Поступ науки та розвиток техніки ХІХ століття

Р. Мушету за його спосіб сучасна металургія теж повинна відважити низький уклін.

Спостерігаючи тигельную плавку, Мушет знайшов, що якість сталі значно підвищується, якщо в кінці плавки додавати в метал холодний або розправлений дзеркальний чавун, що містить значну кількість марганцю і кремнію. Після такої присадки сталь багато краще кувалася і мала при тому прекрасні механічні якості.

• Застосування досягнень науки про електрику  на практиці

Розвиток вчення про електрику пішло так швидко, що менш ніж за століття воно стало не просто частиною фізики, але лягло в основу нової електричної цивілізації. Відкриття електричного струму при зіткненні двох різних металів було зроблено за безпосередньої участі жаби. Це були знамениті досліди Л. Гальвані.

В 1771 році він почав досліди по вивченню м'язового скорочення і незабаром відкрив феномен скорочення м'язів препарованої жаби під дією електричного струму. Це відкриття поклало початок його досліджень динамічної електрики, або гальванізму

А потім все змінилося. У 1800 році Алессандро Вольта винайшов перший хімічне джерело електричного струму - гальванічну батарею, також відому як вольтів стовп. Після цього відкриття зв'язку між електрикою і магнетизмом стало питанням часу.

У 1802 р. професор фізики Петров відкрив і спостерігав дуговий розряд від побудованого їм потужного «вольтового стовпа». Цей стовп або батарея був найпотужнішим джерелом електричного струму того часу. У той час електротехніка тільки починала створюватися...

Але, ймовірно, найбільш великим досягненням Петрова було відкриття в 1802 р. електричної дуги (часто іменується вольтової дугою, мабуть у зв'язку з тим, що вольтов стовп був першим джерелом струму, за допомогою якого була виявлена електрична дуга).

Винахід лампи розжарювання з вугільним стержнем у скляній колбі російським вченим О.Лодигіним (1873) і електродугової лампи — росіянином Г. Яблочковим (1875) сприяли поширенню електричного освітлення.

Перший електромагнітний телеграф створив російський учений Павло Львович Шиллінг в 1832 році. ублічна демонстрація роботи апарату відбулася на квартирі Шіллінга 21 жовтня 1832. Павло Шиллінг також розробив оригінальний код, в якому кожній букві алфавіту відповідала певна комбінація символів, яка могла виявлятися чорними і білими гуртками на телеграфному апараті .

Великою заслугою Морзе є винахід телеграфного коду, де літери алфавіту були представлені комбінацією коротких і довгих сигналів - «точок» і «тире» (код Морзе).

• Зародження прикладної електрохімії, гальванопластики

Дві системи електромагнітів першим застосував російський учений Б.С. Якобі, який створив в травні 1834 р. електричний двигун (мал. 9.3) з обертальним рухом якоря, що діяв на принципі притягання і відштовхування між електромагнітами. Як джерело живлення електромагнітів використовувалася батарея гальванічних елементів, а для зміни полярності рухомих електромагнітів – комутатор.

Відкриття американським ученим Т. А. Едісоном явища термо-іонної емісії в 1883 р. і дослідження фотоелектронної емісії в 1888 р. професором Московського університету А.М. Столєтовим послужили початком вивчення електронних явищ.

В 1882 році російський винахідник М.М. Бенардос використав дугу, яку в 1802 році відкрив В.В.Петров для зварювання металу вугільним електродом, а в 1888 році М.Г.Славяновзапропонував спосіб дугового зварювання металевим електродом.

• Передача електроенергії на відстань

Нікола Тесла — автор близько 800 винаходів в області електро- та радіотехніки. Серед найвизначніших відкриттів — змінний струм, флуоресцентне світло, бездротова передача енергії.

Тесла вперше розробив принципи дистанційного керування, основи лікування струмами високої частоти, побудував перші електричні годинники, двигун на сонячній енергії й багато іншого.

Нікола Тесла створив генератор змінного струму, опираючись на принципи обертання магнітних полів, і тим самим надав людству можливість широкого використання електрики.

У 1889 р. М. О. Доліво - Добровольський винайшов трифазний асин-хронний двигун, який завдяки своїм високим технічним якостям дістав велике поширення в різних галузях техніки. Цейвинахід дав змогу широко використати електричну енергію в приводі.

• Досягнення соціогуманітаристики. Зародження мовознавства, антропології, етнології

Мовознавство

У першій чверті ХІХ століття розвинулося особливо порівняльно-історичне мовознавство. Головно завдячуючи елементам зіставлення мовних фактів та історизму попередніх століть, які мали місце в описових граматиках, окремих дослідженнях і лексикографічних працях філологів як стародавнього світу, так і пізніших часів аж до початку XIX століття.

В ці часи було створено ряд праць: в Німеччині Франца Боппа (1791—1867) «Про систему дієвідмінювання санскритської мови у порівнянні з такою грецької, латинської, перської і германської мов» (1816) і Якоба Грімма (1785—1863) «Німецька граматика» (1819); в Данії — праця Расмуса Крістіана Раска (1787—1832) «Дослідження в галузі давньопівнічної мови або походження ісландської мови» (1818) і в Росії — праця Олександра Востокова (1781—1864) «Розвідка про слов'янську мову» (1820).

В. Гумбольдт є засновником загального мовознавства та його теоретичних основ. Своїх послідовників його вчення знайшло у так званомунеогумбольдтіанстві.

Свої мовознавчі ідеї учений формулював у працях: «Про виникнення граматичних форм і їх вплив на розвиток ідей» (1822), «Про двоїну» (1827), «Про буквене письмо і його зв'язок з будовою мови» (1824), «Про порівняльне вивчення мов стосовно різних епох їх розвитку» (1843), «Про зв'язок письма з мовою» (1836), «Про мову каві на острові Ява» (1836—1839).

Для теоретичної лінгвістики особливе значення має тритомна праця «Про порівняльне вивчення мов стосовно різних епох їх розвитку», зокрема перший том її, який має окрему назву «Про відмінність будови людської мови і про вплив цієї відмінності на розумовий розвиток людського роду».

На думку В. Гумбольдта, прямим об'єктом теоретичного мовознавства є мова як цілісна структура, її походження, перспективи розвитку, відношення до виникнення людини, до її еволюції. В. Гумбольдт послідовно розрізняв у мові мову і мовлення, але не вбачав різниці між звуком і буквою. Під мовою він розумів сукупність усього, що говориться. Також, вчений твердить, що реальною підставою для визначення початку розрізнення мов є дух народу і мова є безперервною діяльністю духу.

Антропологія

Як наука сформувалась у серед. 19 ст., в чому велику роль відіграли в Зх. Європі франц. вчений П. Брока, в Росії - К. М. Бер і А. П. Богданов. Зачатки наук. знань і філософсько-природничих уявлень з'явилися ще в надрах давньогрецької філософії (Анаксімандр, Демокріт, Арістотель та ін.), меди-цини (Гіппократ) та історії (Геродот). Суттєво нагромадились антропологічні знання в епоху великих геогр. відкриттів. Значним вкладом в антропологію стали основної  праці Ч. Дарвіна з еволюційної теорії й питань походження людини.

Етнологія

Як наука сформувалась у серед. 19 ст., в чому велику роль відіграли в Зх. Європі франц. вчений П. Брока, в Росії - К. М. Бер і А. П. Богданов. Зачатки наук. знань і філософсько-природничих уявлень з'явилися ще в надрах давньогрецької філософії (Анаксімандр, Демокріт, Арістотель та ін.), меди-цини (Гіппократ) та історії (Геродот). Суттєво нагромадились антропологічні знання в епоху великих геогр. відкриттів. Значним вкладом в антропологію стали основної  праці Ч. Дарвіна з еволюційної теорії й питань походження людини.

• Розвиток в транспорті

Першим, хто зумів зробити паровий візок, що котиться по рейках, став англійський інженер Річард Тревітік, який вже до кінця XVIII століття був відомим завдяки створеним ним легких, але потужних парових котлів. Найперший паровоз був створений ним в кінці 1803 року, однак офіційним роком народження паровоза вважається 1804, коли Тревітік отримав патент на винахід. Паровоз, який отримав ім'я «Pen-y-Darren», сильно відрізнявся від його «нащадків». На ньому один циліндр розкручував велике колесо-маховик, від якого через зубчасту передачу приводилися обидві колісні пари. 

У 1815 р. Дж. Стефенсон побудував паровоз покращеною конструкції. У ньому замість зубчастої передачі він через систему шатуна і кривошипа поєднав поршні циліндрів з провідними колесами потяга.

В наступному році винахідник приділив особливу увагу усуненню трясіння екіпажу. У побудованому ним у 1816 р. третьому паровозі було вже 6 коліс і вперше застосовані «парові» ресори. Вони складалися з шести невеликих циліндрів, з'єднаних з внутрішнім простором котла і жорстко прикріплених до нього. Штоки поршнів всіх циліндрів упиралися в колісні букси. «Парові» ресори не набули поширення, так як крізь циліндри просочувалися пар і вода. Незабаром їх замінили пружинними.

Поряд із поліпшенням механічної частини паровоза, Дж. Стефенсон зайнявся удосконаленням рейкового шляху, щоб усунути тряску. Рейки в ті часи робили дуже короткими і укладали вкрай недбало.

Винахідник в тому ж 1816 р. взяв патент на вдосконалений ним стик, що дозволив значно пом'якшити удари при проході через нього коліс рухомого складу. Працюючи на будівництві заводських шляхів, Дж. Стефенсон зробив важливий висновок про те, що профіль колії повинен мати мінімум підйомів і ухилів, і для цієї мети необхідно широко застосовувати насипу і виїмки.

У  1829р. Він створив паровоз із символічно назвою “ Ракета ”, який набирав швидкість до 38 км на годину і пересував вагони вагою до 90т. Конструкція “ Ракети ” була настільки вдалою, що принципово не мінялася аж до середини ХХ ст.

У 1807 р. американець Роберт Фултон винайшов перший пароплав, що успішно пройшов випробування на р. Гудзон. А вже через 5 років в Англії розпочалося масове виробництво пароплавів, що здійснювали регулярні рейси між Британією і її колоніями.

1803 - парове судно конструкції Фултона (довжина - 20 м; ширина - 2,4 м) пройшло випробування на Сені, досягнувши швидкості 3 вузлів проти течії.1807 - у США збудував перший пасажирський пароплав Clermont ("Пароплав Північної Річки")11 лютого 1809 р. - запатентував свій пароплав.1812–1814 - збудував перший військовий корабель з паровим двигуном.

Даймлер і Бенц — основоположники автомобілебудування. Галузь автомобілебудування була закладена в Германії, де в 1885 році Карл Бенц (Karl Benz) (1848-1929) сконструював свій триколісний "віз з бензиновим двигуном".

Слава створення двигуна з поступовим згорянням палива належить Р. Дизелю.Пропозиція Дизеля зводилася до високого стиснення повітря в порожнині двигуна для підвищення його температури вище за температуру запалювання пального. Будучи поданим в порожнину двигуна в кінці ходу стиснення, пальне запалюється від нагрітого повітря і, нагнітаючись поступово, здійснює процес підведення тепла без зміни температури у відповідності до циклу Карно. Випробування дослідного зразка у 1896 році принесло успіх, а у 1897 році Дизель побудував на Ауґсбурзькому машинобудівному заводі перший промисловий чотиритактний одноциліндровий двигун з поступовим згорянням палива, який працював на гасі, потужністю 20 к.с. Двигун такого типу надалі отримав назву дизель. Він відрізнявся високим к.к.д., але працював на дорогому гасі, мав ряд конструктивних дефектів. Після деяких удосконалень, внесених у 1898–1899 рр., двигун став надійно працювати на дешевому паливі – нафті – й набув великого поширення в промисловості та на транспорті.

Екіпажі Фрезе, як і двигуни Яковлєва, демонструвалися в 1893 р. в Чикаго, де був представлений і один з перших у світі автомобілів серійного виробництва-німецький "Бенц" моделі "Вело". У Петербурзі тоді таких автомобілів ще не було тільки в серпні 1895 р. Еліаш Зелений виписав з Німеччини "Бенц-Вело" № 178. Так що знайомство з новинкою відбулося на стенді чиказької виставки, якщо не вважати уривчастих відомостей з технічних журналів.

4. Українська культура у ХІХ столітті

Освіта

Вирішальною передумовою формування української національної різночинної інтелігенції став розвиток освіти. У XIX столітті нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкої шкільної освіти була перервана. Якщо на початку XVIII століття практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики. 
При Олександрові I створюється система освіти, яка складається з 4 рівнів, узгоджено пов'язаних між собою. Наймасовішою формою були церковно-парафіяльні школи, де навчали читанню, письму, арифметиці і Закону Божому. Але навіть на ці школи припадало всього 1 учень на 200 жителів України. Другим рівнем були двокласні, пізніше трикласні повітові училища. Повноцінну середню освіту давали гімназії, але вони носили яскраво виражений становий характер. У них навчалися майже виключно діти дворян і чиновників. 
У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині — німецькою і польською, на Буковині — німецькою і румунською. Формально у 1869 р. тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення (від 55 до 75 %) залишалася неписьменною. 
Буржуазні реформи 60-х років в Росії порушили і сферу освіти, реформа тут була проведена у 1864 р. Відповідно до неї всі типи шкіл, які існували раніше, проголошувалися загальностановими й отримували назву початкових народних училищ. Важкі матеріальні умови не дозволяли більшості дітей селян і робітників здобувати освіту, тому в кінці 90-х років у різних губерніях питома вага письменних коливалася від 15 до 28 %, до того ж все навчання йшло російською мовою. І все ж кількість шкіл в Україні зросла з 1300 на початку століття до 1700 у другій його половині.