Кирило-Мефодіївське братство

Зміст

Вступ............................................................................................................3

1. Заснування Кирило-Мефодіївського  братства.................................... 4

2. Основні завдання  Кирило-Мефодіївського товариства, його ідейні напрямки......................................................................................................6

3. Український Іуда – Олексій Петров......................................................9

Висновок....................................................................................................16

Список використаної літератури.............................................................17

   
Вступ

Протягом першої половини ХІХ століття спостерігалося значне підвищення суспільно політичного життя, яскравим доказом чого була діяльність першої підпільної організації на Україні, названої на честь перших слов’янських просвітників – Кирила та Мефодія.

Товариство було малочисельним  – воно складалося всього з десятка активнів членів та кількох десятків співчуваючих. До того ж, воно було обмеженим у своїй діяльності. За весь час свого існування, а саме за 14 місяців, браття збиралися лише кілька разів на тривалі філософські і політичні дискусії.

Братчики мали за мету об’єднання слов’ян, скасування кріпацтва, дотримання прав і свобод громадян, соціальне і національне визволення українського народу. Вони бачили майбутнє України на засадах козацької минувщини.

Це була перша спроба національного відродження України  полцтичними засобами, на основі програми, статуту та інших документів.

 

1. Заснування Кирило-Мефодіївського  братства

Кирило-Мефодіївське товариство, засноване в грудні 1845 року проіснувало  недовго, лише до березня 1847 року. Засноване  з ініціативи Миколи Костомарова, воно ставило перед собою завдання здійснити перебудову суспільства на засадах християнського вчення шляхом здійснення ряду реформ:

1. Ліквідація кріпосництва і зрівняння в правах усіх станів;
2. Поширення освіти в народних масах;
3. Об’єднання всіх слов’ян в дусі слов’янофільства в федеративній

державі, в якій провідну роль відігравала Україна.

Ще до заснування Кирило-Мефодіївського братства його майбутні члени поступово  знаходили один одного.

План створення Кирило-Мефодіївського товариства зародився в той час, коли Костомаров лежав хворий. Він перестудив собі горло і потребував операції. В той час він знайшов собі притулок у Миколи Гулака. До них досить часто як спільний приятель приходив Василь Білозерський. Спільні сходини були часом дружніх розмов, про які Костомаров згадував у автобіографії: «Наші дружні розмови оберталися передовсім коло ідеї слов’янської взаємності».

У Києві Костомаров застав гурток молодих ідеалістів, який почав  творитися коло Куліша, коли той  працював учителем у Києві. Це був  пригожий ґрунт для подальшої праці. Василь Білозерський познайомився з Кулішем і вони одразу ж стали великими приятелями. Слідом за цим, в 1843 році Куліш спізнався з Шевченком. Цікавою була їх зустріч. Увіходить хтось до Куліша в полотнянім пальті. «Здорові були!... А вгадайте, – хто? – Були перші слова гостя. – Хто ж, як не Шевченко? – Відповів Куліш, хоч не бачив іще Шевченка, навіть намальованого. – Він і є! – Відповів Шевченко».

Нарешті, в грудні 1845 –  січні 1846 р. в Києві за ініціативою Костомарова, Гулака та Білозерського, було засноване Кирило-Мефодіївське товариство. Як знак приналежності до товариства, його члени мали золоті персні з написом на внутрішній стороні: «св. Кирило і Мефодій». У товариства була також печатка з євангельським виразом: «И уразумите истину и истина освободит вас».

 

2. Основні завдання  Кирило-Мефодіївського товариства, його ідейні напрямки.

Основним завданням  товариства була перебудова суспільства  на засадах християнського вчення про  справедливість, свободу, рівність і  братерство шляхом здійснення рюду реформ.

Однак, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, кирило-мефодіївці бачили різні шляхи приведення їх у життя – від ліберально-поміркованого  реформізму (Костомаров, Куліш, Білозерський), до революційних методів боротьби (Шевченко, Гулак, Андрузький).

Прогрмні положення  бртства були виклдені у «Книзі буття  укріїнського народу» і «Статуті Слов’янського братств св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Костомаров.

Статут обіймає цілих  шість точок:

1. Духовне й політичне з’єднання Слов’ян – це справжнє їх призначення, до якого вони повинні простувати.
2. При з’єднанні кожне слов’янське плем’я повинно мати свою самостійність.
3. Кожне плем’я повинно мати народний уряд і зберігати повну рівність горожан щодо їх походження, християнських віроісповідань і становища.
4. Уряд, законодавство, право власності й освіта в усіх слов’ян повинні основуватися на християнській релігії.
5. При такій рівності освіта й чиста моральність повинні служити умовою в уряді.
6. Повинен існувати спільний славянський конгрес із представників усіх племен.

За мету ставили собі братчики віддатися вповні праці  на користь Україні. Їх усяка громадянська робота мала основуватися на щирій  любові до рідного краю.

Братчики пильно заходилися коло того, щоб українську мову підняти на вищий літературний ступінь. У 1846 р. задумав Куліш уложити український альманах із творів Шевченка, Метлинського, Костомарова, Чужбінського, Бодянського та своїх. Зокрема з великою увагою слідкували братчики за розвитком політичної діяльності Шевченка, адже його творчості визначували величезну роль в розвитку української літератури.

Добре розуміючи вагу народної освіти, братчики задумували видати цілу низку популярних книжечок. Між намічених книжок відводили книжкам з історії українського народу одне з перших місць. Від автора історії України вимагали, щоб його твір був не тільки на підставі друкованих й недрукованих джерел обробленою популярною книжкою, але й щоб він був написаний зразково гарною літературною мовою.

Програмні положення  Кирило-Мефодіївського товриства і, передусім, ліквідація кріпацтва, знищення самодержавства, утворення республіканського ладу і об’єднання слов’янських народів у демократично побудовану федерацію, запровадження загальної народної освіти були, безумовно, прогресивними.

Наприкінці програми Кирило-Мефодіївського братства говорилося: «І встане Україна зі своєї могили, і знову озветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться  ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в хорутан, ні в сербів, ні в болгар».

«І Україна буде не підлеглою річчю посполитою у  союзі Слов’янськім. Тоді скажуть усі язики, показуючи рукою на те місце, де буде зображена Україна: «Ось камінь, який не берегли будівельники, то хай буде підвалиною всього».

Кирило-мефодіївці вперше сформулювали українську національну  ідею. Саме від них веде свою історію новий український національний рух. Завдяки братству він вийшов із початкового стану нечітких прагнень і остаточно визначив свою мету та завдання: державна самостійність, соціальне звільнення народу, народовладдя у внутрішньому житті, федералізм у міжнародних відносинах, насамперед зі слов'янами.

 

3. Український Іуда – Олексій Петров

Кирило-Мефодіївське товариство викрили у лютому 1847 р. Передували цьому зовсім буденні події. У  будинку на Подолі, власником якого  був протоієрей Андріївської церкви Завадський, з’явився новий мешканець – дев’ятнадцятирічний Олексій Петров, студент Київського університету св. Володимира. Батько Петрова, жандармський офіцер Михайло, помер рано, втім устиг виховати «гідного» сина. Напівсироті постійно не вистачало грошей, часом він голодував, і тому мав доволі жалюгідний вигляд. Вірогідно, це стало однією з причин, що колезький секретар Микола Гулак вирішив посвятити Петрова у таємниці товариства.

За іронією долі, внутрішній світ того, хто виглядав потенційним противником царизму, відповідав своїй жалюгідній зовнішності. Микола Гулак досить скоро переконався в цьому і не раз, імовірно, кляв себе за необережність: спочатку стійко тримаючись на допитах, а пізніше –  намагаючись під час слідства взяти на себе не лише свою провину.

Якось Петров почув, як гості Гулака, а це були поміщик Микола Савич, студент  Олександр Навроцький і професор Микола Костомаров, вели мову про республіканський устрій Росії. Олексій познайомився з сусідом, виявив цікавість до теми, і Гулак довірився йому. Повідомив малознайомій особі основи конспірації товариства. Зокрема, показав Петрову золоту каблучку, на внутрішньому боці якої були слова: «В ім’я св. Кирила і Мефодія». Крім того, Гулак розповів Петрову про засади й цілі товариства, прочитав «Закон Божий» і навіть дозволив його переписати. Згодом цей документ став одним з основних доказів обвинувачення. Що не дивно, адже там містилися несумісні з імперською ідеологією думки. Наприклад, § 97: «І пропала Україна – але так тільки здається»; § 100: «Лежить в могилі Україна – але не вмерла».

28 лютого 1847 р. Олексій  Петров з’явився у заступника  куратора Київського навчального  округу Михайла Юзефовича і  зробив усний донос на членів  братства. Сам Юзефович, котрий знав  Костомарова, Куліша, був їхнім  покровителем, тому зажадав від Петрова письмового доносу, сподіваючись, що той побоїться його зробити. Проте Петров не зламався і незабаром повернувся з детальним описом всього, що він довідався про товариство. Юзефович порадив студенту звернутися особисто до опікуна київського навчального округу – генерал-майора Траскіна (він знав, як важко потрапити до нього на прийом, тим паче звичайному студенту). Та Петров подолав усі труднощі і донос таки опинився на столі Траскіна. Той негайно відправив доповідну записку київському губернатору Бібікову.

 

Секретно

Его сия[тельст]ву гр. А. Ф. Орлову

Милостивый государь гр. Алексей Федорович!

Студент Киевского  университета Петров 3 сего марта донес  попечителю Киевского округа, что  он подслушал однажды на квартире чиновника Гулака разговор помещика Полтавской губ. Савича о превосходстве представительного правления, которое опровергал преподаватель истории в университете Костомаров, и познакомился с Гулаком, чтобы выведать ближе его мысли, и от него узнал, что существует будто бы Славянское общество, имеющее значительное развитие как в России, так и у других славянских народов, что центр его в Москве и многие члены путешествуют по России для его распространения, получил от Гулака устав этого общества, видел у него кольцо с надписью во имя св. Кирилла и Мефодия, был на чтении при вышедшем из Киевского университета бывшем студенте Навроцком разных сочинений, писанных в либеральном духе и, наконец, узнал, что общество, имея целью единение славян в представительном образе правления, предполагало действовать на юношество как в гражданских, так и в военных учебных заведениях.

Далее Петров не мог следить за развитием этого общества, ибо, может быть, с помянутою целью Савич уехал за границу, Гулак — в С.-Петербург, а Навроцкий — Полтаву для поступления в тамошний кадетский корпус. Все поименованные им лица суть уроженцы Полтавской губ. Гулак учился в Дерптском университете, был писцом в моей канцелярии с употреблением для переводов древних бумаг по Комиссии разбора актов и ныне перешел на службу в канцелярию Совета С.-Петербургского университета. Присяги от него, Петрова, не требовали, студентов и поляков не замешано, и он у Гулака их не видел.

Поспешая довести о сем до сведения вашего сиятельства и представляя  доставленный Петровым устав, честь  имею присовокупить, что я полагал  бы, не угодно ли будет приказать  находящегося ныне здесь Гулака обыскать и, если у него найдутся подозрительные бумаги или по допросам окажется, что в Киеве находятся его соучастники, или там получил он первые мысли и идеи о помянутом обществе, то его арестовать и отправить в Киевскую крепость в тамошнюю следственную комиссию для улик, допросов и дальнейших на месте указаний и открытий.

Представляя таковое мнение мое  на благоусмотрение вашего сиятельства, имею честь покорнейше просить принять  уверение в совершенном моем почтении и искренней преданности.

Дмитрий Бибиков

17 марта 1847 г., № 854, С.-Петербург

Помітка про одержання: 17 марта 1847 г.

 

17 березня 1847 р. губернатор  направив повідомлення про донос  Петрова до сумнозвісного Третього  Відділення, яке, зокрема, Герцен  називав «центральною шпигунською  конторою». Того ж дня шеф  жандармів граф Орлов повідомив  про це царя і отримав наказ заарештувати Гулака.

 

1847 p. березня 17 — червня 14. —  ЖУРНАЛ СЛІДСТВА III ВІДДІЛЕННЯ В  СПРАВІ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА

 

Журнал действий III отделения С. е. и. в. канцелярии по делу колежского секретаря Николая Ивановича Гулака и Славянского общества.

1847 г. марта 17.

Было получено отношение г-на генерал-адъютанта  Бибикова о доносе студента Киевского  университета Петрова, что существует Славянское общество, стремящееся как к соединению всех славян, так и к учреждению в России республиканского правления.

Того же числа это отношение  было доложено государю наследнику цесаревичу и получено повеление арестовать Гулака и осмотреть все его  бумаги.

Марта 18

Обер-полицмейстер Кокошкин и генерал-лейтенант  Дубельт арестовали Гулака и все  его бумаги доставили в III отделение.