Автор работы: Пользователь скрыл имя, 02 Мая 2014 в 19:03, реферат
Історія балету 20 в. характеризується процесами асиміляції традицій російського класичного балету з іншими європейськими балетними колективами. Провідними тенденціями стають метафоричність, безсюжетність, симфонізм, вільнаритмопластика, танець модерн, елементи фольклорній, побутової, спортивної, джазової лексики. У другій половині 20 в. розвивається постмодерн, до арсеналу засобів вираження якого ввійшли використання кіно України йфотопроекций, ефекти висвітлення, звуку, електронна музика,хеппенинг (участь глядачів в балеті) тощо.
1. Балет
2. Світовий балет 20 століття
3. Зародження балету
4. Балет за доби Відродження, бароко та класицизму
5. Балет за доби Просвітництва
6. Балетний сентименталізм
7. Балет епохи романтизму
8. Російський балет
9. Чайковський Петро Ілліч
10. Суть реформи
11. Список використовуваної літератури
Чернігівська спеціалізована загальноосвітня школа № 2
Реферат
на тему:
«Історія балету 20 століття»
Виконала:
Учениця 11-А класу
Чернігів 2013
План
БАЛЕТ (від франц.balleto і латів.ballo
– танцюю), має дві значення: 1. Виглядтеатрально-музикального
мистецтва, у якому художнім образом створюється
з допомогою хореографії,танцевально-
Історія балету 20 в.
характеризується процесами асиміляції
традицій російського класичного балету
з іншими європейськими балетними колективами.
Провідними тенденціями стають метафоричність, безсюжетність,
симфонізм, вільнаритмопластика, танець
модерн, елементи фольклорній, побутової,
спортивної, джазової лексики. У другій
половині 20 в. розвивається постмодерн,
до арсеналу засобів вираження якого ввійшли
використання кіно України йфотопроекций,
ефекти висвітлення, звуку, електронна
музика,хеппенинг (участь глядачів в балеті)
тощо. З'явився жанр контактної хореографії,
коли танцівник «контактує» з предметами
на сцені й самої сценою. Домінує одноактнийбалет-миниатюра
(новела,балет-настроение).
Балет зародився Італії в XVI столітті спочатку як об'єднана єдиним дією чи настроєм танцювальна сценка, епізод в музичному поданні, опері. Запозичений з Італії, мови у Франції розцвітає придворний балет як пишне урочисте видовище. Музичну основу перших балетів становили народні і придворні танці, котрі входили в старовинну сюїту. У другій половині XVII століття з'являються нові театральні жанри, такі яккомедия-балет, опера-балет, у яких значне місце відводиться балетної музиці, і робляться спроби її драматизувати. Але самостійним виглядом сценічного мистецтва балет стає лише у другій половині XVIII століття завдяки реформам,осуществленним французьким балетмейстером ЖанЖоржемНовером. Базуючись на естетиці французьких просвітителів, він створив спектаклі, у яких вміст розкривається у драматично виразних пластичних образах, затвердив активну роль музики як «програми, визначальною руху, і дії танцівника».
Особливо інтенсивно
процес театралізації танцю відбувався
Італії, де вже у 14–15
ст. з'явилися першітанцмейстери на основі
народного танцю сформувався танець бальний,
придворний. У Іспанії сюжетну танцювальну
сценку називалимореской (мавританська
танець), в Англії – маскою. У 16 – початку 17 ст.
виник фігурний, образотворчий танець, організований
на кшталт складання геометричних постатей
(>балло-фигурато). Відомий Балеттурчанок, виконан
Перший балетну виставу, який об'єднав музику, слово, танець, і пантоміму, >Цирцея, чи комедійний балет королеви, поставили при дворі Катерини Медічі (Париж) італійським балетмейстеромБальтазарини діБельджойозо в 1581. З того часу мови у Франції став розвиватися жанр придворного балету (маскаради, пасторалі, танцювальні дивертисменти і інтермедії). Балет 16 в. був пишне видовище в барочному стилі з виконанням церемонних іспанських танців –павани, сарабанди. За часів Людовіка XIV спектаклі придворного балету досягли найвищого пишноти, включали у собі сценічні ефекти,придававшие видовищу характер феєрії. Людовік XIV і саме ні чужий музи танцю, в 1653 він виступив у ролі Сонця >Балете ночі, відтоді його ще називали «>Король-солнце». У тому ж балеті танцював композиторЖ.Б. Люллі, який розпочинав свою кар'єру як танцівник.
Танець став перетворюватися на балет, коли його виконувати за правилами. Вперше їх сформулював балетмейстер П'єрБошан (1637-1705), що з Люллі і очолив в 1661 французьку Академію танцю (майбутній театр Паризької опери). Він записав канони шляхетної манери танцю, основою якої поклав принципвиворотности ніг (endehors). Такий стан давало людському тілу можливість вільно рухатися у різні боки. Усі руху танцівника він розділив на групи: присідання (пліє), стрибки (>заноски, антраша,кабриоли, жете, здатність зависати в стрибку – підняття), обертання (піруети, фуете), становища корпусу (>аттитюди, арабески). Виконання цих рухів здійснювалося з урахуванням п'яти позицій ніг й трьох позицій рук (>port debras). Усі па класичного танцю похідні від цих коштів позицій ніг і рук. Так почалося формування балету, розвиненого до 18 в. з інтермедій і дивертисментів на самостійну мистецтво.
У Паризької опері 17 в. виконувався особливий жанртеатрально-музикального видовища –опери-балети композиторівЖ.Б. Люллі, А.Кампра, >Ж.Ф. Рамо. Спочатку балетну трупу входили лише чоловіки. Французькі танцівники славилися грацією і добірністю (>благородностью) манери виконання. Італійські танцівники принесли на Майдані сцену Паризької опери нову манеру танцю – віртуозний стиль, технічно складну,прижковую манеру танцю. Однією з основоположників чоловічого сценічного танцю став Луї Дюпре (1697–1774). Він перший об'єднав у танці обидві манери виконання. Ускладнення техніки танцю зажадало змін жіночого костюма. У першій третини 18 в. МаріКамарго і МаріСалле перші з балерин почали виконувати стрибки (антраша), раніше підвладні лише чоловікам, тому вони скасували важкіфижми і корзина, та був і вкоротили спідниці і перейшли до взуття нижчому підборах. У другій половині 18 в. з'явилися блискучі танцівникиГаетанВестрис (1729–1808), П'єр Ґардель (1758–1840), ОгюстВестрис. Легка одяг у стилі антик, вона до моду напередодні Французькій революції, розвитку техніки балету. Проте зміст балетних номерів було слабко пов'язані з сюжетом опери, і мало характер антре, виходу в менуеті,гавоте та інших танцях у процесі оперного спектаклю. Жанр сюжетного балетного спектаклю ще склався.
Епоха Просвітництва – одне з етапних у розвитку балету.Просветители закликали до відмові умовностей класицизму, до демократизації і реформі балетного театру. Дж.Уивер (1673–1760) і Д. Річ (1691–1761) у Лондоні, Ф.Хильфердинг (1710–1768) і Р.Анджолини (1731–1803) у Відні разом із композитором, реформатором опериВ.К.Глюком намагалися перетворити балет в сюжетний спектакль, такий драматичному. Найповніше рух висловило себе у реформі учня Л. Дюпре Жана ЖоржаНоверра.Він впровадив поняттяpasd"action (дієвий балет).Новерр уподібнював балет класичною драмі і пропагував нове ставлення щодо нього, як до спектаклю. Надаючи велике значення пантомімі, вінобеднял у своїй лексику танцю. Проте, його заслугою стало розвиток форм сольного і ансамблевого танцю, запровадження формимногоактного балету, відділення балету від опери, диференціація балету на жанри високі і низькі – комічні і трагедійні. Свої новаторські ідеї він викладав у Листах про танці та балетах (1760). Найвідоміші балетиНоверра на міфологічні сюжети: >Адмет і Альцеста, Рінальдо і Арміда,Психея і Амур, Смерть Геркулеса – усі музикуЖ.Ж.Родольфа; Медея іЯзон, 1780, Китайський балет, 1778, Іфігенія вАвлиде – усі музику Еге. Міллера, 1793. СпадщинаНоверра становить 80 балетів, 24 балету в операх, 11 дивертисментів. За нього завершилося формування балету як самостійного жанру театрального мистецтва.
У другій половині 18 в. настала епоха сентименталізму. На відміну від просвітителів,сентименталисти зробили персонажем власних творів пересічної людини, а чи не античного бога чи героя. Балетний театр став загальнодоступним видовищем городян, і з'явився свій тип спектаклю – комедія і мелодрама. У першому плані виявилася пантоміма, яка, відсунувши у тінь танцювальність, перетворила балет вхореодраму, у зв'язку з ніж зріс інтерес до літературної основі дії. З'явилися перші балетні лібрето.
ЖанДоберваль, ученьНоверра, віртуозний танцівник Паризької опери, музичних театрівШтутгардта, Бордо і Лондона, вперше вивів на балетну сцену представників третього стану у знаменитій пасторальному балеті Марна обережність, 1789 (початкові назви Балет про соломі, чи Від лиха всього лише одне крок). У цьому спектакліДобервалю вдалося поєднати класичний танець із пантомімою і елементами народного і побутового танцю. ЯкщоДоберваль став творцем балетної комедії, то жанрі мелодрами досяг успіху його учень, головний балетмейстер Паризької опери Жан Омер (1774–1833), який поставив відомий балет Манон Леско (1830) із музикоюЖ.Ф. Галеві. У творчості молодшого поколіннясентименталистов – СальватореВигано (1769–1821), П'єра Гарделя (1758–1840),Шарля-ЛуиДидло помітні перші ознаки романтизму: інтерес до героїчним особистостям і екзотичним сюжетів. За теоретика і педагогомскладивающегося романтизму став Карло Блазіс (1795–1878), в 1837–1850 керував Королівської академією танцю при Ла Скала і який написав три книжки з теорії класичного танцю, зокрема підручник Кодекс Терпсихори (1828), у якому розвивав систему класичного танцю. Розділивши сценічний танець на класичний (академічний) і характерний (побутової, народний), він виділив торік у них типи сольного, ансамблевого й масового танцю. Його школа стала провідною з підготовки танцівниць віртуозного стилю, у його учениць – плеяда видатних балерин епохи романтизму (>К.Гризи,Л.Гран,Ф.Черрито). Працюючи в 1860-х у Петербурзі, він навіть сприяв формуванню російської школи балету.
У1790-х під впливом моди, навіяної наслідуванням античності, жіночий балетний костюм став легшим, з'явиласябескаблучная туфелька. З розвитком пальцьовий техніки ті ж роки винайшли пуанти (від франц.pointe – вістрі, спеціальна балетна взуття з жорстким носком), з допомогою яких танець набув публічного характеру політності. Першими на1820-е на пуанти стали балерини рубежу 18–19 ст. Женев'єваГослен і АмаліяБруньоли. Французька манера танцю відрізнялася легкістю івоздушностью, італійська як і розвивала віртуозність танцю: стрибки, обертання.Предромантизм підготував якісного зрушення мистецтво балету, нову балетну поетику. На початку 1830-х першому плані вийшли контрасти між піднесеним і житейськи приземленим, що становитиме суть романтизму. Перші ролі висунувся жіночий танець.
Критика нового життя, запланована усентименталистов, прийняла у романтиків форму розладу мрії і дійсності.Реальному світу вони протиставили світ фантастики і екзотики. Балетний романтизм досяг великих успіхів мови у Франції, у яких висока була техніка танцю, особливо жіночого. Першим романтичним балетмейстером став Філіп Тальоні, поставив балети Сильфіда (1832) і Діва Дунаю (1838) зі своїми дочкою Марією Тальоні у ролі.Хореографами романтизму було також Жан Кораллі (1779–1854), Жуль Перро і АртюрСен-Леон.
>Героинями балетів
стали сильфіди й лісові
Романтичний балет більшою мірою спирався на літературний першоджерело (Есмеральда, 1844, по В.Гюго, Корсар, 1856 поДж.Г. Байронові), Катаріна, дочка розбійника,Ц.Пуни, 1846). Підвищилася роль музики, що стали авторської, колись балетна музика часто була збірної, вона служила тлом, і ритмічним супроводом танцю, створювала настрій спектаклю. Балетна музика романтизму сама творила драматургію і давала образні музичні характеристики героям.
Вершиною романтичного балету стала Жізель (1841), поставлена на сцені Паризької опери Ж. Кораллі і Ж. Перро по лібрето Т. Готьє із музикою А.Адана. У Жізелі досягнуто єдність музики, пантоміми і танцю. Крім пантоміми, дію спектаклю розвивали музичні і хореографічні лейтмотиви, інтонаційна промовистість мелодії давала героям музичні характеристики.Адан розпочала процес симфонізації балетної музики, збагачення її арсеналом засобів вираження, властивих симфонічної музиці.
М. Тальоні і Ф.Эльслер
– найбільші представниці і суперниці
романтичного балету. Їх індивідуальності
відповідають двом гілкам романтизму:
ірраціональною (фантастичною) ігероико-екзотической.
Італійка Марія Тальоні представляла
перше напрям, її Сильфіда стала символом
романтичного балету, її танець мав грацією,полетностью
і поезією. Танець австрійської балерини
ФанніЭльслер характеризували темперамент,
стрімкість, віртуозність, вона представлялагероико-