Міщанство в польсько-літовській державі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни: «Історія українського суспільства»

на тему: «Міщанство в польсько – литовської державі»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План:

1. Визначення поняття «міщанство»………....………………….....3
2. Джерела формування міщанства………………………………...5
3. Місце міщанства в тогочасній структурі суспільства, основні повинності………………………………………………………...8   
4. Соціально-економічний стан міщанств…………………….......10
5. Участь міщанства в громадсько-політичному житті………….13
6. Список літератури …………………………………………...….16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-2-

Визначення поняття  «міщанство»

 

 

Поняття «міщанин» віддавна було неоднозначним; воно мало різне наповнення як у часі, так і в просторі. Крім того, упродовж століть міщанський стан намагалися визначити за характером господарської діяльності, за наявністю статків, «тяготами» і правами, місцем народження і мешкання, спадковістю, записом у «городовую» книгу, моральними критеріями. Зважаючи на наведені параметри, можемо вирізняти численну соціальну спільноту, куди входили торговці, домовласники, ремісники, багаті і бідні, «почесні» й рядові, межі якої досить розмиті.

Міщанство - загальнокласове та загальностанове явище, але при цьому і позакласовие. Тобто міщанство – це сукупність відповідних ознак, носіями яких може бути окрема людина в будь-якому сучасному суспільстві, не важливо, якому саме – капіталістичному чи соціалістичному. Саме ці особливі характерні ознаки дозволяють назвати окрему особу міщанином.

У однієї статті про міщанство  авторів Брокгауза і Ефрона мною було прочитане таке висказування: приналежність до міщан – спадкова і не зумовлена виконанням будь-яких правил. Як на мене, це висказування якнайточніше виражає, що правил, які безпосередньо  стосувалися б тільки міщанства, насправді не було

Проте незаперечним є те, що:

– осередком міщан було місто (град, замок тощо);

– саме з містом пов’язаний торговельно-виробничий статус міщанина;

– ця соціальна спільнота  мала в різні часи різні права  і обов’язки, натомість передусім  мала традиційні риси самоврядування;

– міщани традиційно мали право  спадковості свого соціального  статусу;

–міщани мали спадково верствовий статус так само, як дворяни і  селяни, які, за деяким винятком, соціально  структурували суспільство.(були, наприклад, священнослужителі різних культів, різночинці, козаки тощо)

Отже, використовуючи сучасну  термінологію, пропонуємо таке робоче визначення.Міщанин – особистість, яка має принаймні в першій генерації соціокультурний менталітет міського жителя. Соціальний стан

-3-

міщан може бути формалізований відносно діючого права, але й  може бути сам по собі, неформалізований. Якщо ж говорити про міщан назагал, то це неусталене в часі поняття, яке позначає соціальну спільноту, визначальними ознаками якої було: мешкання в місті; традиційний спосіб ведення господарства і традиційна субкультура.

На теренах України міщани з'явились з середини 14 ст. з наданням галицькими князями, польськими королями містам магдебургії. Стан спадкувався за народженням. Для повноцінного користування правами міщанина необхідно було набути громадянство міста, для чого необхідно було володіти у даному поселенні визначеним нерухомим майном. Історично та соціально — це той же самий суспільний прошарок, що у франзузькому суспільстві та мові позначається слово буржуазія, а в німецькому — бюргерство; часто з уто́чненням — «дрібна́ буржуазія», «дрібне́ бюргерство».

Основні сфери занять міщан були ремесла, промисли, торгівля.

Міщанство визначалося суспільно-політичною активністю, внесло помітний вклад  в національну українську культуру.

 

Список літератури:

1. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
2. Дудко І. Д. Історія Українського суспільства [навчальний посібник] /Київ, КНЕУ, 2011.
3. Кунцевська Оксана, «Зміст і обсяг поняття «міщанство»

(етноісторичний підхід)/ «Народна творчість та етнографія, 2/2009.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-4-

Джерела формування міщанства

Історичним попередником міщанства як стану було населення давньоруських міст. На відміну від «бюргерської» моделі західноєвропейських середньовічних міст, що передбачала наявність приватної власності в городян і заснованого на комунальному імунітеті міського устрою, міста Київської Русі залежали від держави (певною мірою від бояр, Церкви), а їхні жителі як соціально-політична цілісність не мали законодавчо закріплених прав та привілеїв. Упродовж XIV-XV ст. формувалися найважливіші станові ознаки міщанства — насамперед набуття ними особливих прав і привілеїв, що вирізняли їх від ін. великих соціальних груп суспільства. Каталізатором цього процесу послужили локаційні привілеї. У XV-XVI ст. окреслення правового статусу міщанства як стану відбувалося не лише шляхом практичного перетворення локаційних привілеїв на магдебурзьке право, а й наданням центральною владою мешканцям міст, у тому числі тим, які мали самоврядування на звичаєвому праві, уставних грамот, привілеїв економічного характеру, прийняття сеймових постанов (Вальний сейм), законодавчих кодексів (Статути Великого князівства Литовського). Попри це міщани реально не змогли досягти такого ступеня станової інтегрованості, як шляхта. Цим пояснюється те, що міщанство різних міст мали неоднаковий обсяг прав. Щоб користуватися міським правом, потрібно було набути міського громадянства, яке ставало спадковим. Однією з головних умов цього було володіння нерухомістю в місті. У соціальній структурі населення великих і середніх міст вирізнялися 3 основні групи:

а) міський патриціат: порівняно  нечисленна багата купецько-лихварська верхівка, заможні магістратські  урядники, які утримували ключові  позиції в міській економіці  та самоврядуванні;

 б) поспільство —  середній, найчисленніший прошарок  М., які мали міські права: ремісники,  крамарі, особи, що займалися  промислами і сільс. госп-вом; 

в) біднота, плебс — мешканці, які не вважалися громадянами  міста, однак підлягали юрисдикції міськ. самоврядування: комірники, халупники, наймити, жебраки та ін. (у деяких містах вони складали більшість населення).

 Соціальна диференціація проявлялася і в невеликих містах, і в містечках. Тривалий час найбільш чисельним міщанство було на

-5-

західноукраїнських землях. На Східному Поділлі і Київщині через постійні татарські напади існувало порівняно мало міст і містечок. Протягом 1-ої половини XVI ст. в Україні посилився процес виникнення міських поселень. Крім українців, у містах мешкали вірмени, євреї, поляки, німці, росіяни та представники інших етносів. Більшість міст перебувала в руках приватних власників — магнатів, частина з них належала Церкві, а також підпорядковувалася королів. владі. Їхні мешканці користувалися привілеями у сферах самоврядування, станового суду, торгівлі (деякі міста мали право складу), ремесла і промислів, а також мали право на земельні наділи поза містом (орні землі, городи, сіножаті, пасовища тощо). Ремісники об’єднувалися в цехи. Багато міщан з метою вигідного продажу й перепродажу власної сільськогосподарської продукції та продуктів тваринництва займалися сільским господарством як основним видом діяльності, особливо в містечках, котрі переважно були аграрними поселеннями. В українських містах Великого князівства Литовського представники патриціату володіли фільварками й користувалися працею залежних селян, тоді як у Королівстві Польському це було виключно прерогативою шляхти: згідно із сеймовою конституцією 1496 міщанство заборонялося придбання і володіння земськими маєтностями. Міщанство сплачували податки, виконували різні повинності на користь д-ви, приватних власників, а також Церкви (частину з них примушували до виконання невеликої панщини). У містах точилася соціальна боротьба між патриціатом та міськими низами, Міщани чинили опір сваволі місц. урядників, а також представників панівного стану. Міщани взяли активну участь у козац. повстаннях кінця XVI — середини  20—30-х рр. XVII ст. Від XVI ст. православні міщани об’єднувалися в церковні братства, організовували братські школи й друкарні, що вивело їх на передній край національно-релігійної боротьби, а також позитивно вплинуло на розвиток освіти і культури в Україні. Частина міщанства приєдналася до повстанського табору під час національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст (Національна революція 1648—1676). Укр. міста зазнали величезних спустошень у добу Руїни. Ті з них, які залишилися в межах кордонів Речі Посполитої, як і раніше, не відігравали самостійної політичної ролі. На догоду інтересам шляхти міщанству було заборонено займатися зовнішньою торгівлею, вони були позбавлені представництва у вальному сеймі. Шляхетські права міст мали лише Львів і Кам’янець (нині м. Кам’янець-Подільський). Після 1654 у містах

-6-

Гетьманщини збереглася чинність норм магдебурзького права, причому  царський уряд фактично виступав як найвища  владна інстанція, котра визначала  правовий статус українських міст. Укаїнське міщанство зазнавали економічних збитків від протекціоністської екон. політики царизму  ставали об’єктом русифікації. Із середини XVII ст. відбувалося зростання міст у Слобідській Україні, а у XVIII ст — на Південій України, де до кінця століття налічувалося близько 30 міст. Після адміністративних і судових реформ 80-х рр. XVIII ст. в Лівобережній Україні, які знищили залишки української автономії, міщани стали підлягати загальноросійському законодавству та новим інститутам міського самоврядування (міським думам); аналогічні зміни сталися в правобережних містах після приєднання 1793 Правобережної України до Російської імперії . У XIXст. відбувався індустріальний розвиток українських міст, швидко зростало їх населення, поглиблювалася соціальна диференціація і майнова нерівність у міщанському середовищі, формувалися міська буржуазія та робітники.

 

Список літератури:

1. Грушевский А. Города Великого княжества Литовского в ХIV—ХVI в.: Старина и борьба за старину. К., 1918
2. Сас П.М. Феодальные города Украины в конце ХV — 60-х годах ХVI в. К., 1989

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-7-

Місце міщанства  в тогочасній структурі суспільства, основні повинності.

 

З наближенням кінця періоду середньовіччя із заходу через Польщу і Літву на Україну проникла система станової організації суспільства, не знана в Київській Русі. На відміну від класів, що відображають економічний статус певних соціальних груп, стани виникали на підставі визначених законом прав, привілеїв та обов'язків. Спочатку правові відмінності між шляхтою, духовенством та міщанами були розмитими, й людина могла переходити з одного стану в інший. Проте з часом розмежування між станами, особливо між шляхтою (дворянством) та іншими верствами, стало спадковим і майже непроникним. На початку доби, яку ми тут розглядаємо, станова належність людини була не менш важливою категорією самовизначення, ніж віросповідання чи національність.

У польсько-літовській державі  значного розвитку в українських землях дістала міська торгівля, основними формами якої виступали ярмарки, торги, щоденна крамнична торгівля. У Києві, Летичеві, Берестечку, Дрогобичі і Львові ярмарки відбувалися двічі на рік, а у Барі і Луцьку - тричі на рік. 
Правове становище міського населення залежало від категорії міста (королівське, приватновласницьке, самоврядне, церковне), майнового стану і роду занять міщанина.

Міщани великокнязівських (королівських) міст несли загальнодержавні повинності, а також ті, які встановлювали старости міст. Зокрема, вони повинні були виконувати будівельні, ремонтні роботи, постачати людей у військо, виробляти зброю та боєприпаси. Крім того, міщани платили окремий податок старості—десятину віл торгівлі. Були ще податки на користь Церкви.

У найбільш тяжкому становищі  знаходилися мешканці приватновласницьких  міст. Міщани міст, які були власністю світських і духовних феодалів, були зобов'язані виконувати на користь власника чисельні і важкі повинності: косити сіно, збирати хліб, возити дрова, а також сплачувати різного роду податки - в'їзні, весільну куницю і т.п. Мешканці приватновласницьких міст не мали права без згоди міської адміністрації залишати місто, чи переходити в інший стан. 
Міщани, котрі займались землеробством, сплачували грошовий чинш,

-8-

розмір якого залежав від кількості оброблюваної землі. Крім грошових

виплат, жителі міст виконували натуральні повинності: хлібну, овечу, бджолину тощо. На міщан розповсюджувалась стація та натуральна повинність на утримання королівських військ.

Населення приватновласницьких  міст не мало права без дозволу власника залишити місто і перейти в іншу верству. Власники міст всіляко намагались підпорядкувати їхню економіку інтересам фольварків, що значно гальмувало розвиток приватновласницьких міст. Державна адміністрація і приватні власники постійно втручались в життя міщан. Жителі міст шукали можливості послаблення залежності від держави та магнатів. Таку можливість давало право на самоврядування на підставі німецького (магдебурзького права).

Міщани міст, які користувалися  самоврядуванням, хоча і були юридичне незалежними, однак виконували як загальнодержавні повинності і податки, так і ті, які встановлювалися міською  владою. 
Магдебурзьке право значно послаблювало залежність міщан від феодальної держави і окремих феодалів. В українських землях магдебурзьке право, на відміну від країн Західної Європи, не повністю звільняло міста від феодальної залежності. Крім того, у більшості українських міст польська влада дозволяла користуватися магдебурзьким правом католикам, а православне населення, тобто українське міщанство, істотно обмежувалося у правах на торгівлю, ремесло, участь в установах міського самоврядування.

Церковні міста були приписані до церков і монастирів. Їх жителі виконували повинності на користь духовенства.

 

Список літератури:

1. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. — 4-те вид., стер. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2003. - 429 с. - (Вища освіта XXI століття).
2. Орест Субтельний. Україна: Історія – Київ:Либідь, 1993.-720 с.