Економічна депресія 1929-1933 та її варіанти подолання

Уряд Л. Блюма реалізував окремі пункти програми: було підвищено заробітну плату державним службовцям і шахтарям; збільшено пенсії; організовано громадські роботи; ліквідовано податок з виплат у зв'язку з безробіттям, для дрібних підприємств встановлено податок з обігу 2 %, для великих - 6 %, збільшено податки на великий спадок, доходи акціонерних товариств; встановлено контроль за діяльністю Французького банку; проведено націоналізацію залізниць, частково військової промисловості; створено Національне зернове бюро, що регулювало ціни та закуповувало сільськогосподарську продукцію за цінами, вищими за ринкові.

Виконання програми призвело до дефіциту державного бюджету. В лютому 1937 р. кабінет Л. Блюма оголосив "паузу" в її проведенні. Негативне значення для господарства Франції мала нова економічна криза, що почалася в другій половині 1937 р. Новий кабінет К. Шотана (1937-1938) істотно скоротив бюджетні витрати, провів девальвацію франка. На початку 1938 р. палата депутатів більшістю голосів відхилила проект нового трудового статуту (хартії праці).

Кабінет Л. Блюма, повернувшись до влади  у березні 1938 р., за рахунок скорочення соціальних асигнувань пришвидшив невідкладні військово-оборонні роботи. Розроблялися заходи, спрямовані на збільшення податку з капіталу понад 150 тис. фр., надприбутку оборонних підприємств, встановлення контролю за валютними операціями, імпортом тощо. Це викликало невдоволення великих фінансових і промислових кіл, до влади прийшов кабінет Б. Даладьє (1938-1940), що остаточно припинив діяльність Народного фронту.

Таким чином, у Франції політика державного регулювання економіки  будувалася на основі розвитку державного сектору, використання державного бюджету, розв'язання соціальних проблем.

Загалом господарство передвоєнної Франції  характеризувалося:

• зменшенням частки країни у світовій промисловій продукції з 7 % у 1913 р. до 4 % у 1937 р. Одна з причин - технічна відсталість промисловості. Середній вік машин становив 25 років, а у Великій Британії - 7-8, США - 5-7, Німеччині - 3-4 роки;
• збереженням дрібного виробництва, де працювало 40 % працівників, переважно висококваліфікованих фахівців;
• концентрацією фінансово-кредитних установ. У1939 р. 6 банків контролювали 86 % усіх капіталів країни;
• участю французьких компаній у міжнародних монополіях. До початку Другої світової війни успішно діяли 40 франко-німецьких картелів;
• скороченням обсягів зовнішньої торгівлі, що на кінець 1930-х років становили 70-80 % від рівня 1912 р. Частка Франції у світовій торгівлі зменшилася до 5 % (у 1913 р. - 7,7 %);
• знеціненням франка, відпливом капіталів із країни. Лише в 1936-1938 рр. із Франції вивезли 100 млрд фр. Унаслідок цього вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку (з 67,6 до 36,8 млрд фр.). Знизився курс продажу акцій на біржах, відбулася емісія облігацій, інших цінних паперів, зменшилися вклади громадян у банки;
• зміною географії закордонних інвестицій. Якщо в 1913 р. 65 % інвестицій спрямовували в Європу, а 10 - у колонії, то у 1939 р. відповідно 26 і 31 %;
• повільною індустріалізацією сільського господарства. Хоч обсяги виробництва порівняно з 1913 р. зросли на 10 %, Франція ввозила продукти харчування з-за кордону;
• мілітаризацією економіки: у 1938 р. видатки на військові потреби становили 75 % від загальнодержавних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Соціально-економічні  реформи у Великобританії та  подоланні кризи

Велика Британія зміцнила свої позиції у межах Британської  імперії, встановивши сприятливі тарифи на експорт своїх товарів у  колонії та домініони й дозволивши безмитне ввезення з цих країн  продукції сільського господарства та добувної галузі. Фактично було створено митний союз, частка країн-учасниць в англійському експорті становила 50 %, в імпорті - до 40 %.

Загалом державна політика мала стабілізуючий ефект. Частка державних  витрат у валовому національному  продукті збільшилася з 24 % у 1929 р. до 29 % у 1931 р., до 1934 р. знизилася майже  до рівня 1929 р. Ціни зросли в середньому лише на 10 %. У 1932 р. імпорт зменшився на 100 млн ф. ст., що сприяло зниженню дефіциту платіжного балансу. Фінансова стабільність повернула довіру до уряду та фунта стерлінгів. До квітня 1932 р. він стабілізувався, бюджет став збалансованим (за винятком невеликого дефіциту 1932- 1933 р.). Банківський процент постійно знижувався і досяг 2 %. Вклади почали повертатися в англійські банки. Вже в 1934 р. відновлено допомогу у зв'язку з безробіттям, почалося підвищення заробітної плати, знижено прибутковий податок. Обсяг промислового виробництва досяг рівня 1929 р.

Характеризувався низкою чинників. Залишалися повільними темпи  економічного розвитку. Обсяг промислового виробництва в 1937 р. був лише на 22 % більшим, ніж у 1913 р. У багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостерігалися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній продовжувався застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній галузях - приріст продукції. У1938 р. у Великій Британії виплавляли сталі в 2,1 разу менше, ніж у Німеччині, і в 2,8 разу менше, ніж у США. Виробництво електроенергії становило 56 % від рівня Німеччини і 20 % - від рівня США.

Почалася часткова модернізація основного капіталу. Відбувалося  пряме знищення та консервація старого  обладнання. Обмежувалося вивезення  капіталів, зросли внутрішні інвестиції. Панувала політика "дешевих кредитів" і "оздоровлення національної економіки". Так, у 1931 р. внутрішні інвестиції становили 89 млн ф. ст., у 1936 р. - 217 млн ф. ст. (динаміка 100 : 243).

Зросли масштаби мілітаризації  економіки. Видатки на військові  потреби збільшилися з 137 млн ф. ст. у 1935 р. до 624 млн ф. ст. у 1939 р. (динаміка 100 : 455).

Уряд сприяв монополізації  виробництва. Акт 1938 р. забезпечив примусове  картелювання вугільної промисловості. Проте, як і раніше, за рівнем монополізації Велика Британія відставала від США і Німеччини.

Держава встановила гарантовані  ціни на основні продукти сільського господарства. Власне виробництво лише на 35 % задовольняло потреби населення, імпортувалося 84 % жирів, 88 - борошна і пшениці, 91 % - масла. За імпорт сільськогосподарської продукції країна розплачувалася золотом або дефіцитними товарами. Починаючи з 1937 р. держава посилила вплив на цей сектор економіки, заохочуючи промисловий і фінансовий капітали. Наприкінці 1930-х років усе сільськогосподарське виробництво залежало від промислових, банківських і торгових монополій, які встановлювали закупівельні та роздрібні ціни. Великі ферми зміцнили своє становище, застосовуючи найновішу агротехніку, хімічні добрива. Однак англійське сільське господарство дуже відставало від американських конкурентів. Негативним чинником була земельна рента, що становила 20 % від валового врожаю. Тому вартість англійської продукції була значно вищою, ніж у американських фермерів.

Посилилася конкурентна  боротьба з індустріальними країнами. США домоглися рівних з Великою Британією прав у торгівлі з Канадою, але німецькі товари витісняли англійські в Західній та Південно-східній Європі. Слід зазначити, що англійські капітали сприяли відродженню економіки Німеччини.

 

 

4.Тотальний варіат  державного регулювання як варіант  подолання економічної кризи

У Німеччині світова економічна криза 1929-1933 рр. різко погіршила економічне становище. Негативну роль відіграло зменшення іноземних інвестицій, надходження котрих після відміни плану Юнга припинилися. Кульмінаційним моментом кризи був 1932 р. Порівняно з 1929 р. промислове виробництво скоротилося на 40 %, у важкій промисловості - на 69-70 %, сільськогосподарське - на 31 %, зовнішня торгівля - на 60 %, збанкрутувало 68 тис. підприємств, продано за борги 560 тис. селянської землі. На початок 1933 р. 9 млн німців були безробітними, лише третина працюючих була зайнята повний тиждень.

Поглиблення економічної кризи, орієнтація державних і монополістичних  кіл на економічну програму Націонал-соціалістичної партії спричинили встановлення 30 січня 1933 р. фашистської диктатури. Економічну політику фашистської Німеччини характеризували яскраво виражений етатизм, спрямованість на розв'язання завдань економічного зростання, повернення втрачених територій і ринків, розширення кордонів держави, прагнення завоювати світ.

Основні напрями  економічної політики:

• створення системи центральних і територіальних державних органів господарського управління: міністерства економіки, Генеральної ради німецького господарства, Імперської економічної палати, територіальних (18) господарських палат, Організації промислового господарства, що поділялася на сім галузевих імперських груп (промисловість, енергетика, торгівля, ремесло, банківська і страхова справи, транспорт). Підприємницькі союзи Німеччини об'єдналися в асоціацію "Імперський стан німецької промисловості'. Сільське господарство контролював "Імперський стан з харчування". У середині 1933 р. уряд Німеччини прийняв закон про примусове картелювання економіки. Відповідно до Закону про підготовку до органічної побудови німецького господарства (1934 р.), міністр економіки одержував повноваження щодо створення, закриття або злиття господарських об'єднань, призначав їх керівників.
• мілітаризація економіки. Аналіз так званих суспільних інвестицій свідчить про зростання щорічних інвестицій на військові потреби. За 1932-1938 рр. вони зросли в 25 разів і досягли 75 % державного бюджету. Дані про суспільні інвестиції в Німеччині наведені табл. 1.1.

 

Таблиця 1.1. Динаміка суспільних інвестицій в Німеччині  млн рейхсмарок

Інвестиції	Рік
	1932	1933	1934	1935	1936	1937	1938
На військові потреби	620	720	3300	5150	9000	10 850	15 500
На транспорт	805	1238	1694	1876	2144	2400	3376
На органи управління	800	810	1200	1400	1400	1420	1200
У житлове будівництво	150	185	275	220	175	200	250

Вкладання інвестицій у паперову, сукняну та бавовняну галузі було заборонено. Відновлено армію і флот. У травні 1935 р. прийнято таємний Закон  про оборону імперії, що санкціонував переорієнтацію економіки на військові потреби. У1936 р. затверджено 4-річний план мобілізації економічних ресурсів, нагромадження дефіцитних матеріалів і розширення виробництва військового спорядження. Стрижнем плану було створення власної сировинної бази для забезпечення потреб військового виробництва.

• структурна політика сприяла розвитку військового виробництва та галузей важкої промисловості, куди спрямовували 3/5 усіх інвестицій, обсяги котрих збільшилися в 10 разів. У 1937 р. працювало 300 військових заводів. Запаси сировини і продовольства, грошові фонди передавали військовим. В європейських країнах розгорнули роботу філії німецьких фірм.
• організовувалося виробництво синтетичних матеріалів - замінників природної стратегічної сировини. Повне самозабезпечення, насамперед стратегічною сировиною, вважали головною умовою економічної незалежності Німеччини, засобом заощадження валютних фондів, необхідних у мирний час для закупівлі та ввезення продовольства. Американські монополії, пов'язані картельними угодами з німецькими фірмами, постачали в Німеччину нафту, бензин, каучук, алюміній, нікель, інші важливі матеріали, передавали техніку і технології, будували заводи. На 1940 р. зовнішній борг країни становив 14,8 млрд марок.
• розширювався товарний експорт, валютні кошти спрямовувалися на купівлю стратегічної сировини. Регулювалася зовнішньоторговельна діяльність, встановлювалися пільги експортерам, впроваджувалася клірингова система взаємних розрахунків.
• аграрна політика фашизму була розрахована на створення продовольчих резервів до початку війни. Восени 1939 р. запаси зерна становили 6,5 млн т, жирів - 500-600 тис. т, цукру - 1600 тис. т. Сільське населення поділено на селян і сільських господарів. Селяни були власниками спадкових дворів арійського походження (площею 7,5-125 га). Таких дворів, за Законом 1933 р., створено 730 тис, або 10 % від загальної кількості сільських господарств, їх звільняли від податків. Поширена система примусових постачань сільськогосподарської продукції. Продукцію кожного двору обліковували, здавали за визначеними цінами державі. За невиконання вказівок "Імперського стану з продовольства" могли навіть так званий "спадкоємний двір" відібрати у господаря. Було ліквідовано профспілку сільськогосподарських робітників.
• зміцніли позиції державного сектору в економіці. У 1932 р. державний акціонерний капітал становив 13,2 млрд, а в 1939 р. - 17,0 млрд рейхсмарок. У березні 1936 р., за даними Імперського статистичного управління, в Німеччині нараховували 1085 колективних та державних підприємств, у тому числі 61 було власністю імперії, 57 - земель, 25 - ганзейських міст, 291 - громад і спілок громад, 142 - власністю спільного володіння імперії і громад. Акціонерні товариства становили 30 % від цих підприємств, товариства з обмеженою відповідальністю - 64,4 %. Розширення державного сектору пов'язане з масовою "арієзацією" єврейського капіталу, конфіскацією майна, державними капітальними вкладеннями в нерентабельні галузі, важливі з військово-стратегічного погляду.
• держава контролювала ринок робочої сили. Працівники і підприємці були членами "Німецького трудового фронту", що декларував ідею соціального партнерства праці та капіталу. Скасовано колективні договори, ліквідовано профспілки та інші робочі організації, заборонено страйки, зміну місця роботи, регулювалася заробітна плата. Введено трудову повинність, спочатку для молоді, а у 1938 р. - загальну. Робочий день напередодні війни сягав 10- 14 год.

Таким чином, важка промисловість  досягла передкризового рівня вже в 1934 р., а до 1939 р. перевищила його на 50 %. Збільшилися народногосподарські диспропорції. Військове виробництво становило 58 % державного бюджету. Провідною галуззю було машинобудування, частка якого становила близько 25 %. Напередодні Другої світової війни Німеччина виробляла 13 % світової промислової продукції. Зменшився обсяг внутрішнього ринку. Стан фінансової системи був складним.

Отже, у Німеччині сформувалася тоталітарна (командно-адміністративна) модель державно-монополістичного розвитку економіки із централізованим господарським  механізмом. Основною формою державного регулювання стала адміністративно-примусова. Використовувалися такі заходи, як макроекономічне планування, націоналізація, створення державного сектору і державно-приватних підприємств, регламентування і контроль виробництва, розподілу, цін.

У1934-1939 рр. на етапі передвоєнної економічної  кон'юнктури економічний розвиток зумовлювався значною мірою зростанням видатків на військові потреби і виробництво.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. http://pidruchniki.ws/1584072040362/politekonomiya/istoriya_ekonomiki_ta_ekonomichnoyi_dumki_-_kozyuk_vv
2. http://ru.wikipedia.org/wiki/Великая_депрессия

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Геополітика (від грец.γη — земля + πολιτική — мистецтво управління державою) — політологічна концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічнихфакторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення. --http://uk.wikipedia.org/wiki/Геополітика

Геополітика (від грец. ge - земля і politika - мистецтво управління державою) - соціально-політична концепція, що ґрунтується на ідеї визначальної ролі географічного чинника в історії суспільства та вибудовує на її підставі програму внутрішніх і зовнішньо-політичних дій. Поняття географічного чинника в концепціях геополітики  складається переважно з таких характеристик, зміст яких має досить широку екстраполяцію: природні умови (ландшафт, рельєф, грунт, клімат, характер їжі), просторове, історичне та географічне місце розташування, розмір території та її символічна форма, наявність (або брак) корисних копалин, етнічний склад населення.-- http://histua.com/slovnik/g/geopolitika

Етнос- колектив людей, природно сформований на підставі оригінального  стереотипу поведінки, що існує як енергетична  система (структура, що протиставляє себе всім іншим таким же колективам, виходячи з відчуття компліментарності. Ці колективи різняться між собою, іноді по мові, іноді за звичаями, іноді по системі ідеології, іноді  за походженням, але завжди по історичній долі. (Гумільов) -- http://limarev10.narod.ru/teor.htm