Економічна депресія 1929-1933 та її варіанти подолання

Міністерсто освіти і науки, молоді та спорту України

Запорізький національний університет Торговий коледж

 

 

Індивідуальна робота

на тему : Економічна депресія 1929-1933 та її варіанти подолання .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                          

 

                           Виконала студентка групи9ТК2-10

                                                                                    Ткаченко Світлана Олександрівна

  Викладач:

 

 

 

 

 

1.Велика депресія та  її прояви на прикладі США,  Франфія,  Великобританії та Німеччини

2. Соціал-реформістський варіант виходу із кризи на прикладі політики Народного Фронту у Франції.

3.Соціально-економічні реформи  у Великобританії та подоланні  кризи.

4.Тотальний варіат державного регулювання як варіант подолання економічної кризи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Велика депресія  та її прояви на прикладі  США, Франфія,  Великобританії  та Німеччини

Вели́ка депре́сія — загальносвітова потужна економічна криза, яка настала восени 1929 року та тривала до кінця 1930-х років^[1]. У різних країнах Велика депресія мала різні хронологічні межі, проте найпомітнішою була в країнахЗахідної Європи та США.

По суті, Велика депресія — це світова економічна криза, а сам термін зазвичай вживається щодо Сполучених Штатів Америки. Велика депресія була найдовшою, найглибшою та найбільш глобальною економічною кризою 20 століття і часто використовується як приклад того, наскільки сильно може понизитися рівень світового економічного розвитку.

Велика депресія справила руйнівний  вплив практично у всіх країнах, багатих і бідних. Особисті доходи, податкові доходи, прибутки і ціни впали, одночасно міжнародна торгівля знизилася більш ніж на 50 %. Безробіття в США зросло до 25 %, а в деяких країнах ще вище, навіть до 33 %.

Великій депресії передували події Біржового краху в США 1929 року — повального спаду цін на акції, що почався 24 жовтня і набув катастрофічних масштабів 28 жовтня. 29 жовтня (чорний вівторок) — день біржового краху на Уолл-стрит^[4]. Деякі дослідники підкреслюють, що біржовий крах був симптомом, а не причиною великої депресії^[3][5].

До моменту початку кризи 1 % американців володіли надвисокими доходами, 42 % — наднизьким. У 1929 році приблизно 100 великих корпорацій контролювали половину корпоративних фінансів Америки, а банківська система була в дикому стані — банки часто обіцяли своїм вкладникам 4-5 % доходу на день.

З середини 1920-х років фондовий ринок США був повністю у владі «биків» — гравців, що грають на підвищення курсів акцій. У 1923 році фондовий індекс Dow Jones перебував на рівні 99. У серпні 1929 року він злетів на 400 % і досяг 380, а 3 вересня індекс досяг рекорду 381,17 — однією з причин цього зростання була активність біржових спекулянтів.

Різко зріс обсяг заощаджень, які жителі США зберігали в банках. Процентні ставки тоді були низькі, тому банківські кредити були доступні дуже багатьом американцям, які розраховували погасити їх у майбутньому. Спекулянти брали банківські кредити для того, щоб вкласти ці гроші в акції.

Стан справ у промисловості, здавалося, був блискучим. Промислові компанії рапортували про прибутки і вважали за краще інвестувати  їх у виробництво нових видів продукції. Це спонукало біржових гравців активно скуповувати їхні акції. Однак у 1929 році з'ясувалося, що акції не забезпечують високого рівня дивідендів, а прогноз прибутків багатьох компаній-емітентів виявився завищеним. Компанії-емітенти стикалися з падінням обсягів продажів, у той час, як курси їхніх акцій росли.

24 жовтня 1929 (цей день увійшов  в історію як «чорний четвер»)  на Нью-Йоркській фондовій біржі  відбулося різке зниження акцій, це ознаменувало початок найбільшої в історії світової економічної кризи.

«Биків» змінили «ведмеді» — гравці на зниження. Інвестори почали масово продавати акції, спроби утримати курси акцій не увінчалися успіхом. Вартість цінних паперів впала на 60-70 %, різко знизилася ділова активність, був скасований золотий стандарт для основних світових валют.

Найсолідніші акції — Американської компанії телефонів і телеграфу, Загальної електричної компанії і Загальної компанії двигунів — втратили протягом тижня до двохсот пунктів. До кінця місяця власники акцій втратили понад 15 млрд доларів. До кінця 1929 падіння курсів цінних паперів досягло фантастичної суми в 40 млрд доларів. Закривалися фірми і заводи, тріскалися банки, мільйони людей стали безробітними.

За перші ж три роки депресії збанкрутували 4835 банків. А  охоплене панікою населення намагалося за першої ж можливості вилучати свої заощадження з уцілілих банків, у  результаті чого кількість грошей в  обігу зросла з 454 млн доларів в 1929 році до 5699 млн доларів наприкінці 1932 року.

Криза шаленіла до 1933 року, а її наслідки відчувалися до кінця 1930-х років.

Промислове виробництво  під час цієї кризи скоротилося в США на 46 %, у Великобританії на 24 %, у Німеччині на 41 %, у Франції на 32 %^[6]. Курси акцій промислових компаній впали в США на 87 %, у Великобританії на 48 %, у Німеччині на 64 %, у Франції на 60 %. Колосальних розмірів досягло безробіття. За офіційними даними, в 1933 році в 32 розвинених країнах налічувалося 30 млн безробітних, у тому числі в США 14 млн.

«Новий курс» президента Франкліна Рузвельта, суть якого полягала у проведенні державно-монополістичного регулювання економіки, дозволив поступово нормалізувати становище в країні. Політика «Нового курсу» включала в себе регулювання цін, ініціювання об'єднання виробників у великі підприємства, соціальну програму — встановлення мінімальної заробітної плати, максимального робочого тижня, введення пенсій працівникам, які досягли 65 років, та ін.

В результаті цієї кризи  в США була створена Комісія з  цінних паперів (Securities and Exchange Commission), яка  була покликана встановлювати правила  гри та карати порушників. Також  був прийнятий закон, який заборонив  зв'язок між інвестиційними і комерційними банками, і введено державне страхування  банківських вкладів на суму, що не перевищує 100 тисяч доларів (для цього сформовано Федеральна корпорація страхування депозитів FDIC).

Причини

Серед економістів немає одностайності щодо причин Великої депресії. Існують декілька теорій щодо її передумов, але широко вважається, що у виникненні економічної кризи відіграла роль сукупність факторів.

Наслідки 

• Рівень промислового виробництва був відсунений до початку XX століття, тобто на 30 років назад.
• У країнах Західної Європи нараховувалось до 30 мільйонів безробітних
• Погіршилось становище фермерів, дрібних підприємців, представників середнього класу. Багато людей опинилося за межею бідності.
• Значно збільшилась популярність як ліворадикальних (комуністичних), так і праворадикальних (фашистських та радикально-націоналістничних) партій. Так, наприклад, у Німеччині владу здобула Націонал-соціалістична німецька робітнича партія на чолі з Адольфом Гітлером.

 

 

США 

За статистичними даними, криза у США спричинила найтяжчі наслідки.

• Було закрито більше, ніж 5 тисяч банків
• Акції знецінились на 40 мільярдів долларів
• Внаслідок підвищення рівня інфляції значно зросли ціни
• Промислове виробництво скоротилося на 50 %
• У п'ять разів зменшилося виробництво автомобілів
• 12 мільйонів безробітних (у піковий момент кризи — 15 мільйонів)
• 5 мільйонів американських фермерів були позбавлені господарства і землі за несплату боргів.
• На думку деяких експертів, природний приріст населення у США на час кризи суттєво зменшився.

Президент Герберт Гувер  розпочав численні економічні програми, проте, вони не переламали падіння. У червні 1930 року Конгрес затвердив Закон Смута — Хоулі про мита, який підняв тарифи на тисячі імпортних товарів. Метою цього закону було заохочення до покупки продукції американського виробництва за рахунок збільшення вартості імпортованих товарів, підвищення доходів федерального уряду і захист фермерів. Інші країни відповіли підвищенням митних тарифів на товари американського виробництва, що призвело до скорочення міжнародної торгівлі і, у результаті, поглиблення депресії. До 1932 року безробіття досягло 23,6 %, на початку 1933 року аж 25 %. Засуха в аграрному регіоні, рекордна кількість дефолтів по кредитах підприємств і домогосподарств, призвели до краху більш ніж 5000 банків. Сотні тисяч американців виявилися бездомними, по всій країні почали появлятись нетрі називані «Гувервілями»^[24]. Квартал за кварталом економіка занепадала, ціни, доходи і рівень зайнятості знижувалися, що привело в 1932 до влади Франкліна Делано Рузвельта.

Задля подолання кризи  у 1933 році почав здійснюватися Новий курс Рузвельта — різноманітні заходи, направлені на врегулювання економічного становища. Деякі з них, за сучасними уявленнями, допомогли усунути причини, деякі допомагали найбільш постраждалим верствам населення, деякі навпаки, погіршували ситуацію. Найбільш спірним актом було встановлення Національної Адміністрації Відбудови (англ. National Recovery Administration), яка здійснила ряд радикальних змін в американській економіці, аж в 1935 році була визнана неконституційною Верховним судом Сполучених Штатів^[25].

До 1936 року основні економічні показники знову досягли рівня кінця 1920-х років, за винятком безробіття, яке залишалося високим (11 %), хоч значно нижчим, ніж 25 % у 1933 році. Навесні 1937 року промислове виробництво США перевищило рівень 1929 року. У червні 1937 року, адміністрація Рузвельта скоротила витрати і збільшила оподаткування намагаючись збалансувати федеральний бюджет^[26]. В американській економіці знову почалося різке падіння, яке тривало 13 місяців, протягом більшої частини 1938 року. Промислове виробництво протягом кількох місяців знизилося майже на 30 відсотків, а виробництва товарів тривалого користування ще більше. Безробіття зросло з 14,3 % в 1937 році до 19,0 % в 1938 році, піднявшись з 5 до більш ніж 12 мільйонів на початку 1938 року

Сполучене Королівство

Індустріальні райони Британії постраждали одразу ж дуже сильно, оскільки зник попит на британську продукцію. До кінця 1930 року безробіття зросло з 1 млн до 2,5 млн, що склало 20 % від застрахованої робочої сили, експорт зменшився на 50 % у ціновому вимірі. В 1933 році безробітними були 30 % жителів Глазго. Через скорочення виробництва кораблів на 90 % безробіття в деяких містах північного сходу сягало 70 %. Національний голодний марш 1932 року був найбільшим із низки голодних маршів, що відбувалися в Британії впродовж 20-х і 30-х років. Приблизно 200 тис. безробітних чоловіків відправили в трудові табори, що продовжували діяти до 1939 року.

У менш промислових Мідлендсі і Південній Англії ефект був короткочасним і наприкінці 1930-х років ці регіони процвітали. Зростання виробництва сучасних електротоварів і бум в автомобільній промисловості спричинили зростання населення півдня і розширення середнього класу. Сільське господарство в цей період також активно розвивалося.

Німеччина 

Депресія завдала дуже сильного удару Веймарській республіці, оскільки припинилися американські позики, метою яких була відбудова німецької економіки після Першої світової війни. На 1932 рік безробіття досягло рівня 30 %. Важка економічна ситуація підняла рейтинг екстремістських рухів. В січні 1933 року до влади прийшла Німецька націонал-соціалістична робітнича партія. Також Комуністична партія Німеччини на виборах у листопаді 1932 року отримала найбільший результат за всю її історію^[31]. В цьому ж році після Лозанської конференції Німеччина припинила виплату репарацій (на той час було виплачена восьма частина всіх репарацій).

Деякими експертами вважається, що причиною закінчення Великої депресії стала Друга світова війна, що спричинила масові державні закупівлі озброєння. Хоча таке пояснення розвитку подій має певну вірогідність, аналіз історичних джерел вказує на початок економічної стабілізації у 1932–1933 роках, тобто задовго до початку війни.

Фондовий ринок відновився до докризових значень лише через 39 років — тільки в 1954 році індекс Dow Jones перевищив рівень 3 вересня 1929 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Соціал-реформістський варіант виходу із кризи на прикладі політики Народного Фронту у Франції

Програму виходу з кризи французький  уряд будував на основі дирижизму - політики державного регулювання економіки. З цією метою використали Державний бюджет: збільшили держзамовлення для підприємств, що виробляли військову продукцію; надали державні кредити, податкові та митні пільги; виплатили премії за зменшення виробництва сільськогосподарської продукції; впровадили соціальну програму допомоги безробітним і проведення громадських робіт; скоротили заробітну плату державних службовців, пенсії інвалідів і вдів учасників Першої світової війни.

Пошуки шляхів виходу з кризи  загострили протистояння профашистсько  налаштованих і демократичних політичних сил. Поступове зближення різних лівих сил на антифашистській основі спричинилося до створення у 1936 р. уряду Народного фронту на чолі з прем'єр-міністром Л. Блюмом (1936-1937 рр., 1938 р.).

Програма Народного фронту охопила  комплекс соціально-економічних реформ. Згідно з угодою між Загальною конфедерацією праці та підприємцями збільшували заробітну плату, визнавали профспілки та інститут цехових старост, встановлювали 40-годинний робочий тиждень, надавали оплачувані відпустки, визнавали принцип колективних договорів, організовували громадські роботи. Крім цього, пропонували в інтересах виробників здійснити регулювання закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, фінансову підтримку селянських кооперативів, переглянути плату за торгові приміщення, захистити інтереси дрібних рантьє, радикально реформувати систему оподаткування. Економічна програма Народного фронту була законодавчо закріплена рішеннями парламенту.