Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Ноября 2014 в 14:32, реферат
Початок революційної діяльності В. І. Леніна
Ленінський «Союз боротьби»
Ленінська «Іскра»
Використана література
Володимир Ілліч Ленін
План
1. Початок революційної діяльності В. І. Леніна
Володимир Ілліч Ленін виріс в передовій для свого часу сім’ї: його батьки належали до різночинної інтелігенції. Батько, Ілля Миколайович Ульянов, «виходець» з народу був талановитим педагогом, всі свої сили і знання він віддавав справі народного просвітництва: організовував школи по селах, щоб навчати грамоті християнських дітей. Ця людина, безпосередньо віддана обов’язкам, високим ідеалам, скромна, суворо відносилася до себе і своїх обов’язків. Багато уваги І. Н. Ульянов присвячував просвітництву пригноблених царизмом неросійських народів Поволжя, невтомно дбав про організації шкіл для них. Все життя батька, його енергія, здатність повністю віддаватися улюбленій справі, уважне відношення до людей були прикладом для юного Леніна.
Мати Володимира Ілліча – Марія Олександрівна, людина високої культури, дуже талановита, володіла декількома іноземними мовами та була чудовою музиканткою. Вона виросла в селі в сім’ї лікаря. Чутлива до потреб народу, вона мріяла про його просвіту, екстерном склала іспит на звання вчительки.
В дружній сім’ї Ульянових було шестеро дітей. Батьки виховували любов до знань , ростили їх чесними, працелюбними. Великий вплив на Володимира оказав його старший брат Олександр – обдарований юнак, відрізнявся твердою волею і великою дієздатністю. Олександр гостро переживав різну несправедливість. Володимир старався бути схожим на свого брата у всьому
Дитинство і юність В. І. Леніна минули в Симбірську (тепер Ульянівськ). Він рано почав задумуватись про навколишнє життя. Юнак бачив, яким безправним було положення робочих людей та християн, про приниженому положенні неросійських народів. Все це визивало презирство і гнів юнака.
Одного разу Володимир Ульянов дізнався про те, що один дуже здатний чувашский вчитель не може поступити в університет, тому що не має атестату зрілості. Самостійно підготовитись до екзамену з грецької і латинської мов він не міг, а на репетитора не мав грошей. Володимир Ульянов взявся безкоштовно підготовити вчителя-чуваша до екзамену на атестат зрілості. Вони займалися на протязі 1,5 року. Учень юного Леніна успішно здав екзамен і поступив в університет.
Володимир Ульянов багато читав. Він добре знав Пушкіна і Лермонтова, Гоголя і Тургенєва, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Толстого. Твори революційних демократів Бєлінського, Герцена, Чернишевського, Писарєва, Добролюбова пробуджували у ньому ненависть до самодержавства, він жадно поглинав революційний дух цих книг. Не виносячи брехні і ханжества, Володимир у 16 років був вже впевненим атеїстом. Революційні настрої юнака виявлялися навіть в його гімназійських роботах. Якось директор гімназії, який викладав російську мову, повертаючи Володимиру зошит, сказав незадоволеним тоном: «Про які це пригнічені класи ви тут пишете, при чому це тут?»
В юні роки Володимир Ілліч мусив пережити важкі часи. У п'ятнадцять років він залишився без батька, а в сімнадцять – без старшого брата. Олександр Ульянов був революціонером. Весною 1887р. його арештували і стратили за участь в підготовці замаху на царя. Страта брата, якого дуже любив Володимир, дуже на нього вплинула. Разом з тим вона заставила юнака ще більше задуматись про шляхи боротьби. Він переконався, що, борючись поодинці, хоча і проявляючи героїзм, неможливо досягнути цілі. Склоняючись перед світлою пам’ятю брата, його самоутвердженістю і мужністю, Володимир відкинув вибраний ним шлях терору. «Ні, ми підемо не таким шляхом, - твердо вирішив він, - не таким шляхом потрібно йти».
Володимир на той час вчився в останньому класі гімназії. Не дивлячись на його горе, він блискуче здав екзамен на атестат зрілості і отримав золоту медаль.
Твердо вирішивши присвятити себе революційній діяльності, він поступив в Казанський університет на юридичний факультет, де вивчались громадянські науки. В університеті він установив зв'язок з передовими студентами і став активним учасником революційного студентського гуртка. На початку грудня 1887 року за участь в студентських хвилюваннях Володимира Ульянова було заарештовано і виключено з університету, а невдовзі вигнаний з Казані в село Кукушкіно Казанської губернії під наглядом поліції. Коли юнака везли до в’язниці, між ним і супроводжуючим його міліціонером була розмова. «Ну чого ви бунтуєте, юначе, – стіна ж!» - говорив наглядач. «Стіна, але гнила, – пихни і розвалиться!» - сміло відповів Ленін. І в тюремній камері на питання товаришів, що він буде робити після виходу на волю, Володимир заявив, що перед ним один шлях – революційна боротьба.
У засланні Ленін посилено займався. Пізніше він згадував, що ніколи так багато не читав, як тоді: «Це було читання з самого ранку до пізнього вечора». Особливо глибоко Володимир Ленін вивчав творчість Чернишевського і Добролюбова, складав конспекти, робив виписки. Роман Чернишевського «Що робити?» перечитав п’ять разів, находячи в ньому все нові хвилюючі думки.
Осінню 1888 р. Володимир Ілліч зміг пересилитися в Казань. Тут він вступив в нелегальний (таємний) гурток, який вивчав творчість К. Маркса та Ф. Енгельса. Молодий Ленін шукав відповідь на питання: які мусять бути шляхи визволення працюючих? Цю відповідь він знайшов у вченні Маркса. Юнак з захопленням оволодіває марксистською теорією, вивчає головну справу Маркса – «Капітал», в якій геніально доведена перемога соціалізму і загибель капіталізму. Маркс говорив про найвеличнішу роль робочого класу, який взяв владу в свої руки, створить нове, соціалістичне товариство. Але Ленін не тільки вивчав творчість Маркса і Енгельса, він з позицій марксизму оцінював положення в Росії. В робочому класі Росії молодий Ленін побачив ту силу, яка здатна визволити себе і весь народ від гніту царизму, від капіталістичної експлуатації.
«З самого початку революційної діяльності Ленін твердо став на позиції марксизму, прийняв його революційно-критичний дух, творчий і діяльний характер, пролетарський інтернаціоналізм. Все своє життя він присвятив справі визволення робочого класу, всього трудового народу від експлуатації і пригнічення, справі соціалістичної революції і побудови нового, комуністичного товариства»
Осінню 1889 р. сім’я Ульянових поселилася в Самарі (зараз Куйбишев). Тут Володимир Ілліч установлює зв'язок з месними революціонерами, вступає в нелегальний гурток. Цей гурток друкував і розповсюджував революційні видання, вів роботу серед навчаючоїсь молоді, мав зв'язок с іншими революційно настроєними робочими. Серед учасників самарських революційних гуртків були широко розповсюджені тоді народні погляди. На зборах гуртка, в доповідях, статтях Ленін показував шкідливість народності для розвитку революційного руху в Росії.
Ленін організував перший в Самарі гурток марксистів, в якому вивчали творчість К.Маркса і Ф.Енгельса, роботи Плеханова. Члени цього гуртка стали активними пропагандистами марксизму. Володимир Ілліч перевів з німецької на російську «Маніфест Комуністичної партії» К.Маркса і Ф.Енельса. Рукопис цього переводу читали в гуртках революційної молоді. Ленін установив зв’язки й з марксистами ряду міст Поволжя.
Царська влада не дозволила Володимиру Леніну продовжувати заняття в університеті. Лише після довгих клопотань він добився дозволу здати екзамен за університетський курс екстерном. Через півтора року Ленін самостійно підготовився до екзамену і у 1891 р. здав їх при Петербурзькому університеті, отримавши високі оцінки по всіх предметах. Він отримав диплом першого ступеню.
Після здачі екзаменів за юридичний факультет Ленін як адвокат виступав в Самарському суді. Він старався вести справи в головному бідних християн. Однак основною справою залишалася все ж революційна робота.
Життя в провінціальній Самарі, де промислового пролетаріату майже не було, не вдовольняла Володимира Леніна. Він хотів у Петербург – самий великий промисловий центр, головний очаг робочого руху в Росії.
2. Ленінський «Союз боротьби»
31 серпня 1893 р. В. І. Ленін приїхав в Петербург. Незабаром він стає помічником одного з столичних адвокатів, але не адвокатська практика була його головною справою. В місті тоді діяло декілька нелегальних марксистських гуртків. Володимир Ілліч вступив в групу «старих», що складалась переважно із студентів Технологічного інституту. До неї входили С.І.Радченко, П.К.Запорожець, Г.М.Кржижановський, В.В.Старков, А.А.Ванєєв та інші.
В 23 роки Ленін був вже досвідченим марксистом і мав досвід революційної праці. Незабаром він став признаним начальником петербурзьких марксистів.
Після приїзду Леніна «старики» значно розширили свої зв’язки з робочими великих підприємств столиці. Ленін, як і інші члени групи, почав вести пропаганду в робочих гуртках по Невській заставі, на Петербурзькій і Виборгскій стороні. Згадуючи про те, як Володимир Ілліч знайомив працівників з вченням Маркса, один з учнів Леніна – видний працівник-революціонер І. В. Бабушкін писав: «Лектор викладав нам цю науку наче, без всякого зошита, часто намагаючись визвати у нас відразу чи бажання створити спір…» наші лекції носили характер дуже живий, цікавий»
Сіть марксистських гуртків в столиці збільшувалась, посилювався їхній вплив на робочих.
Робочий рух швидко ріс. Це поставило перед марксистами нове завдання: від пропаганди в вузьких гуртках робочих-передовиків перейти до агітації в широкій масі робочих. По ініціативі Леніна важливою формою революційної агітації стали листівки. В грудні 1894 р. захвилювались працівники Семяниковського судобудівного заводу: їм не виплатили зароблені гроші. Ленін при участі І. В. Бабушкіна написав листівку працівникам. Такі листівки ленінська група видавала для працівників і других підприємств Петербургу.
За дорученням петербурзьких марксистів Ленін 25 квітня 1895 р. виїхав за кордон. Головною ціллю поїздки було встановлення зв’язку з групою «Звільнення праці». В Швейцарії він зустрівся з Г. В. Плехановим, В.І.Засулич, договорився з ними про присилці в Росію марксистської літератури, про сумісне видання за кордоном збірника «Працівник». Згодом Франція, Німеччина: зустрічі з П. Лафаргом – видним діячем міжнародного робочого руху, зятем К. Маркса, з В. Лібкнехтом – одним із керівників соціал-демократії. Ленін хотів зустрітися з Ф. Енгельсом, який в той час жив в Лондоні, але зустріч не відбулася: Енгельс був хворим.
7 вересня 1895 р. Володимир Ілліч повернувся в Росію. «По самому тщательному досмотру его багажа ничего предосудительного не обнаружено» - доповів жандарм з кордону. Но «предосудительное» - нелегальна література – в багажі все-таки була. Тільки запакована вона була в чемодані с подвійним дном. По дорозі в Петербург Ленін відвідав Вільно, Москву, Орєхово-Зуєво, де провів збори з марксистами.
Після приїзду в Петербург Ленін розвинув діяльність. Осінню 1895 р. вдалося об’єднати марксистські гуртки столиці в соціал-демократичну нелегальну організацію «Союз боротьби за свободу робочого класу». Головою «Союзу боротьби» була центральна група з 17 чоловік і її керуючий центр – В. І. Ленін, Г. М. Кржижановский, В. В. Старков, А. А. Ванєєв и Ю. О. Мартов.
На великих заводах та фабриках створювались робочі гуртки – низові представники «Союзу боротьби», а на інших підприємствах виділялись організатори для інформації і розповсюдження літератури. В робочих районах Петербургу були створені районні групи. Ця структура послужила прикладом при створенні соціал-демократичних організацій в інших великих містах Росії.
В листопаді 1895 р. «Союз Боротьби» возглавив текстильників на суконній фабриці Торнтона. Тут робочий день продовжувався 14 годин, зарплата була дуже низькою. Коли на фабриці почалися хвилювання, Ленін написав листівку «До працівників і працівниць Торнтона». Листівка призивала працівників: «…будем помнить, что улучшить свое положение мы можем только общими дружными усилиями».
Поява листівок на заводах налякало царську владу. На фабрику Торнтона і на другі підприємства виїжджали представники міліції і жандармерії. Царська міліція арештовувала кидала до в’язниці і висилала революціонерів. За Леніним та іншими членами «Союзу боротьби» слідкували шпигуни й поліція. Міністр внутрішніх справ доповідав царю: «Обстановка последних стачек позволяла заключить, что они происходят не без влияния извне со стороны лиц, занимающихся в столице преступной пропагандой среди рабочих» Зимою 1895-1896 рр. Ленінським «Союзом боротьби» було випущено в столиці більше 70 листівок.