Козацько-гетьманська держава

План

1. Козацько-гетьманська держава середини XVII ст.: соціальна структура, політико-адміністративний устрій
2. Період Руїни: причини, суть, наслідки

3.  Використана література

Козацько-гетьманська  держава середини XVII ст.: соціальна  структура, політико-адміністративний устрій

У Визвольній війні українського народу Б. Хмельницький виявив себе не лише як великий полководець  і дипломат, а і як державний  діяч, фундатор і будівничий української  козацької держави. Він добре  розумів, що перемога може бути нетривкою, якщо її не закріпити на місцях. Тому ще на початку війни вишукував  шляхи для будівництва держави. Однак у походах 1648 р. він ще не мав розробленої державної програми, продовжуючи, як і більшість старшин, залишатися в полоні ідей автономізму. Лише після повернення в Київ у  грудні 1648 p., переосмисливши уроки минулорічної боротьби, Б. Хмельницький сформував  нову політичну програму, яка передбачала  право українського народу на створення  власної держави, її незалежність і  соборність. І, нарешті, визнання Річчю  Посполитою незалежності козацької  України в тих кордонах, у яких "володіли благочестиві великі князі", тобто як правонаступниці Київської  Русі.

Формування  основних принципів національної державної  ідеї відбулося, можливо, під впливом  тієї патріотичної атмосфери, у якій опинився гетьман у Києві, де його зустрічали дзвонами всіх церков, гарматними пострілами та урочистим богослужінням. Древній Київ з ентузіазмом вітав  Б. Хмельницького як "Богом даного збавителя від лядської неволі".

Усі ці обставини  змінили настрої та плани гетьмана. Досі він не піднімався вище інтересів  козацької старшини, тепер же усвідомив  свої обов'язки щодо всього народу. Він  сам називає себе самодержавцем  руським з Божої ласки, заявивши польським комісарам: "Визволю  з лядської неволі народ руський  весь... Не залишиться тут нога жодного  князя і шляхетки на Україні, а схоче котрий з нами хліб їсти, хай буде послушний Війську Запорізькому". Тому й переговори, які почалися з польською делегацією на чолі з А. Киселем, не дали позитивних для нього наслідків. Хмельницький висував підвищені вимоги і погрожував війною.

Провідну  роль у надзвичайно інтенсивному процесі руйнування польських і  становлення українських державних  інституцій відігравало козацтво, активно  підтримане селянами та міщанами. Існуюча  вже довгий час на Запорізькій  Січі козацька республіка була зародком козацької держави Б. Хмельницького  й дістала назву Військо Запорізьке. У ті часи жоден народ ще не мав  такого міцного військового устрою, як Запорізька Січ.

Скориставшись перемир'ям з Польщею, яке настало  після укладення Зборівського договору 1649 p., здобутими правами для державного будівництва на відвойованих землях, Б. Хмельницький активно зайнявся організацією української козацької держави. У 1649—1650 pp. всю підвладну йому територію було поділено на округи — полки, а їх — на сотні. Полковники, сотники і міські отамани мали військові ранги і поряд з військовими обов'язками несли цивільну службу в адміністрації, фінансовій управі й суді. Було організовано різні ланки державного апарату. Замість станово-шляхетської системи земських, гродських і підкоморських судів виросла мережа нових козацьких судів. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя. У державі склалися власні фінансова, митна і податкова системи. Податки вперше почали надходити до Державного скарбу Війська Запорізького. Здійснювалося карбування власних українських грошей.

У містах діяли органи самоврядування: у великих  — магістрати, у менших — ратуші.

Однією  з найважливіших справ державного будівництва було військо, основу якого  становило реєстрове козацтво. Виявивши винятковий талант військового стратега й хист організатора, Б. Хмельницький з непідготовлених, розрізнених  загонів повстанців за роки національно-визвольної війни створив могутню регулярну  армію, яка виграла майже всі  битви війни.

Українська  держава мала власну символіку —  прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом. У гетьманській столиці Чигирині були представлені посли більшості країн Європи.

Найвищим  органом влади вважалася Генеральна Рада Війська Запорізького. Проте  з 1649 р. її функції здебільшого переходять до Старшинської Ради, що було характерною  ознакою перегрупування козацтва і  свідчило про зростання ролі козацької  старшини. До складу Ради входили у  першу чергу генеральна старшина і полковники. Іноді Старшинська  Рада збиралася в розширеному  складі. У ній також брали участь сотники, представники військового  товариства та міської адміністрації, а також вищого духовенства. Рада ухвалювала законодавчі акти, розв'язувала  всі адміністративні, господарські, військові та зовнішньополітичні справи, була верховною судовою інстанцією, перебирала на себе функцію обрання  й усунення гетьмана. До компетенції  Старшинської Ради належали також питання  миру і війни, мирних переговорів, встановлення дипломатичних відносин.

Могутня влада концентрувалася в руках  гетьмана. Він очолював адміністрацію, військо, фінансову і судову системи, скликав ради, видавав нормативні акти — універсали, вів дипломатичні переговори. Йому підпорядковувалася Генеральна канцелярія, до складу якої входили старшини, яких обирали на козацькій раді. Це — генеральний  писар, обозний, два осавули, двоє суддів, а також підскарбій, хорунжий і  бунчужний. Генеральний писар очолював гетьманську канцелярію і займався зовнішньою політикою. Обозний керував  артилерією і займався постачанням  армії. Осавули були по-мічниками і заступниками гетьмана у військових справах. Підскарбій відав фінансами, бунчужний був хранителем гетьманського бунчука, хорунжий — прапора.

Чимало  Б. Хмельницький зробив для зміцнення  міжнародного становища української  держави, для зростання її ролі як суб'єкта відносин у Східній і  Південно-Східній Європі. Ще 1648 р. він  зав'язав стосунки з Туреччиною, що було потрібно з огляду на союзника України — кримського хана —  васала турецького султана. Улітку 1650 р. Хмельницький погодився на прийняття турецького протекторату. Адже дуже нелегко було порозумітися з кримським ханом, який вимагав від гетьмана спільної війни проти Росії, щоб приєднати землі Астраханського і Казанського ханств. Щоб відвернути увагу хана від Москви, Б. Хмельницький запропонував йому спільний похід у Молдову, бо розумів її значення як торговельного шляху до Туреччини. Похід було успішно проведено у вересні 1650 p., і молдавський господар В. Лупул був змушений укласти союз з Україною та заручити свою дочку Розанду із старшим сином гетьмана Тимошем. Старша дочка Лупула була одружена з литовським князем Я. Радзивілом. Завдяки родинним зв'язкам із впливовим литовським магнатом Хмельницький сподівався досягти на майбутнє нейтралітету Литви.

І, нарешті, слід з'ясувати, яку ж державу  побудував Б. Хмельницький. Оскільки державний апарат формувався за прототипом установ, які існували на Запорізькій  Січі, цю українську державу слід вважати  республікою, що істотно відрізнялася від монархій Європейського континенту. А враховуючи провідну роль козацтва в утворенні державності та політичному  житті, можна називати її Українською  козацькою республікою.

Період Руїни: причини, суть, наслідки

Після смерті Б. Хмельницького значно ускладнилася зовнішньо- і внутрішньополітична ситуація в Україні. Відчутними стали болючі соціально-економічні проблеми, породжені тривалою війною. Проливши море крові, щоб позбутися польського гніту, селяни і рядові козаки потрапили в ще страшнішу залежність власних можновладців, стали іграшкою в їхніх руках. А ті прагнули влади і багатства, не гребуючи будь-якими засобами, і, що особливо небезпечно для долі України намагалися при цьому спертися на збройні сили інших держав.

Усе це породжувало  суспільний розбрат, інтриги, чвари, безліч гетьманів і гетьманчиків, які нерідко перетворювалися на справжніх маріонеток своїх чужоземних володарів, і призвело до загострення соціальних антагонізмів, послаблення єдності, до жорстокої міжусобної боротьби між окремими гетьманами за гетьманську булаву. Цим уміло скористалися Росія, Польща, Туреччина, Кримське ханство, у них своїх володарів не було щоб підкорити Україну своїй владі. Унаслідок цього було втрачено багатообіцяючу можливість політичного самовизначення, започатковану повстанням Б. Хмельницького, і тривало подальше спустошення вже сплюндрованого краю.

Недарма трагічний період в історії України, пов'язаний з третьою чвертю XVII ст., дістав назву Руїна. Термін Руїна  історики взяли із численних народних переказів та дум, у яких ідеться  про те, що Україна доборолася до краю, "до Руїни". Ось що пише про  ці роки історик Олександра Єфименко: "Через якісь чверть віку, які  минули з дня смерті Богдана, "руїна" Правобережної України досягла  свого апогею. Подільська, Брацлавська  й більша частина Київського воєводства — ці перлини польської корони — перетворилися на пустелю... Далі в глибину краю пустеля робилась зовсім безлюдною. Розкішні ниви заростали  бур'яном: ніде житла людського, ні ознаки стад, якими ще так недавно славилася  Україна; здичавілі собаки вели жорстоку боротьбу за виживання з вовками... Припинився торговельний рух, заросли  дороги..." В українській історії  то був один із найчорніших і найстрашніших  періодів.

Для наступників  Б. Хмельницького, які не мали його по-пулярності й престижу, виявилося набагато важче здобути широку підтримку народних мас. Уже перше питання про гетьманського наступника не вдалося розв'язати без ускладнень. Прагнучи заснувати в Україні власну династію, Б. Хмельницький заповів спадкоємство шістнадцятирічному синові Юрію. Проте козацька старшина, прагнучи влади, не бажала запровадження олігархічної форми правління. У 1657 р. спочатку регентом недосвідченому і хворобливому юнаку, а незабаром і гетьманом України Старшинська Рада обрала сподвижника Богдана, генерального писаря Івана Виговського. Головним своїм завданням він вважав побудову незалежної й територіально об'єднаної України. Не пориваючи з Москвою, старався відвести татар від орієнтації на Польщу й особливо шукав тісного зв'язку зі Швецією. У жовтні 1657 р. в Корсуні було укладено союз із Швецією, підготовлений ще за Б. Хмельницького. На його основі незалежна Українська держава мала сягати від Вісли до Березини. Причому шведський король обіцяв припинити воєнні дії проти Польщі лише в тому разі, якщо та визнає українців за вільний народ. Початок воєнних дій між Швецією і Данією, складна внутрішньополітична ситуація в Україні не дозволили реалізувати умови Корсунського договору.

Зазначимо: московський уряд довго зволікав з визнанням гетьманства І. Виговського, вимагаючи від нього чималих  поступок, спрямованих на ліквідацію української держави. Прагнучи послабити  владу гетьмана і сильніше прив'язати  Україну до Росії, царський уряд підтримав  внутрішню опозицію проти І. Виговського, яку очолили кошовий отаман Яків Барабаш та полтавський полковник  Мартин Пушкар. У червні 1658 р. І. Виговський придушив цей виступ, але тодішня  братовбивча війна коштувала  Україні 50 тис. життів.

Саме  ці обставини змусили Виговського, частину старшини і шляхти, навіть православного митрополита Діонісія Балабана, активізувати зусилля, щоб  налагодити порозуміння з поляками. У вересні 1658 р. в м. Гадячі було підписано  трактат, за яким Київщина, Брацлавщина  та Чернігівщина утворювали Велике Князівство Руське, котре, поряд із Польщею та Литвою, ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої з повним збереженням  гетьманського правління, прав і  звичаїв українського народу.

Гадяцький договір Москва сприйняла як одверте  оголошення війни. Саме тепер московський  цар виявив себе противником самостійної  України, пішовши на ліквідацію її автономії. Щоб домогтися цього, він спішно посилає в Україну 150-тисячну армію, яка в липні 1658 р. в битві під  Конотопом зазнала однієї з найстрашніших  у своїй історії поразок. На полі бою полягло від 40 до 50 тис. московського війська, хоча деякі джерела наводять більшу цифру (навіть 130 тис)*. Двоє воєвод потрапили в полон.

Зрозумівши, що силою зброї подолати Виговського  важко, Москва вирішила організувати проти  нього заколоти промосковських старшин, котрі звинуватили гетьмана в  тому, що він продає Україну полякам. Унаслідок шаленої агітації та підступних дій прихильників Москви І. Виговського  було усунуто від гетьманства. Подавшись  до Польщі, він дістав від неї  Київське воєводство, а в 1664 р. за доносом  полковника Тетері його стратили поляки.

Після падіння  І. Виговського в Україні продовжували наростати внутрішні суперечності, анархія й руїна. У 1659 p., сподіваючись, що авторитет роду Хмельницьких допоможе подолати ці негативні явища, промосковська  старшина обирає гетьманом Юрія Хмельницького (1659—1663 pp.). Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках старшинських угруповань. Користуючись цим, російські та польські війська, турецько-татарські орди безперешкодно грабували Україну.

Переляканий погрозами князя Трубецького, який повернувся в Україну з новим  російським військом, молодий Хмельницький повірив підробленому тексту Переяславсько-московської  угоди 1654 р. і 27 жовтня 1659 р. підписав новий  і дуже невигідний варіант документа  — так звані Переяславські  статті. За ними не можна було без  царської угоди обирати і звільняти  гетьмана. У Київ, Ніжин, Переяслав  і Умань допускалися московські воєводи з військовими загонами, постачання яких покладалося на населення. Заборонялися дипломатичні зносини  з іншими державами, київський митрополит підпорядковувався московському патріархові. Україну було змушено зректися Білорусі.

Отже, Переяславсько-Московський  договір 1654 р. було фактично перекреслено. Почала знищуватися й українська козацька держава.