Культура Київської Русі

    Високий освітній  рівень києворусичів підтверджується  великою  кількістю писемних пам'яток  і  написів  на  пряслицях,  холодній  зброї,  берестяних грамотах, графіті у Софії  Київській  та  Новгородській.  За  Володимира  і Ярослава  працювали  школи.  Народилася  і  утвердилася  любов  до   книги, утворюються скрипторії, майстерні для переписування  та  оздоблення  книги.

Утворюються бібліотеки — перша з них була при Софійському соборі  у  Києві. Київські князі були високоосвіченими людьми — "книголюбцями". Так,  Ярослав Мудрий, за свідченням літописця, "почитая часто  в  день  й  в  нощи",  був палким прихильником книги.

    На  основі  багатої  фольклорної  традиції   розвивається   оригінальна література. На жаль, до наших днів дійшло мало світських творів, але  "Слово про Ігорів похід" серед них посідає чільне  місце.  Один  із  найвизначніших світських творів періоду Київської Русі  —  це "Поучение"  дітям  Володимира Мономаха, в якому він закликає їх до миру і злагоди та  подає  ідеалізований образ політика, державного діяча, воїна.

    Істотного  розвитку  дістала  усна  народна  творчість,   що   відбиває специфіку мислення і мову народу. Найяскравіше це  помітно  у  билинах:  тут образи  богатирів  —  це  уособлення  патріотизму  і  мужності,  героїки   і безмежної відданості Батьківщині.

    Із   прийняттям   християнства   витісняється   традиційна    дерев'яна архітектура, на  зміну  їй  приходить  мурована,  візантійського  типу,  яка частково увібрала в  себе  традиції  будівничих  Русі.  Зводяться  Десятинна церква. Софійський собор, церкви Кирилівська, Спаса на Берестові,  монастирі Видубицький та Лаврський  у  Києві,  Спасо-Преображенський,  Борисоглібський собори та церква П'ятниці на торгу в Чернігові, а також собори у  Новгороді, Пскові, Полоцьку та інших містах.

    Високого рівня  розвитку  досягло  декоративно-прикладне,  ужиткове  та ювелірне мистецтво. Вироби  майстрів  Київської  Русі  були  популярними  не тільки на батьківщині, а й за її межами.  Це  переважно  вироби  із  золота: намисто, колти, ланцюжки, сережки, діадеми, браслети, фібули, персні та ін.

    Культурі Київської  Русі притаманні також спільні  риси в різних  галузях духовної і матеріальної культури — житті, одязі, речах побуту,  декоративно- прикладному  мистецтві,   обрядовості,   усній  народній  творчості,  що  на сьогодні являє для нас єдину спільність — культуру Київської Русі.

 

Висновки

Русь як держава формувалося і розвивалося на поліетнічною основі, до її складу входили і неславянские племена. Елементи їх культури влилися в давньоруську культуру, змінивши ситуацію на перебігу етнічних та етнографічних особливостях давнього населення низки територій України.

Проте, культура Київської Русі стала простим продовженням культури попереднього часу. Глибокі зміни у життя (виникнення держави, формування давньоруської народності тощо.) сприяли якісним зрушень у розвитку культури, у результаті за порівняно короткий історичний проміжок часу досягла високого рівня життя та посіла гідне місце у світовому середньовічної культурі.

Тісне взаємодія народної культури та культури княжих станів, що об'єднує їхня ідея єдності і могутності Русі, спільне відчуття патріотизму надавали всієї культурі загальнонародний характері і высокою життєздатність.

Високий злет культури Київської Русі пов'язана з суттєвими зрушеннями у різних галузях життя - розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відмежуванням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією і підвищення міжнародних контактів; впровадженням християнства та інших. Нові явища і процеси в давньоруської культурі - це сумарне слідство дії суспільних груп і внутрішніх чинників, чи активний самостійний чинник впливу різні царини життя, тобто культура водночас виступає як об'єкт, як і суб'єкт історичного поступу.

Феномену культури Київської Русі притаманні такі характерні риси:

1. Домінуюче вплив християнської релігії в розвитку матеріальну годі й духовної культури.

Церква стало своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися твори майстрів різних культурних сфер - архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Як і православна релігія було поставлено на службу державі, культура мала служити церкви, свідченням чого є абсолютне домінування мистецтво біблійних сюжетів, у літературі - релігійної проблематики, в архітектурі - культових споруд. У князівську пору саме церква стає однією з доступних місць задоволення естетичних потреб народу

2. Запозичення і творча переосмислення  візантійських традицій, знань і  канонів.

Християнство, надавши імпульс государствотворения і культурним процесам на Русі, сприяло поширенню візантійського впливу у різних галузях громадського життя і у культурі, зокрема, це було особливості відчутно на початку християнізації. У цей час давньоруська література розвивається у рамках візантійських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) і стриману стильову манеру викладу. Иконопись, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактностью і статичністю. Архітектура набуває поширення візантійський стиль зодчества, запозичається техніка кам'яною і кам'яною кладки, переймається досвід створення фресок і мозаїк.

3. Існування на Русі дохристиянської  культурної середовища - бази щодо  створення місцевої самобутньої  культури.

Звісно, роль візантійського впливу розвиток культури Русі була значної, але з вирішальної, бо всі візантійське у процесі "ослов'янення" творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалася під впливом місцевих традицій.

4. Форсированный підйом культури, поява нових культурних явищ.

Виникнення і становлення Давньоруської держави сприяло помітної культурної поступу східних слов'ян, збагаченню новими досягненнями.

 

                        

 

Використана література

1. Бокань В.А., Польовий  Л.П. Історія культури України: Навч.  посібник. – К.: МАУП, 1998. – С. 232.

2. Теорія та історія  світової і вітчизняної культури: Підручник / Горбач Н.Я., Гелей С.Д., Росінська З.П. та ін. – Львів: Каменяр. 199 – С.166.

3.  Історія світової та української культури. – К., 2000.  
4.  Культура українського народу. – К., 1994.  
5.  Крип’якевич І. Історія української культури. – К., 1999.  
6. Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст. – К., 1995.  
7. Нарис української культури. – Хмельницький, 1992.