Переяславська рада 1654 року

На Переяславській раді завершилась історична подія  возз’єднання України з Росією. А може внаслідок Переяславської ради і переговорів у Переяславі було досягнуто угоди про  перехід  України під московського царя, що зумовлювало лише військовий союз України з Росією. Але ні внаслідок Переяславської Ради, ні внаслідок переговорів з російськими послами, крім словесних обіцянок і запевнень від імені царя, Хмельницький і старшини не дістали ніяких документальних актів, які містили б письмові гарантії, визначили умови переходу Української держави під владу московського царя, її становище і взаємовідносини з Росією.

Прибувши в середині січня до Чигирина, Хмельницький безпосередньо  зайнявся розробкою умов, які б визначали статус козацької України в складі Росії, затвердження яких мало добиватися посольство, спеціально надіслане до Москви. На середину лютого вони були сформовані й 17 лютого викладені в «Проханні» до Олексія Михайловича, з яким відправилися до Москви С.Богданович-Зарудний і П.Тетеря.²² Оригіналів цих документів не знайдено, відомі вони в російських перекладах. Хмельницький послав також листи до видатних бояр Бориса Морозова та Іллі Милославського, мабуть, також до інших порадників царя.²³ Богдан Хмельницький у «прохання» до царя, домагався збереження за Українською козацькою республікою в складі Росії прав фактично незалежної держави зі своїм урядом, політично-правовою системою, соціальною структурою суспільства, армією, адміністративним поділом тощо. Це було щось більше ніж просто автономія чи протекторат.²⁴

17 лютого з Чигирина  для переговорів з російським  урядом про статус України  виїхало посольство на чолі  з С.Б.Зарудним і П. Тетерею.  Всього посольство налічувало 61 чоловік.25 лютого посли приїхали  до Путивлі, а 11 березня до  Москви. 12 березня воно було урочисто зустрінуте в Москві.

13 березня посли урочисто  були прийняті царем, а потім  у казенному дворі почали переговори  з боярами і думними людьми. Від України переговори вели  Самійло Богданович-Зарудний і  Павло Тетеря, від російського  уряду – бояри і казанський намісник Олексій Микитович Трубецькой, боярин В. Бутурлін, що раніше очолював посольство в Переяславі, окольничий і коширський намісник князь Петро Петрович Головін і видатний дипломат того часу думний дяк Алмаз Іванов.²⁵

Крім листів Б. Хмельницького, українські посли передали 14 березня російським представникам «Просительные письма» з 23 пунктів(статей) – проект договору. На проекті стояли підпис Б.Хмельницького й печатка Війська Запорозького. У статтях на першому місці стояли справи Запорозького війська. Стаття 1, 7, 13 про підтвердження всіх прав і привілеїв козацьких; ст.3 про 60-тисячний козацький реєстр; ст.3 про права православної шляхти; ст.8-12, 21,23 про плату старшині та кошти на утримання війська; ст.5-6 про вільне обрання козаками гетьмана та передачу йому Чигиринського староства; ст.4, 15 про збереження міської адміністрації та збір податків на Україні царським урядом; ст. 16 про те, що царські воєводи та інші урядовці не повинні втручатись у внутрішні справи України; ст.17 про надання царським урядом грамот відносно вільностей козацтва і православної шляхти, причому гетьманський уряд брався визначити, «кто козак, тот будет вольность козацкую иметь, а кто пашенный крестьянин, тот будет должность обыклую его царскому величеству отдавать, как и прежде сего»; ст. 18 про збереження прав київського митрополита; ст.19 «Просительные письма» містили прохання, щоб російські війська почали наступ проти Польщі; ст. 22 про спільні дії проти Кримського ханства; ст.20 про розташування російських гарнізонів на Україні; ст. 14 про право зносин гетьманського уряду з іншими державами з відома російського уряду.²⁶

Ці статті стали основою  для переговорів і рішень царя та боярської думи. Більшість статей була прийнята боярами без будь-яких змін і зауважень. Деяке розходження викликали пункти про плату козакам, про воєвод і збирання доходів і про зв’язок з закордоном. Щодо цих питань переговори між боярами і послами тривали 19 – 21 березня.²⁷

Результат переговорів  між російським урядом і українськими послами був викладений у документах двох родів: у «статтях» і в царських грамотах. Зміст «статей» від 21 березня зводився до таких питань: збирання доходів, плата старшин, млини для старшини, витрати на артилерію, дипломатичні відносини, затвердження маєтків митрополита, посилка російських військ на Смоленськ і польський кордон, плата війську, наказ донським козакам не порушувати миру з Кримом, допомога заставам на Кодаку і в Запорожжі.

Статті від 21 березня  збереглися тільки в чернетці і мають  три назви: « Березневі статті», «Московські статті» і «Статті Богдана Хмельницького». В офіційних документах другої половини XVII – середини XVIII ст. найчастіше вживалася остання назва.

Інші справи, які порушувало Запорозьке військо, відбилися у  царських грамотах. Так статті і царські грамоти взаємо доповнювали один одного. Про класовий характер цих документів свідчить надання великих прав гетьману, старшині, шляхті, духовенству.²⁸

19 березня 1654 року перед  поверненням на Україну посли  були на останній офіціальній аудієнції у царя Олексія Михайловича. Церемоніал відбувся так: Алмаз Іванов представив послів царю і повідомив їх про дарунки, які дав їм цар, - срібні позолочені кубки, різні тканини і соболі. Далі думний дяк у довгій промові повідомив послів, що « мы великий государь... гетьмана и все Войско Запорозкое пожаловали прежния ваши права и привилия нашею государскою грамотою подтвердити велели...; а с вами посилаем к гетьману и ко всему нашему царского величества Войску Зопорожскому нашу царского величества грамоту».

Послам було вручено  грамоту. Після аудієнції в казенному  дворі бояри Трубецкой, Бутурлін і думний дяк Алмаз Іванов «обьявили  на их статьи государев указ». Посли  прийняли це до відома «и..., выслушав государев  указ, на его государеве милости  били челом».

Зарудний і Тетеря виїхали з Москви в кінці березня 1654 року. Як саме Хмельницький і старшина зустріли затвердження «статей» і царські  грамоти, на жаль невідомо. Після повернення Зарудного і Тетері до Чигирина, десь у другій половині квітня 1654 року гетьман, безперечно, послав царю подяку і відповідь на листи, але це листування поки що лишається невідомим.²⁹

Підписаний міжнародний  договір водночас мав конституційний характер, оскільки в ньому визначався державно-правовий устрій України –  вона отримала статус автономії. Однак не всі питання були вирішені. Наприклад, українська церква не визнавала зверхності московського патріархату. Селянство взагалі не брало участі в Переяславській раді, й не присягало, про нього не згадувалося в договірних документах.

Самостійність України  визнавалася і в аспекті міжнародних  відносин. Передусім Польща у своїх  дипломатичних стосунках трактувала Україну як самостійну державу. Посол  польського короля в Криму доводив  хану, що «Осібна держава», яку робить з України Богдан Хмельницький, буде небезпечною для сусідів.

Переяславські переговори розв’язали два основні питання:

1. військовий союз України з Московщиною, гарантований протекцією московського царя над Україною, і
2. гарантія царем збереження всіх прав і вольностей української держави.

Найголовніше – переяславські  переговори не дали українському урядові  жодного документального акта, жодної письмової гарантії тих словесних  зобов’язань та обіцянок, що їх зробили  іменем царя московські посли.

Сусідні країни оцінювали  Україну періоду Богдана Хмельницького як самостійну державу. Гетьман проводив розгалужену міжнародну діяльність, мав дипломатичні відносини зі Швейцарією, Пруссією, Австрією, Угорщиною, Молдавією, листувався з ними, укладав угоди. Отже, чужоземні монархи. не зважаючи на договір 1654 року, трактували Україну як окрему від Москви державу, а гетьмана – як самостійного государя.³⁰

Оцінка договору з  часом змінюється. Всю різноманітність  думок дослідників можна звести до двох основних груп: репрезентована здебільшого російськими дослідниками, твердить про з’єднання двох нерівноправних країн; розроблена переважно українськими вченими, обстоює договірні відносини двох більш-менш самостійних і незалежних держав.

До першої групи належать концепції інкорпорації України  Росією, повної або неповної автономії України у складі московського царства, а згодом Російської імперії.

До другої групи належать концепції реальної унії двох держав – України й Московщини, персональної унії їх в особові московського царя, васалітету, протекторату, псевдопротекторату, мілітарного союзу двох держав, України й Московщини, скріпленого протекцією московського царя. В сучасній українській історіографії найбільш поширені концепції васалітету-протекторату й мілітарного союзу.³¹

Найбільшим новатором  у підходах до розуміння Переяславської угоди виступив Тарас Шевченко, котрий немовби воскресив гострі інвективи на адресу Богдана Хмельницького з другої половини XVII століття. Поет різко засудив гетьмана за Переяславську угоду з Росією 1654 року і висловив дуже негативну оцінку всій Гетьманщині та її керівникам без винятку в вірші «І мертвим, і живим...».³²

Микола Костомаров описував Переяславську раду як урочисте багатолюдне  зібрання, де нібито публічно оголошувалися  та приймалися умови, на яких Україна  з’єднувалася з Росією, й виступав з промовою російський посол. В його інтерпретації «березневі статті», затверджені російським урядом у 1654 році, майже не відрізнялися від тих, що нібито оголошувалися в Переяславі. ³³

Своєрідну інтерпретацію Переяславської угоди 1654 року запропонував Пантелеймон Куліш у працях другої половини XIX століття написаних під впливом новітніх досліджень російських та польських істориків. Переяславську угоду 1654 року він зобразив як останню, відчайдушну спробу збанкрутілого козацтва на чолі зі своїм ватажком утриматися при владі.³⁴

Антонович порушив питання  про те, чому Богдан Хмельницький маючи всі необхідні умови, не створив незалежної держави. Він досить суперечливо відгукнувся про Богдана Хмельницького. Переяславську угоду історик розглянув як невдалу спробу козацького гетьманства створити федеративний зв’язок з Росією.³⁵

Анапович оцінив значення цього договору, який проіснував лише до вересня 1658 року, як те що він не був «для України ні трагедією, ні ганьбою».

 М.Грушевський першим з українських істориків детально, крок за кроком, описав основні події, що склали комплекс так званої Переяславської угоди 1654 року.³⁶

 В.Липинський стверджував, що основні пункти Переяславської угоди сформульовані дуже ясно, і жодна зі сторін не забула в них сказати, чого вона хоче. Він підкреслював, що Україна та Росія дивилися на Переяславську угоду з діаметрально протилежних точок зору й що конфлікт між ними внаслідок цього був неминучим.³⁷

М.Брачевський кваліфікував переяславську угоду 1654 року як союз правлячих класів обох держав, спрямований проти підвладних їм трудящих мас.

Два основні погляди  на Переяславську угоду – український  і російський – залишаються й  надалі. В основі їх лежить глибока  відміна національно-державних інтересів  України й Московщини під час укладення угоди й розбіжність їх політичних інтересів. На мою думку, найбільш вірогідною формою міжнародних відносин, які в найповнішій мірі розкривають особливості стосунків Москви і Хмельницького є саме – протекторат – договір двох рівноправних сторін. Прихильниками цієї ж точки зору є Костомаров, Грушевський, Яковлів та інші.

Переяславська рада 1654 року здобула роль одного з найбагатозначніших символів української суспільної та історичної свідомості. Подібно до іншого її втілення, пам’ятника Богданові Хмельницькому на Софіївському майдані в Києві, вона не піддається однозначному прочитанню та зберігає властиву українській традиції амбівалентність. Вона стала важливим національним символом, таким же багато значним, як і національна ідентичність східнослов’янських народів.

¹ Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К.,1993. – С. 352

² Осіпов К. Богдан Хмельницький. – М., 1948. – С.379

³ Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К.,1993. – С.354

⁴ Воссоединение Украины с Россией, т. III, С.460

⁵ Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. – К.,1954 -  С.456

⁶ Грушевський М. Історія України-Руси. – Т.IX. – Ч.2. – С. 734-736

⁷ Бойко О.Д. Переяславська рада та її історичне значення. – УРСР,1954  – С. 69-70.

⁸ Воссоединение Украины с Россиейю т. III, С.460-461

⁹ Там само. - С.461

¹⁰ Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К.,1993. – С.355

¹¹ Воссоединение Украины с Россией, т. III,С. 464

¹² Там само. - С. 464-466

¹³Рибалка І.К. Історія України. –К.,1991. -  С.228

¹⁴ Крип’якевич І.П.Богдан Хмельницький. – К.,1954. – С.465

¹⁵ Воссоединение Украины с Россией. Т. III. – С.516

¹⁶ Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К.,1993. – С.356

¹⁷ Рибалка І.К. Історія України. –К.,1991. -  С.230

¹⁸ Крип’якевич І.П.Богдан Хмельницький. – К.,1954. – С.468

¹⁹ Летопись Самовидця. -  С.36

²⁰ Крип’якевич І.П.Богдан Хмельницький. – К.,1954. – С.468

²¹ Там само. – С.469-471

²² Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К.,1993. – С.360

²³ Крип’якевич І.П.Богдан Хмельницький. – К.,1954. – С.475

²⁴ Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К.,1993. – С.364

²⁵ Рибалка І.К. Історія України. –К.,1991. -  С.231

²⁶ Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв’язки України з Росією в середині XVI ст. –К.,1959. – С.498

²⁷ Крип’якевич І.П.Богдан Хмельницький. – К.,1954. – С.479

²⁸ Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв’язки України з Росією в середині XVI ст. –К.,1959. – С.499

²⁹ Крип’якевич І.П.Богдан Хмельницький. – К.,1954. – С.483-484

³⁰Переяславська рада 1654 року – К. 2004. – С.357

³¹ Переяславська рада 1654 року: Історіографія та дослідження. – К.,2003. – С.202-203

³² Там само. – С.485

³³ Там само. – С.486

³⁴ Там само. – С.487

³⁵ Переяславська рада 1654 року: Історіографія та дослідження. – К.,2003. – С.492

³⁶ Там само. – С.494

³⁷ Там само. – С.501-502