, громадські будівлі і святилища.

 Друга половина V ст. до Р.Х. була часом найбільшого розквіту грецької культури та мистецтва. Цей період називається високою класикою. Провідна роль у розквіті мистецтва високої класики належала Афінам – найрозвиненішому в політичному, економічному та культурному відношенні полісу.

В Афінах з  449 р. до Р.Х. управляв Перикл, високоосвічена людина, який об'єднував навколо себе всі кращі розуми Еллади: його друзями були філософ Анаксагор, художник Поліклет і скульптор Фідій. Планування та побудова Акрополя при Периклі були виконані за єдиним продуманим планом і в порівняно короткий час під загальним керівництвом великого скульптора Греції - Фідія.

Мистецтво Афін цього часу була взірцем для мистецтва інших  полісів, особливо тих, які були в  орбіті політичного впливу Афін. В  Афінах працювало безліч місцевих і  приїжджих художників - архітекторів, живописців, скульпторів, малювальників  червонофігурних ваз.

 

 

 

 

 

Архітектура

    Архітектура ранніх  грецьких храмів відрізнялася  суворістю. Досить подивитися  на храм Посейдона у Пестумі ( Ілюстрація 1), щоб побачити міць тісно побудованих приосадкуватих колон з навислими важкими капітелями і масивними кам'яними балками, якими перекриті колони.

  Згодом пропорції  міняються: колони стають більше  стрункими, відстань між ними  збільшується, а капітелі й балки  зменшуються. Від цього архітектура  здобуває більшу легкість і  привітність, будинки як би  наповнюються світом і повітрям.

  Вершина грецької  архітектури - Парфенон - храм богині Афіни Парфенос (Діви), побудований в V в. до Р.Х. зодчими Іктином і Каллікратом в Афінах,найбагатшому і найзнаменитішому із грецьких міст (Ілюстрація 2). Про це місто навіть склали приказку: «Якщо ти не був в Афінах - ти верблюд, якщо був і не захопився - віслюк». Дім Парфенона поставлений, як і більшість грецьких храмів, на піднесеній і укріпленій частині міста - Акрополі. Його біломармуровий силует чітко вимальовується на тлі неба. На перший погляд Парфенон дуже простий - мармуровий чотирикутник, оточений невисокими доричними колонами, які майже вдвічі нижче колон московського Великого театру. І все-таки будинок нескінченно величний. Його секрет у винятковій ритмічності геніальної домірності частин. Пропорції Парфенону розраховані так, що людина, наближаючись до нього, почуває себе вище, ширше в плечах: греки прагнули до того, щоб архітектура вселяла в людину бадьорість і вселяла впевненість у собі.

 

 

 

Скульптура

  Кращі пам'ятники давньогрецької  скульптури також були створені  в V в. до Р.Х. Але до нас дійшли й більш ранні шедеври - статуї VII – VI ст. до Р.Х. Вони симетричні: одна половина тіла - дзеркальне відбиття іншої. Сковані пози, витягнуті руки притиснуті до мускулистого тіла. Ні найменшого нахилу або повороту голови, але губи розкрилися в посмішці. Посмішка немов зсередини висвітлює скульптуру вираженням радості життя.

  В V в. до Р.Х. скутість зникає, фігури знаходять рух, пропорції - красу, обличчя - натхненність. От, наприклад, статуя «Дискобол» (Ілюстрація 3). Її автор, великий скульптор Мирон, зобразив прекрасного юнака в момент, коли той замахнувся важким диском. Його захоплене рухом тіло вигнуте й напружене, як готова розгорнутися пружина. Під пружною шкірою відведеної назад руки напружилися треновані мускули. Пальці ніг, злились у надійну опору, глибоко вдавилися в пісок.

 Повні напруженого  життя й статуї Поліклета, хоча, на відміну від свого сучасника Мирона, Поліклет любив зображувати атлетів не під час вправ, а в стані спокою. Взяти хоча б «Списника» або «Доріфора», (Ілюстрація 4). Цей могутній велетень повний почуття власної гідності. Він стоїть нерухомо перед глядачем. Але це не статичний спокій давньоєгипетських статуй. Як людина, уміло й легко володіє своїм тілом, списник ледве зігнув одну ногу й перемістив вагу корпуса на іншу. Здається, що пройде мить і він зробить крок уперед, поверне голову, гордий своєю красою й силою. Перед нами людина, вільна від страху, горда, стримана, втілення достоїнств воїна й громадянина. Статуї Мирона й Поліклета були відлиті із бронзи, але до нас дійшли лише мармурові копії з давньогрецьких оригіналів, зроблені римлянами.

  Найбільшим скульптором  свого часу греки вважали Фідія,  що оздобив мармуровою скульптурою  Парфенон. Найкраще збереглася мармурова  стрічка рельєфу фриза довжиною 160 м. На ній зображена хода: група відважних вершників на гарячих конях, дівчата в довгих одягах підганяють жертовних биків. Ідуть жінки з пальмовими гілками - символом миру. Важно прямують старці, спокійні й шляхетні. Всі вони направляються в храм богині Афіни - Парфенон.

  Скульптура Парфенону  сильно постраждала. А найзнаменитіша зі статуй Фідія - «Афіна Парфенос» загинула ще в далекій давнині. Вона стояла всередині храму й була несказанно прекрасна. Голова богині з невисоким гладким чолом і округлим підборіддям, шия й руки були зроблені зі слонової кістки, а волосся, одяг, щит і шолом були викарбувані з листів золота. Богиня в образі прекрасної жінки - уособлення Афін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Найвизначнішими храмами високої класики були храми Афінського акрополя: Парфенон, храм Ніки Аптерос та Ерехтейон.

ПАРФЕНОН – один з найдосконаліших творів грецької класичної архітектури став одним з найвищих досягнень в історії світового зодчества. Цей найвідоміший храм Афіни було розпочато у 447 р. до Р.Х., а під час святкувань Панафіней у 438 р. до Р.Х. відбулось освячення храму. Скульптурні роботи на Парфеноні – Фідія та його помічників – тривали до 432 р. до Р.Х. Перед архітекторами Парфенона Іктіном та Каллікратом стояло незвичне, складне й величне завдання: створити не лише головний храм полісу, присвячений його божественій заступниці Афіні, але й головну будівлю всього ансамблю Акрополя, який, за замислом Перікла, мав стати все еллінським святилищем. Парфенон має по 8 колон із коротких сторін та по 17 – з довгих; загальні розміри будівлі 31х70 м, висота колон – 10,5 м. храм збудовано з квадрів пантелійського мармуру, складених насухо. Архітектори Парфенона творчо переробили композицію доричного периптера, вільно поєднуючи доричні та іонічні архітектурні традиції.

  План Парфенона включав не лише велику целлу для культової статуї, але й самостійне, звернене на захід приміщення, що слугувало скарбницею й мало назву “Парфенон”, тобто “приміщення для дівчат”. Головне приміщення Парфенона істотно відрізнялось від інших храмів із трьома нефами: його поздовжні двоярусні колонади поєднувались вздовж задньої стіни целли третьою, поперечною колонадою, утворюючи навколо культової статуї П-подібний обхід. Перекриття західного приміщення целли храмупідтримувалось чотирма колонами, які, судячи із їхньої стрункості, були іонічними. Іонічні риси відобразились й у зовнішній архітектурі храму: позаду величної зовнішньої колонади по верху стін целли та над її доричними портиками тягнувся неперервний скульптурний фриз, під яким, однак, на східному та західному фасадах були збережені доричні полочки із краплями.

  Ордер Парфенона значно відрізнявся від ордера попередніх доричних храмів: колони мають значно легші пропорції, звуження колон не сильне, , колони поставлені частіше,. Життєвість та органічність архітектурному вигляду будівлі надають непомітні для ока курватури, тобто дуже слабка опукла кривизна горизонтальних ліній стилобата та антаблемента, а також непомітні нахили колон всередину та до центру споруди. Ці легкі відхилення від геометричної точності були результатом розрахунку. Центральна частина фасаду, оптично тисне на колони й стилобат із більшою силою, ніж бічні сторони фасаду, пряма горизонтальна лінія основи храму здавалась би глядачу злегка увігнутою. Для компенсації цього оптичного ефекту поверхня стилобата та інші горизонталі храму робились архітекторами класичного часу трохи опуклими доверху. Відчуття ледь вловимої вигнутості стилобата Парфенона посилює враження пружної напруги, якої посякнений весь його вигляд. Скульптури Парфенона, виконані найкращими майстрами Греції за замислом та за безпосередньої участі великого Фідія, відігравали дуже важливу роль у поглибленні та розкритті багатого ідейного змісту храму.

 ХРАМ НІКИ АПТЕРОС (Безкрилої Перемоги) був споруджений Каллікратом на честь богині Перемоги у 421 р. до Р.Х. (Ілюстрація 5). Це невеликий іонічний чотириколонний амфіпростиль розміром 5,4х8,14 м за стилобатом, поставлений на високому виступі – Піргосі. Майданчик навколо храма був оточений мармуровим парапетом, прикрашеним прекрасними скульптурними рельєфами. Перед храмом розміщувався вівтар Ніки. Целла храму не має ні пронаоса, ні опистодома. Висота монолітних колон храму 4,04 м. У храмі – перші кутові іонічні капітелі, що дійшли до нашого часу. Храм Ніки дає класичний приклад тричастинного варіанту іонічного антаблемента. На барельєфах фриза з трьох боків була представлена битва греків із персидською кіннотою; на східному боці зображені олімпійські боги, що наглядають за битвою. У храмі присутні риси, властиві доричному зодчеству, наприклад живописний, а не різьблений декор сими, більш важкі пропорції ордера.

  ЕРЕХТЕЙОН – остання за часом споруда Акрополя, що завершила весь його ансамбль. Новою була примхлива асиметрична побудова Ерехтейона, виконана невідомим архітектором у 421 – 406 рр. до Р.Х. Художня розробка цього храму, присвяченого Афіні та Посейдону, внесла нові риси в архітектуру класичного часу: живописне трактування архітектурного цілого – інтерес до зіставлення контрасних архітектурних та скульптурних форм, множинність точок зору, що розкривають нові, різноманітні й складні враження. Ерехтейон (Ілюстрація 6) побудовано на нерівному північному схилі Акрополя, його планування продумано включило в себе використання цих нерівностей ґрунту: храм складається з двох приміщень, що знаходяться на різному рівні; він має різної форми портики на трьох сторонах – в тому числі відомий портик кор (каріатид) на південній стіні – й чотири колони із проміжками, закритими ґратами (пізніше їх замінили кам’яною кладкою) на четвертій стіні. Відчуття святкової легкості й витонченої стрункості викликано застосуванням у зовнішньому оформленні більш нарядного іонічного ордер. В Ерехтейоні не було зовнішнього розфарбування, його заміняло поєднання білого мармуру із фіолетовою стрічкою фриза й позолотою окремих деталей. В цій споруді, прекрасній та пропорційній, але далекій від суворій гармонії Парфенона, вже прокладались шляхи до мистецтва пізньої класики – мистецтва більш безпосередньо людському й схвильованому, але менш героїчному, ніж висока класика.

 

Вазопис

Вазопис в епоху високої  класики розвивалася в тісній взаємодії з монументальним живописом  і скульптурою.

 Спираючись на реалістичні  завоювання першої третини століття, вазописці високої класики прагнули стримати ту різкість в передачі деталей натури чи мотивів руху, яка зустрічалася раніше. Велика ясність і гармонійність композиції, велична свобода руху і, головне, велика духовна виразність стали характерними рисами вазопису цього часу. Разом з тим вазопис дещо відійшов від тієї конкретної жанровості сюжетів, яка спостерігалася в першій третині століття. У ній з'явилося більше героїчних зображень на міфологічні теми, зберігали всю людяність ранньої класики, але явно шукали монументальної значущості образу.

 Вазописців середини V ст. до Р.Х. стало вабити зображення не тільки дії, а й душевного стану героїв, - поглибилося майстерність жесту, цілісність композиції, хоча і за рахунок деякої втрати тієї безпосередності і свіжості. Як і в скульптурі високої класики, в образах вазопису цього часу передавалися найзагальніші стани людського духу, ще без уваги до конкретних і індивідуальних почуттів людини, до їх суперечок і конфліктів, до зміни і боротьбі настроїв. Усе це ще не входило в сферу уваги художників. Зате ціною деякої узагальненості почуття було досягнуто те, що людські образи, створені вазописцями середини V ст. до Р.Х., володіють такою типовістю і настільки ясною чистотою свого душевного ладу.

 Монументальна строгість  і ясність характерні для розпису  знаменитого «Кратера з Орвьето» - зберігається в Луврі вази зі сценою загибелі Ніобідів на одній її стороні і зображенням Геракла, Афіни і Аргонавтів на іншій (Ілюстрація 7). Фігури вільно і природно розташовані по поверхні вази, хоча для збереження цілісності цієї поверхні художник уникає перспективних зменшень, фігур, за змістом розміщених на другому плані.  Майстерне володіння ракурсами, живі, природні пози фігур підпорядковані суворому, спокійному ритму, об'єднуючого зображення з такою ж гармонійною формою вази. У «Кратері з Орвьето» червнонофігурний розпис досягає однієї зі своїх вершин.

 Прикладами вазопису  високої класики можуть служити  такі зроблені у другій половині  століття малюнки, як «Сатир, що  гойдає на гойдалках дівчину  під час весняного свята», як  «Полінік, протягивающий намисто Еріфіли» (так звана «Ваза з Лечче») і багато інших.

 Близько середини століття  набули широкого поширення лекіфи з розписом по білому тлу, що служили для культових цілей (пов'язаних з похованням померлих). У них нерідко малюнок досягав особливою невимушеній легкості (часом переходила в недбалість); він наносився чорним лаком, змальовуючи основні лінії фігури, і після випалу розфарбовувався (чому іноді через витерті фарби фігури виглядають оголеними). Зразком майстерного малюнка на білому фоні є зображення дівчини, що приносить дари померлому, на аттічному лекіфи Бостонського музею (Ілюстрація 8).