Магдебурзьке право

                  Вступ

1. Походження Магдебурзького права, його поширення в українських землях.
2. Джерела Магдебурзького права.
3. Особливості магдебурзького права на Україні.
4. Органи самоврядування по магдебурзькому праву, їхня компетенція.
5. Особливості досудового процесу і судочинства в українських містах по магдебурзькому праву.

Висновок.

 

 

Вступ.

 

Що ми знаємо про Магдебурзьке право? Українська республіканська енциклопедія визначає його як «феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала.» Та це, так би мовити, ідеологічна преамбула визначення поняття. А суть Магдебурзького права полягала в тому, що воно встановлювало порядок виборів і функцій органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо.

Конституційний  процес в Україні підняв проблему місцевого самоврядування до однієї з важливих. Однак теоретичні і практичні результати реформи самоврядування залишаються суперечливими. Однієї з причин цього є те, що дослідження самоврядування знаходиться на останньому місці в правовій науці. Так, досвід самоврядування більш обґрунтовано вивчали історики, а не правники. Тому темою моєї роботи буде Магдебурзьке право, на основі якого розвивалося місцеве самоврядування, яка є актуальною данному етапі розвитку державотворення.

Робота складається  зі вступу, п’яти параграфів, висновку та використованої літератури. У першому параграфі дано визначення Магдебурзького права, яке являло собою феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління та суду феодалів і отримували права самоврядування. Після цього дана загальна характеристика джерел права, які регулювали основні напрямки життєдіяльності міст. О цьому докладніше у другому параграфі роботи. Об особливостях поширення Магдебурзького права на Україні у третьому параграфі. Загальна характеристика системи органів міського самоврядування за Магдебурзьким правом дана у четвертому параграфі. Особливу увагу при цьому я звернув на основні права та обов’язки ради та лави.

Основні риси досудового процесу та судочинства у містах з Магдебурзьким правом надано у п’ятому параграфі.  

 Ціль своєї  роботи я бачу в тому, щоб  освітити поняття Магдебурзького  права, його правові джерела, особливості цього права на території українських земель.

При написанні  роботи я використовував матеріали  які знаходяться у Юридичній  енциклопедії, словнику-довіднику “Українське державотворення”, роботи В. Тація, А.Й. Рогожкина, відомих істориків, таких як Грушевський, Владимирський-Буданов, Терлецький та інші. Періодичні видання, зокрема, статті В. Киселечника в журналі “Право України”, М. Іванка у журналі “Україна” та інші періодичні видання на цю тему.

 

 

 

 

 

1. Походження Магдебурзького  права, його поширення на українських землях.

 

 

Розвиток торгівлі, що стає основою життя міських громад Німеччини у IX—XI ст., висунув потребу не лише охорони від зовнішніх ворогів, а й захист свободи і незалежності від місцевих феодалів, внутрішньої самоорганізації та самоуправління. Так, економічний розвиток обумовлює становлення вільних громад, самоврядність яких виникає і розвивається шляхом надання містам окремих грамот-привілеїв. Поступово права міст розширюються і за ними визнається право міської нормотворчої діяльності.

У відповідності з  наданими привілеями у Німеччині  наприкінці XII ст. формується модель вільної міської громади, виникає місто в юридичному розумінні як громада вільних людей в укріпленому місці, з правом власної юрисдикції і самоуправління, правом на ведення торгівлі та утворення цехів.

Одним з таких міст, де створювалася окрема галузь станових прав вільної міської громади, був Магдебург. Магдебурзьке право як збірник законів (статутів), правил XIII ст., джерелами якого були "Саксонське зерцало" і право магдебурзьких шеффенів (судова колегія), стає найпоширенішим міським правом Середньовіччя. Саме система міського Магдебурзького права разом з "Швабським зерцалом" та іншими аналогічними збірниками права послужили основою формування цивільного і кримінального законодавства, судоустрою та судочинства у середньовічній Німеччині. Розвій міського громадського життя у Німеччині припав, як зазначав М.Грушевський, на той час, коли татарські походи й спустошення середини і другої половини XIII ст. у Польщі й Угорщині викликали заходи щодо впровадження німецької колонізації для залюднення спустошених міст і сіл, піднесення підупалої торгівлі та економічного життя.

Німці-колоністи, починаючи  з XII ст., як згадують джерела, осідають і у містах Галицько-волинського  князівства. Кількість їх збільшується у XIII ст., коли для заселення спустошених монгольськими ордами українських земель та ліквідації наслідків поразок стало не вистачати власних людських ресурсів. Князі, особливо Данило Галицький, усіляко заохочували німців до переїзду на українські землі, обіцяючи їм різні привілеї. Ось як описує літопис німецьку колонізацію в Україні після монгольської навали: "Німці з Сілезії, Саксонії та з Рейну були основними переселенцями до руських міст, які відбудовувалися чи будувалися заново. Німці йшли вдень і вночі, купці і ремісники, бо власне їх найбільше бракувало".

Однак, вважаючи недосконалими  місцеві порядки, до яких потрібно було звикати, німці-колоністи вимагають  і заводять у густозаселених місцях проживання свої торговельно-промислові традиції та звичаї. А згодом, для забезпечення панування повної свободи своїх дій, запроваджують норми Магдебурзького права, яке інколи називали Шродським, або Хелминським.Запровадження Магдебурзького права у деяких містах спочатку викликало опір укр. населення, оскільки супроводжувалося посиленням іноземної експансії, обмеженням прав некатолицького населення, але згодом ця суперечність зникла. Магдебурзьке право було пристосовано до місцевих умов, його охоче застосовували не тільки в містах, а й у військових козацьких судах. Надалі в часи Гетьманщини воно розглядалося як важливий елемент "давніх прав" українського народу і широко використовувалося в усіх спробах кодифікації "малоросійського права". Магдебурзьке право у деяких містах спочатку викликало опір українського населення, оскільки супроводжувалося посиленням іноземної експансії, обмеженням прав некатолицького населення, але згодом ця суперечність зникла. Магдебурзьке право було пристосовано до місцевих умов, його охоче застосовували не тільки в містах, а й у військових козацьких судах. Надалі в часи Гетьманщини воно розглядалося як важливий елемент "давніх прав" укр. народу і широко використовувалося в усіх спробах кодифікації "малоросійського права".

Відповідно до Магдебурзького права всі міста України поділялися на 3 категорії. До першої належали міста, що отримали М. п. від литовських князів, польських та угорських королів. Переважно це були міста Правобережної України. Раніше М. п. було надано містам Закарпатської України, яка на той час входила до складу Угорщини. З 1329 М. п. користувалися Хуст, Вишкове, Тячів. Згодом М. п. отримали Сянок (1339), Львів (1356), Кам'янець-Подільський (1374), Луцьк (1432). Кременець (1438), Житомир (1444), Мукачеве (1445), Київ (1494-97).

До другої категорії входили міста, які отримали М. п. від їх власників. Так, князі Вишневецькі у 16 ст. дарували М. п. містам Лохвиці, Лубнам, Пирятину, Прилукам.

До третьої категорії  належали міста, яким М. п. було надано грамотами гетьманів після приєднання України до Московської держави. 1752 М. п. було дароване гетьманом К. Розумовським Полтаві, 1758 — Новгороду-Сіверському. До кінця 18 ст. М. п. одержали майже всі міста Лівобережної України. Грамоти гетьманів переважно підтверджували права міст України на самоврядування, які вони отримали, перебуваючи ще під литовським та польським пануванням.

 

 

2. Джерела Магдебурзького права.

Магдебурзьке право  не було єдиним зводом. Це фактично була узагальнена назва комплексу правових джерел, які в різний час використовувалися в органах міського самоврядування і міських судах. Відповідні привілеї створювали правову основу для використання власного міського права, але сам зміст його здебільшого визначали записи правових звичаїв, поширених у місті, збірники постанов суду шеффенів, який здійснював провадження на основі місцевого права, та акти органів самоврядування, своєрідні міські статути, так звані вількіри. В Саксонії використовувалось узагальнююче для всіх вищенаведених джерел поняття «вайхбільд» (близьке значенням до понять «міське право», «містоврядування»). Назву «вайхбільд» мав і ряд збірок Магдебурзького права.

Міста з Магдебурзьким  правом активно використовували  і загальнонімецьке джерело права  — «Саксонське зерцало» (1221—25) та його пізніші аналоги «Швабське зерцало», «Німецьке зерцало» тощо (див. Зерцало). В 13—14ст. міське право часто викладалось у формі повідомлень для інших міст, які прагнули його запозичити. З часом Магдебурзьке право систематизувалось у вигляді збірок, складених коментаторами.  Приватні збірники Магдебурзького права  виходили в Німеччині до 19 ст. В інших країнах також випускалися збірники Магдебурзького права, пристосовані до місцевих потреб. Так, у Польщі існували латинські переклади або переробки Магдебурзького права (переважно «Саксонського зерцала» і «Вайхбільда»), авторами яких були Конрад з Сандомира (1359), Й. С. Тухоленсіс (Ян Цервус Тухольчик, 1531), М.Яскер (1535), Й. К. Церазін (1629). Побачила світ і низка польськомовних видань Б. Гроїцького (починаючи з 1556), П. Щербича (1581), П. Кушевича(1623).

Міста з Магдебурзьким  правом отримували самоврядування, податковий і судовий імунітет, право власності на землю, пільги щодо ремесел і торгівлі та звільнялися від феодальних повинностей (окрім гужової). Магдебурзьке право встановлювало порядок обрання міської влади, її функції, основні норми цивільного і кримінального права, правила судочинства та оподаткування, визначало діяльність купецьких об'єднань, ремісничих цехів, порядок торгівлі тощо.

Основними джерелами Магдебурзьке право, якими користувались у містах України, були збірник міського права польських юристів Б. Гроїцького (починаючи з 1566) та П. Щербича (1581), збірника хелмінського права П. Кушевича (1623), а також так звані підручні правні книги, складені юристами Гетьманщини на основі згаданих вище праць («Короткий покажчик магдебурзького права по книзі "Порядку"», «Коротенькі витяги з книги "Порядку"» та ін.). Для потреб кодифікації українського права, зокрема при підготовці відомого зводу «Права, за якими судиться малоросійський народ», було перекладено з латинської та польської мов праці М. Яскера, Б. Гроїцького, П. Кушевича, П. Щербича, проте ці переклади не тиражувалися і поза межами кодифікаційної комісії не застосовувалися.

 

 

3. Особливості магдебурзького  права на Україні.

 

На етнічних західноукраїнських землях першим містом, що отримало привілей на самоврядування за німецьким правом, було м. Новий Сонч (1294 р.), а у 1339 р. таке право набуло й м. Санок.

У XIV ст. постійні татарські навали і міжусобні війни спричинили занепад могутності Галицько-волинського князівства. Після смерті останнього князя Болеслава-Юрія (1340 р.) почалася боротьба між державами-сусідами за Галичину і Волинь. Литовський князь Дмитро-Любарт зайняв Волинь, а польський король Казимир — Галичину (1340 р.) і захопив Львів. З цього часу Магдебурзьке право проникає на Русь через посередництво і під владою Польщі, з огляду на те, що німецьке право за князювання короля Казимира офіційно визнано в Польській державі.

У період воєн між Польщею і Литвою Львів майже повністю знищений, тому польський король вирішив заново його відбудувати, розширити територію (межі міста). Таке місто, вважав король, потребувало нової організації міських органів влади, правові основи діяльності яких регламентувало б нове міське право. Саме тому 17 червня 1356 р. Казимир видав диплом, в якому, зокрема, зазначалося: "Зважаючи начисленні набіги і руйнування, яких зазнало наше місто від усякого роду недругів, і прагнучи, щоб воно якомога більше придбало собі користі, вигод і достатків, з метою піднесення і розвитку міста, надаємо йому на вічні часи німецьке право, зване по-простому Магдебурзьким...”

Це перша документальна письмова згадка про надання Львову права  на міське самоврядування. Однак, окремі дослідники вважають (і це видається не безпідставним), що надання Магдебурзького права Львову королем Казимиром було повторним, тобто підтвердженням попередніх привілеїв. Малоймовірно, що дане право надане раніше Львова такому невеликому місту як Санок. Ця думка, зазначає Р. Рьопель, має документальне підтвердження, оскільки внук Данила Галицького обіцяв німецьким купцям право вільної торгівлі у своїх володіннях.

Детальну інформацію про поширення  Магдебурзького права в західній (польській) і східній (українській) частинах Галичини подає нам Р-Ф. Кайдль. Він налічує до 400 міст, містечок і сіл, яким протягом XIV—XVI ст. надане таке право. Зокрема, Коломия отримала привілей на Магдебурзьке право у 1370 р., Судова Вишня — у 1375 р., Перемишль і Теребовля — у 1389 р., Самбір — у 1390 р., Дрогобич — у 1422 р., Стрий - у 1431 р.. Галич - у 1437 р.               

Першою історичною датою, що вказує на рецепцію німецького права на східноукраїнських землях, є привілей на магдебургію для Кам'янця на Поділлі, наданий ще за часів Великого Князівства Литовського (1374 р.). Значно інтенсивніше німецьке право поширюється в центральній і східній частинах України у XV ст. У 1431 р. Магдебурзьке право отримує Кременець, у 1432 р. — Луцьк, 1444 р. — Житомир. Приблизно в той же період, на думку В. Антоновича, дане право було надане і Києву, хоча М.Грушевський вважає, що це відбулося ще за часів Великого князя Олександра. У 1518 р., німецьке право запроваджується у Ковелі, у 1585 — Переяславі. Чигирин отримав Магдебурзьке право у 1592 р., а Канів — 1600 р. Іншим містам таким, зокрема, як Стародуб, Ніжин, Чернігів воно надане у першій половині XVII ст.

Щодо географії поширення німецького права, то слід зазначити: на російській території останнє не вкоренилося. В Москві для нього, як пише Л.Окіншевич, місця не знаходилося, хоча було воно більш розвиненим і досконалим у порівнянні з національним правом Росії. Чи не дає це підстави твердити, логічно зауважує Я.Падох, що духовна Європа закінчується на Українській землі, а західна культура не сприймалася через “органічні причини” на схід і північ від неї.Характеризуючи правовий статус міст у відповідності з Магдебурзьким правом, вчені-дослідники вказують на дві їх категорії (групи). До першої відносять лише Львів, Кам'янець і Київ — міста з повним Магдебурзьким правом, де формувалися міські представницькі органи влади — Рада з бургомістром (орган законодавчої і адміністративної влади) і лава з війтом (орган судочинства). Дані органи зі своїми службами складали міський магістрат, тому такі міста називалися ще магістрацькими. Всі інші належали до категорії міст з неповним німецьким правом — так звані ратушні міста.