Галицько-Волинського літопису

Описуючи тяжку хворобу, смерть і поховання князя Володимира Васильковича, літописець обрав форму  для свого оповідання, властиву «Повісті минулих літ». Це жанр сумного причитання над покійником з риторичним зверненням до нього на зразок того, як це робив Іларіон у своєму «Слове», звертаючись до праху покійного князя Володимира Святославича. автор волинського літопису просто наслідує Іларіонові. Це говорить про те, що зразки староруської літератури Київського періоду XI ст. були в повному розпорядженні галицько-волинських книжникив

XIII ст. Її традиціям наслідували  наступні покоління письменників  та істориків Південної, Західної і Північної Русі навіть тоді, коли напрямок історичного розвитку цих земель розмежувався, тобто в часи поглиблення феодальної роздрібненості[4,53-54].

Отже літописи та інші історико-літературні твори були не єдиним засобом поширення історичних знань у Київській Русі. Велику роль відігравала усна народна творчість, в якій відображено життя і побут народу в його образному народному уявленні.

ВИСНОВКИ

            Отже Коли значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі  й Галицько-волинське.  Воно  успадкувало  і  продовжило   культурні   традиції Київської  Русі.  Зразком  цього  є  Галицько-Волинський  літопис,  що складає  третю  частину   Іпатіївського   літопису.   Дослідження   літопису показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором,  що належить до однієї літописної школи. Деякі  вчені  вважають,  що  в  Галицько-Волинському   літописі   було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. Джерела  для   написання   літопису,   як   засвідчують   дослідження використовувались різні, У  ньому  наводились  документи,  окремі  літописні записи, що були складені у  містах  Володимирі,  Галичі,  Холмі,  Пінську. Любомлі, деякі оповідання,  як  наприклад,  розповідь  про  бій  над  річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались народними переказами,  дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.      

Літопис, як правило, складався у княжому  дворі  і  його  автори  були виразниками  інтересів княжої  верхівки.  Вони  відстоювали  ідею  збереження єдності  Русі й засуджували тих  представників  боярської  знаті,  які  сіяли  крамолу і підривали авторитет  княжої  влади.  Центральне  місце  у  літописі посідає прославлення князів з  роду  Романа  Мстиславича.  Оскільки  літопис писався різними  авторами, то літописці відбивали  точку зору  різних  князів. Перший автор,  наприклад,  присвятив  основну  увагу  діяльності  князя  Данила   Галицького, інші літописці  підкреслювали роль  князя  волинського  Володимира Васильовича. Основна ідея літопису виражається в обґрунтуванні  права  князя і Галицько-Волинської держави володіти Києвом  і  всією  Південною  Руссю. 

В літописі відображені  найголовніші події виникнення,  розвитку  і  занепаду Галицько-волинського  князівства. Його автори були  високоосвіченими  людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали  вже  згадані  грецьку, латинську,  польську,  німецьку  і  литовську  мови.  Літопис  є   важливим джерелом вивчення історії  і  культури  Галицько-Волинського  князівства  та України взагалі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Галицько-Волинський літопис. Дослідження істориків. – К., 2000.
2. Субтельний О. Історія України. – Львів, 2001.
3. Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.
4. Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України