Політичний протекторат Михайла Грушевського

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Черкаський  національний університет імені  Богдана Хмельницького

Кафедра історії та етнології  України

 

 

 

 

 

Політичний  протекторат Михайла Грушевського

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат підготувала

Студентка групи 1-ЕК

ННІ економіки і права 

Погосян Марі Турінджовна

 

 

 

 

Черкаси – 2012

Зміст

 

 

 

вступ ………………………………………………………………………………….3

розділ 1. М. Грушевський основоположник української політичної думки……

1. Михайло Сергійович Грушевський історик і патріот свого народу
2.    Суспільно-політичні погляди

РОЗДІЛ 2. М. Грушевський – світоч української державності……………………….

1. Конституційний проект
2. Центральна Рада на шляху боротьби

Висновки 

Список використаної літератури та джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

вступ

 

 

Актуальність теми. Кожний народ має своїх національних героїв, які в найкритичніший момент історії втілюють найкращі його риси, піднімають на боротьбу інших і беруть на себе відповідальність за майбутнє нації, ведучи її за собою. Однією з таких особистостей, без перебільшення, був Михайло Сергійович Грушевський.

Метою дослідження є поглиблення теоретичних основ щодо ролі М. Грушевського в державотворчому процесі України.

Автор ставить перед собою  такі завдання:

• розглянути постать М. Грушевського як історика і патріота свого народу;
• з’ясувати суспільно-політичні погляди Михайла Сергійовича;
• дослідити конституційний проект;
• ознайомитись з діяльністю М. Грушевського в Центральній Раді.

Для написання реферату було використано ряд літератури. Серед  них важливою є стаття Солдатенка В. «М. Грушевський та українська революція», адже саме в ній висвітлюється порив до формування незалежної, суверенної держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

м. Грушевський – основоположник української політичної думки

 

 

1.1. Михайло Сергійович Грушевський історик і патріот свого народу

 

 

М.С.Грушевський народився 17 вересня (за ст. стилем) 1866 р. у Холмі (нині – Республіка Польща ) в сім'ї вчителя.

Український буржуазний історик, один з головних лідерів українського буржуазно-націоналістичного руху. В 1890 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. На формування політичних і наукових поглядів Грушевського великий вплив  мала ідеалістична, націоналістична  концепція В.Б.Антоновича. В 1894 р. очолив кафедру всесвітньої історії  Львівського університету, де читав  курс історії України. З 1897 – голова Наукового товариства імені Шевченка, редактор „Записок” товариства. На початку громадсько-політичної діяльності Грушевськго – активний член київської „Громади”, 1899 – один з організаторів національно-демократичної партії в Галичині. Під час революції в Росії 1905-1907 рр. засуджував революційні селянські повстання, виступав за буржуазну автономію України. з 1908 р., після переїзду в Київ, увійшов до керівництва Товариства українських поступовців. У роки І світової війни – прибічник німецької орієнтації [1, 73].

Політична діяльність Грушевського почалася в Галичині (він був одним  із засновників Національно-Демократичної  Партії, з якою незабаром розійшовся), але особливо розгорнулася на Центральній  Україні після революції 1905 – 1906 Грушевський заснував у Петербурзі „Украинський Вестник”, що став органом Української Громади в Державній Думі. Як загальновизнаний лідер українства, він став на чолі ТУП, що об’єднало тоді більшість українських партій та національно-громадських організацій. Грушевський визначився як першорядний публіцист, друкуючи свої статті на актуальні теми українського й міжнародного політичного життя і різних українських (гол., в „ЛНВ і в „Украинской Жизни”) та російських виданнях і окремими збірками: „З біжучої хвилі” (1906), „Освобождение России и украинский вопрос” (1907), „Наша політика” (1911), „Вільна Україна” (1917) й ін.

У зв'язку з новими можливостями української культури і політичної праці після 1905 р., переніс свою діяльність до Києва, продовжуючи там (з 1907) видавництво „ЛНВ” й очолюючи (1908) ново засноване Українське Наукове Товариство.

Під час першої світової війни, коли почалися нові нагінки російського  уряду на українців, Грушевський  восени 1914 р. був заарештований і, після понад 2-місячного ув’язнення в Києві, був засланий спершу до Симбірську, а незабаром переведений до Казані, пізніше до Москви, де перебував  до революції 1917, продовжуючи наукову  роботу й співпрацюючи в журналі  „Украинская Жизнь” та тижневику „Промінь”.

У березні 1917 повернувся до Києва, де одностайно був обраний  на голову Української Центральної  Ради. Грушевський приєднався до УПРС, яка мала більшість у Центральній  Раді до IV Універсалу про самостійність  УНР.

29.04.1918 Грушевський був  обраний на президента Української  Народної Республіки. Ліквідація  Української Центральної Ради  поклала край державній діяльності  Грушевського, який далі продовжував  наукову працю й публіцистичну  (зб. „На порозі Нової України. Гадки і Мрії”, 1918). 1919 він виїхав на еміграцію, де розгорнув широку наукову й політично-публіцистичну діяльність. 1919 Грушевський заснував Український Соціологічний Інститут у Відні (згодом у Празі), який видав, зокрема його праці: „Початки громадянства, генетична соціологія” (1921).

Боротьба радянської влади проти української культури, що поклала край широкій діяльності Грушевського. В березні 1931 він був висланий до Москви, наук. Установи, створені ним, були ліквідовані, співробітники та учні його здебільшого заарештовані й заслані [2, 67].

Отже, М. Грушевський не дивлячись не зважаючи на заборони і перешкоди завжди залишався вірним своїй державі і своїм переконанням. 

 

 

1.2. Суспільно-політичні погляди

 

 

Основні позиції суспільно-політичних поглядів М. Грушевського випливають із його концепції історіософії. Колосальна ерудиція у сфері історії, літератури, мистецтва, гуманітарних наук загалом  неминуче дала змогу вченому скласти  своє розуміння суспільного процесу  та політичного розвитку. Це засвідчує, зокрема, вступна лекція, яку М. Грушевський  виголосив 30 вересня 1894 р. у Львівському  університеті, і у якій виклав свою історіософію що визначала вихід  на суспільно-політичну проблематику.

Щоб зрозуміти не лише історіософську концепцію М. Грушевського, а і  його суспільно-політичну позицію, потрібно розглянути три основні  категорії, які в поглядах ученого  посідали визначальне місце. Це «народ», «держава і «герой в історії», які у М., Грушевського несуть змістове навантаження, почерпнуте з різних філософських систем. «Народ» у М. Грушевського, — зазначав М. Пріцак, — це поняття метафізики романтичного періоду, тоді коли його «держава» — це анархістично-соціалістичний термін Прудона-Драгоманова. Тільки «герой в історії» відповідає позитивістській концепції, як і метод праці перших шести томів ІУР.

Він автор десятитомної "Історії  України-Руси", найбільшої історіографічної праці про український народ, котра увійшла до скарбниці світової історіографії. Написана на великому документальному матеріалі архівів України, Росії, Польщі, Швеції, Туреччини, вона є, образно кажучи, історичним посвідченням чи паспортом українського народу. Створення М. Грушевським фундаментальної історії України мало не лише наукове, а й політичне значення, оскільки Україна тоді була розділена між австрійськими, польськими та російськими сусідами, реакційні кола яких узагалі не визнава­ли за українським народом пра­ва на існування як нації й права на власну мову та культуру.

Він — академік Все­української  академії наук, перший президент України, ним підписаний IV Універсал, що проголосив державну незалежність України. Головним напрямом його політологічних досліджень була проблема національного самовизначення.

Це поняття він формулював чітко: цілковита самостійність  і незалежність є послідовним, логічним завершенням запитів національного  розвитку й самовизначення будь-якої народності, що займає певну територію  й має достатні нахили та енергію  розвитку.  Важливою рисою діяльності М. С. Грушевського був пошук компромісів. Він стверджував, що тривкими можуть бути стосунки націй, засновані лише на взаємній вигоді, на узгодженні своїх  перспективних станів розвитку, за яких свобода, суверенітет і самобутність одного народу не зачіпають іншого.

Будучи соціалістом за світоглядом, М. С. Грушевський замість  реальної нагоди відродження самостійної  української державності довгий час відстоював ідею перебудови Росії  на федеративних засадах, де б Україна  була одним із суб'єктів федерації. Тільки в IV Універсалі він відійшов від цієї позиції. Його нерішучість  у відстоюванні національних інтересів, поступливість Тимчасовому урядові  й московським більшовикам дорого коштували і йому особисто, й українському народові.

Головним предметом цієї праці є «нарід», «маса народня», які, за твердженням ученого, «перейняті духом демократизму». Проте не зовсім зрозуміло, чи йшлося про одне поняття з тотожним змістом, але у двох термінах («народ» і «маса народня»), чи про два поняття, кожне зі своїм змістом. М. Пріцак, дослідник творчості М. Грушевського, зазначав, що ці поняття, як і поняття «маса», вживаються досить вільно. Крім свого загального значення, поняття «нарід» означає ще «суспільність», яка, називаючись ще «громадою», є лише активною частиною «маси народньої». «Маса народня» — це вихідна точка опори, на якій дослідник повинен координувати свої наслідки.

М. Грушевський надавав  великого значення питанню відбиття у свідомості мас тих чи інших  подій та ситуацій. Важливо знати  не лише те, як проходили події, а  й те, як вони були прийняті і відчуті  сучасниками, як відбилися у їхній  свідомості і які враження та настрої  у них викликали. Особливо це стосується широких низів, де виняткове значення має зв'язок цих настроїв з економічною  і соціальною обставиною їхнього  життя. Тут ученого цікавило зростання  свідомості в громадянстві і масах, їхнє бачення соціального і політичного, державного і національного тощо.

Складною була проблема відповідності  політико-громадянського устрою народним ідеалам. Оскільки такої відповідності  не було, то, на думку М. Грушевського, завдання наукових студій полягало в  тому, щоб з'ясувати, якою мірою політико-державний  устрій був справою самого народу, тобто чи виріс він на ґрунті народнім, чи звідкись був перенесений і  накинений та чи відповідав по­требам  народним і яке значення й вплив  мав на народні маси.

М. Грушевський розкрив  бачення народу як дійової сили, яка у своїх змаганнях проносить  головну ідею, що проходить крізь  віки, крізь різні політичні і  культурні обставини. Це ідея «національної  самооборони» та «національної смерті». Вся історія українського народу — це розбудження відпорної енергії" національної самоохорони перед  небезпекою видимої національної смерті [3, 60-64].

Отже, на такій історичній основі виростають ідеали українського народу, які ще досі не осягнуті. Це свобода, рівно­правність та «народний ідеал справедливості», або автономія. У боротьбі за осягнення своїх ідеалів український народ пройшов складну і важку історію, яка принципово вплинула на виховання і самого М. Грушевського.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

М. Грушевський  основоположник української політичної думки

 

 

2.1. Конституційний проект

 

 

Політичні переконання М. Грушевського розвивалися в традиції українського національного руху ХІХ  ст. Ці традиції поєднували національне  пробудження з народолюбством, феодалізм  з демократією і ставили їх у зв'язок з загальною вірою  в благотворні впливи розвитку і  освіти. Поширення освіти пов’язували  з читанням і писанням рідною мовою  і поєднували розвитком народної літератури. Це твердив сам Грушевський  у 1898 р., коли він хвали політичну  та літературну діяльність свого  близького співробітника Івана  Франка, а ця діяльність, на його думку, належала до героїчної епохи українсько-руської  національної культурної та прогресивної ідеї.

За ранніх років Грушевський  не мав ясної політичної програми, згідно з якою можна було б вимірювати його народолюбство чи федералізм. Однак уже дуже рано в житті  Грушевський ознайомився з всеслов’янськими ідеалами кирило-мифодіївських братчиків, які були міродатними в початковій фазі українського національного пробудження, і він почав брати участь в українському письменстві. У 1899 р. він взяв участь у створенні «Української-національно-демократичної партії». Ця галицька партія сприяла політичній незалежності цілого українсько-руського народу, а водночас об’єднанню всіх українських земель під австрійським пануванням і виборенню для них національної автономії.

З приходом нового царського  міністра внутрішніх справ П. Д. Святополка-Мирського  Грушевський включився в загальне обговорення  національного питання  децентралізації Російської держави.

Спершу Грушевський написав  листа новому міністру з наріканням на заборону друкування книжок українською  мовою. Він отримав дозвіл надрукувати  декілька своїх праць, включно з  багатотомною «Історією України-Руси» та з важливою статтею «Звичайна схема «русской истории» і справа раціонального укладу історії східного слов’янства». Після цього спеціальна комісія Академії наук на чолі з академіками О. О. Шахматовим і Федором Коршем подала рекомендацію скасувати заборону друкування українських книжок.