Володимир Ілліч Ленін

Крім  того,  готовилось  видання  газети  «Робоча  справа».  Був  вже  підготовлений  перший  номер.  Ленін  написав  для  нього  передову  статтю,  статтю-некролог  «Фрідріх  Енгельс»  і  статтю  «Про  що  думають  наші  міністри».  Але  в  світ  він  не  вийшов.  В  ніч  на  9 грудня 1895 р.  за  скаргою  провокатора  були  арештовані  голови  «Союзу  боротьби»  та  група  робочих-активістів.  5 січня 1896 р.  відбулися  нові  арешти.

В. І. Ленін,  Г. М. Кржижановскій,  А. А. Танєєв,  В. В. Старков  та  голови  «Союзу»  були  кинуті  за  грати.  Однак  арешти  не  перервали  діяльності  «Союзу  боротьби».  Ленін  й  з  тюрми  правив  його  роботою.  У  в’язниці  він  написав  листівку  «Царському  правительству»,  в  якій  виявляв  дике  свавілля  царизму,  брошуру  про  «страйки»,  почав працювати  над  книгою  «Розвиток  капіталізму  в  Росії».  Трохи  між  рядків  книги  Володимир  Ілліч  написав  проект  програми  соціал-демократичної  партії  і  направив  її  на  волю.

В  травні 1896 р.  в  Петербурзі  спалахнув  грандіозний  страйк  текстильників,  в  якій  брало  участь  більше  30 тис.  працівників.  Завдяки  начальству  «Союзу  боротьби»  вона  відрізнялась  великою  організованістю  та  дисципліною.

За  участь  в  страйку  арештували  близько  1000  працівників.  Були  арештовані й  ті  хто  лишився  на  волю  начальники  «Союзу боротьби»

Про  страйк  текстильників  стало  відомо  за  кордоном.  Англійські,  французькі,  німецькі,  австрійські  працівники  присилали  страйкуючим  Петербургу  поздоровлення  та  зібрані  для  них  гроші.

«Петербургские  события, – писала  27 червня 1896 р.  німецька  робоча  газета  «Вперед» - свидетельствуют  об  успешном  проникновении  социализма  в  массы…  Главная  заслуга  в  этом  принадлежит  петербургскому  «Союзу  борьбы  за  освобождение рабочего класса»,  который  неутомимо  работает  над  делом  распространения  основ  социализма в России».  Слідом  за  петербурзькими  текстильниками  почали  забастовку  працівники  Іваново-Вознесенська,  Москви,  Орєхово-Зуєва,   промислових  центрів  Прибалтики  й  Польщі.  

Літні  страйки  1896 р.  показали  силу  робочого  класу,  управляючого  марксистами.  Правительство  мусило  видати  2 червня 1897 р.  закон,  за  яким  робочий  день  на  фабриках  та  заводах  не  міг  перевищувати  11,5 годин,  в  той  час  як  раніше  він  продовжувався  13-14 годин.

В  другій  половині  90-х  років  на  прикладі  Петербургу  «Союзи  боротьби»  були  створені  в  Москві,  Києві,  Саратові,  Самарі,  Ярославлі,  Твері,  Харкові,  Катеринославі,  Іваново-Вознесенські  та  багатьох  інших  містах  Росії.  Петербурзький  «Союз  боротьби»  посилав  по  містах  своїх  представників,  налагоджував  переписку,  обмінювався  листівками,  літературою  та  навіть  передавав  гроші  для  страйкуючих,  як  це  він  робив,  наприклад,  для  Іваново-Вознесенська.

В  лютому  1897 р.  після  14 місяців  тюремного  ув’язнення,  Ленін  був  засланий  в  село  Шушенське  Єнісейської  губернії.  В  ту  ж  губернію  була  заслані  керівники  «Союзу  боротьби».

Велика  заслуга  Леніна  та  його  товаришів  по  «Союзу  боротьби»  в  тому,  що  вони  ділом  почали  здійснювати  ідею  Маркса  про  з’єднання  соціалізму  з  робочим  рухом.  «Союз  боротьби»  вперше  в  Росії  став  управляти  масовими  робочим  рухом,  поєднуючи  боротьбу пролетаріату  за  економічні  вимоги  з  політичною  боротьбою  проти  царизму та  капіталістичної  експлуатації.  Ленін  першим  висунув  завдання  про  об’єднання  революційних  гуртків  в  єдину  політичну  партію  робочого  класу  Росії.  «Союз  боротьби»  представляв  собою  початок  партії,  спираючоїсь  на  масовий  робочий  рух – в  цьому  його  історичне  значення.

 

 

 

 

 

3.  Ленінська  «Іскра»

 

Починався 1900 рік. Росія вступала  у нове ХХ століття. Як і раніш в ній  царювала феодально-кріпосницька династія Романових. Але у країні зріли могучі сили, здатні  скинути царське  самодержавство. Революційна буря неминуче наближалася.

У далекому сибірському селі Шушенському відбував заслання Володимир Ілліч Ленін. Довгими зимовими вечорами він напружено обмірковував план створення марксистської партії робочого класу, здатного підняти народ на революцію, стати  на чолі її. Без такої партії неможливе було визволення  трудящих від рабства. «Перед нами стоїть  у всій своїй силі  ворожа  фортеця, - писав В.І.Ленін, - з якої  осипають нас хмари ядер і куль,  знищуючі  кращих борців. Ми повинні взяти цю фортецю, і ми візьмемо її, якщо всі сили  пробуджуючого пролетаріату з’єднаємо з усіма силами російських революціонерів в єдину партію, до якої потягнеться все, що є в Росії живе та чесне».

З чого почати організацію такої партії? З створення  всеросійської політичної газети, відповідав Володимир Ілліч. Така газета стане центром будівництва партії.

Вона допоможе об’єднати у всеросійську організацію соціал-демократичні комітети, гуртки і групи, які існували в Петербурзі, Москві, Києві, Тифлисі, Одесі, Нижньому Новгороді і в багатьох інших містах. Газета дасть цим  організаціям загальний план діяльності, однакове розуміння шляхів і  засобів боротьби пролетаріату. Навколо газети  виникне  мережа революціонерів-агентів. Вони будуть розповсюджувати газету серед робочих, постачати її матеріалами. Вони складуть ядро, костяк  будучої партії. Ленін  вважав, що газету треба видавати за кордоном, тому, що в Росії  вона була б швидко розгромлена поліцією.

В лютому 1900 року закінчився строк заслання Леніна і він виїхав у Європейську Росію. На шляху Володимир Ілліч провів ряд нарад з соціал-демократами в Уфі, Москві, Петербурзі. Пізніше, проживаючи в Пскові, він виїздив на наради в Ригу та інші міста. Обговорювався план видання газети, її перевезення, шифри для таємної переписки, адреси, явки ,  способи одержання кореспонденції та грошових  засобів з місць.

В серпні 1900 року, вже в Швейцарії, Ленін вів переговори по цьому питанню з групою «Звільнення праці». Газету назвали «Іскра».

В грудні 1900 року вийшов перший номер «Іскри» з епіграфом «З іскри розгориться вогонь». Ці  визначні слова, взяті з широковідомої відповіді декабриста Одоєвського на послання Пушкіна «В глибині  сибірських руд», говорили, що «Іскра» продовжує традиції попередніх поколінь російських революціонерів.

«Іскра»  почала  видаватися  в  Німеччині.  Але  на  початку  1902 р.  німецькою  міліцією  разом  з  агентами  російської  охорони  вдалося  виявити  існування  іскрівської  організації.  Після  цього,  в  квітні  1902 р.  друк  «Іскри»  було  перенесено  в  Лондон,  а  весною  1903 р. – в  Женеву.

До редколегії  «Іскри»  входило  6  чоловік  і  основним  її  редактором  та  автором  був  Ленін.  В  газеті  постійно з’являлися  його  статті  та  замітки.  Ленін  організував  доставку  газети  в  Росію,  налагоджував  зв’язки  з  російськими  революціонерами.  Йому  допомагала  Н. К. Крупська,  яка  була  секретарем  редакції  та  вела  всю  величезну  переписку  з  російськими  соціал-демократичними  організаціями.  Тираж  «Іскри»  складав  8-10 тис. екземплярів.

Віддруковану  на  тонкому  папері  газету  перевозили  в  Росію  в  чемоданах  з  подвійним  дном,  в  переплетах  книг  й  іншими способами.  Таємний  вантаж  доставляли  на  явки.  Звідси  «Іскра»  розповсюджувалась  по  всій  Росії.  В  Батумі  пачки  газети  та  іншої  революційної  літератури,  завернуті  в  брезент,  нерідко  викидали  з   паровозів  в  море  в  назначених  місцях,  а  потім  робочі  діставали  ці  тюки  з  дна.  Доставка «Іскри»  була важкою працею, пов’язаною з   великим ризиком: за розповсюдження газети  правительство  жорстоко  карало.

Номера  «Іскри»   передруковувались  і  в  Росії – в  Баку,  Кишиневі.

Кругом  «Іскри»  склалася  ціла  сіть  агентів,  які  розповсюджували  газету  в  багатьох  містах   країни,  направляли  в  редакцію  кореспонденції,  організовували  іскрівські  комітети  та  групи,  установлювали  зв’язки,  таємні  явки  і т.д.  Ця  робота була  для  них  серйозною  революційною  школою.  Багато  агентів  «Іскри»  стали  потім  видатними  діячами  партії:  І. В. Бабушкін,  Н.Е.Бауман,  Р. С. Землячка,  М. І. Калінін,  Л. Б. Красін,  Г. М. Кржижановскій,  Н.П.Лепешинській,  М. М. Литвинов,  В. П. Ногін,  Е. Д. Стасова,  А. Д. Цюрупа,  та  інші.

Дуже  гарно  Володимир  Ілліч  сказав  про  агентів  «Іскри» - чудового  революціонера  І. В. Бабушкіна.  «Посмотрите  первые  20  номеров  «Искры», - писав  Ленін, - все  эти  корреспонденции  из  Шуи,  Иваново-Вознесенска,  Орехово-Зуева  и  других  мест  центра  России.  Почти  все  они  проходили  через  руки  Ивана  Васильевича,  старавшегося  установить  тесную  связь  между  «Искрой»  и  рабочими.  Иван  Васильевич  был  самым  Усердным  корреспондентом  «Искры»  и  горячим  ее  сторонником».

«Іскра»  постійно  друкувала  статті,  кореспонденції  про  життя  працівників,  християн, солдатів,  студентів;  замітки  про  страйки,  масовки,  демонстрації,  про  права  царизму  з  революціонерами.  Газета  відкликалась  на  всі  важливі  пригоди  в  країні.  На  її  сторінках  розкривалася  широка  картина  життя  Росії.  «Іскра»  допомагала  працівникам  та  християнам  правильно  розібратися  в  різних  ситуаціях0  відбувавшихся  в  Росії,  та  виховувала  в  них  бойовий,  революційний,  інтернаціональний  дух.

Газета  придбала  великий  авторитет  серед  передових  робочих  та  революційної  інтелігенції.  Один  ткач  в  листі  до  редакції  розповідав,  що  номер  «Іскри»  він  показував  багатьом  товаришам,  так  що  газета  вся  розійшлась.  «Вона  дуже  дорога  нам.  В  ній  розповідається  про  всю  нашу  російську  справу…  Я   минулої  неділі  зібрав  11 чоловік  та  читав  «З  чого  почати?»,  тож  ми  до  ночі  не  розходились.  Як  все  правильно  сказано,  як  до  всього  дойдено…   Хочеться  нам  лист  в  цю  саму  «Іскру»  написати,  щоб  вона  тільки  вчила,  як  почати,  як  жити,  як  помирати…  Тепер  вже  нам  не  каси  непотрібні,   ні  гуртки,  навіть  не  книжки,  тепер  просто  вчи,  як  в  бій  йти,  я  в  бою  воювати».

«Іскра»  стала  ідейним  та  організаційним  центром  російських  революціонерів,  політичним  керуючим  органом  російського  робочого  руху.

Редакція  «Іскри»  після  гострої  полеміки  між  Леніним  та  Плехановим  виробила  марксистську  програму  партії,  яка  була  опублікована  в  газеті  в  червні  1902 р.

Поступово  більшість  соціал-демократичних  комітетів  визнали  ленінську «Іскру»  своїм  керуючим  ідейним  органом.  «Весь  цвет  сознательного  пролетариата  стал  на  сторону  «Искры», - писав  В. І. Ленін.

Ленінська  «Іскра»  зіграла  велику  роль  в  підготовці  //  з’їзду  РСДРП  та  в  створенні  більшовикової  партії.  З’їзд  в  спеціальному  постановленні  відмітив  виняткову  роль  «Іскри»  в  захисті  революційних  марксистських  поглядів,  в  боротьбі  за  створення  партії  та  проголосив  її  центральним  органом  РСДРП.

З’їзд  вибрав  редакцію  «Іскри»  в  складі  Леніна,  Плеханова  та  Мартова..  Останній  демонстративно  відказався  увійти  до  редакції.  З 45-го  до  51-го  номера  газета  редактувалася  Леніним  та  Плехановим.  Плеханов  потребував  включити  до  складу  редакції  інших  минулих  редакторів – меншовиків,  з  якими  у  Леніна  були  неузгодження  по  основних  політичних  питаннях.  Ленін  на  початку  листопада  1903 р.  був  змушений  піти з  редакції.

З  52-го  номера  «Іскра»  перестала  бути  бойовим  органом  революційного  марксизму,  стала  меншовистською  газетою.  Вона  виходила  до  жовтня 1905 р.  Більшовики  з  1904 р.  стали  видавати  газету  «Вперед».