Художественная культура Киевской Руси

План-конспект уроку художньої культури для 10 класу

 

Тема: Художня культура Київської Русі.

Мета: ознайомити учні з художньої культурої Київської Русі.

Задача:

• навчальна – на зразках творів мистецтва дати поняття про художнью культуру Київської Русі;
• розвивальна – розвивати зацікавленість культурою Київської Русі, творчі здібності учнів.
• виховна – виховувати вміння бачити красу в, інтерес до нових знань, до мистецтва та художньої культури, що формує естстичні ідеали молодої людини.

Тип уроку: інтегрований.

 

Хід уроку

 

Епіграф:

Культура Київської Русі не лише не поступалася іншим європейським народам, але й багато в чому їх переважала.

Борис Греков

1. Організаційний момент.

2. Оголошення теми і мети уроку.

3. Лекція учителя.

4.Рефлексія.

5. Робота в групах.

6. Домашнє завдання.

 

Історія художньої культури України неможлива без такої яскравої сторінки як доба Київської Русі. Вона має велике значення, адже впродовж існування цієї держави було закладено основу української культури. Окрім слов’янських традицій, творчість давньоруських митців зазнала значного впливу культур сусідніх народів, зокрема провідної християнської держави того часу — Візантії. Це добре помітнов архітектурі, монументальному мистецтві й іконописі Київської Русі. (дод. 1)

Розквіт образотворчого мистецтва Київської Русі відбувся після прийняття християнства і визначився орієнтацією на візантійське мистецтво. Візантійці створили художню систему, у якій панували суворі норми й канони, а краса навколишнього світу сприймалась лише як відблиск божественної краси.

Головними ознаками візантійського стилю в архітектурі були

• хрестоподібне планування (так званий «грецький» хрест),
• п’ятикупольна система будівель,
• надзвичайна ошатність інтер’єрів, оздоблених дорогими сортами мармуру, фресковим живописом, мозаїчними зображеннями та позолотою.

Живопис та іконопис також створювався за чіткими правилами композиційного, образного та кольорового рішень.

Архітектурні пам’ятки Київської Русі

Історія розвитку давньоруського архітектурного мистецтва бере початок з кінця X ст. Уже тоді в Київській Русі існували багаті традиції дерев’яного зодчества, які пізніше позначилися на кам’яній архітектурі, зокрема храмових споруд. І хоча спочатку вплив візантійського мистецтва був дуже відчутний, згодом у давньоруській архітектурі проявився власний стиль.

Тож можна зробити  висновок: майстри Київської Русі не копіювали традиції Візантії, а створювали на їх основі свою оригінальну художню мову.

Які міста сучасної України були культурними центрами Київської Русі?

Зразками архітектури, в якій найбільше простежується візантій-

ський вплив, були Десятинна церква в Києві і Спасо-Преображенський

собор у Чернігові.

Десятинна церква (церква Богородиці) (дод.2) була зведена в епоху князювання Володимира Великого і вважається першою кам’яною спорудою Київської Русі. То була одна з найгарніших архітектурних споруд свого часу, адже до її будівництва долучали кращих майстрів Візантії. На превеликий жаль, будівля храму була знищена 1240 року ордами хана Батия. Її відновлення у різні часи ініціювали українські митрополити Петро Могила та Євген Болхвитинов. Проте давньоруська церква так і не відродилася. Нині на місці її розташування ведуться археологічні розкопки.

Близьким до архітектурного рішення  Десятинної церкви став Спасо-Преображенський собор (дод.3), що зведений 1036 року у Чернігові і чудово зберігся до нашого часу. Цей храм — перший приклад того, що давньоруські майстри прагнули до створення власного стилю. У деяких елементах собору помітні прийоми, не характерні для візантійського зодчества, але типові саме для давньоруської архітектури. Будівля храму містить ознаки, притаманні й романському стилю, що свідчить про знайомство зодчих із культурними традиціями Заходу.

Перлиною давньоруського архітектурного мистецтва є Київський Софіївський собор (дод.4), зведений грецькими майстрами під час правління князя Ярослава Мудрого за зразком Софіївського храму Константинополя. Згадка про Софію Київську зустрічається у найціннішому літописі Київської Русі — «Повісті минулих літ». У будівництві собору були використані досягнення візантійського мистецтва, проте в архітектурі цього п’ятинефного храму вже простежувались своєрідні національні риси. На відміну від візантійських соборів, він був увінчаний тринадцятьма куполами, містив дві галереї. Композиційне рішення

Софії Київської зіграло велику роль у формуванні національних рис української, російської та білоруської архітектур. В результаті реставрувань і перебудов, проведених протягом XVІІ —XVІІ ст., первинний вигляд будівлі собору не зберігся.

Наступний етап зодчества Київської Русі відзначений другою половиною XІ — першою половиною XІІ ст., коли архітектура набуває більшої самобутності. Виділяються навіть окремі школи: київська, переяславська, галицька. Зодчі перейшли на місцеві будівельні матеріали й розробили нові технологічні прийоми, відмінні від візантійських.

Архітектурі цього періоду притаманні й риси романського стилю, що проявляється в зовнішньому оформленні будівель.

Свято-Успенський собор Києво-Печерської Лаври (дод.5), зведений протягом 1073—1078 років — являє особливості київської давньоруської архітектурної школи. У ньому вже були відсутні башти і галереї.Первісне архітектурне рішення Софії

Київської мало свою символіку. Центральний високий купол храму символізував Христа — Голову Церкви. Дванадцять менших куполів собору асоціювались з апостолами, четверо з яких — євангелісти Лука, Іоанн, Матфей та Марк, що сприяли розповсюдженню християнства по всіх сторонах світу. Популярність архітектурної форми Свято-Успенського собору дуже велика — його пропорції стали канонічними для багатьох наступних храмів Київської Русі. Проте сама будівля собору не збереглася до наших часів: у XVІІ ст. храм було перебудовано, а під час Другої світової війни — зруйновано.

Стиль архітектури  чернігівської школи XІІ ст. втілений в Борисоглебському соборі(дод.6). Про це свідчать багаті різьблення в декорі фасадів,де мотиви романського стилю перегукуються зі слов’янськими. Іще однією характерною ознакою давньоруської архітектури Чернігівщини є обмазання цегляних стін будівель білим вапном.

Самобутність  архітектури галицької школи  представляє церква

святого Пантелеймона (дод.7) — єдиний зразок давньоруського галицького зодчества. Учені припускають, що за часів Київської Русі тут був укріплений форпост княжого міста — імовірно, монастир. На цій території і була побудована хрестоподібна церква зі зразками білокам’яної різьби. Із первинної споруди церкви святого Пантелеймона до нашого часу збереглись лише стіни, адже протягом віків храм кілька разів перебудовувався.

Монументальний живопис Київської Русі

Серед видів образотворчого мистецтва Київської Русі перше місце належить монументальному живопису, що створився також на основі візантійських традицій. Константинопольські митці, оздоблюючи давньоруські собори, використовували два види техніки монументального живопису: мозаїку і фреску. Потім прийоми й технологію візантійських художників перейняли та вдосконалили давньоруські митці.

Давньоруський мозаїчний живопис X—XІІ ст. може бути поділений на два види:

1. Високохудожні мозаїки підлоги, що фрагментарно збереглися до нашого часу в деяких храмах епохи Київської Русі.
2. Мозаїчний настінний живопис, яким оздоблювали найважливішу в символічному сенсі й найбільш освітлену частину давньоруських храмів — центральний купол, підкупольний простір і вівтар.

Надзвичайно високий рівень технічно та художньої майстерності київських митців в галузі мозаїчного живопису слугував зразком для західноєвропейських майстрів. Палітра смальт, якими були набрані мозаїчні підлоги й оформлені інтер’єри Чернігівських, Київських,Переяславських храмів відрізнялась надзвичайним кольоровим розмаїттям. Так під час створення мозаїк собору Софії Київської давньоруські майстри застосували близько 180 відтінків різних кольорів.

Як і всі  розписи середньовічних храмів,мозаїки Київської Русі були «Євангелієм для неграмотних». За ними віруючі дізнавалися про основні положення християнської віри. Тож мова цих творів монументального мистецтва проста й лаконічна, а зображення площинні. Фігури немов розпластані на золотому фоні, жести умовні, складки одягу утворюють орнаментальний рисунок. За каноном, запозиченим у Візантії, усі лики святих мають подовжений овал і тонкі риси обличчя, великі очі. (дод.8).Проте кожен лик зберігає власну індивідуальність, умовно виражену в кольорах одягу, позі, атрибутах тощо.

Про надзвичайно високохудожній рівень давньоруського мозаїчного мистецтва  свідчать ансамблі мозаїк собору Софії  Київської, фрагменти мозаїк Золотоверхого  собору Михайлівського монастиря, Десятинної церкви, Успенського собору Києво-Печерської Лаври, Михайлівського собору Видубицького монастиря. Розкопки на території стародавнього Києва, поблизу Десятинної церкви, виявили фундаменти кількох парадних палацових будівель, призначених для зібрань княжої дружини. Судячи за фрагментами мармурових деталей та мозаїк, ці архітектурні споруди за багатством оздоблення не поступалися храмам.

Оскільки мозаїка належить до складних і дорогоцінних технік монументального живопису, великої популярності в Київської Русі набула фреска. Завдяки чудовим властивостям цієї техніки, а також майстерності живописців, які досконально зналися на ній, деякі фрескові ансамблі, створені за часів Київської Русі, збереглися до наших часів. Протягом століть фрескові розписи давньоруських церков не потьмянішали, не втратили насиченості кольорів і виявились стійкими до вологи. Це свідчить про надзвичайно високий професійний рівень стародавніх майстрів. Вони винаходили рецепти створення фарб і зберігали їх у таємниці, передаючи лише від майстра учневі.

У X—XІ ст. у Київській Русі набула поширення візантійська техніка фрескового живопису. Дуже відомі цикли настінних розписів Софії Київської, які зображують сюжети Євангелія, Старого завіту, а також святого Георгія та архангела Михаїла — покровителів князівського роду. Також унікальними пам’ятками фрескового живопису є розписи на стінах веж, де розташовані сходи, якими піднімалися князь із дружиною та почтом. Тут представлені сцени світськогожиття Київської Русі. (дод.9). Так на південній стіні собору зберігся колективний портрет родини князя Ярослава Мудрого — його дружини Ірини й доньок Єлизавети, Анастасії та Анни. Цей витвір — найдавніший зразок портретного мистецтва українського живопису: костюми жінок передані досить точно, обличчя, не дивлячись на умовність, передають індивідуальні риси.

Фрески епохи Київської Русі відрізняються суворістю наслідування принципів візантійської системи розпису й урочистою монументальністю.

Іконопис Київської  Русі

Становлення давньоруського іконопису відбулося у другій половині XІ — на початку XІІ ст. До цього ікони були, переважно, візантійські та грецькі. Разом із поширенням будівництва храмів виникла давньоруська школа іконопису. Її засновником вважають митрополита Іларіона. У Києво-Печерському Патерику розповідається про перших відомих іконописців Київської Русі — Алімпія та Григорія. Про останнього розповідали, що йому допомагають янголи: він міг за кілька годин написати й позолотити образ (зазвичай на це витрачали кілька тижнів).

Давньоруські майстри дотримувались суворого іконописного канону. Його створення зумовила легенда про те, що перші ікони або з’явились самі по собі («Спас Нерукотворний») або були написані з натури художниками, які особисто знали або пам’ятали святих (за повір’ям ікона Володимирської Божої Матері була написана євангелістом Лукою). (дод.10).

Отже, православна церква ніколи не допускала писання ікон за уявою чи з живих осіб.

Іконописні зображення створювались за певними суворими правилами. Умовність письма мала чітко розмежовувати божественний («горній») світ від земного («дольного») і підкреслювати в лиці Христа, Богоматері та святих їх неземну сутність. Для цього фігури зображались пласкими й нерухомими, застосовувалась оборотна перспектива, виключалися будь-які часові прояви (пора року чи доби). Умовний золотий фон ікон символізував божественне світло, фігури не мали тіней, адже «в Царстві Божому» їх немає.

Щоб чітко слідувати канону, давньоруські майстри користувались у якості зразків візантійськими іконами або словесним описом кожного іконописного сюжету.

Ікони XІ—XІІ ст., виконані київськими майстрами майже не збереглися, але літописи неодноразово свідчать, що ці творіння вивозили в різні міста

Київської Русі, де вони слугували  канонічним зразком для інших іконописців. (дод.11, 12).

Книжкова мініатюра Київської Русі

Розповсюдження писемності і поява книг зумовили виникненню в Київській Русі такого виду живопису, як книжкова мініатюра. Перші твори оригінальної давньоруської писемності, що дійшли до нас, були створені в епоху правління князя Ярослава Мудрого та його синів Ізяслава та Святослава. Проте, на жаль, більшість із них відомі за списками, створеними пізніше, або за фрагментами. Серед найвизначніших пам’яток давньоруської літератури:

• «Остромирове Євангеліє»,
• Ізборник Святослава,
• «Слово про закон і благодать»,
• «Руська Правда»
• «Повість минулих літ».