Наука і техніка в античному світі

 

 

 

План

          Вступ  3

1. Формування наукових знань  4
2. Виникнення перших наукових программ  6
3. Культурно - історичний контекст і досягнення науки еллінізму  7
4. Занепад науки в римський період  9
5. Розвиток техніки в історії людства  10
6. Неолітична революція  11
7. Наука, техніка і культура в античному світі та у середні віки  15

Висновок  18

        Список використаної літератури 19

        Додатки  20

 

Вступ

 

Давно вже зрозуміло, що наука і техніка грають у розвитку цивілізації вирішальну роль. Проте, так було далеко не завжди. Давні греки, при всій своїй любові до філософії, дивилися на ремесло механіка, як на заняття простолюдинів, не гідне істинного ученого. Світові релігії, що з'явилися пізніше, спочатку взагалі відкидали науку.

Коли араби захопили Александрію, то вони спалили знамениту Александрійську бібліотеку. Халіф Умар (Омар)  заявив, що, якщо є Коран, то немає потреби в інших книгах. Ця догма панувала аж до початку Нового часу. У XVII столітті, в епоху відродження знань, інквізиція переслідувала Галілея і спалила на вогнищі Джордано Бруно. Винахідники нових механізмів теж піддавалися гонінням; приміром, у 1579 р. у Данцигу (Гданську) був страчений механік, що створив стрічкоткацький верстат. Причиною розправи було побоювання муніципалітету, що цей винахід викличе безробіття серед ткачів.

У середньовічний період переважаючою, пануючою над іншими формою духовної культури стала релігія. На зміну середньовіччю прийшла епоха Відродження. В епоху відродження домінуючою формою досягнення буття стає мистецтво, що носять світський і гуманістичний характер.

Розуміння ролі науки прийшло лише в епоху Просвітництва, коли Жан-батист Кольбер , знаменитий міністр Людовіка XIV, створив першу Академію. З цієї миті наука стала отримувати організаційну і фінансову підтримку держави.

Справжній розвиток наука отримала в Новий час. Саме у цей період наука набула рис, що збереглися і сьогодні. У Новий час почалася епоха науки, що стала домінуючою формою досягнення буття. У цей період народилася віра у безмежні можливості науки, яка, проте, повагалася в наші дні. Протверезіння настало лише з середини ХХ століття, коли людство зіткнулося з негативними сторонами науково-технічного прогресу(екологічна криза, ядерна зброя, духовна криза).

Наука - сьогодні під цим поняттям розуміється сфера людської діяльності по виробленню і теоретичній систематизації об'єктивних знань про дійсність. Критерії наукового знання: системність; наявність відпрацьованого механізму для отримання нових знань; теоретична, отримання істини заради самої істини; раціональність знання (причинні зв'язки, докази); наявність експериментального методу дослідження, а також математизація науки.

Відокремивши наукове знання від ненаукового, можна виявити характерні риси науки : універсальність, достовірність, критичність, незавершеність та ін. Функції науки: описова, систематизуюча, виробничо-практична, прогностична, світоглядна.

Техніка - це сукупність дій людини, спрямованих на панування над природою. Мета цих дій - надати життю людини такий вигляд, який дозволив би забезпечити їй належну життєдіяльність, позбавити себе нужди і набути потрібної йому форми довкілля. Слово "техніка" має грецьке походження - мистецтво, майстерність, уміння .

Основне значення цього слова насьогодні - засоби праці, виробництва.

Розвиваючись на основі досягнень науки, техніка у свою чергу стимулює наукове пізнання, забезпечує наукові дослідження. Техніка набагато старша за науку, оскільки вона виникла разом з появою Homo habilis близько двох мільйонів років назад і довгий час розвивалася самостійно. На основі знання простих фізичних законів вона здавна діяла в області ремесла, застосування зброї, при використанні колеса, лопати, плуга човна, сили тварин, вітрила і вогню; ми виявляємо цю техніку у всі часи, доступні нашій історичній пам'яті.

 

 

1. Формування наукових знань

Перший історичний етап формування наукових знань іноді називають донауковим і пов'язують з виникненням знань, що узагальнювали інші аспекти життєдіяльності людини, знань, що фіксували досвід взаємодії з природою. Для більшості знань про певні особливі частини природи (зорі, живе, землю та ін.) або природні властивості давнього періоду історії людства характерною була причетність до розв'язання певних практичних задач діяльності людства. Водночас такі знання були не настільки все-бічними і ґрунтовними, щоб у найзагальніших рисах дати людині розуміння сутності світу, в якому вона живе. Тому мистецька діяльність людини допов-нювалася такими формами відтворення і використання знань, як таїнство, священнодія. У подальшому становленні та розвитку наукові знання пос-тупово розшаровувались і відокремлювалися від мистецтва й магії, але продовжували відбивати єдність усіх складових людської діяльності.

Новий історичний період розвитку людського знання, пов'язаний із виникненням так званих наукових знань (чи їх прообразу). Приблизною віхою народження наукових знань вважається відтинок часу з VIII до IV ст. до н.е. Але є підстави вважати, що найяскравіше він виявляється в культурі Давньої Греції, яка деякий час була центром бурхливого духовного розвитку. На думку фахівців, історично здійснений людством перехід від рецептурно-описового знання, індуктивних узагальнень і простих умовиводів до логічно обгрунтованих систем дедуктивного висновку, що стали необхідними перед-умовами нарождення наукових знань, мав глибокі корені в характері давньо-грецької культури. Аналізу особливостей давньогрецької культури при-свячено багато досліджень.

Розвиток ранньорабовласницьких держав на території Давньої Греції був пов'язаний із істотним ускладненням суспільних відносин — господарчих, політичних. Землеробство, скотарство доповнювалися поступовим розвитком ремісничої справи — гончарної, рудодобувної, виготовлення металевого посуду, зброї, прикрас, ритуальних речей тощо. Великого розвитку набуло мореплавство, що уможливило зв'язок різних частин Давньої Греції по узбережжю Егейського моря, здійснення заморської торгівлі ремісними виробами, підтримування зв'язків з розвиненими країнами давнього світу.

Виникнення численних міст у Греції істотно впливало на подальший роз-виток давньогрецького суспільства — його розшарування, збільшення торговельних зв'язків, зміни в структурі господарства тощо. Вони стають центрами культурного і суспільно-політичного життя.Міста стають центрами активного духовного життя.

У суспільстві з'являється потреба в духовних посередниках, які переносили б знання від одного соціального шару до іншого "по горизонталі" (від вчителя до учня) на зміну шляхам передавання знань "по вертикалі" (від батька до сина, який наслідує ремесло). Розшарування традиційного суспільства поси-люється діяльністю економічних і духовних посередників (останню вико-нують перші філософи). Відомо, що Сократ і Платон вважали цю проблему насамперед моральною.

Саме зміна соціального статусу знання є однією з передумов виникнення нового типу знання — наукового. Ця передумова посилювалась і набувала дійсного характеру на шляху формування особливих суспільних форм вихо-вання, що передбачали навчання різним знанням, успадкованим або від-критим заново. Формування і розвиток наукових знань Давньої Греції значною мірою залежали від діяльності тих, хто впливав на зміни самих методів мислення, способів підходу до предмету. Так, в умовах історичного переходу від трансляції знань "по вертикалі" до трансляції їх "по горизон-талі" велику роль відіграла діяльність софістів, які спиралися на власні дос-лідження здібності людини до пізнання, її свідомості.

Софісти своєю діяльністю сприяли перетворенню способу мислення з метафоричного на логічний. Вони були вимушені розробляти нові форми достовірності знання — всезагального, щоб при передаванні знання від людини до людини воно зберігало силу достовірного.

Форми освіти, яка прийшла на місце звичаїв і батьківського навчання, у Давній Греції урізноманітнювалися відповідно до предметів, які вивчалися, а також завдяки особі "вчителя" (якими були ритори, софісти, медики, філо-софи). Відомі також особливі об'єднання учнів навколо "вчителя", завдання діяльності яких перевищували звичайні шкільні завдання. Такими були об'єд-нання навколо Піфагора (піфагорійський союз), Платона (Академія), Аріс-тотеля (Лікей), Гіппократа (Косська медична школа) та інших видатних мисс-лителів Давньої Греції того періоду.

Наукові знання античності формуються в розвиток і доповнення до знань попереднього історичного періоду. Отже, знання стають особливим предметом людської діяльності.

 

 

2. Виникнення перших наукових програм

У античній науці поряд з емпіричними правилами і залежностями формується особливий тип знання - теорія, яка дозволяє отримати емпіричні залежності як наслідок з теоретичних постулатів. На думку дослідників, математичне знання в античності розвивалося головним чином у межах наукових програм Піфагора і Платона. У VI ст. до н.е. було побудовано перші математичні теорії й перші математичні моделі світу. Створення ос-танніх пов'язують насамперед зі школою піфагорійців, названою так на честь засновника школи - Піфагора. Піфагорійці прагнули знайти в природі й сус-пільстві незмінне. Вони зробили числа основною підвалиною своєї філософії Всесвіту і намагалися звести всі співвідношення до числових ("все є число"). У школі Піфагора арифметика з простого мистецтва обчислення поступово переросла в теорію чисел. Взагалі характерним для піфагорійської ариф-метичної теорії було переплетіння магії чисел з пошуками реальних числових закономірностей. Найважливішим у піфагорійців вважається відкриття ірра-ціонального у вигляді несумірності відрізків прямої лінії. Послідовники Піфагора створили своєрідну систему музично-математично-астрономічної космології, яка потім була успадкована платонівською Академією.

Сучасні дослідники вбачають у доробках Платона, формування математичної програми, яка тривалий час зберігала своє значення для розвитку матема-тики. Одна з перших теоретичних систем фізичних поглядів античності -атомістичне вчення Демокріта. Воно є особливою формою розвитку елемен-тної ідеї про те, що в основі світу речей лежить деяка кількість структурних одиниць - елементів. Атом визначався як фізичне тіло, що фактично не поді-ляється, незмінне за своєю природою. За уявленням Демокріта, наука по-винна пояснювати явища фізичного світу.

Арістотель зробив крок уперед порівняно з Демокрітом, оскільки намагався розробити понятійний апарат для визначення руху. Арістотель першим роз-робив систему понять для визначення того, що таке рух, а тим самим першу послідовно продуману і теоретично обгрунтовану науку - фізику.

Космос Арістотеля - це доцільно організована світобудова. Він скінченний, в середині нього розташована нерухома Земля, навколо якої обертається небо з усіма світилами. До Землі прагнуть усі важкі тіла, а до неба - легкі за своєю природою. Усі матеріальні сутності складаються з п'яти елементів: землі, повітря, вогню, води та ефіру. Арістотель визнається першим, хто здійснив систематичне дослідження праць попередніх мислителів.

 

 

3.  Культурно - історичний контекст і досягнення науки еллінізму

 

Вважається, що наприкінці IV і протягом III ст. до н.е. античний світ вступає в період поступово зростаючої кризи: античне суспільство вичерпало свої історичні можливості, втратило здатність до новоутворень на власній основі і вступило в період істотних змін суспільного організму. Цей період озна-чається поняттям "еллінізм" який характеризується  єдністю соціально-економічних відносин, форм політичного і культурного розвитку, що скла-лися на території, завойованій Олександром Македонським, у результаті грецької колонізації та взаємодії еллінських і східних елементів.

Експансія греків на схід була характерною рисою епохи еллінізму, що виявилася насамперед у заснуванні багатьох грецьких міст і поселень у цих країнах. Грецька колонізація країн Ближнього та Середнього Сходу істотно вплинула на їх економічну, соціальну та культурну спадщину, саме грецький фрагмент в їх розвитку мав важливу, якщо не вирішальну роль. Еллінізація Сходу супроводжувалася поширенням грецьких культурних цінностей.

Ще однією характерною рисою епохи еллінізму був синтез давніх і багатих культур (єгипетської, ассірійсько-вавілонської, перської та ін.) на грекомов-ній основі. Процес поширення спільногрецької мови давав можливість ознайомитися з багатою грецькою культурою: літературою, філософією, нау-кою. Елліністична культура, ще кілька століть нашої ери була визначальним чинником культурного розвитку і західного, і східного Середземномор'я.

Установами, що вели наукову роботу й утримувалися на царські кошти, в Олександрії були Бібліотека і Мусейон. Їх засновником вважається Птолемей II Філадельф. Є підстави вважати, що в ті часи бібліотек (або зібрань рукописів) існувало небагато, і вони ще не були дуже великими за обсягом. Другою установою, що визначила славу Олександрії в науковому світі, був Мусейон. Таким терміном ще в давні часи називалися культові центри або святилища, де почитали муз. На вигляд це був портик з алтарем, між коло-нами якого стояли статуї дев'яти муз.

Останні століття до нашої ери позначилися спадом олександрійської науки, за винятком, можливо, гуманітарних наук і медицини. Вчені, що стояли на чолі Мусейону в цей час, були в основному граматиками і риториками. Починаючи з кінця II ст. зовнішні обставини, пов'язані з політичним розва-лом Риму, були дуже несприятливими для наукової діяльності того часу і для майбутнього Олександрійської наукової школи. У 272 р. унаслідок придушення протиримс ького повстання в Олександрії було зруйновано і спалено царські палати, на території яких розміщувалися Бібліотека і Мусейон. Діяльність Мусейону на цьому, імовірно, остаточно завершилася.