Конституція УРСР 1919 року

План

 

 

Вступ

 

Термін “Конституція” латинського походження і означає “встановлення". В стародавньому Римі так називали окремі акти імператорської влади, які мали силу джерел права. В стародавній Греції це слово розуміли як державний устрій, який офіційно закріплений в Основному законі. Сьогодні “конституція” - правовий акт вищої юридичної сили в державі, фундамент державного і суспільного життя, головне джерело національної правової системи. Вона регулює основні суспільні відносини, які пов’язані з організацією державної влади, формами правління і державного устрою, з основними правами людини і громадянина, їх обов’язками, територіальним устрієм, володіє основними юридичними якостями, є фактором стабільності у суспільстві, функціонування державного механізму в режимі злагоди і законності.

Норми Конституції впливають не тільки на динаміку реформування державних структур, а й на усе суспільство. В демократичній державі конституція має велику цінність, оскільки вона обмежує втручання держави в особисте життя людини, створює умови для формування громадянського суспільства. Вона являється на тільки правовим, а й політичним документом, в якому відповідні політичні та інші групування через конституційні приписи намагаються втілити свої ідеї, погляди на владу, власність, права людини і громадянина, на державний устрій, розподіл владних повноважень між законодавчою і виконавчою гілками влади, між центром і місцями тощо.

Також Конституція забезпечує високу ступінь свободи і організованості  суспільних відносин, їх постійне вдосконалення  і розвиток. Такий вплив проявляється в безпосередньому регулюванні суспільних відносин в економічному, соціальному будівництві і інших сферах. В результаті конституційного регулювання встановлюється найбільш оптимальний порядок суспільних відносин, який відповідає інтересам всього населення країни. Причому, кожен народ намагається створити Конституцію, притаманну власній національній ідеї.

Не є виключенням й український  народ, основними критеріями для  якого виступають:

національна особливість;

самоповага;

боротьба за незалежність і побудову своєї суверенної держави;

відданість таким суспільним цінностям, як соборність, християнські настанови, здобуткам своєї національної історії, зокрема ідеям козацтва, феномену Шевченка тощо.

Історія становлення українського конституціоналізму охоплює значний період, починаючи аж з “Пактів й конституції законів та вольностей війська запорозького” Пилипа Орлика (1710 р) і закінчуючи Конституцією, прийнятою Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Ще Конституція Пилипа Орлика мала демократичний характер. В ній обмежувались гетьманські прерогативи, зменшувалась соціальна експлуатація, зберігався особливий статус запорожців і т. інше.

Взагалі, більшість істориків притримуються  думки, що і Конституції, прийняті в  радянський період, теоретично носили демократичний характер, хоча практика свідчить про інше.

І, нарешті, найдемократичнішою є нині діюча Конституція, прийнята 28 червня 1996 року.

Ще в перших її статтях закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість  діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, й органами або посадовими особами.

Взагалі, всі нормативні документи  конституційного характеру, що були прийняті в період становлення українського конституціоналізму, залишили свій слід у формуванні української державності.

В літературі відокремлюють різні  точки зору щодо сутності конституції, які можна звести до слідуючих  позицій:

договірна;

теологічна;

природно-правова;

марксистсько-ленінська (класова).

Щодо останньої, то за нею трактовка  сутності конституції виходить з  того, що даний політико-правовий документ - результат співвідношення класових сил в суспільстві. Так, наприклад, один із державних діячів першої половини 50-х років ХХ-го століття П. Стучка писав: “Конституцією ми називаємо основні закони сучасної держави. Мета їх - визначити в письмовій формі співвідношення класів даної держави в даний час”. З його точки зору, “конституційна держава - особлива, високоорганізована організація пануючого класу". З класового розуміння конституції виходили такі відомі державознавці перших років радянської влади, як Г. Гурвіч, І. Енгель [1].

Вищезазначені теоретичні конструкції  знаходили втілення в основних законах  перших років радянської влади. Особливо це було закріплено в конституції Української соціалістичної радянської республіки 1919 року, яка виходячи з класового підходу, встановлювала, що Українська республіка є організацією диктатури пролетаріату і експлуатуємих мас пролетаріату та біднішого селянства для перемоги над їх віковими гнобителями, експлуататорами та поміщиками.

Таким чином, конституція стала  не інструментом суспільної злагоди, а  правовою базою проведення репресій одних класів проти інших. Це базувалося на ідеї класової сутності конституції, в основі якої було ленінське положення: “Сутність конституції в тому, що основні закони держави взагалі і закони, що відносяться до виборчого права в представницькі установи, їх компетенція…відображають дійсне співвідношення класових сил в суспільстві" [2].

Не дивлячись на закріплення  зазначених ідей Конституція 1919 року наклала  суттєві відбитки на подальше творення української державності аж до періоду  перебудови у 80-90-ті року.

 

Розділ І. Політика радянської влади в Україні 1919 року

 

У 1919 р. в Україні була встановлена радянська форма державності. Першим кроком зробленим в цьому напрямку була відмова більшовиків від попередньої назви - Українська народна республіка. І вже з 6 січня 1919 року держава одержала нову назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України з переїздом до Харкова  зазнав значних змін. По-перше, з  тимчасового він перетворився на постійний. По-друге, став називатися Радою  народних комісарів (РНК), а його підрозділи - народними комісаріатами.

Взагалі, радянська державна структура  формувалася в умовах громадянської  війни та революційної ідеології. Ради існували переважно у губернських  містах, а на місцевому рівні діяли  надзвичайні органи влади військово-революційні  комітети (ревкоми). Історики пояснюють це тим, що “більшовики, не впевнені у підтримці народних мас, робили ставку на диктаторські органи управління і не поспішали віддавати владу демократичним виборним Радам" [3].

Ревкоми були опорними пунктами більшовизму, які цементували диктаторський режим в Україні. Такі ж повноваження мали і комітети бідноти, які створювалися на селі. Вони покликані були внести розкол у найчисленнішу верству суспільства - селянство, ізолювати заможних селян і цим сприяти реалізації більшовицьких планів.

З початку 1919 року прискорено йшла інтеграція радянських республік, які намагалися вистояти в жорстких умовах громадянської  війни.

Так, 1 червня утворюється “військово-політичний союз” формально незалежних України, Латвії, Литви, Білорусії та Російської Федерації. Основною метою була мобілізація та централізація сил радянських республік для того, щоб відстояти радянську владу. Засобом досягнення цієї мети було об’єднання під керівництвом вищих органів РСФСР збройних сил, промислового потенціалу, фінансів, залізниць, комісаріатів праці.

Вся модель соціально-економічної  політики РНК України була на зразок Росії. Економічний курс, що запроваджувався  отримав назву “військового комунізму”. Його складовими частинами були:

націоналізація всіх підприємств;

заборона свободи торгівлі, згортання  грошового обігу, запровадження  карткової системи розподілу  продуктів;

встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної  трудової повинності;

введення продовольчої розкладки.

Сьогодні історики вважають, що “військовий комунізм” виступав моделлю державного регулювання економіки, яка мала подвійну природу. З одного боку, він був реакцією на критичні обставини і тому являв собою набір вимушених, тимчасових заходів, з іншого його реалізація на практиці стала спробою переходу до нового суспільного ладу. Основними елементами політики “військового комунізму" була продрозкладка, запроваджена в січні 1919 року. Вона виступала одним з елементів встановлення продовольчої диктатури, що виявилася у запровадженні монополії на торгівлю хлібом, штучному утриманні твердих цін, створення комітетів бідноти, формуванні продзагонів для примусової хлібозаготівлі. Проти цієї політики були селяни. Наслідком цього стала хвиля стихійного селянського руху, спрямована проти продрозкладки та насильницької колективізації.

Отже, не дивлячись на всі перешкоди, у 1919 році на теренах України запроваджувався  більшовицький режим. Проявами цього  процесу стали формування та організація  радянської державної структури; включення  України в “військово-політичного союзу" радянських республік; прийняття першої конституції УСРР, що була розроблена на основі конституційної моделі РСФСР і яка юридично оформила існування радянської державності на території України.

 

Розділ ІІ. Характеристика Конституції УСРР 1919 року та її вплив на державотворення країни

§ 1. Основні завдання, положення  Конституції та ідеологічне обгрунтування

 

Розбудова радянської держави йшла на повну силу. На початку березня  відбувся з’їзд Комуністичної партії більшовиків України. На з’їзді було розглянуто проект Конституції, підкреслено, що вона має закріпити диктатуру пролетаріату у формі Республіки Рад. Враховуючи досвід державного будівництва в радянській Росії, було визнано за необхідне для УСРР прийняти Конституцію РСФРР, з деякими змінами залежно від місцевих умов.

6 березня 1919 року в Харкові  відкрився ІІІ Всеукраїнський  з’їзд Рад, на який прибули  1887 делегатів, з яких 1435 були комуністами.  Головним питанням, яке розглядалося, було зміцнення радянського ладу. Був заслуханий звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду (Раднаркому) України, розглянуто військове, продовольче та земельне питання.

І, нарешті, 10 березня проект Конституції  УСРР був поданий на розгляд і  затвердження з’їзду Рад. Якщо зважати  на думку деяких істориків, то проголошення Конституцією диктатури пролетаріату було чистою фікцією. Насправді владу на той час прибрала більшовицька партія, лідери якої здебільшого переслідували честолюбні цілі, понад усе прагнули влади і слави [3].

Які ж основні положення мала Конституція?

По-перше, Українська Соціалістична  Радянська Республіка визначалась, як організація диктатури працюючих  та експлуатуємих мас пролетаріату і біднішого селянства для  перемоги над їх віковими гнобителями  і експлуататорами-капіталістами та поміщиками [4] (Розділ І, пункт 1).

По-друге, у першому розділі Загальні положення Конституції визначалися  основні завдання диктатури пролетаріату аналогічні Конституції РСФРР, а  саме:

здійснення переходу від буржуазного  ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів. А після здійснення цих завдань диктатура зникне, а за нею, до остаточного оформлення майбутнього комуністичного ладу, зникне й держава, уступивши місце вільним формам суспільного життя, збудованого на основах організації загальної праці на загальну користь і братерську солідарність людей [4] (Розділ І, пункт 2). Для досягнення цієї мети Українській Соціалістичній Радянській Республіці надавались такі повноваження:

проведення в життя заходів, що безпосередньо направлені на знищення існуючого економічного устрою і  виявляються в скасуванні приватної  власності на землю і на всі  інші засоби виробництва;

закріплення в області будівництва  державного життя влади за робітничим класом, встановлюючи здійснення державної влади виключно працюючими масами і цілком усуваючи пануючі класи від таких повноважень;

утворення для працюючих мас  можливості користуватися правами (свободою живого і друкованого слова, зборів і спілок), позбавляючи цих прав пануючі класи і спільні з ними по своїй політичній позиції громадські групи;

організація озброєння для оборони  здобутків соціалістичної революції, притягнення до цієї оборони всіх трудових елементів країни.

Якщо провести порівняльну характеристику Конституції 1919 року і Конституції 1996 року, то можна дійти висновку, що історія українського конституціоналізму зазнала значних перетворень за визначений період.

Це можна побачити на прикладі принципу, закріпленого в Конституції 1996 року, згідно з яким людина, життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Україна пройшла шлях від наміру увійти в склад єдиної Соціалістичної Радянської Республіки до створення самостійної, незалежної держави.

Завдання і принципи Конституції 1919 року та її основні положення  були обумовлені історичними процесами, що відбувалися в той період.

§ 2. Конституція державної влади: центральних та місцевих органів

 

Для істориків, юристів, політиків  завжди була складною проблема теоретичної розробки функціонування державної влади. І сьогодні вона вирішується з врахуванням положень загальносвітового досвіду.

Як зазначають історики і фахівці, саме теоретичні розробки змісту державної  влади за радянської доби не здійснювались… Автори підручників з радянського державного права взагалі уникали розкривати зміст даної категорії як інституту цієї галузі права (5).

Тому, щоб визначити вихідні  положення функціонування державної  влади за Конституцією Української  Соціалістичної Радянської Республіки 1919 року, необхідно з’ясувати такі питання:

що є джерелом державної влади;

який зміст цієї влади;

які конституційні принципи організації  і діяльності державної влади  є основоположними;

що покладено в основу розподілу  функцій державної влади;

яка система державних органів, що здійснюють державну владу;

хто є суб’єктами в конституційно-правових відносинах з приводу організації  та здійснення державної влади;

що є об’єктом в згаданих правовідносинах;

яка мета здійснення державної влади.

Розкривши зміст цих питань, ми зможемо визначити основні елементи та складові державної влади України 1919 року.