Національно-демократична революція в Україні 1917-1920 рр

 

Опозиція проти гетьманату, що почалася з перших же часів після перевороту, дедалі посилювалась. Гетьман і кабінет міністрів охоче йшли назустріч національним вимогам, пропонували представникам опозиційних партій взяти участь в уряді, зайняти міністерські пости, але переговори в цій справі не мали успіху. На початку серпня 1918 року Український Національно-Державний Союз перетворився на Український Національний Союз, який виставив гасло — боротьба за владу в Україні. На голову Союзу обрано А. Ніковського, а 18 вересня, замість нього, В. Винниченка, який був на той час дуже популярний. Була й друга опозиційна установа: Всеукраїнський Союз Земств; головою Київської Губерніяльної Земської Управи був С. Петлюра.

 

Національний Союз повів рішучу боротьбу проти гетьманського уряду.

 

Боротьба з гетьманським урядом набирала дедалі загрозливіших форм. У різних кутах України організовано повстанські загони. Місцями повстанці мали значний успіх. На чолі одногоз найбільших загонів став командувач Київської військової округи за Центральної Ради капітан Шинкар.

 

Гетьманський уряд не мав жадної підтримки із зовні. Антанта не визнавала Української Держави й допускала тільки організацію федерації народів, що входили до складу Російської імперії; серед них мала бути й Україна. Становище гетьманського уряду булобезпорадне. Україна опинилася в кліщах між Антантою, большевиками та антикомуністичною армією Денікіна, яку підтримувала Антанта. Виходом з цього положення могла бути зміна орієнтації, 14-го листопада 1918 року кабінет Лизогуба, в якому було багато германофілів, був розпущений. Того ж дня, 14 листопада, Гетьман підписав грамоту про федерацію України з майбутньою, не-большевицькою, Росією.

 

Повстанські сили гуртувалися поволі і гетьманський уряд знав про це, але не вживав заходів. У липні 1918 року був заарештований В. Винниченко, головний провідник повстання, та С. Петлюра, голова Всеукраїнського Союзу Земств. В. Винниченка звільнено негайно. Не зважаючи на те, що міністри — Д. Дорошенко та М. Василенко — звернулися до Гетьмана з проханням звільнити С. Петлюру, його випустив з тюрми тільки 12 листопада новий міністер А. В'язлов на «слово чести», що не братиме участи в повстанні. Це слово не перешкодило С. Петлюрі виїхати до Білої Церкви, де був головний штаб повстання, і очолити його. Регулярного війська у повстанців було мало, але зростало число нерегулярного війська: добровільців із селян, міського населення та інтелігенції.Німецькі війська тримали невтралітет і шукали можливости по вернутися додому. Повстанська армія 18 листопада розбила гетьманські війська під Мотовилівкою, на віддалі ЗО кілометрів від Києва, 20-го листопада на сторону Директорії перейшов Кінний Лубенський полк під командою полковника Ю. Отмарштайна, далі — Запорізька дивізія полковника П. Болбочана. 1-го грудня у Фастові укладено договір між Директорією і делегацією Державного Секретаріяту ЗУНР в особах Д. Левицького та Л. Цегельського. Вони повідомили про рішення ЗУНР «перестати існувати як окрема держава й злитися в одну велику державу з Українською Народною Республікою».

 

Передання Гетьманом влади урядові, а не окремій особі, було цілком закономірне: 1-го серпня 1918 року Рада Міністрів ухвалила закон «про Верховне Управління Державою на випадок смерти, тяжкої хвороби й перебування поза межами Держави... Гетьмана». Цей закон установлював Колегію Верховних Правителів, яка мала перебрати на себе найвищу владу.

 

 

 

4. Директорія у Києві

 

18-го грудня 1918 року Директорія УНР урочисто вступила до Києва. На Софійській площі відбувся молебень і військова парада. 26-го грудня створено уряд УНР під головуванням В. Чехівського (УСДРП). Становище новоївлади було дуже тяжке. Та велика армія повстанців, що забезпечила тріюмфальний рух на Київ. розтанула з такою ж швидкістю, з якою створилась. Масу її давали селяни, які, поваливши гетьманський режим, поспішали додому, щоб ділити. панську землю (Центральна Рада рішенням від 26 грудня 1918 року ухвалила закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу). Україна була оточена ворогами з усіх боків. На заході стояли польські війська, які переважали українські кількістю і якістю. Негайно, після повалення гетьманату, посилився рух советських військ на Україну, На південносхідньому кордоні зростали російські антибольшевицькі сили під командою генерала Денікіна. Південна смуга, з Одесою, Миколаєвом, Херсоном, була зайнята французами. Український уряд немав спільників, не мав підтримки.

 

1-го січня 1919 року большевики без бою зайняли Харків. Запорізький корпус з отаманом П. Болбочаном подався до Полтави, яку довгий час обороняв від большевиків. Політика Директорії не була спроможна об'єднати українські сили: двох опозицій із правого боку, і з лівого. Почалося «большевичення» окремих груп. Перейшла на бік большевиків одна з найбільших повстанських груп, під командою отамана М. Григоріева, яка перед тим довгий час боролася з юши на Південній Україні. У ній було людей не менше, ніж у Директорії. Перейшов на бік большевиків анархіст Н, Махно зі своїм великим загоном, з гарматами. Він діяв в районі від Гуляй-Поля, Кременчука до Катеринослава. Ще більше значення мав перехід на бік большевиків Дніпровської дивізії, що стояла біля Києва, під командою отамана Д. Терпила (Зеленого). Вона прийняла большевицьку програму й розташувалася на південь від Києва, в районі Трипілля. Україна вкрилася повстанськими загонами під командою отаманів, яка не визнавали влади Директорії.

 

2-го лютого 1919 року Директорія з Києва переїхала до Вінниці. і Київ негайно зайняли большевики. Директорія покидала Київ в часи глибокої анархії та зневіри. Шукаючи допомоги, вона знову звернулася до командування військовими силами Антанти, і воно поставило такі умови для переговорів: димісія В. Винниченка, В. Чеховськогота С. Петлюри; контроля Антанти над фінансами України; звільнення з в'язниць гетьманських міністрів та владик — Антонія й Євлогія. Питання про незалежність України не ставилося. Унаслідок цих умов Винниченио вийшов із складу Директорії; він виїхав закордон. Петлюра узяв на себе обов'язки голови Директорії і виступив з партії соціал-демократів.

 

Наприкінці червня і на початку липня большевики відтиснули армію УНР, зайняли Проскурів і підійшли до самого Кам'янця-Подільського. В кінцевому підсумку в жовтні 1920 року Радянські війська витіснили армію УНР за Збруч. На цьому закінчилася визвольна боротьба регулярної армії за незалежність України.

 

 

 

Висновки

 

П’ятирічна (1917-1921 рр.) самовіддана боротьба українського народу за створення власної, ні від кого незалежної, держави не пропала марно.

 

На політичній карті було стерто назву “Південно-Західний край Росії” натомістьз’явилася нова – Українська Народна Республіка із столицею в м. Харкові.

 

Виникнення Центрально Ради ознаменувало початок нового періоду в історії України. Проте ні Центральній Раді, ні П.Скоропадському, ні уряду Директорії не вдалося закріпити своїх позицій і втримати Україну незалежною країною.

 

Більшовики і прибічники унітарної Росії не змогли проігнорувати прагнення українського народу до створення власної держави і спочатку навіть запозичили виниклу в процесі національної революції назву (УНР) але в січні (6) 1919 замість цієї назви ввелинову: Україна проголошувалась Українською Соціалістичною Радянською Республікою.

 

Проте сам факт існування та визнання України міжнародною спільнотою, чітко окреслені кордони, своя, хай залежна адміністрація, столиця, герб, прапор, гімн, певна можливість культурно-національного розвитку створювали для українського народу перспективу виборення власної незалежної держави.

 

 

 

Використана література:

 

1. Верстюк В.Ф., О.М.Дзюба, В.Ф.Репринцев. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. –К., 1995.

 

2. Субтельний О. Історія України. – Львів, 2001.

 

3. Рибалка К.І. Історія України. –Ч.І. –К., 1994.

 

4. Історія України. Під редакцією Ю.Зайцева. –Львів, 1997.

5. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. –К., 1996.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Національно-демократична революція в Україні 1917-1920 рр.

 Реферат

 на тему:

 “Національно-демократична революція в Україні 1917-1920 рр.”

 

 

 ПЛАН

 Вступ

1. Утворення Української Народної Республіки.

 Державний лад і право УНР

2. Переворот 29 квітня 1918 p. і утворення гетьманської держави

 Висновок

 Список використаної літератури

 

 

 Вступ

 Боротьба за державність України наприкінці 1917—1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервендії. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На пер-шому -етапі національну революцію очолювала Центральна Рада. В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республі-ку (У</