Голод 1932-1933 рр.: причини, масштаби, наслідки

Спалах людоїдства в Україні припадає на весну – поч. Літа 1933 року. Поїдання людей були зафіксовані в усіх областях УСРР. В українських селах у 1933 р. Зникли коти та собаки, яких з’їли голодні селяни. Голодний психоз і тривале недоїдання спричинили мутацію моралі. Селяни-канібали втратили людський облік[5].

Найвразливішою соціальною групою сільського населення, яка помирала від голоду, були діти. Вони помирали, тому що належали до категорії «непрацездатних». Першими відчули кістляву ходу Голодомору діти інтернатних установ 180-ти районів УСРР, які зняли з централізованого продовольчого постачання. Смертність дітей в українському селі стала причиною неповноцінного навчального року.

Голодомор став наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови існування, несумісні з життям, тому радянська соціально-економічна політика тих років мала виразні ознаки геноциду. Примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», позбавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересування та інші форми групового (розкуркулення, депортації, ув’язнення, розстріли) розкривають далеко неповний перелік репресивних дій зі свідомою мотивацією масштабного вбивства великих груп людей[4]. 

Отже, ця трагедія стала наймасштабнішим лихом для українців. Неможливо сьогодні назвати бодай приблизну цифру заарештованих, фізично знищених і насильно вилучених з культурного, громадського і політичного життя України. Знищувалися цілі інституції – від Української автокефальної православної церкви, Всеукраїнської академії наук, Інститутів історії, філософії, права, науково-дослідницького інституту, театру «Березіль», видавництва і редакції Української радянської інйеклопедії,літературно мистецьких об‘єднань та організацій…

Та найбільші кількісні втрати понесло селянство. Авторитетний дослідник голоду й терору в СРСР Р.Конквест у своїй книзі «Жанива скорботи» вважає, що внаслідок голоду 1932-1933рр. на Україні загинуло 5млн., хоча свідчення американського громадянина про те. Що в розмовах М.Скрипник у 1933р. називав «мінімум» 8 млн., голова ДПУ УРСР Галицький – 8-9млн., а інших джерелах фігурує цифра до 10 млн[3] .

Сьогодні очевидно, що число жертв голодомору 1932-1933рр. на Україні досягає 7-8млн. В.Гришко стверджує, що «Український народ у межах усього СРСР взагалі втратив за весь цей час 8,1млн., а в межах самої Української РСР втрати дорівнювали 7,5млн., з яких понад 4,8млн. були омертвленні голодом за час лише «смертельних» місяців приблизно одного року(1932-1933), а решта припадає на втрати природного приросту українського населення за це час».У збірнику про божевільне народовбивство на Україні 1932-1933рр., який був опублікований до 50-річчя Великого Голоду, наводиться цифра – 7млн.українців.

 

РОЗДІЛ 3

Наслідки трагедії

Історики і демографи ще й досі сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані - від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 1937 року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу становили на теренах України близько 7 мільйонів осіб. Згідно з даними демографічної статистики можна зробити висновок, що голод 1932 року в Україні був причиною смерті 144 тисяч людей. Цей голод був наслідком конфіскації зерна для хлібозаготівлі з урожаю 1931 року. Він припинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм[5].

Голод 1933 року став наслідком чергової конфіскації, з урожаю 1932 року. На відміну від 1931 року, у 1932-ому, у разі відсутності у селян зерна, проводилася конфіскація їхніх незернових запасів продовольства. В результаті цього перевага смертності над народжуваністю в українських селах почалася вже з жовтня 1932 року. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків). Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 році від голоду померло 3 мільйони 238 тисяч людей. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри в діапазоні від 3 до 3,5 мільйонів людей[4].

Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втрати опосередковані — падіння народжуваності. Так, відбулося зниження природного приросту населення з 662 тисяч на рік у 1927 році до 97 тисяч на рік у 1933 році (без врахування померлих від голоду), і 88 тисяч на рік у 1934 році. Якщо прямі втрати у 1932 році становлять 144 тисяч, то загальні, включаючи ненароджених, визначаються цифрою 443 тисячі людей. Прямі й опосередковані втрати за 1932–1933 роках, разом з демографічним відлунням 1934 року, становлять 4 мільйони 649 тисяч людей. Ці дані характеризують демографічні наслідки голодомору 1932–1933 років в Україні.

Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, демографічні втрати від Голодомору 1932–1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб[3]. За даними інституту, в роки Голодомору в містах загинуло 940 тисяч працездатного населення (віком від 15 до 60 років), 262 тисячі людей похилого віку і 800 тисяч дітей. Серед сільського населення загинуло 660 тисяч людей працездатного віку, 242 тисячі осіб похилого віку і 594 тисячі дітей. За п'ять місяців 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п'ять попередніх років. Найбільше українців загинуло у Київській (майже 15% населення) та Харківській областях, Молдовській Автономній Республіці, що входила до складу УРСР, а також у Вінницькій, Чернігівській та Одеській областях. Найменше українців загинуло в Донецькій області.

Проте, критерієм масштабності трагедії є, очевидно, не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність цієї національної катастрофи можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною[5].

Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища - канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населення понад 40 млн.осіб  і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне[2].

Глибокий слід, залишений Голодомором 1932— 1933 рр. в історії України, накладається на слід від інших трагедій, що випали на долю українського народу у ХХ столітті. Громадянська війна і голод 1921-23 років, репресії 1937—1938 років, війна 1941-45 рр., німецька окупація і Голокост, голод 1946—1947 рр.... Однак, якщо потрібно і взагалі можливо  зважити наслідки багаторазових потрясінь, гуманітарні наслідки Голодомору не зрівняються ні з чим.

За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-1933 рр. виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.

У січні 1933 р. безрозмірну продрозкладку, яка спричинила коллапс сільського господарства, було скасовано. Замість неї запроваджувалися обов'язкові поставки хліба державі колгоспами та одноосібниками. Цим поставкам було надано характер додаткових зобов'язань. Всім зерном, виробленим понад твердо зафіксований податок, селяни діставали змогу вільно розпоряджатися, в тому числі реалізувати лишки по каналах колгоспної торгівлі. Цим у них створювалася заінтересованість в розвиткові громадського господарства колгоспів. Місцевим органам влади заборонялося давати колгоспам зустрічні плани або накладати на них зобов'язання здавати зерно в кількостях, що перевищували погектарні норми, визначені в законі про обов'язкові поставки[1].

Значення нових законів не треба переоцінювати. Відмовившись від продрозкладки, Сталін до непу не повернувся. Ринок відродився лише у вигляді роздрібної колгоспної торгівлі. Державний продовольчий фонд, як продовольчий фонд, як і раніше, формувався по закупками з ринку, а шляхом примусу, через обов'язкові поставки, що зберігали натуральну форму, їх розміри й ціни, як і ціни на промислову продукцію, що постачалася селу, визначалися державою. Отже, нееквівалентність обміну між містом і селом зберігалася, хоч і не в такому потворному вигляді, як у 1929— 1932 рр.

Без належної оцінки цієї найбільш цинічної форми політичного терору в історичному, соціологічному, правовому і політичному аспектах неможливо сьогодні уявити історію Європи ХХ ст., збагнути саму суть тоталітаризму. Можна з повною підставою говорити про глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства[3].

ВИСНОВКИ

Отже, у результаті виконаної мною роботи було висвітлено історичні, політичні, економічні передумови та причини геноциду української нації сталінським керівництвом у 1932-1933рр. Було з’ясовано найголовніші причини і передумови наймасштабнішої катастрофи, яка трапилася, на жаль, із нашим народом. Найголовнішою причиною її виникнення стали жорстокі дії стосовно українського народу зі сторони тоталітарного режиму, а саме: впровадження  колективізації спричинило повстання людей, які влада повинна була придушити. І придушила, але надто жорстоким способом; впровадження хлібозаготівель, які були просто непосильними для людей, без урахування того, що напередодні відбулася посуха. Звісно, вона не винищила увесь урожай, але значно погіршила ситуацію, чим і скористався Сталін.

Також було окреслено масштаби та оцінено демографічні втрати українського народу в зазначений період. Дійсно, втрати були жахливими. Жоду оселю не минула ця біда. Щоби вижити люди часто обкрадали колгоспні поля , за що були дуже жорстоко покарані. Влада навіть запровадила «закон про п’ять колосків», у якому йшлося про “злочини” людей, які голодували,і  міри їх покарання

Було охарактеризовано наслідки цього злочину проти українського народу. Наслідком геноциду було масове опустошення населених пунктів, величезна кількість смертей і хвороб. Люди божеволіли і йшли на такі вчинки, про які навіть моторошно згадувати. Звісно, після голоду Сталін відмовився від продрозкладки, але до непу він не повернувся. Тож Голодомор 1932-1933 рр. був наймасштабнішим лихом для нашого народу, із жорстокістю якого не може зрівнятися будь-яка війна.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. Київ, Видавництво політичної літератури України, 1990. –– 295с.
2. Коць M. //Голодомор в Україні 1932—1933 років. // Вид. М. Коць.— Львів,; 2001.— 656с.
3. Кульчицький С. В.//Голодомор в Україні 1932—1933 рр.// Кульчицький В. C. — Одеса,; 2001.— С. 25—45.
4. Марочко В.І. Голод на Україні (1931-1933 рр.): Причини та наслідки // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - Випуск 1. - К., 1991.––290с.
5. Т.Поліщук. Чорні жнива. Голод 1932–1933 років (Документи, спогади, списки померлих)// Поліщук T.–K.; 1997.––334с.