Репрессії царського уряду проти української культури

Дніпропетровський інститут фізичної культури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

«РЕПРЕСИВНІ ЗАХОДИ ЦАРСЬКОГО УРЯДУ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОЇ  КУЛЬТУРИ, ОСВІТИ, МОВИ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

студента гр.                                                                                    Новинкіна В. В.

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

1.

2.

3.

4.

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Останні події свідчать, що в Україні на найвищих щаблях влади є люди, які намагаються щонайшвидше добити репресовану віками українську мову. Вони хвилюються, що українська мова відновиться після понад трьохсотлітніх намагань її знищити і тоді уже буде пізно піднімати питання про створення для неї конкуренції. Українська мова сьогодні, після того що з нею відбулося в історичному процесі, ще «хвора» і потребує підтримки і допомоги. Щоб це зрозуміли мої шановні співвітчизники, я вирішив нікого ні в чому не переконувати, а лише надати короткий перелік тих утисків, яких зазнала українська мова за останні понад три з половиною століття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хронологія подій ре пресування царського уряду XVII – XVIII сторіччя

 

Почну з того часу, коли ще не було «возз’єднання», в Москві на українську мову дивилися як на небезпеку  і розпочали боротьбу з нею. 

1627 рік Наказом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета було звелено зібрати книги українського друку і спалити. 

1689 рік Заборонено Київській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: «…к нам первее не прислав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати…». 

1685 рік Скасування автономної української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над церквою, але й освітою та культурою України. 

1690 рік Московський собор прокляв і засудив на знищення твори українських письменників 17ст. «Кіевскіе новыя книги» Петра Могили, К.Старовецького, П.Голятовського, Л.Барановича, А.Радивиловського та інших, бо «киевцькие кніги прелести латинськия утверждают». наклавши на них «проклятство та анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо». 

1693 рік Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви. 

1693 рік Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону видання будь-яких книжок українською мовою.                                   

1709 рік Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві. 

1709 рік Указ Петра І про категоричну заборону друку книг українською мовою. 

1709 рік Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської Академії з 2000 до 161, а кращі науковопросвітницькі сили були забрані з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших.  

1718 pік Спалення архівів та книгозбірні Києво-Печерського монастиря (матеріали збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар, «…численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,… серед добробуту і тиші полум'ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов'янських племен та царів стосувались». 

1720 рік Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних. 

1721 рік Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные». Знищення Чернігівської друкарні. 

1729 року вийшов указ, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження. 

1763 рік Наказ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії. 

1766 рік Суворий наказ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які видаються в московській друкарні, випробувані й затверджені синодом. 

1769 рік Сувора заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою та розпорядження вилучити ті букварі, що вже були розповсюджені й використовувалися. 

 3 серпня 1775 рік Царський  маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи и причислении оной к Малороссийской губернии» та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях. 

1782 рік Постанова про створення спеціальної комісії для запровадження в усіх навчальних закладах  Російської імперії єдиної форми навчання та викладання російської мови. 

1783 рік Запровадження в Київській Академії та українських колегіях навчання російською мовою. 

1784 рік Наказ митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії, які послуговувалися українською мовою. 

1785 рік Наказ у всіх православних церквах імперії правити службу Божу російською мовою. 

1786 рік Наказ митрополитові Київському контролювати лаврську друкарню, щоб не було ніяких відмінностей із московськими виданнями, а в Києво-Могилянській академії запровадити в систему навчання мову, узаконену для всієї імперії. 

 

 

 

 

 

 

 

 

Репресивні заходи проти української культури  XIX – XX ст..

 

1817 рік Закриття Києво-Могилянської академії, головного центру української культури. 

1831 рік Скасування царським урядом Магдебурзького права (судочинство, вибори урядовців та місцева автономія були підпорядковані Москві). 

 8 лютого 1838 рік було ухвалено рішення про відкриття комітету внутрішньої цензури в Києві. 

1847 рік Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» в Києві, арешт і покарання його учасників. Найжорстокішого покарання зазнав Т. Шевченко — 10 років рекрутчини, із власноручним царським присудом: «Під найпильніший догляд, заборонивши писати і малювати». Посилення переслідувань української мови, літератури та культури. 

1859 рік Заміна австро-угорською владою української абетки латиною у Східній Галичині та на Буковині. 

12 червня 1862 року розпорядженням міністра освіти було закрито безплатні та недільні школи — останній осередок української початкової освіти для дорослих. 

Нищівного удару українській  мові завдав 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв. 

ВАЛУЕВСКИЙ ЦИРКУЛЯР – 18 июля 1863 г.   «Принимая во внимание, с одной стороны, настоящее  тревожное состояние общества, волнуемого политическими событиями, а с другой стороны имея в виду, что обучениеграмотности на местных наречиях не получило ещё окончательного разрешения в законодательном порядке, министр внутренних дел признал необходимым, впредь до соглашения с министром народного просвещения, обер-прокурором св. синода и шефом жандармов относительно печатания книг на малороссийском языке, сделать по цензурному ведомству распоряжение, чтобы к печати дозволялись только такие произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы; пропуском же книг на  малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановить. О распоряжении этом было повергаемо на Высочайшее Государя Императора воззрение и Его Величеству благоугодно было удостоить оное монаршего одобрения». 

Эмский указ АЛЕКСАНДРА, 18 мая 1876 г., Эмс  

В видах пресечения опасной, в государственном отношении, деятельности украинофилов, полагалось бы соответственным  принять впредь до усмотрения, следующие  меры:  

а) ПО МИНИСТЕРСТВУ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ  

І. Не допускать ввоза  в пределы Империи, без особого  на то разрешения Главного Управлення по делам печати, каких бы то ни было книг, издаваемых за границею на малорусском  наречии. 

2. Воспретить в Империи  печатание, на том же наречии  каких бы то ни было оригинальных  произведений или переводов…  

3. Воспретить равномерно  всякие на том же наречии  сценические представления, тексты  к нотам и публичные чтения (как имеющие в настоящее время  характер украинофильских манифестаций). 

4. Поддержать издающуюся  в Галичине, в направлении враждебном  украинофильскому, газету «Слово»,  назначив ей хотя бы небольшую,  но постоянную субсидию  

5. Запретить газету «Киевский  Телеграф»  б) ПО МИНИСТЕРСТВУ НАРОДНОГО ПРОСВЕЩЕНИЯ  

6. Усилить надзор со  стороны местного учебного начальства. чтобы не допускать в первоначальных училищах. преподавания каких бы то ни было предметов на малорусском наречии.  

7. Очистить библиотеки  всех низких и средних училищ  в малороссийских губерниях от  книг и книжек, воспрещаемых 2-м  параграфом настоящего проекта.  

8. Обратить серьезное  внимание на личный состав  преподавателей в учебных округах  Харьковском, Киевском и Одесском, потребовав от попечителей сих  округов именного списка преподавателей  с отметкою о благонадежности  каждого по отношению к украинофильским  тенденциям и отмеченных неблагонадежными  или сомнительными перевести  в великорусские губернии, заменив  уроженцами этих последних. 

9. На будущее время  выбор лиц на преподавательские  места в означенных округах  возложить, по отношению к благонадежности  сих лиц. на строгую ответственность представляющих о их назначении, с тем, чтобы ответственность, о которой говорится, существовала не только на бумаге, но и на деле. 

10. Закрыть на неопределенный  срок Киевский Отдел Императорского  Географического Общества (подобно  тoму. как в 1860-х годах закрыт в этом последнем Политико-экономический Комитет, возникший в среде Статистического Отделения).  в) ПО ОТДЕЛЕНИЮ СОБСТВЕННОЙ ЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА КАНЦЕЛЯРИИ  

11. Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов» [Скраю дописано: «Выслать из края с запрещением въезда в Южн. Губ. и столицы , под секретное наблюдение »].  

 

1881 р. — заборона виголошення  церковних проповідей українською  мовою. 

1888 р. — указ Олександра  ІІІ про заборону вживання  української мови в офіційних  установах і хрещення дітей  українськими іменами.   

1895 р. — заборона друкування  українських книжок для дітей. 

1907 р. — урядом зліквідовано  українську періодичну пресу,  конфісковано видану в роки  революції (1905–1907) українську літературу, розпочалися репресії проти діячів  української культури. 

1910 р. — циркуляр П.  Столипіна про заборону створення  «инородческих товариществ, в  том числе украинских и еврейских,  независимо от преследуемых ими  целей». 

 «Урожайним» на репресії  був 1914-й, рік початку Першої світової війни:  заборона царатом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка; указ Миколи II про скасування української преси; заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською; розгром товариства «Просвіта»; зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка; депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру. 

1929–1930 рр. — арешт і  суд 45 діячів української науки,  літератури, культури,  УАПЦ — за належність до «Спілки визволення України». 

1934–1941 рр. — знищення  архітектурно-культурних пам’яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції. 

1938 р. — постанова «Про  обов’язкове вивчення російської  мови в національних республіках  СРСР» і посилення русифікації  України згідно зі спеціальним  рішенням XIV з’їзду КП(б)У. 

1946 р. — ліквідація  греко-католицької церкви й підпорядкування її Російській православній церкві. 

1947 р. — Л. Каганович  проводить нову «чистку» серед  культурницьких кадрів, звинувачуваних  в «українському буржуазному  націоналізмові». 

1951 р. — погромні статті  в газеті «Правда» проти «націоналістичних  ухилів в українській літературі та мистецтві». 

1961 р. — нова програма КПРС проголосила політику «злиття націй» і подальше зросійщення союзних республік. 

1964 р. — умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР. 

1978 р. — директива колегії  Міносвіти УРСР про «Удосконалення  вивчення російської мови в  загальноосвітніх школах республіки».