Значення літературної спадщини Жан-Жорж Новера для розвитку балетного театру

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.

Літературна спадщина Новера

 

 

 

2.1. Новації Новера у літературних працях.

Французький артист і балетмейстер Жан-Жорж Новер. В 1743 р. вперше виступив на сцені паризького театру Комічної опери. Також брав участь у виставах в Берліні, Марселі та Ліоні. В 1750 р. в театрі Комічної опери поставив балет «Китайське свято». В цьому, та в наступних балетах, а саме – «Фламандські веселощі» та «Джерело юності», Новер притримувався принципу живописності, використовуючи у своїх виставах картини та вироби з фарфору.  В 1757 поставив в Ліоні балет «Ревнощі, або Святкування в сералі» в якому чітко проступили дієві мотиви, намітились драматичні характери. Адже суть його реформи, яка була виражена в ствердженні дієвого балету, була зв’язана з розсвітом просвітницької думки напередодні Великої французької революції. В своїй теоретичній роботі «Листи про танець і балети» Новер виклав свої погляди на балет, як самостійний спектакль з міною сюжетною інтригою, логічно та послідовно розвиненими діями, з героями – носіями сильних страстей. Схиляючись перед авторитетами Вольтера та Дідро, Новер нав’язував балетній сцені ідеї високого обов’язку та глибоких почуттів. Але він визнавав за балетом можливість порушення класичних єдностей місця, часу та дії, і він здійснював це в поставлених ним спектаклях в інтересах головного – логіки пантомімної дії, котра підпорядковується законам музики. На ґрунті музики Новер упорядкував та розвинув структурні форми академічного балетного танцю – як сольного, так і ансамблевого. На протязі усього свого життя, прагнучи очолити балетну трупу Паризької опери, Новер був змушений нав’язувати свою реформу за кордонами Франції. Це було пов’язано з консервативністю цього театру.

Початок реформи  відноситься до Штутгарту, в 1762 р. на сцені придворного театру Новер  поставив балет «Адмет та Альцеста». Потім, в 1762р., «Рінальдо та Арміда», «Психея і Амур», «Смерть Геркулеса». В 1763 р. Новер створив один із своїх  прославлених балетів – «Медея та Язон». Ці, та інші балети Новера йшли між  актами опер Н. Йомеллі – головного  композитора штутгартського театру, зазвичай – три балети під час  кожного спектаклю, і, як наслідок, балети були короткими. Разом з цим кожен  з цих балетів, відповідаючи по змісту одному чи іншому акту опери, являв  собою розгорнуте та закінчене ціле, найчастіше поділене на декілька частин (актів). Зміст визначався, в основному, кругом міфологічних тем, від дрібних  казочок до епічних і трагічних  історій, часто запозичених з  репертуару сучасних драм та опер. Новер, також, звертався до романів, казок, східній екзотиці.

Продовжуючи тему постановок Новером окремих  балетів, можна визначити балети, які Новер поставив у Відні, а  саме: «Орфей і Еврідіка», «Паріс та Єлена», «Дон Кіхот», «Адель де Понтьє», «Ацис і Галатея», «Іфігенія в  Тавриді», «Апеллес і Кампаспа» та інші. В цих балетах проступали творчі відгуки Новера на новітню  думку свого часу.

Але з зародженням  класичного сентименталізму Новер  зрозумів, що йому близькими є поетизація природних почуттів та відносин,  повернення людини до природи і т.д. Прикладом є балет «Белтон  та Еліза», сюжетна лінія якого  розвивалась в пантомімі насиченій  елементами живої етнографії та побуту одної з англійських колоній.

В 1776 р. Новер  отримав посаду головного балетмейстера  Паризької опери. Але, нажаль, йому не вдалося перемогти консерватизм трупи та публіки. Він відновив декілька своїх балетів, і відносний успіх  мали лише  «Апеллес і Кампаспа»  та «Горацій та Куриацій». Новими постановами (1778 р.) були балетні комедії «Дрібнички»  та «Аннета і Любен». Найбільшим успіхом користувались балети «Арміда», «Іфігенія в Тавриді», «Ехо і Нарцис». В 1780 р. Новер відновив балет «Медея і Язон», а через рік покину паризьку оперу. 1781 р. Новер працював переважно в Лондоні, в основному  відновлюючи свої старі балети. З  нових постановок виділявся балет  «Іфігенія в Авліді». Останній балет  «Пустощі кохання» Новер представив світові в Лондонському Королівському  театрі (1794 р.).

Згодом Новер  повернувся до Франції , де займався тільки теоретичною роботою. Головним творчим  критерієм Новера було - вимога зв’язку  та взаємодії компонентів балетного  спектаклю  зберігає силу і сьогодні. Новер відкрив доступ до балету серйозному драматичному змісту, а також встановив більш глибокі, порівняно з попередніми, закони сценічної дії. Саме звідси виникав дієвий танець – з кульмінації пристрастей. Новер упорядкував жанри як танцю, так і цілого спектаклю. Він додав до існуючих малих форм балетного спектаклю розгорнуту форму багатоактного балету. Хід історії присвоїв Новеру почесний титул батька сучасного балету.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Принципи  Жан-Жорж Новера у діяльності  хореографів.

Новер вніс в розвиток балетного  театру велику частку своїх здобутків  навчання у  Л. Дюпре. Цінність теоретичних робіт Новера в тому, що він вніс у приватну область балетної естетики досягнення естетичної думки свого часу. В своїй книзі «Листи про танець і балети» Новер, звертаючись до уявного співрозмовника, розкриває всі свої переживання відносно балету та мистецтва балетмейстера. Новер вважав, що хореограф повинен бути різнобічно розвиненим, звертатись до всього, що може слугувати йому взірцем. Звертатись до міфології та художньої літератури, театру та опери, живопису та скульптури, навіть до цього та потойбічного світів. На його думку все це може допомогти балетмейстеру в подальшій роботі над своїми постановками, адже логічне рішення творчого завдання можна знайти де завгодно, головне – розуміти надзавдання своєї постановки та той аспект, що його потрібно розгорнути та донести до глядача максимально яскраво, природно та зрозуміло. В своїй книзі він писав про те, що «Танець у тісному сенсі слова обмежується технікою па і методичним рухом рук, тому його можна розглядати, тільки як професію, успіх якої ґрунтується на спритності, рухливості, силі і елевації стрибків: але, коли до цих механічних рухів приєднується пантомімічне дію, танець набуває життєвість, надає йому особливий інтерес - він говорить, він виражає, він малює пристрасті і заслуговує тоді бути включеним в число образотворчих мистецтв.»(«Листи про танець і балети» Ж. Ж. Новер, лист 1).

Також, Новер в своїй  книзі пише про розпланування  уроків зі своїми учнями. Про те, що знаючи побудову тіла людини, він не вимагав від своїх учнів того, чого не дозволяла природа. Тобто, він  все ж таки наполягав на тому, що хореограф повинен знати також  і анатомію, для того, щоб грамотно розучувати танцювальні па, та імпровізувати  без небезпеки для здоров’я виконавця.

Новера турбували деякі  «дві перешкоди», перед якими він  зупинився та не зміг продовжити розвиток пантоміми в танці ще далі досягнутого. Він пише про те, що будь який хореограф, який здатен розмірковувати про досяжне  та недосяжне, аналізувати свої помилки  та свої успіхи, рано чи пізно зіштовхнеться  з цими перешкодами, та, так само як і сам Новер, зневіряться від  власної безпорадності у подоланні  цих двох перешкод.

В своїй книзі Новер  також пише про розділення танцю. Він розділяв його на два види –  технічний та пантомімічний. Визначає він їх так:

«Перший - говорить тільки очам і зачаровує їх симетрією рухів, блиском па, різноманітністю темпів, елевацією тіла, рівновагою, твердістю, витонченістю поз, благородством положень та особистою грацією. Все це представляє лише матеріальну сторону танцю.

Другий - зазвичай званий «дієвим  танцем» є, якщо мені буде дозволено  так висловитися, душею першого; він надає йому життя, виразність і, зваблюючи око, полонить серце  і наповнює його трепетним хвилюванням; це те, що обґрунтовує мистецтво.»(«Листи про танець і балети» Ж. Ж. Новер, лист 2). За його словами, якщо танцівнику вдається поєднати майстерність виконання  та акторську майстерність – йому по праву належить звання художника, адже він є водночас і танцівником  і актором, і поєднує ці два  ремесла вдало та органічно.

Також в своїй книзі  Новер пиши про знання, якими хореограф  повинен володіти. Це повинен бути якомога більший обсяг інформації різного роду, це може бути, як було згадано вище, міфологія, література, образотворче мистецтво, анатомія, музика, тощо. Все це допомогло Новеру в  постановках,тому що саме після зустрічі з Гарріком ,він зрозумів, що йому потрібно розвиватись різнобічно. Новер написав про закони постановки балетів, композиції балетів, написав про курс навчання балетмейстера, вибір сюжету постановки про балети в основному, та про окремі їх аспекти. В своїй роботі він розкритикував методику постановки танцю «копіюванням рухів за хореографом», обґрунтувавши це тим, що даний метод «вбиває» можливість розвитку грації виконавців і відчуття виразності, яке притаманне кожному своє.

Для Новера захопленість античною пантомімою і  засвоєне під впливом Дідро прагнення  повернутися до природи були нероздільні, і керівним у підсумку став висунутий  раніше французьким балетмейстером Л. де Каюзаком принцип дієвого танцю, який виявився прапором балетної реформи 18 ст. У балетах реформаторів різко зросло значення драматургії, сюжету,який переважно запозичувався з античності. Новер зберігав поділ жанрів на високі і низькі. Високий жанр хореографічної трагедії панував. Дивертисментні номери, як і раніше, переважали, з'єднуючись в сюжетне ціле пантомімічними зв'язками. Однак виникав і дієвий танець (танець Медеї, яка вбиває дітей, - "Медея і Язон", поєдинок Гораціїв і Куриаціїв - "Горацій і Куриацій" та ін.) З плином часу реформатори все ясніше починали розуміти, що відмова від танцю веде до ліквідації балету. Хоча Новер і говорив, що танець розфарбовує балетний сюжет, а пантоміма повідомляє йому виразність, він все ж одночасно рішуче стверджував, що всі зусилля балетмейстера, не спрямовані на розвиток танцю, будуть марними, навіть згубними. Відмовившись від спокуси знищити балетний театр, яким він склався, реформатори-просвітителі багато зробили для поглиблення виразності і осмисленості танцю, завершивши тим самим формування балету як самостійного мистецтва. Вони сприяли також його поширенню і зміцненню в різних країнах, в тому числі в Росії та Данії. Власне просвітницькі ідеї знайшли, проте, в балетах реформаторів лише обмежене вираження і набагато повніше виявилися в творчості учнів Новера та інших, які стверджували на балетній сцені сентименталізм.

 

 

 

 

 

Висновки до розділу 2

Беручи до уваги всі  вище описані аспекти розвитку балету, можна дійти висновку, щодо самого балету, що актуальними в добу просвітництва  були балети різні за жанрами та змістом, надзавданням та ідеєю. І саме це було поштовхом для хореографів в їх творчості, постановники були вільні в створенні будь яких спектаклів. На початку доби Просвітництва глядач ще не уявляв собі балету без використання в ньому співу, слова. Але, не зважаючи на це, балетмейстери все ж робили перші спроби зменшити обсяг використовуваних «нетанцювальних»  засобів виразності в своїх спектаклях. Так почав зароджуватись балет, як самостійний вид театру. Але глядач не готовий був до таких кардинальних змін в звичному для нього театральному світі. Тому на початку епохи Просвітництва балет не отримав такого стрімкого розвитку, на який сподівались хореографи.

Згодом, завдяки зусиллям хореографів, балет почали сприймати  як самостійний вид театру. З цього  моменту актуальності набуває «дієвий  танець», тобто танець, в якому  дуже широко використовується пантоміма. Також не на останньому місці в  балеті була драматична складова хореографічного  твору. Але разом з цим танець не відходив на задній план, так як його реформатори хотіли лише збагатити  його виразними засобами.

Реформи Новера відбивали  ідеї філософів-просвітителів, ідеологів  французької революції – Дідро, Вольтера, Руссо. Його діяльність у балетному театрі викликала схвалення цих людей, а також кращих художників, композиторів, хореографів того часу.

Реформи Новера як творця діючого  балету вплинули на весь подальший  розвиток світового балету, а деякі  його ідеї не втратили значення й у  наші дні. Головні з них – вимога взаємодії всіх компонентів балетного  спектаклю, логічного розвитку дії  й характеристик діючих осіб. Новера називають «батьком сучасного балету». День його народження, 29 квітня, оголошений Міжнародним днем танцю.

Спадщина Новера становить 80 балетів, 24 балети в операх, 11 дивертисментів [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури та джерел:

1. Красовская В. М. «Западно-европейский балетный театр от истоков до середины 18 века. Очерки.» – Л.: 1979 г.
2. Красовская В. М. «Западно-европейский балетный театр. Епоха Новера.» - Л., 1981 г.
3. Новер Ж.-Ж. «Письма о танце и балетах» / Пер. А.А. Гвоздевой – Л.:Academia, 1927г.

4. Слонимский Ю. И. « Класики Хореографии» 1937г.