Дитяче сирітство та безпритульність

Юридично це було закріплено резолюцією Наради представників міністерств ?? Народної Освіти та Земсоюзу від 11 квітня 1918 Відповідно до неї: всі притулки з 15 квітня 1918 переходили під юрисдикцію Міністерства Народної Освіти, з усім «активом» і «пасивом», відповідним майном та інвентарем [8, 15].

Тільки за гетьмана Павла Скоропадського 23 травня 1918 було створено окремий Міністерство Народного здоров'я і державне піклування на чолі з Всеволодом Юрійовичем Любинський, який був міністром протягом усього періоду гетьманства.

Предметом опіки Міністерства, - як зазначав сучасник тих подій Д. Дорошенко, - були також численні дитячі притулки, що засновувалися під час війни для дітей біженців і сиріт, яким також займалися раніше різні громадські організації [11, 219]. Сам гетьман зазначав, що в той час в Україні «була маса вдів і сиріт», які потребували допомоги і для поліпшення життя яких було створено відповідне міністерство [12, 181]. Але при цьому також зазначав, «що під час гетьманства у мене було стільки політичних трагедій, скільки драм і особистих, і політичного порядку, що я не беруся судити, як йшли справи в цьому міністерстві» [12, 177].

Для впорядкування соціальної політики був розроблений «Закон про зміни до існуючих законів, пов'язаних з утворенням Міністерства Народного Здоров'я і Турбота» [7, ​​1-1зв.]. Згідно з ним, тимчасово, до вироблення відповідного статуту Міністерства Народного Здоров'я і Турбота, Рада Міністрів Української Держави встановила межі повноважень цього Міністерства.

Міністерство Народного Здоров'я і Піклування був проголошений вищим керуючим органом по всіх справах, які стосувалися охорони народного здоров'я і опікування в різних галузях державного та суспільного управління і об'єднувало, згідно єдиному державному плану, всі заходи щодо народного здоров'я і опікування. Йому доручалася законодавча робота щодо охорони народного здоров'я і опікування. У справах, що стосуються компетенції інших міністерств, відповідні законопроекти передбачалося розробляти згідно відносин з їх інститутами. У таких випадках Міністерство Народного Здоров'я і Піклування подавало до розгляду вищої законодавчої влади за-екти разом з думками тих міністерств, які стосувалися питань народного здоров'я і опікування, тобто вони вносилися на розгляд вищої законодавчої влади тільки з висновками Міністерства Народного Здоров'я я Турбота [13 , 31].

Всі медико-санітарні та піклувальні, громадські та приватні інститути підлягали компетенції Міністерства Народного Здоров'я і Турбота і всі розпорядження уряду щодо цих інститутів переводилися виключно через Міністерство Народного Здоров'я і Піклування [7, 1].

Права та обов'язки міністрів і міністерств внутрішніх справ, Торгу і Промисловості та інших, що містяться в «Статуті лікарський» 1905 і в «Статуті Общественнаго Піклування» 1915, з усіма до них доповненнями, передавалися міністрові та Міністерству Народного Здоров'я і Турбота Українського держави і його місцевим органам.

Тимчасово, до видання відповідних законів Української Держави, колишні «Лікарські Відділення Губернских правлінь» іменувалися «Врачебними управліннями в губерніях і градоначальству» і були підпорядковані Міністерству Народного Здоров'я і Турбота [7, 1 н.].

До створення спеціальної системи соціальних органів на місцях, - як зазначає у своїй роботі Л. Жванко, - відповідні функції покладалися на земські та міські управи, їх лікарські або медичні відділи [2, 115].

Нарешті, при Міністерстві народної здоров'я та державної опіки був відповідний департамент державної опіки, а при ньому - Відділ опіки дітей, займався безпосередньо справою захисту дітей.

Саме їм, Відділом опіки дітей, було складено план забезпечення осиротілих та малозабезпечених дітей в Україні, який передбачав: 1) розробка низки законоположень про охорону дітей, за зразком англійського закону 1908, який, як визнавалося, всебічно регулював життя і право дитини, який залишився без нагляду (сюди входили закони: по боротьбі з дитячою смертністю, з охорони материнства, з охорони дитинства, по догляду за дітьми, відданими виховання, по боротьбі з дитячою злочинністю і т.д.) 2) організацію установ безпосередньої допомоги дітям , тобто притулку, землеробських колоній, ясел, патронаж тощо, організації установ з охорони материнства, як пологових притулків, притулків для вагітних, шкіл матерів, консультацій, при цьому в найближчу чергу ставилося завдання створити мережу землеробських притулку для виховання дітей у селянській обстановці з пристосуванням до землеробської праці [14 2зв.], а самі ці притулки передбачалося поставити в безпосередній зв'язок з землеробськими школами і колоніями відомства Міністерства Земельних Справ 3) підготовку фахівців у галузі охорони дитинства.

Не чекаючи затвердження зазначеного плану, Відділ опіки дітей просив уряд Української Держави асигнувати в сумі 486000 крб. на підтримку існуючих установ, що займалися опікою дітей.

Нарешті, по колишньому Олексіївська Головному Комітету (пенсії дітям осіб, які загинули на війні) був складений звідомлення про асигнування 516 000 руб. на потреби по 5 губерніях, а також збиралися відомства з інших губерній [14, 3].

 

Література

 

Жванко Л. Основи політики української держави у сфері охорони здоров'я та соціального захисту населення (квітень-грудень 1918) / Л. Жванко // Київська старовина. - 2006. - № 2. - С. 63-75.

Жванко Л. Соціальний вимір української держави (квітень - грудень 1918 p.): Монографія / Л. Жванко. - X .: Прапор, 2007. - 224 с.

Коник С. Віддати Я. Державне управління охороною здоров'я в період Гетьманщини, під час Української Народної Республіки (1917-1920 рр) / С. Коник, Я. Віддати // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 4. - С.24-34.

Ступчак Ф. Накази громадського піклування і системи охорони здоров'я: досвід діяльності / Ф. Ступчак // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство. - 2004. - № 8. - С. 14-17.

Капелюшний В. Соціальна політика в Україні 1917-1921 рр / В. Капелюшний // Здобута і втрачена незалежність: історіографічний нарис української державності доби національно-визвольної боротьби (1917-1921 pp.): Монографія. - K .: Олан, 2003. - С. 292-309.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВОУ). - Ф. 2581. - Оп 1. - Спр. 21.

Там же. - Ф. 1035. - Оп 1. - Спр. 24.

Там же. - Ф. 2581. - Оп 1. - Спр. 172.

Там же. - Ф. 1035. - Оп 1. - Спр. 75.

Там же. - Спр. 76.

Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923 рр У 2-х т .: Документально-наукове видання / Упоряд .: К.Ю. Галушко. - Т. II. Гетьманська Держава 1918 року. - K .: Видавництво «Темпора», 2002. - 352 с .: Іл.

Гетьман Скоропадський Мої Спогади / Павло Петрович Скоропадський // Проект «Україна», або Зірковий час гетьмана Скоропадського / AC Смирнов. - М .: Алгоритм, 2008. - С. 33-357. - (Південна Русь).

ЦДАВОУ. - Ф. 1035. - Оп 1. - Спр. 77.

Там же. - Спр. 87.

Там же. - Спр. 63.

Антонюк Т. Дитячий будинок як форма соціального виховання: історичний аспект / Т. Антонюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство. - 2004. - № 8. - С. 21-25.