Походження традиції писанкарства

3.2 Семантика народних символів, що використовуються у писанкарстві

Єдність і гармонія різних форм народного  мистецтва в комплексі традиційно-побутової  культури забезпечувалися завдяки  їх іконографічній і кольоровій спільності. Так, розписи, керамічні вироби, декоративні  тканини доповнювали і збагачували  одне одного. Ті ж орнаментальні  сюжети, але в різних сполученнях,, чергувалися і повторювалися  у різьбленні, стінописі, ткацтві. Найбільш давніми серед них є геометричні  мотиви, які походять від давніх язичницьких вірувань і культів. Найпростіші архаїчні мотиви -- лінії, кола, хрести, ромби, квадрати, крапки -- прикрашали глиняний посуд первісних  людей, вироби з каменю, дерева, кісток. Ці орнаменти становили первинний  шар в іконографії народів  світу. Багато спільних рис можна  знайти і в творчості народів, які проживають у схожих природних  умовах, близьких за історичною долею, характером економічної діяльності. Паралелі, що так щільно пронизують культуру східних слов'ян, відбилися  на іконографічній поверхні народного  мистецтва. Стилістична єдність  стосується не тільки геометричної орнаментики, але й пізніших образотворчих  надбань.

Звернення до археологічних матеріалів, їх детальний аналіз і співставлення  з етнографічними даними дозволили  встановити стадіальну послідовність  розвитку давньої символіки, розкрити змістове значення мотивів та їх трансформоване відображення у традиційній орнаментиці. Одним з первинних мотивів  вважається ромбо-меандровий візерунок, який був у пізньопалеолітичному мистецтві символом мамонт а-блага (графічно він відтворює малюнок  дентину на зрізі бивня цієї тварини). Переосмислений у наступні історичні епохи, цей мотив виступав у землеробських культах Європи ідеограмою родючості. Хрестоподібні кола, фігури, розетки слугували символами вогню, сонячного божества. Ідея кола, властива всім народам, зокрема стародавнім слов'янам, зосереджувала космологічні грані язичництва, світоглядне уявлення про місце людини в світі. У колі як своєрідній наочній формі світу людина знаходила його центр і межі. Величний культ життєдайного божества освітлює архітектурну пластику, живописний і графічний напрями народної творчості. У зв'язку з технікою вишивання формула кола трансформувалася в багатокутник, ромб, квадрат, розетку. В архаїчних композиціях ці мотиви часто пов'язані між собою -- розетка вишивається в ромбі, хрест зливається з розеткою тощо. Далі відбулося переосмислення солярного значення хреста і розетки: хрест став символом християнства, а розетка у рослинних орнаментах сприймалася за узагальнений, стилізований образ квітки [24, C. 81].

Найпростіші геометричні мотиви, такі як горизонтальна й хвиляста лінії, певно, означали землю і воду. Квадрат, поділений на чотири рівних частини  з крапками, був символом засіяного  лану, ромб з видовженими сторонами  нагадував про вінці зрубу. До архаїчного шару в традиційному українському мистецтві належать і зооморфні  образи коня, птахів та інших, що були тотемами давніх людей.

В орнаментах українського народного  мистецтва збереглися до сьогодні не лише елементи первинної символіки, але й пізніші іконографічні  мотиви, пов'язані зі світоглядом  стародавніх слов'ян. Серед них -- сюжетні композиції, побудовані на образах язичницьких богів, які  уособлювали сили природи: жіноча постать  з піднятими руками -- "велика богиня", заступниця ("берегиня") життя  на землі, яка сприяє зародженню життя, плодючості. Вона зображується разом  із підвласними їй стихіями у колі вершників, із птахами в руках. Сюжет "великої богині" був поширений  у міфології та Іконографії землеробських  народів Середземномор'я, Малої Азії, Кавказу. Цей мотив у російських візерунках іноді ототожнюють з  Мокошшю -- богинею давньоруського язичницького пантеону, яка була покровителькою жіночих занять, зокрема прядіння і ткацтва.

Серед геометризованих рослинних  мотивів найчастіше зустрічалися багатопелюсткові розетки, їхню основу становив народний землеробський календар: пелюстки розетки  у чергуванні з кучериками означали місяці року. У рослинній орнаментиці  багатопелюсткова розетка вже виступала  абстрактним образом квітки.

Рослинний світ народного мистецтва  ввібрав у себе все розмаїття  та барвистість живої природи. Найдавніші зразки рослинної орнаментики збереглися в декорі культової архітектури X--XIII ст., у малюнках заголовних літер літописів. Найбільшого розвитку вона набуває в образотворчому народному мистецтві наступних століть. Головним рослинним мотивом у художніх виробах українських народних майстрів був вазон, згодом -- букет.

У зображенні рослин, що вертикально  піднімаються на рушниках, килимах, декоративних розписах, дослідники вбачають відгомін первісного культу "світового дерева" ("дерева життя"), симетрія якого  означала встановлення зв'язків між  частинами світу (Землі, небесної та інших сфер) і припинення хаосу. В  українському народному мистецтві  дерево зображується з парносиметричними  гілками або такими, що чергуються; на вигинах гілок ростуть квіти. В'юнка гілка малювалася у вигляді  нескінченної хвилястої стеблини, від  якої у різні боки ритмічно відгалуджуються  листя, бруньки, квіти, грона винограду. Між геометричними, зооморфними, антропоморфними  і рослинними орнаментами чіткі  межі не простежуються: рослинні сюжети могли бути виконані у геометричних формах і навпаки. Прикладом є  також трансформація у вишивках геральдичного орла у квіткові сюжети.

Для розуміння давніх нашарувань в  іконографії народного мистецтва  має значення аналіз композиційних  основ орнаментики. Триярусне розміщення орнаментальних мотивів несе певне  змістове навантаження -- у ньому  відбилися космогонічні й світоглядні  уявлення стародавніх слов'ян про  будову Всесвіту.

Образ Всесвіту втілювався і в об'ємно-просторовій  композиції житла. Дах і коник, яким воно завершувалось, співвідноситися  з небесною сферою. У ритмах орнаментальних композицій, чергуванні рельєфів архітектурної  пластики відбивалася циклічність  природних явищ.

Осмислюючи Всесвіт, людина намагалася захистити себе від ворожого впливу непізнаних сил. Для цього вона вдавалася  до орнаментів як своєрідних замовлянь. Атропеїчні (захисні) функції виконували різьблені й мальовані мотиви на фасадах і в інтер'єрах житла, декоративні тканини, дрібна пластика, писанки тощо.

Усі орнаменти можна поділити на геометричні та "образні", або "фігурні", які створюють символи  чи узагальнюють ритмічне уявлення про  те, що майстер бачить у природі. Значення та зміст багатьох символів ми вже не зможемо розшифрувати і тому сприймаємо їх як суто декоративні елементи [25, C. 27].

Одним з найпоширеніших елементів  у писанковому орнаменті українців  є зображення сонця.

Сонце -- джерело світла, символ життя. Це найдавніший і найпоширеніший орнаментальний мотив, форми його графічного зображення необмежені. Сонце зображується іноді як коло, рожа, спіраль; часом  воно спокійне, іноді в русі, деколи промінне.

Культ Сонця у наших пращурів був чи не найголовнішим. Після довгої зими на повернення Сонця чекав увесь  народ. Його урочисто зустрічали, на його честь співали пісень, водили хороводи. Цей день наші предки називали Великим Днем, або Великоднем. Бога Сонця улещували зображеннями на писанках. Це були різноманітні хрестики й зірочки різної величини, жовті і червоні плямочки.

Віра в таємничу силу Сонця, страх  перед ним та пошана до нього зберігалися  ще в середньовіччі. Різноманітні явища, пов'язані з сонцем, по-різному  тлумачилися в людському суспільстві, найчастіше вважалося, що вони провіщали  недобре. Прихилити Сонце до себе людина прагнула з давніх-давен, тому вона зображала його на різноманітних  предметах домашнього вжитку. Згодом Сонце стало предметом науки. Тепер зображення Сонця в узорі  стало звичайним орнаментальним мотивом, який бере початок з глибокої давнини.

Безконечник, або меандр, - своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної  смуги -- посідає певне місце серед  різноманітних геометричних орнаментів сучасних українських писанок. Він  дуже поширений у писанках Гуцульщини, Буковини, а в деяких писанках Поділля, Волині, Херсонщини, Київщини та інших  регіонів виступає домінуючим елементом  орнаменту. Меандр походить від мистецтва  трипільської культури (4--3 тисячоліття  до н. е.). Зокрема, більшість керамічного  посуду того часу прикрашено різноманітними формами хвиль -- знаками заклинання богині води -- Дани. З хвилястими "безконечниками" пов'язане цікаве повір'я. Безконечник на писанці не має ні початку ні кінця, отже, зло, яке потрапить у хату і в цю "пастку", ніколи більше не турбуватиме власника [1, C. 98].

Серед інших геометричних узорів драбинка -- символ пошуків кращого життя, решето -- символ відокремлення добра  від зла, доріжки -- символ вічності.

Різновидом геометричного орнаменту  писанки є зображення чисел. Щоб  ритмічно використати числову символіку, яйце ділять "широтами" на кілька пасків, у яких потім розміщують символи. Розглянемо це на прикладі "Бродівської" писанки. Спочатку майстриня виділяє  місце, де будуть розміщені паски  символів. Потім пишеться дата події, якій присвячується писанка. Першим пишеться рік. Цифри розташовуються послідовно від верхньої лінії вниз і теж виділяються. Нижче можливе  подання фази Місяця (молодий, старий, новий).

На цій же "Бродівській" писанці  можна побачити й текст. Він лаконічний, кожне слово пишеться у вигляді  квітки. У її центрі розміщується перша  літера. Залежно від того, скільки  пелюсток квітки писатиме майстриня, стільки  буде й радіальних ліній, на які нанизуються  літери наступного рівня. Літери певного  рівня розміщуються праворуч від  радіальних променів і тільки в проміжках  між ними за законами симетрії. Орієнтація символів літер довільна. Квітка, утворена написанням власного імені, відокремлюється. При узагальненні напису використовується колір, який полегшує читання писанки [2, C. 65].

Християнські мотиви у писанковому  розписі з кінця XIX -- початку XX ст. в Україні набули значного поширення (мал. 248). Християнські мотиви спочатку обмежувались написами "Христос воскрес" або "X. В.". Тепер такі мотиви найбільш поширені та збагачені на Гуцульщині. Писанки стали справжніми шедеврами декоративного мистецтва. Цікаво вирішені в писанкарстві зображення розп'яття Ісуса Христа, капличок, хоругов, "Серця Христа", які на писанці займають центральне місце в композиції. Здебільшого "їх зображено в оточенні прадавнього орнаменту.

Більшість дохристиянських, символів було пристосовано до нової віри, інтерпретація  їх змінилася. Так, крапки, які символізували  зорі на небі або зозулині яйця (символ весни) стали символом сліз Матері Божої, риба -- первісне символ здоров'я -- символізує Ісуса Христа, хрест, який колись був  суголосним з чотирма сторонами  світу, набув християнського значення. Трикутник спочатку репрезентував  трійцю -землю, небо й вогонь -- нині він є символом Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого.

Богиня Берегиня - символ життя  і родючості, матері усього живого на землі. Найдавніший її культ завжди був пов'язаний з культом життєдайної  Матері-Землі. Образ жінки-праматері  був широко відомий у різних народів: Ізіда у єгиптян, Іштар у вавилонян, Гера у греків, Табіті у скіфів-землеробів. Спочатку богиню Берегиню зображали  у вигляді перехрещених подвійних  рисок ("черепашка"), потім серед  багатьох варіантів побутував і  такий, де "черепашки" на кінчиках рисок мають надлами, що нагадують  руки. Пізніше, коли в наших пращурів запанував матріархат, з'явилися  людиноподібні зображення богині Берегині з піднятими догори руками. Наші предки поклонялись Берегині, яку  зображали з піднятими вгору  руками, що відіграло певну роль і під час переходу українців  до християнства. Образ Оранти, запрестольної  Божої Матері у київському соборі Святої Софії, яку зображено з  піднятими догори руками, мав типовий вигляд великої язичницької богині -- богині Берегині. Оранта була близькою для тогочасних людей, хоча собор було побудовано більш як через два століття після запровадження християнства [12, C. 129].

Зображення сосонки - яскраво-зеленої  травички, що однією з перших прокидається після зими і плететься, неначе змійка, сповіщаючи про весняне пробудження  землі, характерне для писанкарства. І ця деталь з'явилася невипадково: пов'язана вона з культом Небесного  Змія, що, як вважали наші предки, запліднював  усе живе жіночої статі. Символічний  знак Небесного Змія зображали на писанках і рушниках, а на Великдень  писанки обкладали сосонкою.

Сосонка в українських писанках, як правило, комбінується з іншими орнаментами, проте може й домінувати на поверхні всього яйця, як у давні часи Київської  держави. Тепер це характерно для  лемків і поліщуків.

"Дерево Життя" -- цей мотив  дерева в народній орнаментиці,  а в писанковій зокрема, є  одним з найпоширеніших елементів.  У народних віруваннях існував  фантастичний зв'язок між людиною  і деревом, адже дерево -- це  диво з див: восени воно помирає,  а навесні оживає. Коли навесні  з бруньок на верхівці гілки  з'являлися три нові пагони, люди  сприймали їх як триєдиний  символ продовження роду (батько -- мати -- дитина).

"Дерево Життя" вишивали  на великих рушниках, створюючи  неперевершені українські орнаменти,  а на писанках вони набували  лаконічної форми загальновідомих  нині "вазонів" і "трилисників". Разом з тим ще в давні  часи почало панувати абстраговане  зображення "Дерева Життя" -"Тризуб", що згодом став гербом України.

На українських писанках крім "сосонки" і "Дерева Життя" дуже часто зображають "ружі", "яблуневий цвіт", "виноград", "огірочки" та інші рослинні символи Тваринні мотиви писанок  мали подвійне значення: вони покликані  надати їхнім власникам найкращих  рис звірів, наприклад здоров'я  та силу, а також забезпечити довге  й плідне життя для тварин. Малювали оленів, баранів, коней, риб і птахів абстрактно і по-різному в одному й тому ж регіоні; інколи писанкарки відтворювали лише символічні елементи зображень тварин: заячі вуха, курячі лапки, вовчі зуби, ведмежі лапи. Доволі популярними писанковими  мотивами були зображення коня, який символізував силу й витривалість, та оленя, що уособлював довге життя і заможність. Птахів вважали вісниками весни, тому малювали їх на писанках [4, C. 82].

Вдалим і улюбленим мотивом  писанкової орнаментики є ластівка, яка виступає і самостійно (у формі  орнаментальної стрічки), і в поєднанні  з іншими мотивами. У народному  світобаченні ластівка належить до пташок ніжних, милих і корисних, яких гріх убивати, а її гніздо заборонено скидати  з-під стріхи. Ластівка є символом весни, урожаю, щастя.