Роль бібліотечного фонду в системі наукових комунікацій

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1.   Історія встановлення і розвитку бібліотек…………….……..5

РОЗДІЛ 2. Роль бібліотечного фонду в системі наукових комунікацій…………………….…………………………………………………7

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..……12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….…15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Одним з основних учасників  системи соціальних комунікацій, що відіграє значну роль у становленні  і розвиткові інфраструктурних основ  науки і забезпеченні її зв’язків із соціумом, є бібліотека. Відповідно до викликів сьогодення бібліотеки включаються в широке поле нових відносин глобального інформаційного простору. Це потребує нового погляду на їх місце в системі наукової комунікації, функції, організацію, технології, управління, взаємодію з іншими соціальними підсистемами.

Формування нового середовища соціальної взаємодії викликає проблеми в напрямі функціонування та розвитку бібліотек, їх подальшої інтеграції до системи соціальних комунікацій  суспільства та підсистеми наукових комунікацій, у зв’язку з чим  посилюються протиріччя: між рівнем розвитку системи соціальних комунікацій  та рівнем інтегрованості науки України  до світового інформаційного простору; між розмаїттям комунікаційних засобів  і рівнем їх репрезентації в комунікаційній інфраструктурі сучасної української  науки; між сучасними інформаційними технологіями та можливостями збереження результатів наукових досліджень у  спеціалізованих документно-комунікаційних структурах наукових установ України; між рівнем вітчизняних наукових досягнень та характером, засобами, темпами наукового представництва у світових наукових інформаційних  системах; між виробниками і споживачами  наукового знання; між загальноцивілізаційною тенденцією до інтелектуалізації суспільної діяльності та рівнем організації умов діяльності наукових установ в Україні; між інтеграційними процесами в  системі соціальних комунікацій  та розгалуженістю інформаційно-комунікаційних структур науки.

Подолання зазначених протиріч потребує формування ефективної системи  наукової комунікації, в якій визначальна  роль відводиться бібліотеці.

Зміни, що відбуваються в  системі наукової комунікації, викликають трансформаційні процеси в структурно-функціональній діяльності бібліотек, які у свою чергу впливають на розвиток системи  наукової комунікації.

 

Бібліотека в системі  наукової комунікації розвивається відповідно до еволюційних процесів науки і системи соціальних комунікацій  суспільства як сфери структурування і сталості розвитку суспільних підсистем. Бібліотека в результаті коеволюційних процесів з наукою і системою соціальних комунікацій набуває ознак нового інтеграційного підсистемного елементу, який формується під впливом автоматизації інфосфери і викликає організаційно-функціональну перебудову сфери наукових комунікацій. У такому разі на перехідному етапі від інформаційного суспільства до суспільства знань, бібліотека може домінувати серед інших соціально-комунікаційних підсистем на основі системного формування власних електронних ресурсів, підвищення їх потенціалу та організації доступу до зовнішніх електронних ресурсів формальної і неформальної наукової взаємодії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.      Історія встановлення і розвитку бібліотек

 

 

Бібліотека (від грец. biblio - книга, theke - сховище) вперше ще у Месопотамії у III тис. до н.е. як сховище пам'яток шумерської культури, де зберігалися глиняні пластинки з клинописними текстами. Найбільшою бібліотекою Стародавнього світу є бібліотека царя Асирії Ашшурбаніпала. Він зібрав літературу на кількох мовах. У бібліотеці зберігалися медичні трактати і граматичні довідники, книги релігійного змісту і міфи, літописи, записи астрологічних досліджень. Бібліотеки у Стародавньому Єгипті вважали зосередженням мудрості. Існували вони здебільшого при храмах. При багатьох бібліотеках навчалися писарі, яківели також облікові записи коштів, господарських операцій.

VІІІ-ІІ ст. до н.е. в епоху проникнення греків на Схід, книга стала

необхідним джерелом відомостей про світ. Виникла Олександрійська бібліотека, де книги досліджували, вивчали і розмножували переписуванням. В цей час була створена академія наук Стародавнього світу з бібліотекою, що налічувала 700 тис. текстів на багатьох мовах. В 642 р. правитель арабів Халіф Омар зайняв Олександрію, знищив бібліотеку, наказавши опалювати книгами і рукописами лазні.

У Римі на початку IV ст. н.е. було близько 30 великих бібліотек. Книги зберігались у шафах у систематизованому порядку, з'явились каталоги і посібники з комплектування бібліотек. Існувало центральне управління бібліотек, яке очолював особливий чиновник - прокурор.

У Західній Європі найбільш значними були бібліотеки Кентерберійського  абатства (Англія, VI ст), Празького єпископату (Чехія, X ст.), Шартрського собору (Франція, ІХ-Х ст.) та ін. Фонди цих бібліотек складались переважно з богословських книг і лише незначна кількість їх була творами античних авторів.

Виникнення книгодрукування відносять до середини XV ст., коли у Німеччині Йоган Гутенберг виготовив із виноробного преса друкарський верстат (1448 p.). Перші слов'янські книги з'явились спочатку у Чехії, потім у Польщі. У 1564 р. Іван Федоров і Петро Мстиславець вперше видали у Москві книгу "Апостол". Пізніше вони ж продовжили книгодрукування у Львові та інших містах України. У 1037 р. князь Ярослав Мудрий у Софійському соборі у Києві заснував першу бібліотеку. Перша бібліотека у Києві була свого часу найбільшим зібранням рукописних книг, сприяла

зростанню кількості освічених  людей у Київській державі. Доля бібліотеки Ярослава Мудрого досі невідома. Крім монастирських бібліотек, в Київській Русі було багато бібліотек при училищах. В Україні були відомі бібліотеки князів Острозьких, Київської академії, Львівського університету. На сьогодні провідне місце займають масові і наукові бібліотеки.

Масові бібліотеки в Україні  мають універсальні фонди. Вони задовольняють широкі читацькі запити - від художньої літератури до навчальної, науково-популярної і навіть спеціальної з усіх основних галузей знань.

Наукові бібліотеки забезпечують вчених і спеціалістів  літературою  з відповідних галузей знань, виконують роботи, спрямовані на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів науково-дослідного фаху. В умовах швидкого розвитку електронних мереж та комп'ютеризації знань отримали розвиток електронні бібліотеки. Використання електронних мереж типу інтернет розширило доступ наукових працівників до джерел інформації та

можливості комунікації  вчених. [5]

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.      Роль бібліотечного фонду в системі наукових комунікацій

 

Бібліотека — соціальна  інституція, що народилася тоді, коли виникла  потреба збирати, зберігати й  організовувати суспільне користування книгами. Протягом кількох тисячоліть бібліотеки виконували, крім сутнісних, або іманентних, різні соціальні  прикладні функції: культурно-просвітню, освітню, ідеологічну тощо. Глобальні  радикальні зміни в сфері інформаційно-комунікаційних технологій неминуче впливають на суспільство  в цілому й окремі сфери його діяльності — науку, культуру, освіту, виробництво. Тому бібліотека як соціальна структура  не може не відчувати на собі цей  вплив і залишатися незмінною. Зміни  у формах і засобах подання  та поширення знань раніше за всіх відчули наукові бібліотеки, оскільки ці зміни торкнулися, насамперед, сфери  їх діяльності.

У бібліотекознавчих дослідженнях виділяють декілька періодів.

На першому, що характеризується появою в 1960-х роках нових обчислювальних засобів, розглядається їх вплив  на бібліотечні процеси. Роботи з  інформатики В. Виноградова, Р. Гіляревського, В. Глушкова, А. Михайлова, А. Чорного  та інших сприяли розвитку автоматизації  у бібліотеках. У цей період під  впливом розвитку засобів комп’ютерної техніки й появі баз даних  почали формуватися уявлення й основи форм і методів побудови систем автоматизованого інформаційного забезпечення наукових досліджень, досліджуються та впроваджуються окремі технології інформаційного обміну, використання бібліографічних і  фактографічних баз даних для  обслуговування читачів.

Іманентні функції бібліотеки — зберігання й організація суспільного  користування документними джерелами  інформації.

Другий — середина 80-х  років ХХ ст. — розпочинаються роботи зі створення комплексних автоматизованих  бібліотечних систем, формулюється поняття  інформаційного ресурсу. В цей період відбувається прийняття суспільством як домінуючої функції наукової бібліотеки — інформаційної. Це й визначило її основну функціональну модель — вона трансформується в інформаційний центр.

Початком третього періоду  вважають другу половину 90-х років  ХХ ст., що пов’язана з появою в  бібліотеках Інтернету. Формування суспільства знань поставило  перед системою інформаційно-бібліотечного  забезпечення науки вимогу переходу від традиційної парадигми обслуговування, що базується на представленні документів на паперових носіях, до парадигми  інформаційної супермагістралі, яка  передбачає надання різноманітної  мережевої інформації, що доступна за межами однієї бібліотеки. Практика цього періоду характеризується інтенсивним впровадженням у  роботу бібліотек засобів телекомунікації, появою електронних повнотекстових видань, створенням власних електронних  зібрань, розвитком корпоративних  бібліотечних систем тощо.[6]

Вирішенню завдання визначення місця бібліотек у системі  наукової комунікації сприяли праці  Є. Шапіро, в яких проаналізовано початковий період впровадження теоретичних розробок системи наукової комунікації у  практику бібліотек, їх спрямованість  на перспективні тенденції розвитку науки. Осмисленню бібліотекознавством  місця бібліотеки в системі наукової комунікації сприяли дослідження  Ю. Столярова, який бачив соціальне  призначення бібліотеки в створенні  комунікації між абонентом і  знаннями, матеріалізованими в документній  формі.

Комунікаційний підхід розвивається й у роботах інших науковців. Дж.Бледжен вважав основною функцією бібліотеки «активну організацію комунікації, що надає можливість плідно користуватися  ідеями, які циркулюють всіма її каналами». Аналогічна позиція C. Ching-chih, яка у науковій бібліотеці бачила «агентство наукової комунікації».

На «поліграфічному» етапі  розвитку системи наукової комунікації  найбільш повно використовував евристичний  потенціал комунікаційного підходу  Р. Клут. Він дійшов висновку, що визнання місця бібліотеки в суспільстві стало можливим лише після виникнення науки про комунікацію, у межах якої й повинно існувати та розвиватися бібліотекознавство. Згідно до його оригінальної концепції загального бібліотекознавства, бібліотека є комунікаційним центром, здатним нагромаджувати у фондах документи для подальшого їх використання специфічними бібліотечними методами.

Зміни, що відбуваються у  формах і засобах подання та поширення  знань на етапі переходу до суспільства  знань, раніше за всіх відчули наукові  бібліотеки. Протягом століть вони були налаштовані на роботу з одним  видом матеріального носія —  папером. У сформованій в «епоху Гутенберга» системі наукової комунікації  кожний учасник ланцюга «вчений => видавець => бібліотека => користувач»  мав свої чітко визначені функції.

Дослідники вважають, що в  новій моделі наукової комунікації  всі учасники комунікаційного ланцюга  зберігаються і забезпечують відповідний  внесок у систему: видавці залучають  авторів, рецензують, видають і готують  рукописи до поширення; бібліотеки акумулюють і зберігають документовані знання та задовольняють інформаційні потреби; інтернет-технології стимулюють і підсилюють можливості авторів/користувачів, видавців і бібліотек, що робить систему більш  реагентною. Реагентність, з одного боку, кардинально підвищує оперативність  наукової комунікації (мережеві технології дозволяють упродовж кількох годин  довести інформацію про наукові  здобутки до світової спільноти), а  з іншого — обумовлює появу  низки проблем, пов’язаних зі збереженням  плинної інформації для наступних  поколінь і її ефективним використанням. Отже, основним є визначення напрямів розвитку діяльності бібліотеки в системі наукової комунікації, що характеризується домінуванням електронних потоків інформації.

Для використання методологічного  підходу необхідно, перш за все, обрати основні категорії, через призму яких аналізується предмет вивчення. Для їх визначення спочатку виокремимо ключові фактори, що породжують сформульовану  проблемну ситуацію.

Такими факторами є:

1) електронне книговидання  й електронні (насамперед, повнотекстові)  публікації або видання;

2) технології, що забезпечують  рух інформаційного потоку (віддалений  доступ та інформаційний обмін)  і мережева взаємодія, в тому  числі на базі Інтернету;