Перші спроби хрещення Київської Русі

Зміст

Вступ

    Розділ 1.   Перші спроби хрещення Київської Русі.

    Розділ 2.   Князь Володимир. Перша релігійна реформа.

    Розділ 3.   Значення прийняття християнства.

Висновки 

Список використаних джерел і літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Історія людства і оточуюче нас життя наводять велику кількість прикладів впливу релігії на людину, а, отже, і на цілі народи. І так само, як кожна країна має свій неповторний колорит, національні звичаї та традиції, так і релігія цієї країни є унікальною та своєрідною. Часто появу релігії пов’язують з божественним, надприродним джерелом. Згідно іншим теоріям релігія - це явище суто соціальне та психологічне. Вона виникає лише на певних ступенях розвитку людської свідомості чи суспільства. Релігія є частиною світогляду людини, людина - частина суспільства, котре власне є носієм і творцем історії. Релігія, яку сповідує більшість населення, впливає і на зовнішню політику, і на менталітет, і взагалі на хід історії.

Події 988 року по наші дні  керують історією, бо хто знає, як би вона склалась, якби наші предки стали мусульманами чи залишились язичниками. Це лише припущення, та наслідки за певних умов мали б стати реальністю .У цій реальності існували б зовсім інші люди, можливо не українці, і зовсім інша держава , можливо не Україна. Кожна людина, кожна подія є часткою історичного процесу, і, прослідкувавши зв’язок між подіями і історичними особистостями, між минулим і теперішнім, ми зможемо оцінити, що сприяло культурному розвитку нашого народу, і що ми в цьому процесі загубили.

Актуальність обраної  теми є найважливішим моментом цієї роботи, тому що прийняття християнства як офіційної релігії наприкінці І тис. принесло Київській Русі неабиякі зовнішньополітичні здобутки. Вона прилучалася до кола цивілізованих держав, позбавлялася статусу «варварської» країни. У вітчизняній історії ім’я Володимира Великого записане золотими літерами. Не тільки як могутнього і розумного володаря, але передусім як хрестителя, просвітителя і ревного апостола християнської віри. Свята віра, яку він прийняв, стала з часом серцем і душею нашого народу й держави. Вона – сильна моральна основа нашої культури, звичаїв і обрядів. Цією вірою наш народ довгі сторіччя жив і кріпився, продовжує це робити й зараз.

 

Розділ І. Поява християнства на Русі

Християнство вже знали  на Русі. Перше знайомство з ним відбулося, мабуть,близько середини IXст.Так, в окружному посланні константинопольського патріарха Фотія від 866 року говориться, що руси напали на Константинополь, завдавши столиці відчутного удару, і після цього вирішили охреститись. Ймовірно, що охрестилася якась частина руських воїнів. Про це ж охрещення русів згадує і Константин Багрянородний. «І народ Русів,- пише він,- войовничий та безбожний, імператор Василій щедрими подарунками золота, срібла та шовкового одягу схилив до переговорів і умовив їх охреститися».

Християнство поширилося серед князівського оточення. При  укладенні договору Ігорем з Візантією  у 945 році руські посли-язичники присягалися ім’ям Перуна, а руські посли-християни - ім’ям «бога-вседержителя» і перед «чесним хрестом». В літопису з цього приводу сказано, що коли порушать присягу християни, «то приимут месть от бога-вседержителя», а коли язичники – «да не ймуть помощи... от Перуна».

Язичник Ігор і руси-язичники ходили для присяги на пагорб до ідола Перуна, а руси-християни - до церкви святого Іллі, яка вже була тоді в Києві. Цікаво відмітити, що ця перша в Києві церква була присвячена святому Іллі, на якого перейшли риси Перуна, язичеського бога-грому і блискавки. Святий Ілля, за народними легендами навіть недалекого від нас минулого, під час грози носився по небу у своїй вогненній колісниці, що гуркотіла на небесних вибоїнах, та з лука нищив стрілами-блискавками нечисту силу.

Існує також думка, що першими прийняли християнство київські князі Аскольд і Дір. Але, за безсумнівний даними, першою християнкою серед київської князівської династії була Ольга. Після княгині Ольги нова релігія набула поширення серед панівної верхівки Київської Русі. Точно відомо, що серед оточення Святослава, сина і наступника Ольги, були й християни. Однак сам Святослав, незважаючи на умовляння матері, а також інших прихильників християнства, не зрікся язичества. Літописець переказує: хоч Святослав і відмовлявся прийняти християнство, посилаючись на те, що з нього будуть глузувати дружинники, але «хто хотів хреститися, не забороняв, а тільки насміхався з того». Важко припустити, щоб християн не було серед купецтва, яке вело жваву торгівлю з Візантією та іншими християнськими країнами. Отже, приступаючи до християнізації Русі, Володимир міг спиратися на підтримку певних груп населення Київської Русі - на частину феодалів і купецтва [3].

     Отже, київські князі Аскольд і Дір були першими хто прийняв нову віру. Пізніше княгиня Ольга зробила чимало для поширення християнства, готуючи грунт для його утвердження як державної релігії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Причини прийняття християнства

З історичних джерел відомо, що Володимир був сином Малуші (Ольжиної ключниці), тобто незаконнонародженим сином і не мав прав на Київський престол.

Володимир за бажанням князя Святослава та Добрині стає князем у Новгороді. У 982 р. Святослава вбито печенігами, і до влади приходить Ярополк. З цього року три сина Святослава починають боротьбу за владу. У 980 р. Володимир здобуває Київ, запорукою перемоги стають норманські та новгородські війська. Існує гіпотеза, що Володимир був схожий на свого нормандського предка - Рюрика, і скориставшись цим, отримав підтримку серед вікінгів острова Ютланд, звичайно, пообіцявши за допомогу наділити їх землею. Серед новгородців заполучити підтримку було простіше, так як сам Володимир провів у Новгороді певну частину життя, і як князь просто мав право зібрати військо у похід.

Отже, 980 р. Володимир стає князем у Києві, тобто у всій Київській Русі. Через те що він був незаконнонародженим сином, він починає пошук шляху ствердження на престолі і намагається консолідувати владу у своїй руках. Цією спробою стає заснування ним язичницького пантеону, котрий об’єднав шість богів. На Старокиївській горі постали ідоли Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоші. Створенням цього пантеону Володимир бажає зрівняти племена між собою, про це свідчить те, що ідоли були розташовані у формі кола. Але зрівняння викликає обурення серед племен, тому що не могли шість богів поєднати вірування у собі всього давньоруського народу через те, що кількість язичних богів перевищувала число «шість».

Потрібен був новий  бог, єдиний бог, котрим вже міг стати  Перун. Київській Русі, як державі, і  Володимиру, як князю, потрібно було підтвердити авторитет і довести іноземцям, що у Русі існує самобутня культура, добре військо, що сам князь непросто син ключниці, а далекоглядний політик непросто син ключниці. Що з Київською Руссю можна і треба рахуватись.

Зіставляючи всі події, що передували 988 р., ми вирішили поділити причини впровадження християнства за сферами життя і виділити такі: політичні, економічні, соціальні, культурні.

Політичні причини. Володимиру була необхідна сила, котра б об’єднала племена, з метою централізації влади. А християнство - це одночасно і релігія, і сила, котра стала засобом об’єднання давньоруських земель. Якими б заплутаними не були відносини Русі з Візантією, але її підтримка була необхідною, так як, по-перше, вона сусід Русі, по-друге, має повагу інших країн, вона могла слугувати еталоном для створення політичних інструкцій Київської держави. Прискоренню впровадження християнства сприяє ускладнення політичного і воєнного становища Візантії. Тривала війна на два фронти ( з арабами і болгарами) , повстання Варда Фоки, поставили Василя II у скрутне становище. Він змушений був звернутися до Києва, що надавало Володимиру блискучі політичні шанси. Під час русько-візантійських переговорів розглядались питання прийняття християнства Руссю та її володарем, воєнна допомога імперії, його одруження з сестрою імператора Анною. Цей шлюб встановив би родинні зв'язки між Рюриковичами і Македонською династією, але традиції візантійського імператорського дому забороняли мати шлюб з варварами-іноземцями і язичниками

В обмін на військову  допомогу, Володимир одружується  з Анною і охрещується. Місце  охрещення невідоме, існує декілька варіантів місце охрещення - Корсунь, Київ, Василев, але це не є принципово важливим, бо насамперед головним є  те, що князь стає християнином і родичем Візантійського імператора, таким політичним ходом Володимир отримав поважного союзника.

Звичайно, знайшлись і ті, хто  б не підтримав впровадження християнства і хто б взагалі не сприймав Володимира, як князя Русі, тобто  опозиція. Нею були волхви, котрі з провадженням християнства просто втрачали роботу, чи ті, хто підтримував Ярополка чи Олега. Володимир міг під прикриттям незгоди цих верств населення з становленням християнства, просто їх знищити. Це був дуже тактичний хід - з одного боку він робить все можливе для поширення нової релігії, а з другого - позбавляється опозиції.

Економічні причини. Тепер, коли Візантія стала союзником, було б надзвичайно вигідно налагодити з нею торгівельні відносини, з умовами, котрі б задовольняли обидві сторони. Але візантійські купці-християни, могли б не забажати вести якісь переговори з руськими язичниками, так само як і руські з візантійцями, тому введення християнства було необхідним навіть з метою покращення економіки держави. Якби руські купці стали християнами, то Київська Русь могла вести торгівлю із православною Римською імперією, із Польщею.

Соціальні причини. Як відомо, на той час у державі існувала соціальна нерівність - це завжди ворожнеча між простим людом та елітою. Володимир намагається хоча б зовнішньо подолати цю проблему християнством. Християнство - це релігія, котра проповідує рівність людей. Використовуючи його, Володимир нібито зрівнював мешканців Русі. Такі ж самі проблеми існували і між окремими регіонами, наприклад Новгород і Київ, і тут знову допомагає так звана «рівність», котрої, звичайно, ніхто не отримав, але міг думати, що її має. Цією «рівністю» міг скористатись і Володимир. Не маючи законного права на престол, але зайнявши його, він міг довести слов’янам, що новий Бог - справедливий, і допомагає тим, хто в нього вірить, і що сам Володимир - яскравий цьому приклад.

Культурні причини. Прийняття християнства сприяло б приєднанню Русі до культури цивілізованих країн (Римської імперії, Візантії, Болгарії). Поширення його сприяло б поширенню писемності. Ще у дохристиянську добу східні слов'яни мали свою писемність, котра могла слугувати засобом пропаганди християнського вчення і одразу нести до людей і релігію, і знання. А народ, котрий вміє писати, читати виходить на етап розвитку культури, що теж було необхідним для створення іміджу держави.

Охрещення Русі - не було явищем раптовим, йому передували історичні події, котрі завжди тісно пов’язані з життя суспільства, тому і причини слід шукати у самому суспільстві, виходячи з його потреб і прагнень.

Отже, запровадження християнства Володимиром Святославичем як державної ідеології у 988-990 рр.позитивно вплинуло на всі сторони життя давньоруського суспільства. Особливо плідно воно позначилося на культурі, писемності, наукових знаннях. Християнство зміцнило авторитет і владу князя, сприяли розбудові держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Значення прийняття християнства.

Початок ствердження християнства як панівної релігії слід датувати 988 роком, тому що саме у цьому році відбулося масове хрещення Русі. За літописом Володимир приїхавши із Корсуня у Київ звелів повалити ідолів: одних порубати, інших попалити. Особливої уваги було приділено Перуну, голові пантеону слов’янських богів: «Наказав прив’язати коневі до хвоста та волочити з гори по Боричеву узвозу до Почайни». З приводу цього літописець моралізує:» Велик ти Господи і чудні діла твої! Вчора ще був шановний людьми, сьогодні зганьблений!» Масове хрещення київського люду проходило наступного дня. За наказом Володимира все населення було запрошено до річки, але важко казати до якої саме: Почайни, Дніпра чи Хрещатика. Князь попередив, що кожен, хто уникне хрещення, «той буде мені ворогом»[ Навряд чи можна погодитись з твердженням літописця, що «люди пішли до Дніпра, радіючи і кажучи, що якби це не було добре, то того б не прийняли бояри і князі» Але і стара релігія не дуже стримувала киян, а наруга над Перуном, мабуть, була бажаною, тому що християнська община в Києві була могутньою [ 6, с.111-112 ].

Так відбулося хрещення киян. Як пише літописець по охрещенні  киян «почав Володимир ставити по містах церкви та священиків та зганяти людей на охрещення по всіх містах і селах». Звичайно, це було не так просто: якщо не просто було охрестити киян, де було багато християн, то хрестити поганські села було справою майже неможливою для однієї людини.

В першу чергу Володимиру була потрібна церковна ієрархія - митрополити  та єпископи, котрі б займалися подальшим охрещенням Київської Русі. Володимир просив допомоги з цього приводу у Греції, але греки не дуже поспішали надати допомогу своїми священиками державі, яка тільки-но починає християнізацію. Окрім цієї проблеми, Володимира не влаштовувала загальна інтеграція нової київської церкви у східну православну до Візантії. Всі грецькі ієрархи були підпорядковані візантійським імператорам, за якими церковні собори визнали лідерство у церковній ієрархії і надали їм титул імператори - архієреї. Візантійські імператори через єпископів могли диктувати свою волю київським князям, а на це Володимир погодитись не міг.

Саме тому організацію  київської церкви було доручено Володимиром болгаро - орхизській церкві, що давало можливість уникнути Константинопольського впливу.

З боку болгарської церкви Володимиру не загрожувало жодної небезпеки. Тоді як константинопольський патріарх був звичайною маріонеткою в  руках візантійського імператора, а  над Римом тяжіла рука германських  імператорів, Західна Болгарія могла  б бути реальним союзником Київської Русі. Причому своєю обрядовістю вона була зв’язана з Константинополем, підтримувала тісні контакти з Римом, а мовно була споріднена з Київською Руссю. Боротьба болгарської церкви за автокефалію стала для Володимира зразком у його планах паралізувати усі спроби зазіхань Константинополем на незалежність Київської Русі не лише церковну, а й політичну. Саме в Огризу - резиденцію болгарського патріарх звернувся князь Володимир за священиками - місіонерами, які мали служити хрещенню населення та становленню церковної організації. Це відбувалося до 991 року, а потім основними місіонерами на території Київської Русі були монахи Візантійського єпископату.