Колективізація сільського господарства в Україні: Історія, методи проведення, наслідки

1) затвердження і зміцнення радянської  влади;

2) встановлення повного контролю  російського центру над Україною;

3) в основу економічного курсу  була покладена політика «воєнного  комунізму», потерпіла повний крах.

Але в 1920 р. більшовики намагалися створити враження про зміну своєї політики по відношенню до України:

1) проголошувалося визнання незалежності  УРСР;

2) було дано обіцянка ширше  враховувати інтереси середнього  селянства, забезпечити добровільність  у створенні колгоспів.

На ділі проголошення цих «змін», особливо щодо визнання незалежності України, носило обманний, демагогічний характер. До 1920 р. в Україні утвердилася політична диктатура КП (б) У у формі радянського режиму.

Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був голодомор 1932—1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. "Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями", — писав американський професор Р. Конквест.

Аналіз тодішніх подій переконливо свідчить, що в українському селі мали місце всі елементи політики геноциду. Такого висновку дійшли і члени Міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні, яка працювала д 1988—1990 рр. Геноцидом українського народу визнали голодомор 1932—1933 рр. Верховна Рада України, а також понад півтора десятка країн світу. Низка зарубіжних парламентів готують таке визнання.Головною причиною голодомору 1932—1933 рр. була цілеспрямована злочинна політика більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визнавав, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 р. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава цілеспрямовано конфісковувала більшу їх частину, в т. ч. зерно, яке призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів, ігноруючи заклики і попередження українських представників з місць. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду, який неможливо назвати інакше, як штучний. Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися. Вище партійно-державне керівництво Української СРР, зокрема генеральний секретар КП(б)У С. Косіор, голова ВУЦВК Г. Петровський, голова Раднаркому України В. Чубар, не знайшло в собі політичної волі та особистої мужності протистояти диктату Й. Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у його руках.Голод, що поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на поч. 1933 р. За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. осіб, щогодини — 1 тис, щохвилини — 17. Середня тривалість життя українців у 1933 р. у чоловіків становила 7,3 року, а в жінок — 10,9 року.

Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів та-горобців, кісткову муку і кору дерев. Відбувалися численні випадки канібалізму (лише офіційно за фактом канібалізму 1933 р. в Україні було зареєстровано 2 тис. кримінальних справ). Конфіскації збіжжя тривали, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою московських емісарів В. Молотова, Л. Каґановича, П. Постишева, які керували хлібозаготівлею в Україні, коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі. Траплялися випадки, коли вилучали навіть шкіряні речі, щоб їх не варили та не їли. Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанови "Про охорони соціалістичної власності", за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася "вища міра соціалістичного захисту" — розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термія не менше 10 років. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не дивно, що сучасники називали цю постанову "законом про п'ять колосків".Намагаючись врятуватися, тисячі селян, незважаючи на те, що шляхи, які вели до міста, були блоковані, все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак сільським жителям продавати хліб заборонялося. Не знайшовши порятунку в місті, вони вмирали там просто на вулицях. У Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Києві, інших містах померлих від голоду кожного ранку збирали і вивозили до братських могил.

Аби позбавити селян можливості дістати щось для харчування, їм не дозволялося також найматися самостійно на роботу на промислові підприємства, переходити або переїжджати в Росію. На кордоні з нею, як і з Білоруссю, а тим більше з Румунією та Польщею, стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України.Трагічною була доля селянських дітей, котрим випало відчути на собі пекло Голодомору. "Була весна 1933 р., — згадує один із очевидців, — білим цвітом цвіли вишні, яблуні, були погожі весняні теплі дні, але сільські діти не бігали, не гралися, а сиділи попід тинами з попухлими ногами, складеними в калачик. У той час у кожному класі сільської школи висів лозунг: "Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!"

Рятуючи дітей від голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. "Хто не мав іншого рятунку, — згадує Р. Дзюбіна, яка під час Голодомору проживала на Київщині, — виходили до поїзда і під час руху закидали своїх дітей до вантажних вагонів, надіючись на те, що їх десь хтось зніме і таким чином дитина виживе". Лише у Вінниці, згідно з офіційними даними, міліція підібрала за перші дні травня 1933 р. 20 підкинутих немовлят. За той самий час в інших дев'яти населених пунктах знайдено ще 304. А скільки їх було загалом по Україні?!Тисячі дітей-сиріт, як свідчать документи, бродили поодинці та групами по селах, дехто помирав на дорозі, інші добиралися до міст, залізничних станцій, просили милостиню, вчиняли дрібні крадіжки. Наприкінці червня 1933 р. на станції Козятин міліція затримала 307, а-в липні — 1340 голодних безпритульних дітей. Таке саме становище склалося у Жмеринці, Вапнярці, інших великих і малих залізничних станціях. Чимало з цих дітей помирало. Зокрема, на початку червня 1933 р. на тій самій станції Козятин знайдено 15 померлих від голоду дітей.Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Польські прикордонники, знаючи про Голодомор, дивилися на це крізь пальці. Проте на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти.

Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 10 млн. осіб. Особливо болісно лихо відобразилося на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи — їх більше нікому було відвідувати. Тим самим підривалася етнічна основа становлення української нації — село, знищувався прошарок, від якого залежали процвітання суспільства, здатність його до розвитку.

Трагедію українського села Й. Сталін та його оточення сприймали як чергову перемогу комуністичної ідеї. Так, один із соратників "вождя народів" М. Хатаєвич, обраний наприкін. 1932 р. членом політбюро, другим секретарем ЦК КП(б)У, з гордістю заявляв: "Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну".Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації. (Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. у четверту суботу листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій.)

Сьогодні не викликає сумніву твердження, що сталінський тоталітарний режим скоїв жорстокий злочин проти української нації, внаслідок якого мільйони українських селян було виморено штучно організованим голодом.Навіть якщо розглядати штучно організований голод поза національним контекстом, таке знищення також є тяжким міждержавним злочином - злочином проти людяності. Тож варто зазначити, що для юридичної оцінки і засудження вбивства селян голодом не варто винаходити нових термінів ("геноцид", "класоцид"), а слід звернутися до міжнародного права, в якому, крім геноциду, є й інші категорії злочинів проти людяності, зокрема такий, як "винищення". У міжнародному праві під ним розуміють свідоме широкомасштабне або систематичне вбивство значної кількості людей, зокрема шляхом позбавлення їх доступу до продуктів харчування та ліків.

Спільними для геноциду й інших злочинів проти людяності є те, що їх скоєння тягне за собою широкомасштабні або систематичні порушення природних прав та основоположних свобод людини і є підставою для відповідальності винних держав, посадових і приватних осіб згідно з нормами національного і міжнародного права. Отже, масове знищення українців у 1932-1933 рр. є тяжким міжнародним злочином, незалежно від того, кваліфікувати його як геноцид чи як винищення.

Противники кваліфікації Голодомору як злочину геноциду ставлять запитання, чи було цей намір зафіксовано документально, чи існував заздалегідь розроблений план, який би його підтверджував. "Дослідники не знайшли ще жодної постанови Радянського уряду і ЦК партії, що наказують убити з допомогою голоду певну кількість українських чи інших селян", - пише російський учений В. Кондрашин.

Але ж Конвенція ООН 1948 р. про запобігання злочину геноциду і покарання за нього не передбачає неодмінного надання документа про план злочину або про намір його скоїти, а вимагає лише доведення такого наміру. Документ, у якому було 6 викладено план знищення українських селян з із допомогою голоду, навряд чи буде виявлено. І взагалі його існування під питанням з огляду на вкорінену у ментальності більшовицького керівництва схильність до приховування будь-якої злочинної акції. Навіть у фашистській Німеччині, де існувала офіційно схвалена расистська доктрина, геноцид проти євреїв чинили під прикриттям "вирішення єврейського питання".Сьогодні навіть противники визнання українського Голодомору геноцидом погоджуються з тим, що голод в Україні та інших регіонах СРСР спровокувало свавільне вилучення у селян вирощеного ними врожаю та інших сільськогосподарських продуктів на підставі надмірних хлібозаготівельних планів, установлених державою за рішенням вищих партійних органів СРСР. Реалізація таких планів неминуче прирікала село на голодну смерть. Тож планування надмірного вилучення у селян виробленої ними сільгосппродукції е рівнозначним плануванню Голодомору. Іншими словами, план винищення українських селян було замасковано під надмірні плани хлібозаготівель.У 1926 р. - останньому році вільного продажу-закупівлі сільськогосподарської продукції - держава заготувала в Україні 3,3 мільйона тонн зерна. Після запровадження централізованого планування хлібозаготівель квота для України на 1928 р. становила 4,4 мільйона тонн зерна, а на 1930 р. - аж 7,7 мільйона тонн. Слід мати на увазі й те, що радикальне підвищення квот хлібопоставок відбулося, коли внаслідок політики розкуркулювання і насильницької колективізації стару традиційну систему землеробства було зруйновано, а нової ще не створили.Плануючи і здійснюючи хлібозаготівлі 1930-1931 рр., більшовицьке керівництво, ймовірно, не мало наміру спричинити голод. їхня мета полягала тоді не у знищенні українських селян, а у створенні великих централізованих запасів сільськогосподарських продуктів, необхідних для отримання валютних надходжень і використання їх на індустріалізацію, створення потужного військово-промислового комплексу, а відтак - для силового поширення комунізму в світі.Голод, перші ознаки якого з'явилися ще наприкінці 1931 р. і який почав поширюватися в Україні на початку 1932 р., слід кваліфікувати як результат злочинної недбалості партійного керівництва. Його дії мали ознаки злочину, оскільки воно могло і мусило передбачити небезпечні наслідки надмірних хлібозаготівель.

На 1932 і 1933 рр. заготівельні плани для України передбачали трохи нижчу квоту поставок - 5,8 мільйона тонн щороку. Проте і вони виявилися непосильними, оскільки в попередні роки село було виснажене. Затвердження цих квот означало затвердження планів винищення українського селянства.

Отже, початком Голодомору в Україні слід вважати початок реалізації плану хлібозаготівель на 1932р.Аналіз наказів і настанов кремлівського керівництва та їх дублювання партійно-господарською верхівкою України свідчать також про наявність непрямих доказів застосування голоду для винищення українських селян.

По-перше, у розпал Голодомору їм заборонили виїздити за межі України. На кордонах УСРР та на залізничних станціях розташовувалися військові частини і підрозділи міліції. Відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 22 січня 1933 р. органи влади були зобов'язані "не допускати масового виїзду селян з України в інші краї...". Ця заборона свідомо позбавила голодуючих можливості придбати необхідні для порятунку харчі поза межами ураженої голодом території УСРР, прирікаючи людей на смерть.

По-друге, держава вкрай негативно реагувала на спроби полегшити становище селян. Систематичних і жорстких репресивних заходів уживали до тих партійних і радянських керівників усіх рівнів, котрі висловлювали незгоду з надмірними планами хлібозаготівель і прагнули допомогти хліборобам - видавали їм продукти з колгоспних фондів.

По-третє, хоч у державних резервах нагромадилося повно збіжжя, цей ресурс не було використано для надання допомоги голодній Україні.

По-четверте, вироблені та заготовлені в Україні продукти харчування експортували за її межі - в інші регіони СРСР і за кордон, а на мільйони українських селян чекала голодна смерть. Держава не спромоглася переглянути експортну політику, зробивши акцент на продажу за кордон лісоматеріалів і нафтопродуктів, тим більше, що світові ціни на зерно тоді впали і відповідно зменшилися валютні надходження.

По-п'яте, тодішній радянський режим проголосив, що голоду в Україні немає, і на цій підставі відмовлявся від міжнародної гуманітарної допомоги. Це є додатковим переконливим свідченням наміру влади використати голод як знаряддя винищення українського селянства.

Підтвердженням штучного характеру Голодомору 1932-1933 рр. і умисного використання його для ліквідації українських селян є продемонстрована сталінським режимом спроможність "контролювати голод". 8 травня 1933 р. за підписом Й. Сталіна і В. Молотова виходить таємна Директива-інструкція партійно-радянським працівникам, покликана покласти край репресіям: "Настав момент, - ідеться в ній, - коли ми вже не маємо потреби у масових репресіях, що, як відомо, торкаються не лише куркулів, а й одноосібників і частини колгоспників". Оскільки знесилені голодом та ізольовані у своїх селах селяни вже не становили загрози режиму, директива передбачала припинення масових виселень, "упорядкування" арештів та "розвантаження" місць ув'язнення.Український Голодомор був складовою превентивної каральної політики, спрямованої проти української нації як такої, оскільки її відродження загрожувало єдності й власне існуванню радянської імперії. Голодомор планувався і здійснювався проти української нації, оскільки саме вона була суб'єктом державотворчого самовизначення і лише вона могла реалізувати зафіксоване в радянських конституціях право на самовизначення шляхом виходу із СРСР і утвердження незалежної держави.