Переяславська рада 1654 року

Розділ I .Переяславська рада 1654 року.

Ген, в Переяславі лунають  дзвонні згуки,

Злітають в небо шапки  славних козаків, - 

Що недарма текла  рікою кров братів,

І рідної землі скінчились давні муки,

Що з України геть злетіли чорні круки – 

Магнати і ксьондзи й недобитки панів...

Боярин Бутурлін у  натовпі послів,

Беззвучно сміючися, потирає  руки.

І зір його летить над  простором один,

І бачить з-за спини великого Богдана

Майбутніх кріпаків, які  кричать: «Осанна!» -

Омріяних грунтів мільйони десятин

Для царського завжди дірявого «кармана» -

І радісно мовчить  бояри Бутурлін.

 Ігор Гирич

Шість років тривала  національна-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького  проти панування Польщі. У ході війни владу чужоземної польсько-литовської держави Речі Посполитої в Україні було повалено, сформувалася Українська Гетьманська держава на чолі з Богданом Хмельницьким. Але Польща всіляко намагалася повернути страчену Україну.

У середині XVII ст. Україна, знекровлена і виснажена тривалою боротьбою з Польщею, оточена з усіх боків економічно та військово потужними ворогами, змушена була шукати союзників. Першим, до кого звернувся Хмельницький, був кримський хан. Через нього Богдан Хмельницький намагався заручитися підтримкою Туреччини, але союз України з татарами вичерпав себе. Прагнув встановити тісні контакти з васалами султанами – Молдавією, Волощиною, Семиграддям. З впливових сусідів лишилася лише Московська держава. Б. Хмельницький зрозумів, що Україна опинилася у пастці. В цій ситуації було вирішено спробувати домовитися з Москвою про спільні дії проти Польщі, а відтак й інших вороже налаштованих сусідів. З цією метою й було укладено угоду 1654 року, умови якої містилися в” Березневих статтях” та трьох ”Жалуваних грамотах” того ж року.

Для остаточного розв’язання питання про возз’єднання України з Росією і початок війни з Польщею було винесено на розгляд Земського собору, який зібрався 1 жовтня 1653 року у Грановитій палаті Кремля. Учасники собору висловилися за таке рішення: ”Гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами й землями прийняти”. До  України спорядили велике посольство на чолі з тверським боярином В.Бутурліним. Крім Бутурліна, до складу посольства входили окольничий І.Алферов і думний дяк Л. Лопухін. А всього в посольстві їхало понад 40 різних сановників і службовців: дев’ять стольників, три стряпчі, сім дворян, тринадцять піддячих і перекладачів. Посольство супроводжували 200 стрільців з трьома офіцерами.

Стольники Р. Стрешнєв і  дяк М. Бредихін, послані попереду посольства в Україну для підготовки міждержавних переговорів, повідомили Б. Хмельницького про рішення Земського собору й вияснили, яке місто обере гетьман для офіційної зустрічі делегації.26 грудня в Чигирині Хмельницький дав аудієнцію Стрешнєву та Бредихіну.¹ Гетьман обрав Переяслав, не розорене війною місто на лівому березі Дніпра, де були фортеця й запаси зброї, де полковником був його майбутній зять Павло Тетеря.

На всьому шляху від  Путивля до Переяслава посольство зустрічали урочисто. 31 грудня 1953 року посольство В. Бутурліна прибуло до Переяслава, де на нього вже чекала полкова старшина. Московське посольство зустрів переяславський полковник Тетеря. Якщо Виговський зробився к тому часу правою рукою гетьмана, то Тетерю з повним правом можна назвати його лівою рукою. Він знав латину, польську, церковно- слов’янську мови. Тетеря - хрещеник Хмельницького. Тетеря був противником московської орієнтації. Але знаючи, що питання вже вирішене на перед, він зустрів гостей з пошаною і виголосив вітальну промову.² Б.Хмельницький  у цей час перебував у Чигирині на похоронах сина Тимоша, який загинув під час походу в Молдавію. Він приїхав до Переяслава ввечері 6 січня 1654 року. Тоді ж прибула й генеральна старшина. І вже 7 січня відвідав разом з Виговським і Тетерею Бутурліна та його наступників на їх квартирі і домовився про урочистий прийом посольства на 8 січня.

Ранком 8 січня Хмельницький скликав таємну старшинську раду, в якій взяли участь лише представники генеральної старшини та полковники.³ Але точних відомостей про цю нараду не збереглося.

Для розв’язання такого важливого питання, як возз’єднання України з Росією, однієї старшинської ради було мало. Необхідно було мати думку народу. За старим козацьким звичаєм такі важливі питання розглядались на загальновійськовій раді. Про скликання такої ради не було мови 7 січня при зустрічі Хмельницького з російськими послами. Скликати таку раду, напевно, вирішила старшина на своїй нараді ранком 8 січня. Рішення загальної ради за звичаєм, що існував у Запорозькому війську, було остаточним, і ніхто не міг його скасувати.

8 січня (18 січня за новим календарем) 1654 року відбулася історична Переяславська  рада.

”Во второй час дни”, тобто приблизно  о 9 годині ранку, ”бито в барабан  с час времени – на собрание всего народа слышати совет о деле, хотящем совершиться”. На міську площу зібралось ”великое множество всяких чинов людей”⁴.

У списках осіб, які цього ж  дня присягали, записано 284 чол.⁵ М. Грушевський знайшов у московському архіві дуже цікавий документ – іменні списки тих, хто присягав у Переяславі.⁶ Поряд з Хмельницьким в раді брали участь з генеральної старшини: військовий обозний Федір Коробка, військові судді Самійло Зарудний і Федір Лобода, військовий осавул Михайло Лучченко, військовий писар Іван Виговський. Крім того, брали участь у раді 12 полковників: білоцерківський – Семен Половець, канівський – Федір Стародуб, київський – Євтихій Пішко, корсунський – Іван Гуляницький, миргородський – Григорій Лесницький, ніжинський – Іван Золотаренко, переяславський – Павло Тетеря, полтавський – Мартин Пушкар, прилуцький – Яків Воронченко, черкаський – Яків Пархоменко, чернігівський – Степан Пободайло, чигиринський – Карпо Трушенко, а також наказний Кальницький і полковник Іван Федоренко. З полкової  і сотенної старшини на раді було три обозні, 18 осавулів, три хорунжі, 13 писарів, 97 сотників, а також по 5 – 10 козаків з кожного полку.

Переяславська Рада не була звичайною  козацькою радою. На відміну від  військових рад, в яких брало участь тільки козацтво, або закритих старшинських радах, що проводилися за участю однієї тільки старшини, Переяславська рада, як заявив Богдан Хмельницький при її скликанні, була доступна всьому народу, відкрита для всіх. Переяславська рада була по суті всенародною радою, в ній брали участь представники всіх верств українського населення звільнених від польско-шляхетского ярма українських земель: козаки, міщани, селяни, купецтво, духівництво. Про початок ради народ був оповіщений ударами в литаври. На площі зібралася дуже велика кількість людей.⁷

За запорозьким звичаєм, учасники ради стали в коло, а посередині площі лишили вільне місце, на яке вийшов гетьман з генеральною старшиною і полковниками. Військовий осавул наказав додержувати тиші. Хмельницький промовив:

«Панове полковники, ясавулы, сотники  и все Войско Запорожское, и вси православнии християне. Ведомо то всем, как нас бог свободил из рук врагов, гонящих церковь божию и озлобляющих все християнство нашего православия восточного. Что уже 6 лет живем без государя в нашей земле в безпрестранных бранях и кровопролития з гонители и враги нашими, хотящими искоренити церковь божию, дабы имя руское не помянулось в земле нашей. Что уже вельми нам всем докучило, и видим, что нельзя нам жити боле без царя. Для того ныне собрали есмя раду, явную всему народу, чтоб есте себе с нами обрали государя из четырех, которого вы хощете. Первый царь есть турский, который многижды через послов своих призывал нас под свою область; вторый – хан крымский; третий – король польский, которой, будет сами похочем, и теперь нас еще в прежную ласку приняти может; четвертый есть православный Великия Росия государь царь и великий князь Алексей Михайлович всея Русии самодержец восточной, которого мы уже 6 лет безпрестраснными млении нашими себе просим, - тут которого хотите избирайте. Царь турский есть бусурман: всем вам ведомо, как братия наши, правослании християне греки,беду терпят и в каком суть от безбожных утеснений. Крымской хан тож бусурман, которого мы по нужди и в дружбу принявши, каковыя нестерпимыя беды приняли есмя. Какое пленение, какое нещадное пролитие крови християнские от польских от панов утеснения – никому вам сказывать не надобеть. Сами все ведаете, что лучше жида и пса, нежели християнина, брата нашего, почитали. А правочлавный християнский великий государь, царь восточный, есть с нами единого багочестия греческого закона, единого исповедания, едино есми тело церкви православием Великия Росии, главу имуще Исуса христа. Той великий государь царь християнский, зжалившися над нестерпимым озлоблением православные церкви в нашей Малой Росии, шестьлетных наших молений безпрестанных не презривши, теперь, милостивое свое царское сердце к нам склонивши, своих великих ближних людей к нам с царскою милостию своею прислати изволил, которого естьли со усердием возлюбим, кроме его царския високия руки, благотишнейшаго пристанища не обрящем. А будет кто с нами не согласует теперь, куды хочет вольная дорога».⁸

Такий текст промови Хмельницького  подано у ”статейному списку”  російських послів. Промова Хмельницького  була побудована надзвичайно чітко, вона вважається одним з кращих зразків ораторського мистецтва того часу. У цій промові було дано аналіз найважливіших питань, які мали бути розв’язані народною радою. Так Хмельницький розкрив і засудив намагання Туреччини, Криму і Польщі, спрямовані на поневолення України. Цим трьом ворогам українського народу він протиставив Російську державу, у возз’єднанні з якою Україна могла знайти справжній захист.

Учасники ради зустріли промову Хмельницького цілковитою згодою. Про дальший хід ради Бутурлін дав такий звіт: «К сим словам весь народ возопил: волим под царя восточного, православного, крепкою рукою нашей благочестивой вере умирати, нежели ненавистнику христову поганину достати. Потом полковник переяславской Тетеря, ходячи в кругу, на все стороны спрашивал: вси ли тако соизволяете? Рекли весь народ: вси единодушно. Потом гетьман молыл: буди тако. Да господь бог наш сукрепит под его царскою крепкою рукою. А народ по нем вси единогласно возопил: боже, утверди, укрепи, чтоб есми вовеки вси едино были».⁹

Після закінчення ради Хмельницький послав до Бутурліна Виговського, повідомляючи, що «козаки и мещине все под государеву высокую руку поклонились». Згодом до них у супроводі старшини з’явився сам гетьман, якому Бутурлін передав царську грамоту. За дорученням Хмельницького її для всіх присутніх зачитав генеральний писар. Вислухавши зміст документа, гетьман засвідчив готовність Війська Запорозького вірно служити государеві. У відповідь Бутурлін повідомив причини, що зумовили прийняття Війська Запорозького під царську руку, й пообіцяв прибуття найближчим часом допомоги ратними людьми.¹⁰

Наступним кроком переяславської зустрічі  була присяга в Успенській церкві. Однак між сторонами виникла  неузгодженість: хто кому присягає ? Богдан Хмельницький із козаками повинен був присягати на вірність цареві, але ставив вимогу, щоб посли також присягнули від імені царя, що цар не порушить прав і вольностей, надасть їм грамоти на маєтності. Бутурлін відповів, що в Російській державі піддані присягають царю, ”а того, что за великого государя веру учинити, николи не бывало и впредь не будет”.¹¹

Хмельницький заявив, що порадиться з полковниками. Декілька раз делегати ходили на нараду; згодом Хмельницький з старшиною та козаками повернулися  до церкви і заявили Бутурліну  і його товаришам, ”что они во всем покладываютца на государеву милость”, готові присягнути, ”а о своих делех учнут они гетьман и все Войско Запожское, бити челом великому государю”.¹²

Присягали на Євангелії гетьман,  генеральні старшини, присутні в Переяславі полковники, сотники, осавули й козаки різних полків – всього 284 особи. Але сотники, осавули, писарі, козаки й міщани були приведені до присяги 9 січня і в найближчі дні в тій же соборній церкві.¹³Зміст присяги не зберігся.¹⁴Від Запорозької Січі представників на раді не було. Не присягали один із сподвижників Б.Хмельницького Іван Сірко, а також уманський і брацлавський полковник Йосип Глух та Іван Богун.

Після присяги Хмельницький з старшиною  заїхали до послів і тут відбувся урочистий акт вручення Хмельницькому  відзнак, присланих царем, - корогви, булави, ферезії та шапки. При врученні кожної відзнаки Бутурлін виголошував відповідну промову.

У той же день Бутурлін і Хмельницький повідомили в Москву про возз’єднання України з Росією. Гетьман сповіщав про переговори з послами і просив, щоб цар «нас  милостию и великими щедротами своими государскими прямых и верных слуг и подданных жаловати и миловати изволил».¹⁵

У листі прямо не ставилось питання  про статус України в складі Росії. Але в наступні дні гетьман  та його оточення не раз говорили з послами відносно цього.

10 – 12 січня 1954 року гетьман  Хмельницький, писар Виговський  та інші старшини вели переговори  з Бутурліним та іншими царськими  послами. Йшлося про міжнародні  й військові питання (оборона  України від можливого польського наступу, відносини з Кримським ханством та інше) і про внутрішній устрій України. Хмельницький і старшини домагалися, щоб був збережений становий поділ, щоб шляхтеч був шляхтечем, а козак козаком, щоб козаки судилися у полковників і сотників, щоб не відбирали у козаків та їхніх вдів маєтностей, щоб війська козацького було 60 тис., щоб на гетьманську булаву був наданий Чигиринський полк.¹⁶

13 січня гетьман Хмельницький  ще раз заїхав до послів  з прощальним візитом, передав  листа до царя, в якому дякував цареві за те, що він прийняв Військо Запорозьке і поїхав у Чигирин. А наступного дня російські представники почали виїжджати в українські міста для прийняття присяги від населення. Від Хмельницького Бутурлін дістав список міст і містечок, які були під його владою, їх налічувалося 177. Протягом січня – лютого й провадилося в цих містах і містечках прийняття присяги від населення. Бутурлін з товаришами відбув до Києва для прийняття від населення присяги цареві. До інших міст були послані стольники, дворяни й піддячі.¹⁷

Присягою було охоплене все доросле чоловіче населення  території Запорозького Війська, від  російського кордону на сході  до Поділля на заході; у книги  присяги було записано всього 127338 чол.¹⁸ Присяга відбувалася урочисто, козаки і міщани з задоволенням зустрічали возз’єднання. «По всей Украине увесь народ с охотой тое учинил... и немалая радость межи народом стала», - писав пізніше Самовидец.¹⁹ Польсько-шляхетські агенти поширювали чутки, ніби возз’єднання з Росією викликало в деяких полках опозицію, яка виявилась у тому, що Уманський, Брацлавський, Кропивенський і Полтавський полки відмовилися від присяги, що Іван Богун не хотів присягати і що « половина України відірвалася».²⁰ Неприхильним до справи возз’єднання поставились тільки київський митрополит Сильвестр Косів з деякими представниками вищого духовенства. Пізніше виявилося, що Косів мав прямі зв’язки з польським урядом. А Більшість духовенства, не тільки сільського, а й міського, щиро схвалювала возз’єднання України з Росією.²¹