Внутрішня політика Стефана Душана

Після вінчання на царство  єдиною мрією Стефана зробилося  взяття Константинополя. Йому здавалася, що для цього, після його перемог  і коронації перепон уже не повинно бути. Бажання оволодіти  Константинополем  тепер ще більше захоплює всі помисли царя, становиться  керівним мотивом його діяльності, характеризує весь час його правління.

Ще за свого життя Стефан Душан поділив своє царство на дві не зовсім рівнозначні частини. Македонію, грецькі та албанські області взяв під свою владу, а сину Урошу віддав сербські землі. Після такого поділу на завойованих землях відбувалося правління за роменськими законами, а на традиційно сербських за сербськими хоч і сюди поширювався вплив візантійського права. Власне сама територія Сербії була дещо умовно поділена на області з писаними законами та звичаєвим правом.

 Незважаючи на те, що існувало співправительство Душана зі своїм сином, царя та короля відповідно, на практиці правив сам Душан і ніщо не залишалося без його відома чи проводилося проти його волі. А воля його була такою, щоб перетворити сербську державу на справжню, реальну імперію, спадкоємницю Візантіїї.

Вплив “візантійського фактору” на внутрішню політику.

Після проголошення царем  Душана (1346) в Сербію починають проникати візантійські порядки. Свій пишний  двір на візантійський манер Стефан Душан влаштував у місті Скоплє.  У самій Сербії запровадив він візантійські титули та певні атрибути церемоніалу. В Сербії поширюються візантійські посади: деспота, севастократора, кесаря. В основному Душан роздавав ці посади своїм родичам, як ближчим так і більш далеким. ¹³

Новий басилевс наблизив до себе представників грецької знаті, грецька мова, очевидно стала офіційно рівноправною з сербською, так що багато з грамот Душана були написані грецькою мовою.

Крім того становиться  помітною тенденція до поширення  візантійських документів та діловодства. З’являються грамоти – хрісовули (від лат. aureas bulla – золота булла ). Хрісовули надавалися як імунітетні грамоти монастирям, є дуже цінним джерелом соціально – економічних відносин того часу.

На грецьких указах своїх Душан підписувався червоними чорнилами: “Стефан во Христе Боге верный краль и самодержец (автократор) Сербии и Романии,” або просто “Стефан во Христе Боге верный царь и самодержец Сербии и Романии.”

Законник царя Стефана.

Головна законодавча пам’ятка того часу “Законник” був затверджений на саборах 1349 (21 травня), 1354 років.¹⁴ Тому складався він  таким чином з двох частин. Перша містила 135 статей, а друга складалася із доповнень, що були прийняті в 1354 році. В остаточній редакції він охоплював понад 200 статей. Із преамбули Законника бачимо що на той час в Сербії уже склалась станова монархія. Головними станами на які опиралася влада монарха було духовенство і властела, привілейоване становище яких було підтверджене численними пільгами і привілеями.

В Законнику особливу увагу  приділено кримінальним справам, питанню  суспільного порядку та спокою, судовій  справі  і лише в незначній  кількості майновим питанням. З аналізу  статей Законника можна зробити  висновок, що держава активно бере на себе функцію підтримки порядку на своїх землях. Зокрема сюди відноситься захист іноземців (як подорожуючих, так і купців), забезпечення безпеки і стабільності на території держави.

Дуже часто в літературі зустрічається твердження про те що Законник відіграв вирішальну роль у встановленні феодальних відносин у Сербії та прикріпленні селян до землі. Це й не дивно бо чимало статей Законника присвячені регламентації  різних феодальних повинностей і  служб. Крім цього існують статті, що суворо забороняють кидати землю  й тікати від свого господаря.

На той час адміністративна  система Сербії складалася з інституту  кефалій. Кожен кефалія мав у  своєму управлінні декілька жуп. Крім цього він мав резиденцію і  чіткі повноваження. Взагалі кефалія  був представником царя на місцях, мав певну роль в суді і ніс  відповідальність за порядком на встановлених йому територіях. Відповідальність за захист кордонів від нападу зовнішніх ворогів або розбійників несли краішніки, або країшські воєводи розподілені по прикордонних районах. ¹⁵

Повний контроль над територією країни міг бути досягнутий лише шляхом  серйозного напруження сил, дисципліни, субординації і постійного нагляду. Зберігти таку організацію було дуже важко, особливо після смерті Душана.

В законнику ми бачимо тенденцію  до посилення центральної влади. Але на практиці сам Стефан Душан  не сприяв цьому, бо усунувши декілька великих родів він підвищував своїх подвижників, які отримували величезні земельні наділи. Душан поділив королівство на 10 намісництв, кожним з яких керувала окрема людина і таким чином вся владна структура трималася на авторитеті царя.¹⁶ Всі такі феодали ставали повністю самостійними, мали право на податки, мита, карбування монети. Сам факт відсутності міжусобиць у період правління Душана був тимчасовим і не означав перемогу центральної влади. Крім того окремі частини створеного ним Сербського королівства залишалися слабо пов’язаними як в соціально - економічному так і політичному плані.

Як ми побачимо пізніше  Душан не зміг встановити за допомогою  законника єдиної, уніфікованої адміністративної системи. Це пояснюється тим, що окремі групи населення, або їх ще називають “автономними групами”, жили за власними правовими нормами і не управлялися царською адміністрацією. До таких груп ми сміливо можемо віднести церковний стан, права якого були закріплені численними грамотами, та й взагалі миряни не мали права впливати на церковне життя. Ще слід згадати такі особливі групи як саксонські рудокопи, або саси, скотарі – влахи, що жили своєю общиною на чолі зі старійшиною. Особливою правовою територією була зона приморських міст, які взагалі мали свої статути (до нашого часу зберіглися статути міста Котора, та Будви. Відомо, що існували ще статути Бара й Улциня, але вони на жаль не зберіглися ) і в свою чергу самоуправління.¹⁷

Початок кінця.

Помер Стефан Душан у розквіті сил, лише у 48 років, 20 грудня 1355 року під час підготування походу на Константинополь.

Проте що Душан був далекобачним політиком свідчить те, що він одним із перших зумів відчути загрозу турків – османів. Він планував створення широкої коаліції проти них, зберіглася його обширна переписка з римським папою, але всі його плани і сподівання перервала раптова смерть.

За сина Стефана Душана Стефана Уроша IV (1355 – 1371) королівство поступово перетворилося на олігархію дрібних царків, що утвердилися у різних провінціях і правили на власний розсуд, фактично не рахуючись з центральною владою.

Таким чином, Душану не вдалось  створити греко – сербського царства, яке повинне було замінити Візантійську імперію, він встиг створити лише сербське царство, що включало до свого  складу багато грецьких земель і що розпалося після його смерті, за словами Іоанна Кантакузена на “тисячі  шматків”.

Існування монархії Душана було настільки нетривалим, що в  ній за словами професора Флоринського, спостерігати можна лише два моменти: момент створення, що продовжувався в період всього царювання Душана, і момент розпаду, що почався відразу після смерті її засновника.

Через десять років після  цього, - пише інший російський вчений, професор А. Погодін, - можно було згадувати  про велич сербського царства  як про віддалене минуле.

Отже, третя, найбільш грандіозна і остання спроба слов’ян створити на Балканському півострові велику державу, зі включенням до її складу Константинополя, закінчилася невдачею. Для завойовницьких планів войовничих османських турків Балканський острів був відкритим і майже беззахісним. ¹⁸

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, з вищесказаного  можна зробити наступні висновки. Прихід до влади Стефана Душана відбувся доволі непросто, а у міжусобній боротьбі зі своїм батьком – Стефаном Дечанським. У внутрішній політиці цар Стефан показав себе непоганим  управлінцем, у той час сербська  держава займала провідне становище  на Балканах. Відчуваються спроби до централізації, але на практиці централізувати країну не вдалося, і вся влада в країні держалася на особистому авторитеті Душана, що стало особливо зрозуміло  після його смерті. Великий вплив  на внутрішню політику зіграв зовнішній, візантійській фактор, або ідея створення  сербської імперії за візантійським  зразком. Тому таке значне поширення візантійських порядків і норм при Душані виглядає цілком закономірно і раціонально. Основним результатом законодавчої діяльності царя Стефана став знаменитий Законник, який вперше уніфікував законодавство середньовічної Сербії, і створив фундаментальну законодавчу базу для наступних поколінь.

Тому в цілому я схильний оцінювати внутрішню політику і  власне правління Стефана Душана як вершиною сербської історії, хоч  вершиною і тимчасовою та недовгочасною.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури.

- М. Фрейденберг - Хрестоматия по истории южных и западнях словян: Т.1 Эпоха феодализма. – М.: 1987.

- Хрестоматія  з історії західних та південних  слов’ян. – К.: 2011.

- С. Чиркович – История сербов. – М.: 2009.

- А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя) – Спб. .: 2000.

- Ф. Дворнік – Слов’яни в європейській історії та цивілізації. -К.: 2000.

- Л. Зашкільняк - Історія Центрально-Східної Європи. – Л.: 2001.

- История Югославии Т.1. М. 1963.

- История южных и западнях славян: Т.1.- М., 1998.

- Історія Західних і Південних слов’ян – К.: 2001

 

 

 

 

 

 

 

¹ М. Фрейденберг - Хрестоматия по истории южных и западнях словян: Т.1 Эпоха феодализма. – М.: 1987. – C. 98

² Хрестоматія з історії західних та південних слов’ян. – К.: 2011. – C. 140

³ С. Чиркович – История сербов. – М.: 2009 – C. 80

⁴ А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя) – Спб. .: 2000 – C. - 839

⁵ Ф. Дворнік – Слов’яни в європейській історії та цивілізації. -К.: 2000. – С. 97

⁶ Л. Зашкільняк - Історія Центрально-Східної Європи. – Л.: 2001 – С. 117

⁷ Ф. Дворнік – Слов’яни в європейській історії та цивілізації. -К.: 2000. – С. 98

⁸ А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя) – Спб. .: 2000 – C. -845

⁹ История Югославии Т.1. М. 1963. – С. 94

¹⁰ А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя) – Спб. .: 2000 – C. -845

¹¹ С. Чиркович – История Сербии – М.: 2009 – С.89

¹² А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя) – Спб. .: 2000 – C. -847

¹³ С. Чиркович - История сербов. - М.: 2009 – С. 88

¹⁴ История южных и западнях славян: Т.1.- М., 1998. – С. 67

¹⁵ С. Чиркович - История сербов. - М.: 2009 – С. 92

¹⁶ Історія Західних і Південних слов’ян – К.: 2001 – С. 230

¹⁷ С. Чиркович - История сербов. - М.: 2009 – С. 93

¹⁸ А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя)

– Спб. .: 2000 – C. -848