Аграрна реформа Столипіна в Україні та її наслідки

Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих  галузей, відкриваючи шлях більш  ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян  на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів  ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах  нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню  позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації  сільського господарства та посилення  його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.

Значну роль у процесі  забезпечення сировиною українських  заводів і фабрик, що переробляли  продукцію аграрного сектору  економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського  типу.

Iндивiдуалiзацiя селянського  землеволодіння на теренах України, прагнення енергійних сільськогосподарських працівників поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукції сільгоспмашинобудування. Це було головною умовою швидкого розвитку сільгоспмашинобудування на початку ХХ ст.

Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих  галузях, які мали прямий або опосередкований  зв'язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в  першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв'язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку; відчутний взаємозв'язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю анти синдикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів.

В цей час приділяється значна увага розвитку хлібної торгівлі та торгівлі іншою сільгосппродукцією. У розвитку торгівлі Правобережжя України  відбувався ряд нових тенденцій, серед яких необхідно назвати: утворення  кооперативних товариств по збуту  зернових та іншої сільськогосподарської  продукції, які намагалися зайняти  своє, належне їм місце у внутрішній торгівлі; значний розвиток споживчої  кооперації як спроба захистити сільського споживача товарів від експлуатації приватних торговців; активна участь земств у процесі купівлі - продажу  товарів, необхідних і доступних селянам.

Внутрішня торгівля переживала пожвавлення, особливо за рахунок інтенсивності  хлібної торгівлі; ціни на головні  види сільгосппродукції помітно  зростали внаслідок збільшення чисельності  населення та продовольчих норм на душу населення; збільшувався обсяг  товарообігу, кількість базарів  та ярмарків; зростала участь кооперативів та земств в організації внутрішньої  торгівлі. У розвитку зовнішньої торгівлі спостерігалося її пожвавлення в  цілому, за виключенням окремих неврожайних  років, збільшення загального обсягу і  експорту головних зернових культур  та інших продуктів сільського господарства; зростання у ній ролі України; включення сільських кооперативів у зовнішньоторговельну діяльність (зокрема, Волинського товариства хмелярів). У розвитку транспорту - збільшення обсягів перевезень залізницями, річковим та гужовим транспортом продукції сільського господарства (в т. ч. хлібних та деяких інших, з коливаннями по окремих роках); розгортання будівництва складських приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції при залізницях через широкий розвиток тут комісійно-позичкових операцій (також розглядалося питання про будівництво рейкових під'їзних шляхів у Подільській губернії у зв'язку з необхідністю поліпшення товарообміну внаслідок процесів, що відбувалися у сільському господарстві та промисловості); введення нових, вигідних залізничним товариствам тарифів на перевезення борошна та крупи; підвищення уваги з боку губернських управ до стану доріг.

Столипінська аграрна  реформа проводилася після скасування кріпосного права 1861 року. Наступним  кроком на шляху перетворення Росії  в буржуазну монархію: вона прискорювала розвиток капіталістичних відносин на селі: внаслідок руйнування общин  створювалася буржуазна земельна власність, усувалося черезсмужжя, посилювався  процес концентрації земель у руках  куркульства, збільшувалося застосування с/г машин, добрив, підвищувалася  врожайність і товарність сільського господарства, диференціацією селянства  розширювався внутрішній ринок тощо.

Але в цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети – не забезпечила створення твердого буржуазного ладу на селі, бо зберегла економічну основу кріпосницьких пережитків – поміщицьке землеволодіння. Вона не створила для царизму широкої, міцної, соціальної опори на селі в особі куркульства, бо поряд із збільшенням куркулів на протилежному боці виростала велика маса розорених селян-бідняків, і соціальні суперечності на селі не послаблювалися, а загострювалися, боротьба селянства посилювалася. У період реакції в 1907-1910 рр. на Україні відбулося 1400 селянських виступів. Було спалено понад 500 поміщицьких маєтків і куркульських господарств.

Висновки

З вищесказаного можна  зробити наступні висновки:

1. Столипінська реформа була складним, часто суперечливим процесом у розвитку тодішнього суспільства, і наслідки її не були однозначними для різних прошарків населення. В умовах капіталізму не могло бути однакового розвитку всіх селянських господарств; кожне представляло собою окрему господарську одиницю з певним складом мислення господаря, стереотипами, своєю багатовіковою економічною спадщиною, кількістю членів сім'ї тощо.

Подвірне землеволодіння поступово привчало селянина до відчуття себе господарем свого наділу, психологічно підготувало селян до закріплення  землі в особисту власність та покращання умов свого життя. Досвід впровадження реформи в життя  показав, що для налагодження нової  системи землеволодіння та піднесення продуктивності господарств необхідний певний період, а також ініціатива та постійні зусилля кожного селянина покращанні методів господарювання.

Крім того, реформа виявила  необхідність надання селянам агрономічної допомоги, посилила увагу до цього  з боку держави та місцевих органів  влади. Значну роль у збільшенні селянських наділів відіграв Селянський Поземельний  банк, який був одним з важливих механізмів реалізації нової аграрної політики. Він сприяв перерозподілу  землі у напрямі її більш ефективного  використання новими землевласниками-селянами, які мали певний господарський досвід, бажання та можливості поступового  поліпшення свого добробуту. Розглянуті в роботі особливості реалізації столипінської реформи у цьому  регіоні ще раз підкреслюють необхідність використання регіонального підходу  при її аналізі, з урахуванням  історичних та економічних особливостей різних районів України.

2. Столипінська аграрна реформа позитивно вплинула на розвиток сільського господарства Правобережжя України. Порівняльна вигідність заняття землеробством виявилося ще наприкінці Х1Х ст. внаслідок розвитку ринкових відносин, що збільшило попит на зернові та технічні культури. Після 1906 р. ці тенденції не тільки посилились, але й стали набувати більш стійкого характеру, оскільки індивідуалізація селянського землеволодіння призвела до збільшення кількості господарств, які задовольняли цей ринковий попит. Зростання селянського землеволодіння шляхом купівлі-продажу вимагало великого напруження сил від тих, хто отримував довгострокові кредити, привчало більше цінувати придбане важкою працею. Реформа викликала підвищення уваги селян до правильного ведення своїх господарств на прикладі показових агрономічних заходів, сприяючи поступовим змінам у психології різних верств селянського населення, вирішуючи і старі проблеми (наприклад, страхування від градобою). Розвиток агрономічної справи на Правобережжі у цей період свідчив, що поряд із закріпленням землі в особисту власність, ці заходи мали не менш важливе значення: без цього не було б прогресу у розвитку одноосібних селянських господарств. Там, де вчора не відчувалась гостра потреба у цих вдосконаленнях, з початком реформи вони стали загальною необхідністю. Орієнтована спочатку на заможні верстви селян, агрономічна допомога з боку земств та землевпорядних комісій стала поступово поширюватись на все селянське населення, що відбивало настрої та прагнення селянства в цілому у цьому регіоні.

Підвищення рівня сільськогосподарських  знань стало вимогою часу і  питанням подальшої перспективи  господарювання. Активізація особистісного  фактору у справі господарювання була одним з найважливіших результатів  реформи. Новий позитивний досвід просував поступово вперед кожну господарську одиницю на селі. Стійкість цих  процесів, на наш погляд, мала майбутнє, оскільки індивідуалізм психології українського селянства сприяв копіткій, тривалій праці з досягненням  певних результатів.

3. Перехід до відрубно-хутірської  системи землеволодіння, агрономічні  заходи сприяли, в свою чергу,  посиленню зв'язків між сільським  господарством та промисловістю  Правобережжя. Зв'язок цей набував  більшого значення і через  те, що переважну частку промисловості  складали виробництва, пов'язані  з переробкою сільгосппродукції.  Так, приміром, селянські цукробурякові  плантації мали головним завданням  постачання продукції цукровим  заводам, які заохочували у  цьому селян; заведення хмільників  у заможних селянських господарствах  мало тісний зв'язок з виробництвом  пива, розведення молочних господарств - з розвитком маслоробної промисловості тощо. Зв'язок між збільшенням виробництва у промисловості та запитами сільського господарства внаслідок індивідуалізації землеволодіння селян поширювався і на інші її галузі Через зростання земської торгівлі покрівельним залізом, іншими будівельними матеріалами простежується вплив столипінської реформи на розвиток промисловості будматеріалів. Промисловість в цілому через декілька років після початку реформи переживала піднесення. Збільшення потреб внутрішнього ринку внаслідок аграрних перетворень сприяло більш стійкому розвитку промисловості, орієнтації на ці потреби. Це посилювало процеси подальшої монополізації у розглядуваних галузях промисловості.

4. Аграрна реформа 1906 р.  привела до позитивних зрушень  у розвитку торгівлі і транспорту  Правобережжя та України в  цілому. Підвищення активності селян  у справі покращання свого  економічного становища змушувало  їх шукати різні форми найвигіднішого  збуту своєї сільгосппродукції.  В першу чергу, це відбилося  на розвитку хлібної торгівлі, яка набула нових форм через  збутову діяльність селянських  кредитних, сільськогосподарських  кооперативів. Ці кооперативи поступово  набували торговельного досвіду,  включаючись до названих процесів. Долаючи труднощі через відсутність  досвіду, кооперація поступово  вирішувала проблеми у своєму  розвитку, отримувала нові форми,  об'єднуючись в союзи. Подібні  процеси відбувались у земській  торговельній діяльності. Життя  ставило питання про перехід  до економічних основ організації цієї діяльності. У розвитку зовнішньої торгівлі діяли свої механізми, пов'язані з дією, станом на світовому ринку, і тому коливання в експорті зернових по роках у досліджуваний період мало свої закономірності. Велику роль відігравав транспорт (залізничний, річковий, гужовий), значно збільшивши у 1906 - 1914 рр. об'єми своїх перевезень сільгосппродукції, продукції промисловості, яка знаходила все більше розповсюдження в селянських господарствах. Комісійно-позичкові операції під зернові вантажі на залізницях давали значні прибутки останнім. Збільшення вантажообігу різних видів транспорту сприяло певним позитивним зрушенням в їх розвитку, удосконаленні, припливу капіталів у цю сферу.

5. Необхідно зазначити,  що народне господарство Правобережної  України в цей період, особливо  починаючи з 1909 р. (коли реформа  стала давати певні результати), становило собою більш здоровий  організм, ніж до реформи, оскільки  позитивні зрушення в аграрному  секторі поступово підключали  до себе діяльність в інших  секторах (промисловість, торгівля, транспорт), які теж зазнавали  позитивних змін. Посилення взаємозв'язків  між різними народногосподарськими  галузями у цей період виявило  ще більшу взаємозалежність між  ними, оскільки кожна галузь мала  свою потребу у задоволенні  тією продукцією або послугами,  які їй надавала інша. Такі  моменти у розвитку окремих  галузей сприяли більш чіткому  визначенню кожною з них свого  місця у народногосподарському  комплексі, а відтак і більш  налагодженій та продуктивній  його роботі. На те, що в ці  роки відбувалось піднесення  всього народного господарства, його окремих галузей, звертають  увагу як монографічні дослідження,  так і періодичні видання того  часу. Це, в кінцевому рахунку,  визначає і місце самої столипінської  аграрної реформи у соціально-економічному  розвитку України та всієї  Російської імперії.

Вищесказане відносно розвитку народного господарства у ці роки свідчить про те, що столипінська реформа  була не лише бажанням уряду позбавитись  невдоволення селянства, зруйнувати общину (як це стверджувалось у ряді досліджень) та розселити селян на хутори та відруби, оскільки перебудова психології селянина у напрямі розкриття  власного потенціалу, агрономічні заходи, позитивні зміни у землеробстві, тваринництві, збільшення виробництва  у різних галузях промисловості, прибутків, за які боролись монополії, пожвавлення торгівлі та зростання  транспортних перевезень - все це в  цілому приводить до висновку, що столипінські аграрні перетворення вирішували завдання реорганізації та стабілізації усього економічного життя, що, безперечно, тягнуло  і зміни в політичному житті. Перешкодою цьому стала перша  світова війна, яка дезорганізувала  не тільки розвиток різних галузей  народного господарства, але й  саму свідомість суспільства, посилила негативне ставлення значної частини селянства до поміщиків, прокладаючи шлях до соціальних потрясінь у 1917 р. Вирішення аграрного питання шляхом націоналізації землі, як показав подальший хід історії, ще не означало позитивних, культурних змін у розвитку сільського господарства, в усвідомленні кожним селянином себе справжнім господарем своєї землі. Все це в цілому є свідченням того, що столипінська аграрна реформа не зазнала краху, а стала нереалізованим до кінця соціально-економічним явищем.