Автор работы: Пользователь скрыл имя, 07 Апреля 2014 в 18:13, реферат
Римська імперія в IV ст розділилася на Західну й Східну. Східна ввійшла в історію під назвою Візантії, проіснувала ще майже тисячоліття, зберігаючи деякі елементи античної культури, незважаючи на панування християнської релігії. Західна в 476 році розпалася. В Європі розпочався новий етап історичного розвитку, який, отримавши назву Середньовіччя, тривав до початку XVI століття. На зміну рабовласницькому ладу прийшло феодальне суспільство з політичною владою світських духовних феодалів.
В епоху Середньовіччя в Західній Європі залежно від станової та класової належності склалися такі типи виховних систем: 1) церковне (духовне) виховання; 2) лицарське виховання; 3) бюргерське виховання; 4) університетське виховання; 5) стихійне виховання дітей селян.
Акбар спробував запровадити всім підданих, незалежно від касти і віросповідання, єдине світське освіту. Але ці плани з більшу частину залишилися нереалізованими.
Китай, вважають, має довгу історію, — більш довгу, ніж Візантія чи арабський світ: вже у дуже далекої давнини тут досягли багато усіляких успіхів. Це важко пояснити, чому у такому разі культури Китаю та Європи зустрілися лише Середньовіччі, причому Китай відкрили європейцями. Ще важче зрозуміти, іншому Китай, маючи пріоритети в усіх галузях науку й техніки, запозичив іноземні винаходи наприкінці тієї ж Средних століть.
* З книжки Джуринского
«Історія педагогіки
Ще більше незрозумілого виявляють фахівці, коли беруться за вивчення окремих сторін культурному житті Китаю. Наприклад, О.Н. Джуринский у своїй нарисі про китайської педагогіці пише*:
«Середньовічна епоха зайняла у історії Китаю величезний часовий відрізок — з кінця 1 тисячоліття е. остаточно ХІХ ст. Ця епоха складалася з низки періодів, кожен із яких відзначений певними тенденціями й небуденними подіями у педагогічній думки і шкільному справі».
Відразу після цього історик, пропустивши 800 років древньої епохи, витрачає рівно сорок слів, щоб охарактеризувати писемність і шкільну систему Китаю II століття е., яка втрималась до ХХ століття(!):
«При династії Цинь (ІІ е.) було зроблено спрощення і уніфікація ієрогліфічним писемності, що дуже полегшило навчання грамоті. Було створено централізована система урядових (казенних) шкіл (Гуанъ сюэ) та порожніх приватних шкіл (Сы Сюе). Така типологія навчальних закладів проіснувала на початок XX в.»
Потім у трьох абзацах поміщаються дванадцять століть, до Х століття н.е.: про папері, про триступеневої системи освіти (початкові, середні та вищі школи), про конфуціанстві як офіційної ідеології виховання і отриману освіту, іспити на вчений ступінь, щоб зайняти його місце чи державній апараті, появу закладів університетського типу. Відразу поміщений список п'яти класичних конфуціанських трактатів: «Книжка змін», «Книжка етикету», «Весна і осінь», «Книжка поезії», «Книжка історії». Три абзацу все!
Наступні два абзацу у книзі Джурнского присвячені XI і XII століть. Про Візантії цього часу відомостей — маса. Але тут ми тільки дізнаємося, що «наприкінці «золотого століття» китайського Середньовіччя дедалі більше проявлявся відрив системи освіти - від практичних потреб», і навіть зустрічаємо два імені: Ван Аньши (1019-1086), реформа так і була здійснена, і Чжу Сі (1130-1200), який «трактував життя як перемогу людського розуму і керував любові» w обгрунтовував ідеї безумовного підпорядкування молодших старшим, дітей батькам, підлеглих начальнику.
При монгольської династії Юань (1279- 1368) поруч із традиційними типами навчальних закладів поширюються монгольські школи.
Більше докладні інформацію про Китаї, які стосуються династії Мін (1368-1644). Протягом цієї часу виникли передумови організації загального початкового навчання. Увеличивалась мережу навчальних закладів елементарного освіти. У Пекіні і Нанкіні з'явилися навчальними закладами на підготовку кадрів вищої адміністрації. Проводилася жорстка регламентація державних іспитів: экзаменующимся ставилося писати певний стиль, твір мало складати вісім розділів із суворо обмеженою кількістю ієрогліфів.
Без якихось серйозних змін весь передостанній відтинок своєї середньовічної історії китайська школа прожила при манчжурской династії Цін (1644-1911). «Китай ніби заснув, охоплений летаргічним сном», — пише О.Н. Джуринский.
Цінні і деякі оригінальні ідеї педагогів, наприклад, Хуан Цзунси (1610-1695), що інколи називають «китайським Руссо», виявилися незатребуваними і вплинули на практику виховання і навчання. Зміст освіти мало суто гуманітарний характер. Учні фактично не отримували жодних додаткових даних про сусідніх і дальніх країнах, їм внушалась думку, ніби «Китай є увесь світ». Шкільна система і державні іспити зберігалися у традиційному вигляді.
Навчання хлопчиків грамоті починався вже з 6-7-летнего віку державних школах за невелику плату. Тривало навчання сім-вісім років. Дівчатка отримували лише домашнє виховання. Заможні батьки наймали домашніх вчителів, або віддавали дітей у приватну школу.
Прийшовши вперше у школу, хлопчик кланявся зображенню Конфуція, припадав до ніг вчителя і мала інше — шкільне — ім'я. Поняття учбового року не було, оскільки прийом на школу проходив будь-яку пору року. Навчалися цілий рік, крім свят новорічних канікул, із сьомої годині ранку до 18 годині вечора із перервою на двогодинної обід. Символ влади вчителя — бамбукова тростину — красувалася на видноті те й справа пускалась у хід. Кожен навчався у власному ритмі. Головним способом було мнемонічне навчання: відповідаючи урок, учень повертався спиною до тексту і намагався відтворити його за пам'яті. Звідси, до речі, китайський ієрогліф, який одночасно означає «повернутися спиною» і «вчити напам'ять».
У результаті початкового навчання потрібно було завчити 2-3 тисячі ієрогліфів. Програма передбачала послідовне заучування текстів трьох класичних книжок — «Троесловие» (початку філософії, літератури й історії), «Прізвища всіх родів» (типологія китайських імен), «Тысячесловник» (змістом подібний з «Троесловием»). Заучивали та інші тексти, наприклад. «Дитячі оди» повчального характеру.
Особливу увагу за елементарної навчанні приділялося каліграфії — мистецтву ієрогліфічного листи.
Після успішного іспиту у початковій школі учні могли продовжити освіту наступного щаблі. Навчання тут тривало п'ять-шість років. До програми входили філософія, література, історія, стилістика. Головними навчальними посібниками були два конфуціанських компендіуму: «Чотирикнижжя» і «П'ятикнижжя». Програма природничої освіти фактично була відсутня, викладалися лише початку арифметики. Учні регулярно і найчастіше здавали іспити (місячні, семестрові, річні). Після закінчення навчання 18- 19-річні юнаки могли готуватися капітулювати державних іспитів.