Контрольная работа по "История Украины"

─ наявність величезного масиву вільних земель степової зони (Дикого Поля), з багатими природними ресурсами, що потребувало заселення і господарського освоєння;

 ─ погіршення становища українського  народу, що обумовлювало втечі  селян і міської бідноти на  окраїни Польсько-Литовської держави  в пошуках кращої долі. Також  туди їхали авантюристи, злодії , шукачі пригод та ін;

 

 ─ умови існування, оскільки  постійною була загроза нападів  татар, обумовлювали потребу до  появи у козацтва військової  організації. 

 

 Початки козацтва простежуються  у XV ст., коли на вільні прикордонні  землі Польсько-Литовської держави  приходили найбільш сміливі і відчайдушні люди, яких самі умови життя примушували до військової організації. Публіка була різноманітна - від селянина втікача до магната - шукача пригод. Представлені були різні національності, але більшість становили українці. Селилися козаки понад Дніпром, у верхів’ях Південного Бугу та їх численних притоках. Важливим регіоном формування українського козацтва стали міста Канів і Черкаси. У Росії козаків тривалий час називали черкасами. Козацький устрій був демократичним. Об’єднувалися козаки в громади, всі питання вирішували на радах, де обирали отаманів та іншу старшину. Займалися козаки хто чим міг, по різному здобували засоби для життя, а саме, мали власне господарство, займалися землеробством, скотарством, різними промислами, ремеслами, торгівлею, або тільки військовою справою.

 До середини XVI ст. козацтво не представляло собою  окремої організованої  соціальної  групи, але вже в першій половині  цього ж століття почали з’являтися  перші ватажки та організатори  українського козацтва, нерідко ними виступали державні урядовці, старости. Вони організовували оборону південного прикордоння від татар, а козаки в цьому регіоні були реальною військовою силою. Серед цих урядовців і старост найбільш відомими були: Євстафій Дашкевич, Прецлав Лянцкоронський, Бернард Претвич та ін. З середини XVI ст., з появою Запорозької Січі і формуванням козацтва як окремого стану феодального суспільства, організація козацтва перейшла на якісно новий рівень розвитку. До утворення Запорозької Січі спричинив комплекс причин. Одним з видів діяльності козацтва було уходництво - сезонні походи в місця постійних промислів (уходів) в Дикому Полі з метою здобуття засобів до існування. Це об’єктивно сприяло господарському засвоєнню і вивченню більш глибших районів Дикого Поля. Козаки відбували з місць постійного перебування (Канів, Черкаси) навесні, об’єднувались у загони на чолі з отаманом і їхали в степи до осені, де й займались мисливством, рибальством, випасом худоби і коней, видобутком солі та ін. Вже з початку XVI ст. осередком уходів стало Запоріжжя, особливо полюбляли козаки район Дніпрових порогів, від р. Самари до о. Хортиця і район Великого Лугу, береги Дніпра нижче порогів. Самі козаки говорили: “Січ - мати, Великий Луг - батько”. З часом уходництво переросло в постійну колонізацію Дикого Поля. В місцях уходів з’являються укріплені зимівники, городки - “січі” (засіка, сікти). Поступово в козаків сформувалося усвідомлення потреби в об’єднанні своїх сил і створенні єдиного центру, щоб міцно взяти під контроль засвоєні землі. Так повинна була виникнути Запорозька Січ, але коли саме це сталося, точно невідомо.

За свідченням “Польської хроніки” Бєльських у 30 - 40-х рр. XVI ст. якась  Січ існувала на о. Томаківка. Перша  ж достовірно відома Січ існувала у 1553 - 1557 рр. на о. Мала Хортиця, засновником якої був Дмитро Вишневецький (Байда) із знатного магнатського роду, князь, був державним урядовцем, але покозачився. Всього відомо 8 запорозьких січей: Хортицька (1553 - 1557 рр.), Томаківська (1560 ті 1593 рр.), Базавлуцька (1593 - 1638 рр.), Микитинська (1638 - 1652 рр.), Чортомлицька (1652 - 1709 рр.), Кам’янська і Олешківська (1709 - 1734 рр.), Нова (Підпільненська) (1734 - 1775 рр.). П’ять з цих січей знаходилися на території Дніпропетровської області. З другої половини XVI ст. козацтво поділялося на окремі групи: реєстрові та нереєстрові (міські, низові (запорозькі)). Запорозька Січ і реєстр, які в собі несли зародки української державності, спричинили також зміни і в психології козаків та в ставленні до них. Спочатку козаків мало чим відрізняли від розбійників та інших маргіналів суспільства, але з часом, особливо у простого люду, негативний образ козака змінився, перш за все завдяки боротьбі з татарами і турками. Козаки відбивали напади татар, захищаючи себе, і отримували з цього більше військової здобичі, ніж слави, що було практично. Але для українського народу козаки були борцями з турками і татарами, оборонцями від національного та соціального гноблення польських панів. Це виходило об’єктивно, бо козаки перш за все захищали й забезпечували свої вузькостанові інтереси, але при цьому значною мірою й самі серйозно переймалися загальнонаціональними інтересами, ідеями оборони православ’я і власного народу. Таким чином козацтво еволюціонувало від невеликих ватаг бездомних неосілих елементів до юридично оформленого стану феодального суспільства, з чіткими організаційними формами. Поступово наприкінці XVI - першій половині XVII ст. козацтво займає провідне місце в українському суспільстві, беручи активну участь в розв’язанні найболючіших проблем національного життя. Козаки стали політичним провідником українського народу, становлячи його політичну еліту.

5.Розкрити причини,характер, рушійні сили та періодизацію  національно визвольної війни  під проводом Б.хмельницького

 

Після придушення козацько-селянських повстань (кін. ХVI — перша пол. ХVII ст.) польській владі здалося, що вона остаточно підкорила українців, оскільки збройні виступи на деякий час припинилися. Навіть роки від 1638 до 1648 року отримали назву «десятиріччя золотого спокою». Проте в сер. ХVII ст. становище українського народу під владою Речі Посполитої стало особливо важким. В Україні не було жодної соціальної верстви населення, яка б не зазнавала утисків у правах. Тому спокій, що запанував після повстань не був довготривалим, адже існуючі протиріччя залишалися не вирішеними.

Національно-визвольна  боротьба українців проти польського панування була обумовлена об'єктивними  передумовами і причинами. Передумови:

Формування української нації, яка у межах Речі Посполитої фактично не мала шансів на повноцінний розвиток.

Перетворення українського козацтва на провідну політичну силу,що виражала ідеї народу і внаслідок загострення  протиріч між Україною і великодержавними амбіціями Польщі відігравала роль суспільного детонатора.

Поширення ідей боротьби за національну незалежність та особисту свободу людини, які набули поширення на той час у Європі.

Причини:

Козацтво зазнавало  постійних утисків: магнати відбирали  в них хутори, луки, ставки, млини, змушували платити податки. За будь-яку  непокору козаків кидали до в'язниць, де їх катували. Більш того - багатьох з них перетворювали на кріпаків.« ... вони (феодали) поводяться з нами не так, як годиться чинити з лицарськими людьми, гірше знущаються з нас, ніж зі своїх невільників і роблять нам усілякі кривди. Не тільки в майні своєму, а й самі собі ми не вільні.  »

 

З листа козаків  до польського короля.

Посилюється гноблення  селянства, яке дедалі більше ототожнюється  з польським пануванням. Панщина  на Наддніпрянщині досягла чотирьох днів на тиждень, у західних районах - шести. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні натуральні та грошові повинності, а також працювати в маєтку феодала: стерегти панське майно, білити полотно, лагодити греблі, возити дрова тощо.« ... селяни змушені віддавати своїм панам усе, що тим заманеться вимагати. Не дивно, що цим злидарям у тяжких умовах не залишається нічого для себе. Але це ще не все: пани мають безмежну владу не тільки над селянським майном, а й над їхнім життям.  »

 

Ґійом де Боплан про  Україну.

Міщан українського походження усували від участі в міському самоврядуванні, натомість на посади брали іноземців.

Чинилися перешкоди  вступу українців до цехів, заняття  ними ремеслом чи торгівлею.

Збільшився тиск на православну  церкву, звичайним людям насаджували  уніатство або каталоцизм.

Застосовувалися обмеження  щодо освіти та вживання української  мови.

 

1646 року Б. Хмельницький  на запрошення французів разом  із І. Сірком та козаками  брав участь у воєнних діях  проти іспанських Габсбургів. Того  ж року відбулася подія, що  значною мірою вплинула на  хід історичних подій. За відсутності  господаря на Суботів здійснив напад чигиринський підстароста Д. Чаплинський, який, пограбувавши хутір убив його наймолодшого сина та забрав жінку, з якою мав намір одружитися овдовілий Богдан. Варто зауважити: подібні випадки були звичним явищем з боку польської шляхти, тому Хмельницький спочатку намагався покарати підстаросту законними методами через короля, але всі прохання виявилися марними. Цей випадок остаточно переконав його необхідності докорінних змін у державі.

 

Перебіг

 

1648—1649. Зборівська  угода

21 січня 1648 року Хмельницький на чолі невеликого загону реєстрових і запорізьких козаків, напав на польську залогу на острові Базавлук (на Дніпрі) і знищив її. Це звільнило Запорізьку Січ від польського контролю, притягнуло запорожців на бік Хмельницького, обраного гетьманом. Наступні кілька місяців тривала підготовка ширшого повстання; розсилалися універсали, які заохочували козаків, селян і міщан стати проти шляхти. Дуже важливий був договір, який Хмельницький уклав з Туреччиною, а також з кримським ханом Іслямом III Ґераєм, за яким Тугай-бей з 40-тисячним загоном кримців мав допомогти козакам.

Щоб ліквідувати повстання, у квітні 1648 уряд Речі Посполитої вислав 30 000 війська проти Хмельницького. Не сподіваючись поважніших труднощів, польські полководці — Великий гетьман М. Потоцький і польський гетьман М.Калиновський— поділили свої сили. Це була велика тактична помилка. Близько 10 000 повстанців оточили польський 6 000 авангард на чолі з сином гетьмана Стефаном Потоцьким під Жовтими Водами і 16 травня 1648 знищили його, а 26 травня 1648 під Корсунем Xмельницький з кримцями розгромив головне польське військо, керівники якого потрапили в кримський полон.

Після тих перемог  по всій Україні розгорілася війна  між українськими козацько-селянськими  і польськими шляхетськими загонами. Жорстокі бої відбулися на Правобережжі влітку 1648 між загонами полк. М.Кривоноса і шляхетськими частинами під проводом князя Я.Вишневецького. Під час цих боїв населення дуже потерпіло. Польське військо систематично вирізувало всіх козаків і селян, включно з дітьми, жінками і старими, а повстанці так само поводилися зі шляхтою, католицьким духівництвом і євреями, чимало яких допомагали польській шляхті.Наприкінці літа уряд Речі Посполитої вислав ще одне, добре виряджене, 40-тисячне військо (32 000 поляків, 8 000 найманих німецьких жовнірів) проти Xмельницького. Але провід цього війська (О. Конецпольський, М. Остророг, князь Д. 3аславський) був слабий і недосвідчений. Вишневецький, що хотів стати головним полководцем польських сил, не мав належного контакту з наступаючим польським військом. Певні своєї перемоги, польські полководці дозволили Xмельницькому зайняти дуже вигідні позиції біля Пилявців. У бою, який відбувся 23 вересня 1648, повстанці вщент розгромили польське військо. Військо Xмельницького, перейшло на західноукраїнські землі й на початку листопада 1648 облягло Львів. Деякі козацькі відділи дійшли до етнічно польських і білоруських земель, де також вибухли антишляхетські й антипольські повстання. Ідучи назустріч проханням українських міщан, Xмельницький покинув облогу Львова і оточив Замостя, де були залишки військ Вишневецького. На той час Хмельницький мав з собою виснажене 30-тисячне військо, яке потерпало від епідемії чуми, не мало вдосталь провіанту, не мало змоги вести війну при зимових морозах. Також вагомою причиною відступу Хмельницького було те, що в разі взяття Замостя та подальшого просування війська територією Польщі, національно-визвольна війна мала вийти за етнічні кордони українців і перетворитись у загарбницьку. До того ж гетьман тверезо оцінив свої сили та міцність фортець, котрі йому необхідно було подолати по дорозі до столиці, тож він вирішив повернутись до Наддніпрянщини. 2 січня 1649 військо Богдана Хмельницького урочисто вступило до Києва.Мобілізуючи всі сили Речі Посполитої, Ян ІІ Казимир у квітні 1649 перейшов у наступ проти Xмельницького. Головне польське військо, під проводом самого короля, виступило з Волині, а литовське військо, яким командував гетьман Литви князь Януш Радзивілл, наступало на Київ. При допомозі Іслям-Ґірея Xмельницький 10 липня оточив частину королівського війська у Збаражі. Коли Ян Казімір і його 25-тисячне військо рушило на поміч обложеним 15 липня 1649, Xмельницький несподівано напав на короля і оточив його біля Зборова. Тим часом у червні й липні литовське військо майже дійшло до Києва, але козацько-селянські напади у запіллі примусили литовців відступити. Виглядало, що Xмельницький остаточно розгромить ворожі сили. Але у цю критичну хвилину Іслям-Ґірей, підкуплений поляками і незадоволений великим зростанням українських сил, відтягнув свої загони і змусив Xмельницького почати переговори з поляками. 18 серпня 1649 року Xмельницький уклав з польською делегацією під проводом Юзефа Оссолінського Зборівську угоду.

У Xмельницького назріла  думка цілком відірвати Україну від Польщі, але хоч він здобув ряд перемог, проте не міг остаточно розгромити ворога. Кампанія закінчилася Зборівською угодою, якою не були задоволені обидві сторони.

 

1650—1651. Білоцерківська  угода

Атака ляхів  під Берестечком

 

Влітку 1650 і українці й поляки намагалися ізолювати одні одних дипломатично. Польські дипломати перестерігали Москву перед козаками і перетягнули на свій бік Василя Лупула, господаря Молдови. Xмельницький посилив свої зв'язки з кримськими татарами і Оттоманською Портою. Щоб запобігти поширенню польських впливів у Молдові, Xмельнцький у серпні 1650 вислав велике козацько-татарське військо в Молдову і примусив Василя Лупула підписати договір та обіцяти віддати заміж доньку Розанду за свого сина Тимоша.Тим часом, коли козаки були зайняті у Молдові, 50-тисячне польське військо несподівано напало 20 лютого 1651 на Брацлав. У червні відбувся головний бій біля м. Берестечка на Волині. Польська армія, у якій було близько 20 000 найманого німецького війська, набраного з ветеранів Тридцятирічнї війни, стала проти українсько-татарського війська. Але українське військо, знову зраджене кримцями, зазнало поразки, і 10 липня 1651 у тяжких умовах відступило до Білої Церкви. На початку серпня литовське військо зайняло і спалило Київ. Не зважаючи на ці невдачі, Xмельницький зібрав 50 000 війська і 24 — 25 вересня вступив у тяжкий, але не вирішальний, бій з ворогом біля Білої Церкви. Втомлені війною, обидві сторони почали переговори, у висліді яких була укладена дуже невигідна для Xмельницького Білоцерківська угода 28 вересня 1651.

Невдовзі по підписанні договору польські військові частини  й шляхта почали повертатися на Україну  і відновлювати старі порядки. Населення  Правобережної України, занепокоєне  появою попередніх дідичів, почало кидати свої оселі й переселятися на схід, на Лівобережжя й Слобожанщину.

 

 

1652—1654. Переяславська  угода

Докладніше: Битва під  Батогом, Переяславська рада та Березневі  статті

 

 Переяславська Рада

 

Весна 1652 — зима 1653. Хоч  козаки здобували далі деякі перемоги над поляками, з'явилися ознаки ослаблення і зневіри, і Xмельницький покладав щораз більшу надію на зовнішню допомогу. 1651–1652 він посилив зв'язки з кримськими татарами й Оттоманською Портою. Центром його уваги була Молдова. Одруження Тимоша і Розанди мало забезпечити союз України з Молдовою, а далі з Туреччиною і Кримським Ханатом. Xмельнцький вислав Тимоша на весні 1652 з великим козацько-татарським військом до Молдови. 2 червня 1652 відбувся бій під Батогом з 30-тисячним польським військом, з якого Xмельницький, що прийшов синові на допомогу, вийшов з блискучою перемогою, і в серпні 1652 Тиміш побрався з Розандою. Але на весні 1653 молдовські бояри, підтримані Валахією і Семигородом, повстали проти Лупула і козаків, а у вересні Тиміш загинув, обороняючи Сучаву. Смерть гетьманича 15 вересня 1653 поклала кінець молдовській орієнтації Xмельницького.Тим часом в Україні знову розгорілася війна. Велике 80-тисячне польське військо наступило на Поділля, але було оточене об'єднаними силами козаків і кримських татар під Жванцем на початку грудня 1653. Та у вирішальний момент кримці знову погодилися з поляками, без згоди українського союзника, і Xмельницький мусив замиритися 5 грудня з поляками на основі Зборівського договору 1649. Ця нова татарська зрада примусила гетьмана до рішучої зміни орієнтації.Майже від початку повстання Xмельницький утримував дипломатичні зв'язки з Москвою, але цар Олексій Михайлович уникав від підтримки повстання, бо це означало б війну Москви з Річчю Посполитою. Проте польські поразки в Україні і загроза, що Xмельницький визнає зверхність Оттоманської Порти, заохотили Москву до нових переговорів з гетьманом (1653), які закінчилися укладенням так званої Переяславської угоди (у січні — березні 1654) у ході якої були підписані Березневі статті. За цими статтями, Україна визнала протекторат московського царя, зберігаючи свою цілковиту автономію і діставала військово-політичну допомогу Москви проти Польщі.